Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Я стрімголов влітаю до кабінету мадам Вівіас. Так сильно гупаю дверима, що аж картини на стінах дрижать.

— Де вона?

Тітка навіть бровою не веде. Вона кладе ручку і поправляє темне волосся, зібране в ідеальний пучок, який вона заклинаннями змушує залишатися блискучим і густим.

— Доброго дня, Абріелло. Вітаю зі здобуттям свободи.

— Ні, — видихаю я. Але вже й сама бачу купку попелу на її столі — все, що лишається від магічного контракту, коли його виконано. — Чому?

— Настала мить, коли мені довелося скоротити видатки, — мадам Вівіас складає руки на грудях і відкидається на спинку стільця. — Я могла зробити це ще кілька місяців тому, але хотіла подивитися, чи вдасться тобі виплутатись і погасити борг.

Я почуваюсь так, ніби з мене витиснули все повітря і тримають у такій міцній хватці, що я не можу вдихнути. Я не зізнавалася собі, та сподівалась, що Кассія бреше. Я не зізнавалася собі, що… сподівалась.

Мадам Вівіас відмахується від мене, ніби ми говоримо про якусь буденну справу, як-от хто готуватиме їй обід, а не про життя моєї сестри.

— З твоєю сестрою все буде добре у Фейрії. Впевнена, вона і там усіх зачарує.

— Ви зробили її рабинею. Вони змусять її гарувати до смерті або закатують собі на втіху… або… — я навіть не можу вимовити решту, не можу почати перераховувати всі ті жахливі варіанти. Цього не станеться.

— Не драматизуй. Це найкраще майбутнє, якого вона тільки може бажати. Особливо, якщо врахувати те, в яку діру ви обидві себе закопали. На що могла сподіватися Джас? Провести решту свого життя, миючи підлогу, як ти? Чи, може, вона продавала б себе чоловікам, які шукають дешевого задоволення?

— Ви мали попередити мене. Я б…

— Що? Вкрала б, аби сплатити борг? — мадам Вівіас кидає на мене такий погляд, що не лишається сумнівів — вона знає усі мої секрети. — Навіть тобі це не вдалося би, Абріелло. Відверто кажучи, тобі пощастило, що я всі ці роки заплющувала очі на твої вибрики. А могла б заявити на тебе за крадіжки.

— Але ж ви цього не зробили. Ви брали гроші, байдуже, звідки і як вони мені діставались. Ви щомісяця заробляли тисячі на цьому несправедливому контракті, та все-таки продали її, — моє тіло палає від гніву, кров кипить від люті, яка загрожує ось-ось вирватися назовні.

— Досить уже. Це сміховинно. Фейрі почастують Джас чарівним вином, і все, що буде далі, здаватиметься їй лише сном.

Я відчуваю, що тремчу. Хочу зірвати з тітки всі її прикраси і голими руками розтерти їх на порох. Я хочу злитись і кричати, доки не прокинусь і не дізнаюся, що все це лише кошмарний сон.

— Джасалін пожертвувала собою, щоб уже сьогодні звільнити тебе від боргового контракту — радій цьому.

— Куди? — з натиском запитую я. — Куди її забрали?

Я знайду Джас.

Я обшукаю усе те кляте королівство, але поверну свою сестру.

— Можливо, вона закохається в лорда фейрі, — говорить мадам Вівіас, ігноруючи моє запитання. — Можливо, вона житиме щасливо до кінця своїх днів, як у тих історіях, що любила розповідати твоя мати, — кожне слово мадам Вівіас просочене зневагою. Я не хочу бодай на краплину бути схожою на цю відьму. Але дещо спільне в нас таки є — відраза та осуд щодо моєї матері. Я ненавиджу її за те, що вона покинула нас, лишила на свого брата, щоб бути разом зі своїм коханцем фейрі. Саме вона прирекла нас на таке життя.

— Якщо Джас помре, сподіваюсь, її смерть переслідуватиме тебе кожну хвилину твого існування, — шепочу я. — Якщо її скривдять, я молитиму долю, щоб тебе скривдили вдвічі сильніше.

— Тепер ти звучиш як одна з них: насилаєш прокльони на добрих людей.

— Добрі люди не продають фейрі невинних дівчат.

Мадам Вівіас гигоче:

— Абріелло, ти бачила, у якому світі ми живемо? Бачила, від чого я рятувала вас, дозволяючи лишатися під моїм дахом? Можливо, твоїй сестрі пощастило. Можливо, ти ще мріятимеш опинитися на її місці, — сказавши це, вона вказує на двері. — А тепер забирайся. Іди, насолоджуйся своєю свободою. Але, якщо не збираєшся укласти новий контракт на оренду житла, маєш знайти собі нове місце для ночівлі, й бажано негайно.

Я б не лишилася у цьому болоті на ще одну ніч, навіть якби вона сама заплатила мені. Але я не завдаю собі клопоту відповісти. З гуркотом зачиняю за собою двері її кабінету і кидаюсь униз сходами до підвалу.

Наша кімната має вигляд як зазвичай. Набір для шиття Джас стоїть не зібраний біля стіни. Вона, певно, саме працювала, коли Бейккен забрав її. Викрійка моєї сукні лежить зім’ята біля ліжка. Я притискаю її до грудей, незважаючи на гострі шпильки, що колють мене крізь тканину.

Скручуюся калачиком на ліжку і переповзаю на свою половину. Я надто втомлена, щоби плакати, надто шокована, але мої очі печуть. Джас справді зникла.

Двері, клацнувши, відчиняються, скриплять старі петлі, а потім зі свистом зачиняються знову. Навіть не обертаючись, я відчуваю присутність Себастіана. Матрац прогинається, коли він опускається на ліжко й лягає набік, обличчям до мене. Себастіан бере мене за підборіддя й обережно підіймає голову, щоб бачити мої очі.

— Гей… — він витирає мої сльози великим пальцем. — То це таки правда?

Я не можу відвести від нього погляду — від очей кольору штормового моря, від зморшки між бровами, що краще за будь-які слова передає його хвилювання і страх.

— Брі?

— Це правда, — я судомно ковтаю, намагаючись, щоб голос звучав спокійно. — Мадам Вівіас продала її.

Себастіан зажмурюється і бурмоче прокльон.

— Один рік, — шепоче він, і його щелепа міцно стискається. — Ще один рік, і я міг би сам звільнити тебе.

— Ти не винен, Басті. Не звинувачуй себе за те, що зробила мадам Вівіас.

Себастіан важко видихає і розплющує очі. Він забирає одну мою руку від тканини і стискає у своїх долонях.

— Будь ласка, пообіцяй, що не шукатимеш її. Я не витримаю думки про те, що може статися з тобою, якщо ти вирушиш до Фейрії.

— А як же те, що відбувається з Джас просто зараз?

— Просто дай мені шанс. Дозволь мені розібратися з усім цим.

Себастіан завтра їде на наступну частину свого навчання. Не знаю, що він може зробити, але я киваю. Я не відмовлюсь від його допомоги, хоч і не вірю, що він може врятувати Джас.

Себастіан відпускає мою руку й роззирається кімнатою, яку я останні дев'ять років ділила зі своєю сестричкою.

— Куди ти підеш? — запитує він.

У мене небагато речей. Я спакую все і заберусь звідси ще до заходу сонця.

— Моя подруга Нік заборгувала мені послугу. Я залишусь у неї.

Доки не вигадаю, як повернути Джас.

Нік жахливо почуватиметься через учинок мадам Ві, можливо, навіть звинувачуватиме в цьому себе. Але у глибині душі я розумію, що навіть якби ми не пропустили оплату цього місяця, то пропустили б у якомусь із наступних. Гроші, які я віддала Нік, не врятували би Джас, бо ця бездушна відьма тримала наші життя у своїх руках.

— Мені шкода, — каже Себастіан, уважно розглядаючи моє обличчя.

— Мені теж.

— Я обіцяв чарівникові Тріфену допомогти з наступним клієнтом. З тобою все буде гаразд, якщо я зараз піду? Я повернусь до тебе пізніше.

Я киваю, і одна-єдина сльоза зривається з моїх вій. Себастіан дивиться, як вона стікає щокою, а потім повторює її рух своїм великим пальцем. Цей дотик такий ніжний, що мені хочеться обхопити його руками, заритися в нього, заховати обличчя в Себастіана на грудях і прикинутися, ніби нічого не відбулося.

Натомість я прощаюсь. Я навіть рада, що він іде, бо тепер зможу вигадати якийсь план.

* * *

Домашній гоблін мадам Вівіас живе під сходами біля кухні. Я обережно стукаю однією рукою, а іншою знімаю резинку зі свого волосся.

Гобліни люблять людські волосся, зуби й нігті — збирають їх, як Милостива королева збирає коштовності. Якщо я хочу отримати якусь інформацію від Бейккена, доведеться пожертвувати своїм волоссям. Усі ці роки я відмовляла йому в такій розкоші, тож, сподіваюсь, мої локони стали ще бажа-нішими.

Другий удар, і гоблін рвучко відчиняє двері. Сморід під-гнилих фруктів виривається з його кімнатки. Бейккен — типовий домашній гоблін. Він невисокий і бочкопузий, має кістляві довгі кінцівки та тоненькі губи, які ніколи повністю не змикаються навколо гострих зубів. Його вибалушені очі жадібно округлюються, щойно він бачить моє волосся. Я розпускаю його зрідка і ніколи — поруч із гоблінами.

— Добридень, Вогнянко. Чим можу допомогти?

Я пропускаю повз вуха прізвисько, яким Бейккен називає мене. Він зве мене так ще з нашої першої зустрічі, коли ми з дядьком Девліном тільки переїхали сюди. Того дня Бейккен схопив мене за руку й вирячився на шрам на моєму зап’ясті — єдиний слід від опіків, які мали би вбити мене. Тоді мене шокувало, що цей гоблін знав про пожежу, про те, що я дивом вижила, а я ж зовсім нічого не знала про нього. Тоді мені ще не було відомо, що гобліни збирають інформацію — оповіді, секрети та історії. Ці знання вони зробили своїм товаром.

— Відведи мене до сестри.

Гоблін швидко кліпає, ніби обмірковує моє прохання, а тоді хитає головою:

— Це так не працює.

— Кассія сказала, що саме ти відвів Джас на ринок торговців. Тож тепер скажи мені, хто її купив, як її врятувати.

Моє серце шалено калатає. Я озираюся, щоб пересвідчитися, що мадам Ві досі у своєму кабінеті. Вона б не хотіла, щоб я говорила з Бейккеном. Змусила би мене платити за таку можливість або ж просто заборонила би зі злості. Тож якщо не домовлюся з ним зараз, можливо, більше не матиму такого шансу.

— Благаю.

— Ти знаєш ціну, — Бейккен облизує губи загостреним язиком і підходить ближче. Він роззирається в обидва боки коридору, а тоді затягує мене до своєї кімнатки і замикає за мною двері. Щойно вони клацнули, Бейккен проводить гострим нігтем по моєму волоссю, від вуха аж до плеча. Мене проймає огида, але я не відступлю. Гоблін радісно хихоче:

— Такий неймовірний червоний колір. Наче того дня твоє волосся увібрало весь вогонь.

— Кому б ти не продав Джасалін, відведи мене до нього.

Бейккен супиться:

— Нащо?

— Я хочу… Я викуплю сестру.

Доведеться знову вдертися до сховища Ґорста, щоб бодай якось отримати гроші. Певно, цього разу муситиму винести звідти все. Але це того варте.

— Не все крутиться довкола грошей, смертна, — Бейккен примружує очі й допитливо схиляє набік голову. — Я думав, у вашому світі кожен тільки радітиме, якщо позбудеться зайвого голодного рота, але ти видаєшся… засмученою. Цікаво.

Я стискаю кулаки. Гобліни вміють подорожувати між світами і збирати інформацію. Але зовсім не вміють співчувати.

— Де Джас?

— Забудь, Вогнянко. Ти не захочеш тієї долі, яка чекатиме на тебе у Фейрії.

— Зате я хочу повернути сестру. Скажи мені, куди ти відвіз її. Благаю.

— Що я отримаю за цю інформацію?

Фраза «що завгодно» вже крутиться на кінчику мого язика і пощипує його, наче кислий фрукт. Я вже ладна виплюнути її, але гобліни надто буквально все сприймають. Я розумніша і не пропонуватиму більше, ніж можу дати.

— Пасмо мого волосся.

— Ет, мені б усе, — Бейккен простягає до мене руку, та останньої миті відсмикує її. — 3 нього вийшов би такий красивий шарф. А що мені з одного пасма?

— Хіба це не краще, ніж нічого?

Гоблін шкіриться. Я бачу в його очах блиск жадоби і розчарування.

— Покажи мені скільки.

Я затискаю пасмо пальцями й нахиляюся, щоб він добре бачив.

— Звідси, — говорю я, показуючи на волосся трохи нижче рівня очей, — і до кінця.

Джас завжди носила короткі зачіски, що обрамляли обличчя. Мені подобалось, як це підкреслювало її очі. Але я не покажу Бейккену, що сумуватиму за втраченим волоссям, інакше він забажає більше.

— Так, згодиться.

Я не встигаю навіть слово сказати, а гоблін уже тримає в руках ніж і одним махом відрізає жмут мого волосся.

Така спритність змушує мене затамувати подих.

— Тепер розповідай.

— На ринку фейрі я продав твою сестру королівському посланцеві, а той мав доправити її до короля. Мадам Вівіас не змогла встояти перед запропонованою сумою.

До короля? Кров стигне у мене в жилах, і крижаний холод пробирає до кісток.

— Якого ще короля?

— Посланець відвів Джас до Його високості короля Мордея, — відповідає гоблін. — Король Тіней виклав чималеньку суму за життя твоєї сестрички.

Ні. Бути цього не може. Викупити чи викрасти сестру у якогось пересічного фейрі — одна справа, але повернути її від короля фейрі Мордея — Немилостивого правителя, самого повелителя Тіней? Якщо смертні вважають, що Милостиві фейрі — «хороші», то фейрі з Немилостивого королівства — найнебезпечніші для людей. їхній король славиться тим, що розважається, мордуючи різних істот. Люди, які потрапляють до того королівства, вже не повертаються. А якщо й повертаються, то лише бляклими постатями, примарними оболонками себе колишніх.

З іншого боку, в цього короля має бути незліченна кількість людей у рабстві. Можливо, він не помітить, якщо Джас зникне.

— Одна людська дівчина нічим не краща за іншу. То чому король не купив котрусь із тих дівчат, які мріють потрапити до Фейрії?

— Бо він хотів саме Джасалін Кінкейд — сестру вогняної дівчини, доньку прекрасної смертної, яка…

— Я знаю, хто моя сестра, — різко уриваю я. Це якийсь жах. У цьому зовсім немає сенсу. — Навіщо вона йому? Чому саме Джасалін?

— Не маю звички запитувати у королів. Можливо, він хоче зробити її своєю королевою, — гоблін зітхнув, вираз його обличчя можна було б назвати замріяним, якби не такий хижий блиск очей. — Можливо, він просто любить прекрасне каштанове волосся.

— Якщо йому не потрібні гроші, тоді що? Яку плату я можу запропонувати?

Бейккен постукує довгим брудним нігтем по передніх зубах.

— Короля Мордея цікавить лише, як зберегти своє місце на троні.

Я хитаю головою.

— Він же і так король. Навіщо йому зберігати місце на троні?

— Король, але подейкують, що не справжній. Багато років тому Мордей вкрав трон у свого брата. Відтоді з острахом чекає дня, коли його племінник — принц Фінніан, син короля Оберона і повноправний спадкоємець трону Тіней, повернеться з вигнання й оголосить своє право на корону. Його піддані теж цього чекають. Дехто з них заприсягнув на вірність королеві Мордею і битиметься, щоб захистити його владу. Інші ж вірять, що Немилостивий Двір занепадає через обман Мордея і що він не відновиться, доки законний спадкоємець не зійде на трон у короні Оберона.

Мене зазвичай не цікавлять політичні конфлікти фейрі, але я ловлю кожне слово — раптом ця інформація стане в пригоді.

— Але до чого тут Джас?

Губи гобліна розтягуються в посмішці й відкривають гострі жовті зуби.

— Не треба недооцінювати короля Мордея. Його дії не випадкові. Кожен крок він робить задля збереження влади — своєї влади.

Я досі не можу осягнути. Джасалін ніколи не мала справ із фейрі — принаймні я про це нічого не знала. Яку ж владу може отримати король, ув’язнивши її? Чи, може, це якось пов’язано з нашою мамою? Цілковита маячня. Якщо вже король із невідомих причин купив Джас для нашої матері, хіба вона не хотіла би побачити обох своїх доньок, а не лише наймолодшу? І чому б то мама раптом згадала про нас через дев’ять років?

— Відведи мене до сестри. Благаю.

Бейккен не зводить очей із відрізаного локона. Тримає його між пальцями й погладжує.

— Немилостиве королівство — небезпечне місце для людини, навіть для вогняної дівчини. Краще забудь про свою сестру і насолоджуйся щойно здобутою свободою.

— Це не обговорюється.

Гоблін ховає моє волосся в кишеню.

— Я не можу відвести тебе, але за ще одне пасмо можу розказати, як дістатися туди самій.

Без роздумів пропоную гоблінові таке саме пасмо з іншого боку.

В очах Бейккена танцюють бісики, коли він відрізає його.

— Опівночі відкриється річковий портал із нагоди святкування дня народження Милостивого принца. Через нього ти зможеш увійти до Милостивого Двору і знайти секретний портал королеви до Двору Місяця. Він відчиняється один раз щодня, коли стрілки годинника показують північ.

Це змушує мене замислитись.

— Навіщо Милостивій королеві портал до Немилостивого Двору? Я думала, вони закляті вороги.

Бейккен захоплений новим пасмом волосся й майже не звертає на мене уваги. Він бездумно відповідає, ніби наспівує мелодію, яку тисячі разів чув.

— Колись Золота королева була лише принцесою. Вона закохалася в Оберона, короля Тіней, і дорого заплатила за те, що таємно бачилася з ним. Її королівство воювало з Двором Місяця сторіччями, а батьки ніколи не дозволили б їм бути разом.

Я насуплююсь. Це ж та сама казочка, яку мама розповідала нам перед сном — про Золоту принцесу та короля Тіней.

— Я думала, це лише легенда. То це правда?

— А ти думаєш, звідки народжуються легенди, якщо не з правди?

Раптом мені хочеться пригадати більше маминих казок, але це було так давно. До того ж кожна згадка про них роками викликала в мене огиду. Я хитаю головою, намагаючись зосередитися на поточній проблемі.

— Де цей портал?

— Ти знайдеш його у її дитячій гардеробній — масивна шафа, позначена крильцями на кожній стулці дверей. Королева таки не змогла примусити себе зруйнувати його.

Я важко ковтаю. Піти до Милостивого Двору, знайти секретний портал королеви, щоб увійти в найнебезпечніше місце у Фейрії, відшукати сестру і врятувати її від спраглого до влади короля. Раз плюнути.

Бейккен зазирає мені в очі й супиться. Він дістає з кишені браслет, сплетений зі срібних ниток, і простягає його мені.

— Візьми це. Ніхто, крім тебе, не зможе побачити або відчути його на твоєму зап’ястку.

Я багато чула про гоблінські браслети, та ніколи ще не бачила їх. Срібні нитки міняться у світлі свічок. Вони такі тоненькі, що майже невидимі.

— Кожна нитка символізує історію Фейрії. В історіях сила, Вогнянко. Якщо тобі знадобиться моя допомога, розірви одну нитку — і я з’явлюсь.

— Якщо я розірву одну з них, — обережно проводжу пальцем по нитках, перш ніж поглянути на Бейккена, — ти допоможеш мені?

Він киває.

— Так. Але я не зможу врятувати тебе від смертельної небезпеки, тож не турбуй мене, якщо станеш обідом якоїсь почвари. Зате я зможу допомогти з інформацією про мандри світом.

— Яка ціна?

Бейккен посміхається, і його обличчя радше підступне, ніж доброзичливе.

— Нічого, окрім пасма волосся. Або зуб, якщо тобі так більше подобається.

Мої руки тремтять, коли я беру в гобліна браслет.

— А якщо я випадково розірву нитку?

— Гоблінські нитки випадково не рвуться. Має бути намір.

Я надягаю браслет на руку, і він магічно змикається навколо мого зап’ястка.

— Дякую, Бейккене.

Я відчиняю двері й виходжу в коридор.

— Вогнянко! — гукає мені услід Бейккен. — Пам’ятай, що король Тіней розумний. Він використає проти тебе твою ж власну долю.

Використає проти мене мою ж долю? Що це все означає? Фейрівські загадки.

— Я не вірю в долю, Бейккене. Мене хвилює тільки моя сестра.

— О так, і король про це знає.