Випробування вогнем

Розділ 53

Томас не зрозумів, живий він чи мертвий, але почувався як у дрімоті. Ніби й при тямі, а все затягує серпанок. І знову Томас ковзнув у черговий сон-спогад.

Томасу шістнадцять. Перед ним Тереза і якась незнайома дівчина. І Арис.

Арис?

Усі троє понуро дивляться на Томаса. Тереза плаче.

— Треба йти, — каже Томас.

Арис киває.

— Спершу Стир, а потім Лабіринт.

Тереза тільки й витирає сльози.

Томас тисне руку Арисові, а потім — невідомій дівчині.

А тоді Тереза, схлипуючи, міцно обіймає його. Вона схлипує, і Томас усвідомлює, що теж плаче. Від його сліз Терезині коси мокріють, а він міцніше притискає її до себе.

— Нам час іти, — квапить Арис.

Томас дивиться на нього. Зволікає. Хоче насолодитися останньою миттю обіймів з Терезою. Останньою миттю при повній пам’яті. Колишніми вони ой як нескоро стануть.

Тереза поглядає на Томаса знизу вгору.

— У нас все вийде. Обов’язково вийде.

— Знаю, — каже Томас. Від туги болить усе єство.

Арис відчиняє двері й жестом запрошує Томаса йти за ним. Томас рушає, але обертається, щоб востаннє поглянути на Терезу. Старається дивитися обнайділиво.

— Побачимося завтра, — каже він.

Це таки правда, і це болить найбільше.

Сон розтанув, і Томас провалився в найтемніше забуття в своєму житті.