Випробування вогнем

Розділ 10

Томас простояв цілу хвилину, витріщаючись на чоловіка, який спокійнісінько сидів за столом і читав. Здавалося, він тут усе життя отак щодня читає. Ріденьке чорне волосся, зачесане поперек блідої лисини, довгий ніс, трохи звернений праворуч, жваві очиці, що перебігали від рядка до рядка — невідомець водночас видавався наче і розслабленим, а наче і нервовим.

І цей білий костюм! Штани, сорочка, краватка, піджак. Шкарпетки. Черевики. Все біле.

Якого біса?

Томас подивився на глейдерів, які жували фрукти і якісь перекуски з пакетиків — здається, суміш горішків і насіння. Хлопці наче й не помічали чоловіка за столом.

— Хто це? — запитав Томас, ні до кого конкретно не звертаючись.

Один з хлопців підвів погляд, на мить припинивши жувати. Тоді, квапливо дожувавши, проковтнув.

— Мовчить, не каже. Велів чекати, поки він не буде готовий, — хлопець стенув плечима, мовляв: подумаєш, дивина, і заходився доїдати надкушену дольку апельсина.

Томас перевів погляд на незнайомця в білому — той нікуди не зник, а тільки з тихим шелестом перегорнув сторінку і знай собі читав.

Приголомшений, відчуваючи, як бурчить у шлунку, Томас попрямував до столу. Прокинутися і ні сіло не впало побачити отаке…

— Стережися, — гукнув один з глейдерів, але було запізно.

Не дійшовши десятка футів до столу, Томас врізався в невидиму стіну, мало не розквасивши носа об перепону, яка дуже нагадувала холодне скло. Потираючи забите місце, він примружився: як це він не помітив скляного бар’єру?

Скільки Томас не вдивлявся, нічого не побачив. Ані найменшого відблиску віддзеркалення, ані плямки. Здавалося, попереду — тільки чисте повітря. І чоловік у білому навіть не ворухнеться, наче нікого й нічого не помічає.

Простягнувши руку, цього разу Томас повільніше пішов уперед, аж нарешті наштовхнувся на стіну невидимого… чого? Наче шибка: гладенька, тверда і холодна на дотик. Але і знаку не було, що тут може стояти тверда перепона.

Засмучений Томас спершу взяв ліворуч, а потім праворуч, обмацуючи оте щось невидиме і щільне. Воно простягалося від стіни до стіни, не даючи підступитися до незнайомця. Постукавши по бар’єру, Томас почув глухе відлуння ударів. Деякі з глейдерів — серед них і Арис — сказали, що вже так робили.

Тим часом чоловік у білому, який сидів буквально за дюжину футів, перебільшено зітхнув, прибрав ноги зі столу і роздратовано поглянув на Томаса.

— Скільки можна повторювати? — промовив він гугнявим голосом, що дуже пасував до його блідого обличчя, ріденького волосся і кощавої статури. А ще до костюма — безглуздого білого костюма. Дивина: бар’єр зовсім не приглушав слів. — У нас іще сорок сім хвилин, перш ніж я уповноважений ініціювати другу фазу Випробувань. Прошу виявити терпіння і дати мені спокій. Вам відведено час, щоб наїстися. Тож рекомендую скористатися ним за призначенням, юначе. А тепер, якщо не заперечуєте…

Не чекаючи на відповідь, незнайомець закинув ноги на стіл і повернувся до читання.

Томас наче язика проковтнув. Відвернувшись, він спиною притулився до невидимої стіни. Що відбувається? Напевно, він досі спить і йому сниться сон. На саму лише думку про це відчуття голоду чомусь посилилося, і Томас жадібно зиркнув на гору їжі. А тоді зауважив у дверях Мінхо, який, прихилившись до одвірка, схрестив руки на грудях.

Томас тицьнув великим пальцем собі за спину.

— Уже познайомився з нашим новим другом? — посміхнувся Мінхо. — Цікавий персонаж. Мабуть, і мені варто роздобути собі такий гнилий костюмчик. Моднячий.

— Я сплю? — запитав Томас.

— Ні, не спиш. І краще пожуй чогось, у тебе жахливий вигляд. Майже як у того Щура, який он там читає.

Томас сам здивувався, як швидко він припинив чудуватися з присутності невідомця в білому костюмі, який з’явився нізвідки, чудуватися з наявності невидимої стіни. Минув перший шок, і вже ніщо не дивувало. Тепер усе що завгодно могло видатися нормальним. Загнавши всі думки подалі, Томас підійшов до харчів. З’їв яблуко, апельсин, пакетик горіхової суміші, зерновий батончик з родзинками. Тіло просило води, але Томас поки що не міг відірватися від їжі.

— Ти трохи пригальмуй, — порадив Мінхо, — бо в нас тут шлапаки вже мало свої кишки не виблювали — так переїли. Годі вже з тебе, чувак.

Томас стояв, відчуваючи приємну тісноту в шлунку. Вже не чути було кусючого звіра всередині. Він розумів: Мінхо має рацію, слід пригальмувати. І Томас, кивнувши товаришеві, попрямував до вбиральні попити води, дорогою міркуючи, що ж приготував для них чоловік у білому, який ініціюватиме «другу фазу Випробувань».

Хай що це означало.

За півгодини Томас сидів на підлозі разом з іншими глейдерами; праворуч від нього всівся Мінхо, ліворуч — Ньют, і всі вони дивилися на прозорий бар’єр і на чоловіка-ласицю за ним. Той, як і раніше, бігав очима по рядках книжки, закинувши ноги на стіл. Томас радів, відчуваючи, як до нього повертаються сили.

Коли він зайшов у вбиральню, Арис якось дивно глянув на нього. Наче хотів телепатично передати якусь думку, але побоявся. Не звернувши на нього уваги, Томас почав жадібно ковтати воду з-під крана. Нарешті він обтер вуста рукавом і помітив, що Арис уже вийшов з убиральні. Тепер він сидів біля стіни, потупивши погляд у підлогу. Томасові стало шкода Ариса. Якщо глейдерам нелегко, то йому ще гірше. А особливо, якщо вони з убитою дівчиною були такі самі близькі, як і Томас із Терезою.

Першим тишу порушив Мінхо.

— Як на мене, ми такі самі божевільні, як і ті… Як там вони себе називали? Психи! Психи, які дерлися до нас у вікна. Сидимо і чекаємо, поки Щур прочитає нам лекцію, ніби це цілком нормально. Ніби ми в школі. Я от що тобі скажу: якби він хотів повідомити приємні новини, то не став би ховатися за невидимою стіною.

— Стули пельку і слухай, — велів йому Ньют. — Може, зараз усе закінчиться.

— Ага, ну звісно, — зронив Мінхо. — Казан піде плодити діточок, у Вінстона зникнуть прищі, а Томас уперше всміхнеться.

Томас, обернувшись до Мінхо, перебільшено розтягнув губи в удаваній посмішці.

— Ну, ти щасливий?

— Чувак, — озвався той, — ну ти й бридкий шлапак!

— Як скажеш.

— Та замовкніть уже, — просичав Ньют. — Здається, вже час.

Томас озирнувся; Щур — як «люб’язно» охрестив незнайомця Мінхо — опустив ноги і відклав книжку. Трохи від’їхавши від столу, він висунув одну з шухлядок, покопирсався в ній і витягнув велику жовту теку, безладно натоптану аркушами.

— Ось воно, — прогугнявив Щур і поклав теку на стіл. Розгорнув її, обвівши поглядом хлопців. — Дякую, що так організовано з’явилися на зустріч. Тепер я можу виконати доручення і… повідомити вам новину. Прошу уваги.

— Навіщо стіна? — вигукнув Мінхо.

Потягнувшись через Томаса, Ньют штовхнув його в плече.

— Пельку стули!

Щур вів далі, наче й не помітив цього емоційного вибуху.

— Ви досі тут завдяки надприродній жазі до життя і здатності виживати, попри мізерні шанси та… інші перепони. У Глейд відіслали шістдесят осіб. Ну, принаймні у ваш Глейд. Ще шістдесят було в групі «В», але наразі ми про них не згадуватимемо.

Стрельнувши очима в бік Ариса, чоловік повільно обвів поглядом решту хлопців. Можливо, ніхто більше не помітив, але Томасові здалося, ніби на новачка Щур дивився як на знайомого. З якого б це доброго дива?..

— З цих людей вижила тільки частина. Гадаю, ви вже зрозуміли: переважно все, що з вами трапилося, було потрібне лише для того, щоб проаналізувати ваші реакції. Це навіть не експеримент, це радше… створення шаблону. Стимуляція зони ураження і збирання даних. Склавши їх разом, ми здійснимо найбільший прорив у історії науки і медицини.

Ситуації, в які ми вас поміщали, називаються Змінними, і кожна з них ретельно продумана. Невдовзі я все поясню. Просто зараз я всього розповісти не можу, але життєво необхідно, щоб ви розуміли одне: всі ці тести слугують важливій меті. Продовжуйте реагувати на Змінні, бережіть себе, і винагородою вам буде усвідомлення, що ви відіграли роль у порятунку людства. Ну і, певна річ, самих себе.

Щур витримав ефектну паузу. Томас, звівши брови, подивився на Мінхо.

— У чувака гниляк у голові,— прошепотів той. — Яким чином втеча з клятого лабіринту врятує людство?

— Я представляю організацію під назвою «БЕЗУМ», — провадив Щур. — Знаю, звучить лиховісно, проте розшифровується як «Безпрецедентний експеримент: зона ураження мозку». Нічого загрозливого, хай що ви могли подумати. Ми служимо одній меті: врятувати цивілізацію від катастрофи. Присутні в цій кімнаті відіграють ключову роль у нашому плані. Ми маємо до своїх послуг ресурси, про які й подумати не міг жоден уряд в історії людства: практично необмежені грошові кошти, нескінченний людський капітал і технології, що випереджають найсміливіші задуми.

Поступово проходячи Випробування, ви ще неодноразово отримаєте підтвердження цьому. Сьогодні я маю дати вам одну-єдину пораду: хай що ви побачите, не вірте своїм очам. Або, як на те пішло, своєму розуму. Саме з цією метою ми влаштували демонстрацію з повішениками і цегляною кладкою за вікнами. Часом те, що ви бачите, нереальне, а те, чого ви не бачите, реальне. Ми здатні маніпулювати вашим мозком і нервовими закінченнями. Розумію, це трохи бентежить і лякає…

«Трохи» — це дуже слабко сказано, подумалося Томасу. У голові крутилися слова «зона ураження мозку». Спогади ще не повернулися до кінця, тож він ніяк не міг зрозуміти, що означають ці слова. Вперше Томас побачив їх на табличці в Лабіринті, й виявляється, це розшифровка абревіатури «БЕЗУМ».

Чоловік у білому повільно обвів поглядом глейдерів. Верхня губа у нього блищала від поту.

— Лабіринт був частиною Випробувань. Жодна Змінна не з’являлася просто так — усі вони дозволяли збирати дані, щоб створити шаблон зони ураження. Втеча — частина Випробування. Битва з гріверами. Вбивство хлопчика на ім’я Чак. Передбачуваний порятунок і втеча на автобусі. Все це — частина Випробувань.

На згадку про Чака Томас відчув, як у грудях піднімається хвиля гніву. Сам не знаючи як, він уже почав підводитися, але Ньют встиг його схопити і потягнути назад на підлогу.

Так наче підстьобнутий такою реакцією, Щур швидко підвівся зі свого крісла, аж воно вдарилося в стіну позаду. Впершись руками в стіл, Щур нахилився до глейдерів.

— Все це було частиною Випробувань, зрозуміло? А точніше — першою фазою. Та нам і досі страшенно бракує даних. Отож доводиться підвищувати ставки, і прийшов час другої фази. Віднині все ускладниться.