Ці порожні обітниці

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

— Хто вчив тебе так тримати меча? — роздратовано питає Джалек.

— Ніхто.

Байдуже, скільки разів я намагаюсь втримати тренувальну бамбукову палицю, мені не вдається схопити меч, як повстанець Милостивих.

Три дні я провела в Золотому палаці, очікуючи Мордеєвого гобліна. Але сьогодні Прета наполягла, щоб я пішла з нею, і запевнила, що той знайде мене, коли захоче, й ні на мить раніше.

Так ми опинились у будинку Фінна. Сьогодні мені навіть дали змінний одяг — нарешті штани, слава богам, — і відвели до тренувальної кімнати в підвалі, заявивши, що я маю навчитися захищатися фізично.

— Я досі ніколи не тримала в руках меча.

Джалек похмуро змірює мене поглядом:

— Слід було з першого ж дня починати її фізичні тренування, — він звертається до Прети, не відводячи від мене очей. — Поглянь на ці руки. Вони заледве товстіші, ніж гілочки. Вона навіть від спрайта не зможе захиститися.

— Агов, я чую вас, — обурююся я.

— Якщо вона опанує свою силу, їй не знадобляться мечі, — відповідає Прета, склавши руки на грудях.

— Я однаково не збираюсь битися на мечах, — бурмочу я.

Джалек вивчає мою поставу.

— Плечі назад, підборіддя вгору. Ноги на ширині плечей, — він стукає мечем по моїй тренувальній палиці, і я похитуюсь убік. — Коліна мають бути розслабленими.

— Прето!

Ми всі обертаємося на здавлений звук її імені й бачимо на сходах Фінна й Тінана.

Обличчя Фінна бліде й спотворене болем.

Він зовсім згорбився і завалюється набік. Тінан тримає його однією рукою.

Джалек кидає меч, і вони з Претою кидаються до свого принца, допомагаючи Тінану підвести його до стільця в кутку кімнати.

— Я знайшов його непритомним нагорі, — каже Тінан.

Фінн хапається за бік, і його повіки тремтять, ніби він намагається втриматися у свідомості.

— Що сталося? — запитує Прета, опустившись перед ним на коліна.

— Я втратив пильність, — шепоче Фінн.

— Не заливай, — відрубує Джалек. — Що, в біса, ти там робив? Коли треба щось зробити, ти маєш відправляти одного з нас. А не пхатися туди самому.

— Я був із Кейном.

Штани Фінна закривавлені. Він відкидається назад на стільці, й лише тоді я бачу яскраво-червону кров, що струменить із рани, яку Фінн прикриває пальцями.

— Кейн? — ричить Джалек. — Чудово. Все наше королівство в руках двох Немилостивих ідіотів.

— Нам дали зачіпку, — крізь зуби відповідає Фінн, — а нікого з вас на місці не було. Я не збираюся сидіти на дупі, аж поки старість вб’є мене.

— Що за істота зробила це з тобою? — запитує Джалек. — Є імовірність, що рана отруєна?

Фінн хитає головою.

— Меч… — він заходиться кашлем. — Ми з Кейном контрабандою вивозили групу з північного табору королеви. Вартові, які патрулювали територію, були вбрані як королівська гвардія, і ми припустили, що це Милостиві. Королева ніколи раніше не дозволила б одягнути Диких фейрі у свої священні кольори, але, здається, стара відьма порозумнішала.

— Це зробив хтось із наших? — запитує Тінан, дивлячись на Прету.

Вона зневажливо пирхає:

— Довбані зрадники.

Тінан уривчасто видихає:

— Де Кейн?

— Він вийшов із групою, доки я розбирався з охоронцями, — відповідає Фінн. — 3 ним Дара і Луна. Вони повинні повернутися за кілька годин, після того як Кейн проведе біженців через портал.

— То виродок, який це зробив, сконав? — запитує Джалек, його темно-зелені очі горять вогнем.

— Від мого меча, — киває Фінн.

Табори? Біженці? Зрадник серед Диких фейрі?

Я анічогісінько не розумію, тому запитую:

— Чому Дикі фейрі небезпечніші за Милостивих вартових?

Мене всі ігнорують. Прета відсуває руки Фінна вбік, щоб оглянути рану. На її обличчі вираз ніжності та глибокої тривоги.

Я підходжу ближче й дивлюся на рану. Вона луже глибока, але лише вчора я бачила, як Ріаан розпанахав собі руку на тренуванні із Себастіаном. Його рана зажила так швидко, що я буквально бачила, як плоть зростається. Але з раною Фінна цього не відбувається.

— Чому ти не зцілюєшся?

Фінн ігнорує моє запитання й підводить голову до Джалека:

— У мене в сейфі аптечка. Принеси її.

Ного голос хрипить від болю.

— Фінне?

Я чекаю, поки він зверне увагу на мене — на моє запитання, — але Фінн просто заплющує очі й відкидається назад.

Прета стримує схлипування, проводячи рукою над раною.

— Не витрачай дарма енергії, Прето, — тихо каже Фінн. Він ніжно торкається її обличчя, і щось неприємне поколює в мене в грудях. Я суплюся. Мене не повинні турбувати їхні стосунки, доки це ніяк не впливає на моє навчання та мою угоду з королем. — Це не смертельний удар, — шепоче Фінн. — Я одужаю.

Прета важко ковтає і киває. Я бачу, як вона опановує себе.

— Ти втрачаєш забагато крові.

Джалек підсуває столик до Фіннового стільця і ставить на нього медичну аптечку.

Нам потрібна допомога цілителя, щоб він навчив нас користуватися цим смертним лайном, — бурмоче він, не дивлячись на мазі та мікстури.

Фінн піднімає голову й дивиться мені просто в очі.

— Принцесо, маєш досвід зашивання ран?

— Трохи, — я кілька разів накладала собі шви, та мої рани ніколи не були такими великими. — Але це буде боляче, і після моїх швів може залишитися потворний шрам.

Фін пирхає:

— Чуєш, Тінане, — його слова уривчасті, він морщиться, наче йому боляче говорити. — Можливо, мій шрам буде навіть потворнішим, ніж у Кейна, і він перестане гнути кирпу.

— Ніколи не зрозумію вас, чоловіки, — бурмоче Прета, підводячись на ноги, перш ніж обернутися до мене. — Що тобі потрібно, Абріелло?

Я перебираю купу мазей і знаходжу ті, які дезінфікують, лікують та знеболюють. На жаль, з такою раною жодна з них не подіє, доки я не зашию її.

— Ви можете якось послабити його біль? — питаю я Прету. — Після нападу барґеста Себастіан знеболив мою ногу, доки цілитель не вилікував мене. Ви можете зробити щось подібне?

Прета стискає губи й хитає головою.

— Я могла би спробувати, але це не допоможе.

— Наш Фінн як криця, — пояснює Джалек і всміхається вперше, відколи побачив пораненого Фінна на сходах. — Йому нічого не потрібно.

— Я принесу випити, — каже Тінан, і на маленькому столику з'являються графин із бурштиновою рідиною та склянка. Тремтливими руками він наповнює й передає склянку Фінну, який без вагань висушує все двома ковтками.

— Зроби це, принцесо.

Я беру нитку та голку з набору, дивлюся на свої руки й бачу, що вони тремтять не менше, ніж у Тінана.

— Можеш і мені трохи налити? Суто щоб нерви заспокоїти.

— Залюбки.

Тінан приносить іще одну склянку. Він наливає удвічі менше, ніж Фіннові, й простягає її мені.

Роблю один великий ковток, міцний алкоголь обпалює мені горло, і я закашлююсь.

— Мені досить, — бурмочу я і киваю Фінну. — Нам треба обробити рану.

Фінн обережно сідає, Прета допомагає йому з ґудзиками та здерти сорочку. Його смагляві м’язисті груди всипані невеличкими татуйованнями рун.

Від одного погляду на нього в мене пересихає в роті, і я відвертаюся. Погано вже те, що я витріщаюся на Фінна, коли він поранений, але ще гірше, що роблю це перед його… То хто ж така Прета? Його дружина? Його дівчина? Просто подруга?

Я ревную? Не через те, що вони є одне в одного, а через зв’язок між ними. Через довіру й чесність, яких не буде між мною та Себастіаном, навіть якщо я зможу пробачити його. Через угоду з Мордеєм я втратила шанс на нормальні стосунки із Себастіаном.

Та я усе ж відвертаюсь і, доки Прета обмиває рану, засилюю нитку в голку. Мама навчила мене шити, але я ніколи не займалася цим, як Джас. Винятково завдяки наполегливості Джасалін я навчилася робити міцні акуратні стібки.

Прета закінчує обробляти рану, я займаю її місце й опускаюся на коліна біля Фінна. Промита рана вже не така жахлива, але вона досить глибока, і я вагаюся перед тим, як встромити голку в шкіру.

— Зроби це, — каже Фінн. Він здригається від першого проштрикування, але не рухається.

Мене нудить від вигляду крові, що витікає з рани, але я видихаю і продовжую шити. Я можу зробити це.

— Хтось розповість мені про ці табори королеви? — запитую, не відриваючись від зашивання.

Я відчуваю, як решта перезирається, чую, що вони тихо шепочуться й вирішують, що мені сказати.

— Нехай слово «табір» не вводить тебе в оману, — починає Джалек. — Це в’язниці.

— Для злочинців? — запитую я.

Джалек хитає головою.

— Єдиний їхній злочин — бути Немилостивими, яких упіймали на землях Милостивого Двору.

— Що ти маєш на увазі під словом «в’язниця»? — я ніколи не вірила в те, що Милостиві були хорошими, бо не вірю жодному фейрі в принципі. Але мені важко уявити, що вони можуть без вагомої причини бути жорстокими до собі подібних, нехай навіть то фейрі ворожого Двору.

— Дорослих допроваджують у трудові табори, змушують працювати по вісімнадцять годин на добу за мізерний харч, — Джалек говорить так понуро, що я не можу не вірити йому. — А якщо вони виявляють непокору, їх страчують.

Себастіан знає про це?

— Твій принц намагався вмовити свою матір покінчити з таборами — принаймні в тому вигляді, в якому вони існують зараз, — говорить Фінн. Він кривиться від болю, але досі легко читає мої думки. — Однак королева відмовляється.

Я вдихаю, і мене накриває хвиля полегшення.

Себастіан був не тим, ким я його колись вважала, але я не змогла би жити у світі, де добрий і турботливий учень чарівника, у якого я закохалася, відповідальний за такі звірства.

— Ага, намагався він, — бурмоче Джалек. — Якби цей довбограй справді хотів покласти край жорстокості, він би сам убив королеву, але в нього не стане духу. Я думав, він піде проти мамці, коли дізнається про дітей, але…

— А що з дітьми? — запитую я.

Прета обмінюється поглядом із Фінном, ніби чекає на його дозвіл, перш ніж пояснити.

— Вони відлучають дітей від батьків. Кажуть, це для того, щоб переконати сім’ї не заходити в землі Милостивих. Але насправді малюкам промивають мізки, згодовують пропаганду про королеву та втовкмачують, що вони від народження нижчі за Милостивих і тому зобов’язані служити їм.

Я заспокоюю тремтіння в руках.

Від думки про тих дітей мені доводиться на мить заплющити очі. Я знаю, як це — рости без батьків і бути змушеною прислуговувати тим, хто тебе годує і дає притулок. Наскільки ж я була наївною, коли думала, що життя всіх фейрі однаково безхмарне.

Мене знову починає нудити, але цього разу не від вигляду крові.

— Ну ви тільки погляньте на це, — шепоче Прета.

— Принцесо, — звертається Фінн, я розплющую очі й бачу, що занурила нас обох у темряву. Єдине світло навколо — блиск чарівних срібних очей. — Ми знаходимо дітей і забираємо їх у безпечне місце, на територію Диких фейрі. Просто зараз, поки ми з тобою розмовляємо, Кейн перевозить туди зо дві дюжини малюків.

Я витримую погляд Фінна й повертаю свою силу назад у себе. Вона шипить у моїй крові й рветься на волю, наче дика тварина в клітці.

— То нащо Немилостиві приходять сюди, якщо тут так погано?

— Бо їхнє життя за правління Мордея таке жахливе, що вони ладні ризикнути, — відповідає Прета. — Він жадібний та егоїстичний, він навіть не намагається подбати про все своє королівство. Його закони захищають багатих і могутніх, а ті, кому пощастило менше, страждають.

Я затримую погляд на Фіннові. Не можу позбутися думки, що гримаса болю на його обличчі викликана не стільки раною на боці чи голкою, що стирчить у шкірі, як тривогою за своє королівство.

— Багато фейрі вирішують тікати, а не лишатися в таких умовах, — Джалек продовжує розповідь Прети. — Але Немилостиві землі оточені безкраїми і бурхливими морями з кожного боку, окрім того, який межує з королівством Милостивих. Як сказав Фінн, Дикі фейрі приймають біженців, але, щоб дістатися до їхніх земель, Немилостивим треба або перетнути всю територію Милостивих, або відшукати портал.

Я продовжую зашивати рану й намагаюся зосередитися, щоб не дати гніву всередині мене заповнити кімнату темрявою.

— Чому біженці не домовляться з гоблінами, щоб ті перенесли їх у потрібне місце?

Джалек, не приховуючи огиди, відказує:

— Ці створіння ще егоїстичніші, ніж Мордей. Біженці не можуть запропонувати гоблінам щось цінне, щоб ті погодилися стати ворогами Мордея чи Арії.

— До того ж, — втручається Прета, — у найкращому випадку гоблін може перемістити лише двох осіб водночас. Для будь-якої групи більшого розміру найпростіший шлях на територію Диких фейрі — це портал.

Тінан увесь час мовчить, тож я навіть дивуюся, коли він озивається.

— Король і королева Диких фейрі роблять усе можливе, щоб прийняти втікачів із Немилостивих, але це — тимчасово, доки Фінн не посяде свого законного місця на троні. Та задля безпеки власних кордонів вони не дозволяють, щоб портали напряму сполучали Двір Мордея та їхні землі. Цей тиран може використати портали проти Диких і відправити своїх найогидніших створінь катувати невинних фейрі, — поки Тінан говорить, павутина на його лобі починає світитися яскравіше й пульсувати. Він відвертає обличчя й глибоко вдихає. — Ми встановлюємо портали біля кордону Милостивих і намагаємося пропустити фейрі з Двору Тіней до того, як їх упіймають гвардійці королеви.

— Портали треба часто відкривати, закривати та переміщати, щоб уникнути вартових Арії, — додає Прета, наливаючи собі з графина. — Це виснажує наші сили, але поки що це найкраще, до чого ми додумалися.

Я роблю останні стібки, й, коли знову піднімаю очі на Фінна, наші погляди зустрічаються.

Він спостерігає за мною. Я не намагаюся приховати від нього своє спустошення. Обережно змащую шви потрібними мазями, й мій розум ніяк не може осягнути почутого. Діти.

— Він помре? — тихе запитання і плач долинають зі сходів. Дитина. Я міркую, скільки часу вона там стояла і чи бачила, як сильно поранили Фінна. Інстинктивно встаю й рушаю до неї.

Я встигаю зробити лише кілька кроків, як Тінан підхоплює дівчинку у свої обійми.

— Ні, маленька. З ним усе гаразд. От дивись, — він несе дитину до Фінна, той простягає руку й лоскоче її босу ногу. Дівчинка сміється і витирає сльози.

Якби вона була людиною, я припустила б, що їй не більше п’яти-шести років. У неї світло-смаглява шкіра та шовковисте темне волосся, як у Прети. На чолі проступають ледь помітні обриси сріблястої павутини, як у Прети й Тінана, її очі — великі й сріблясті, а усмішка точнісінько така, як у Фінна.

— Ларк, я ж казала тобі лишатися нагорі, коли в нас гості, — каже Прета, зиркаючи на мене. Її можна зрозуміти. Нехай ми й допомагаємо одне одному, але мені не можна знати про її дитину. Байдуже, що я щойно зашила її… хай би ким був для неї Фінн.

— Але я бачила її у вогні, — лепече Ларк і показує на мене. Вона хитає головою, ніби намагається розплутати загадку. — Твоєї сестри там немає.

— Ларк, досить! — Прета вириває дитину з рук Тінана й заривається обличчям у її волосся. — Що мама казала про використання твого зору?

— Прето, — обережно втручається Джалек, — можливо, нам варто знати про цю пожежу, якщо…

— То знайди провидця, — гаркає Прета. У її очах блищать сльози. — Але не мою доньку.

— Вибач, мамо. — Ларк кладе долоньки на мамині щоки. — Я не навмисно. Я просто бачу. І не хочу, щоб вона загинула у вогні. З нею вже це траплялося.

Моє серце стискається від того, скільки тривоги в цьому ніжному дитячому голосі.

— Я не загинула, — простягаю дівчинці свої руки. — Бачиш? Та пожежа сталася давно, і я вижила.

Ларк не звертає на мене уваги. Вона невідривно дивиться на маму й говорить:

— Наступного разу вона помре. Це буде під час церемонії зв’язування. Інакше вона ніколи не стане королевою.

Мене пронизує крижаний холод. «Наступного разу вона помре…»

— Вона стане королевою? — пирскає Джалек.

— Благаю, дитинко, досить, — по щоках Прети котяться сльози. Вона невимовно засмучена.

Джалек обертається до мене:

— Ти справді любиш Золотого принца, — він бурмоче якусь лайку. — Ти повинна розповісти нам, перш ніж щось йому пообіцяти.

Я ігнорую Джалека і вдаю, що не помічаю пронизливого сріблястого погляду.

— Я не померла, — кажу я Ларк. — І не збираюся ставати королевою Милостивих.

Дівчинка хихоче:

— Ти ніколи й не станеш королевою Милостивих.

Ці слова мали би подарувати мені полегшення. Але вони засіли сумом, ніби маленькі друзки, в моєму серці, яке я ховаю від усього світу — від себе самої. Та в глибині душі я хочу Себастіана, хочу бути достатньо хорошою, щоб стати…

Ні, я не хочу цього.

Джалек кидає суворий погляд на Фінна, а потім обертається до дівчинки й уважно вдивляється в її обличчя.

— Ларк, ти хочеш сказати, що вона стане Немилостивою королевою?

Прета так сердито зиркає на Джалека, що всі в кімнаті нишкнуть, але Ларк усміхається.

— Вона б могла, якби захотіла, але в неї не буде такої можливості, якщо вона загине у вогні.

— Тінане, — каже Прета, передаючи доньку йому на руки. — Будь ласкавий, проведи Ларк до її кімнати.

Тінан киває, і Ларк обіймає його за шию.

— Ти обіцяла, що навчиш мене грати в ту карткову гру. Може, почнемо зараз? — питає Тінан у дівчинки й підіймається сходами.

— Добре, але я граю дуже класно, — відповідає малеча. — Ти не будеш злитися, якщо я виграю?

— Обіцяю бути хорошим суперником, — після цих слів їхні голоси стихають.

— Це було… інформативно, — говорить Джалек.

Прета пильно дивиться на нього.

— Ларк нічого не може вдіяти, Прето, — тихо каже Фінн. — Її магія не така, як твоя. Цю силу не можна увімкнути і вимкнути. Вона просто приходить.

— То ми будемо говорити про те, що вона бачила? — запитує Джалек.

— Так, точно, смерть у пожежі, — Фінн дивиться на мене, скуйовджене волосся ховає його брови. — Маєш якісь ідеї щодо цього, принцесо?

— Думаю, що вона просто дитина і її видіння нічого не означає, — я розводжу руками. — Бачите? Я не мертва. Люди не можуть рухатися після смерті.

Джалек бубонить щось собі під носа. Я й гадки не маю, що все це означає. Прета витирає сльози й заспокоює дихання, опановує себе, а тоді обертається до Фінна.

— Спитай своїх шпигунів у Немилостивому Дворі, чи не чули вони чогось про напад на Золотий палац. Можливо, буде пожежа чи вибухи.

Сказавши це, Прета обертається до мене і змучено всміхається:

— А ти… У разі пожежі зупинись, впади і качайся підлогою, зрозуміла?

Я ледве стримуюся, щоб не закотити очі.

— Ми можемо повернутися до розмови про табори та біженців? — Фінн видається більш змученим і втомленим, ніж будь-коли, але я повинна знати. — Цей жах припинився б, якби ти був на троні Тіней?

— Я не в змозі змінити закон Милостивих, — відповідає Фінн, — але міг би покращити життя мого Двору. Я зробив би все, що в моїх силах, аби моїм людям не довелося тікати. Усе, що я роблю, я роблю тільки для того, щоб захистити своїх підданих і дати їм безпечний дім, — його очі так пильно вдивляються в мої, ніби я єдина можу повернути йому батьківський трон. — Це головна відповідальність короля.

Мені потрібно повернути Джас, і це має лишатися моїм першочерговим завданням, але я не можу припинити думати про тих Немилостивих дітей, яких тримають у справжніх в’язницях і яким кажуть, що вони від народження не гідні нормального життя.

Якщо Фінн скине Мордея, нашу з ним угоду можна буде розірвати.

Фінн повернув би мою сестру. Я знаю, він би зробив це.

— Скажи, чим я можу допомогти?

Обличчя Фінна враз хмурнішає, і він повертає голову до Джалека:

— Допоможеш мені дійти до моєї кімнати?

— Дівчина хоче допомогти, — з натиском повторює Джалек.

Фінн відштовхується від стільця, здригається від болю, але підводиться.

— Або я дійду сам.

— Добре, — Джалек довго дивиться на мене, перш ніж допомогти своєму принцові піднятися сходами.

— Я щось не те бовкнула? — запитую Прету.

Вона хитає головою:

— Думаю, достатньо хвилювань як для одного дня. Повернімося до замку раніше.