Розділ 47

Спав Томас погано, крутився й вертівся, шукаючи зручного положення на твердому камінні. Аж нарешті поринув у забуття, і тут йому знову наснився сон.

Томасові п’ятнадцять. Правда, він і сам не знає, звідки йому це відомо. Пам’ять сама веде відлік. Та чи пам’ять це?

Томас із Терезою стоять перед величезною стіною екранів, на кожному — зображення з різних точок Глейду і Лабіринту. Подекуди картинка рухається, і зрозуміло чому: це сигнал з камери жука-жалюка, який через певний час змінює позицію. І тоді здається, ніби Томас дивиться на світ очима щура.

— Просто не можу повірити, що вони всі мертві,— каже Тереза.

Томас розгублений. Знову не збагне, що відбувається. Він перенісся в тіло хлопчика, який начебто і є ним самим, однак не розуміє, про що говорить Тереза. Втім, говорить вона зовсім не про глейдерів. Томас спостерігає за екранами: Мінхо і Ньют йдуть у бік лісу; Галлі сидить на лавці; Альбі верещить на незнайомого Томасові хлопця.

— Ми знали, що так і буде, — відповідає Томас, сам не знаючи чому.

— Та однаково важко, — каже Тереза. Вони не дивляться одне на одного — аналізують те, що бачать на екранах. — Наша черга. І людей у бараках.

— Це добре, — каже Томас.

— Мені їх майже так само шкода, як і глейдерів. Майже.

Поки Томас обмірковує її слова, його молодше втілення відкашлюється.

— Думаєш, ми достатньо підготувалися? Думаєш, ми спораємося, коли справжні Творці мертві?

— Повинні, Томе, — Тереза бере його за руку. Він дивиться на подругу і не може прочитати виразу її обличчя. — Все готово. У нас рік, щоб навчити заміну і самим підготуватися.

— Але це неправильно. Як можна просити їх…

Закотивши очі, Тереза до болю стискає його руку. Томас переводить на неї погляд, але нічого не може відчитати з виразу її обличчя.

— Годі. Вони знають, на що йдуть.

— Так… — Томас звідкись знає, що цей хлопець зі сну почувається геть мертвим усередині.— Головне — шаблони зони ураження. І більш нічого.

Тереза киває.

— Байдуже, скільки людей загине чи постраждає. Якщо Змінні не спрацюють, на всіх чекає один кінець. На всіх.

— Шаблони, — каже Томас.

Тереза знову стискає йому руку.

— Шаблони.

Коли Томас прокинувся, сонце вже тонуло в тьмяно-сірих сутінках за невидимим обрієм, а Гаррієт із Сонею сиділи навпроти і якось дивно на нього позирали.

— Доброго вечора, — з награною бадьорістю привітався він — тривожний сон ще стояв у пам’яті.— Чим можу прислужитися, панночки?

— Розкажи все, що знаєш, — швидко зажадала Гаррієт.

Сонну каламуть як рукою зняло.

— Навіщо мені вам допомагати? — Томас хотів посидіти й обдумати свій сон, проте, помітивши в погляді Гаррієт якісь зміни, зметикував, що це саме той шанс врятуватися.

— Ти не маєш вибору, — нагадала темношкіра. — Поділися з нами тим, що знаєш чи з’ясував, і ми спробуємо допомогти тобі.

Озирнувшись, Томас не побачив Терези.

— А де…

— Пішла перевірити, чи не женуться за нами твої приятелі,— не дала завершити питання Соня. — Годину тому.

Томас згадав Терезу зі сну: як вона дивиться на екрани і міркує про мертвих Творців, про зону ураження. Міркує про шаблони. Як це все пов’язано?

— Говорити розучився?

Томас перевів погляд на Соню.

— Ні, е-е-е… це означає, що ви передумали вбивати мене?

Слова були, звісно, безглузді, й Томасу аж стало цікаво, скільки людей за всю історію ставило таке дурне питання.

— Не квапся з висновками, — посміхнулася Гаррієт, — нам не додалося святості. Просто виникли сумніви і треба поговорити. Втім, у тебе такі само мізерні шанси.

До розмови приєдналася Соня:

— Зараз нам здається найрозумнішим виконати наказ, який дав «БЕЗУМ». Нас більше, та й як би ти вчинив на нашому місці?

— Ну, себе я б точно не вбивав.

— Годі вже. Це не смішно. До речі, коли б ти мав вибір, то чиєї смерті волів би? Нашої чи своєї?

Томаса наче під дихало вдарили. Соня говорила це дуже серйозно. Десь вона правду каже: якщо, залишивши Томаса в живих, вони самі загинуть, то чом би його не позбутися?

— Готовий відповісти? — запитала Соня.

— Ще думаю, — помовчавши, він змахнув з чола піт. Сон, справжня мана, не йшов з голови, хоч Томас силкувався про нього забути. — Гаразд, скажу чесно. Обіцяю. На вашому місці я б мене не вбивав.

Гаррієт закотила очі.

— Тобі легко говорити, бо це твоє життя на кону.

— Справа не в цьому. Мені здається, що вас перевіряють, тому вбивство — не варіант, — Томасове серце закалатало швидше. Він не ухилявся від прямої відповіді — він і справді так думав, але навряд чи дівчата йому повірять, навіть якщо він постарається пояснити. — Може, нам варто поділитися інформацією? Знайти вихід разом?

Гаррієт і Соня перезирнулися.

Потім Соня кивнула, і Гаррієт промовила:

— Ми від самого початку мали сумніви. Щось тут не так. Тож починай розповідати. Тільки постривай, ми всіх зберемо.

— Тоді покваптеся, — порадив Томас, не вірячи, що в нього з’явився шанс вийти з цієї халепи живим. — Треба встигнути, поки Тереза не повернулася.

Загрузка...