Випробування вогнем

Розділ 48

Довго збирати дівчат не довелося: Томас бачив, що вони, заінтриговані, не могли проґавити нагоди послухати ходячого мерця. Втім, ставши перед Томасом тісною зграйкою, вони й не подумали відв’язувати його від бридкого всохлого дерева.

— Гаразд, — оголосила Гаррієт. — Спочатку ти говориш, потім ми.

Томас кивнув і відкашлявся. Нарешті він заговорив, хоч і не до кінця спланував свою промову.

— Про вашу групу я знаю винятково з розповідей Ариса. Схоже, на старті наші умови збігалися, проте після втечі з Лабіринту ми пішли різними дорогами. Я не в курсі, скільки всього ви встигли вивідати про Творців.

— Не надто багато, — вклинилася Соня.

Отже, у Томаса є перевага. Це добре, а от Соня, зізнавшись, утнула дурницю.

— Тоді слухайте. Я встиг доволі багато про них довідатися. Всі ми в деякому розумінні особливі, й на нас є плани.

Томас зробив паузу й оглянув дівчат — ті ніяк не відреагували на його слова.

— Більша частина того, що з нами роблять, має сенс. Перешкоди — це елементи Випробувань, або Змінні. «БЕЗУМ» спостерігає за нашою реакцією на різні ситуації. Звісно, я розумію не все, але, здається, моє вбивство — ще один тест. Чи ще одна облуда. Отож… я гадаю, це чергова Змінна, щоб подивитися на нашу реакцію.

— Тобто, — підсумувала Гаррієт, — ти хочеш пожертвувати нами, щоб перевірити свої блискучі висновки?

— Зрозумій, моя смерть безглузда. Можливо, вас перевіряють… тільки можливо. Зате живий я точно зможу вам допомогти.

— Або, — відповіла Гаррієт, — «БЕЗУМ» спостерігає, чи вистачить у нас сміливості вбити ватажка конкуруючої групи. Є сенс перевірити, хто досягне успіху. Відсіяти слабких і залишити живими сильних.

— Я не ватажок. Головний — Мінхо, — Томас рішуче похитав головою. — Ні, самі подумайте. Який сенс у тому, що ви мене вб’єте? Я один, вас он скільки, та ще при зброї. Яким чином ви доведете свою силу?

— Тоді в чому ідея? — запитала дівчина з задніх рядів.

Томас помовчав, ретельно добираючи слова.

— «БЕЗУМ» чекає, що ви почнете думати самостійно, змінюючи плани і приймаючи раціональні рішення. Що більше нас виживе, то вищі шанси разом дістатися прихистку. Вбивати мене безглуздо і марно. Захопивши мене, ви вже показали силу. Тепер доведіть, що вмієте думати, а не сліпо виконувати накази.

Розслабившись, Томас відкинувся на стовбур дерева. Більше він нічого не міг вигадати. Черга за дівчатами. Томас зробив, що міг.

— Цікаво міркуєш, — сказала Соня. — Зовсім як людина, яка відчайдушно рятує своє життя.

— Так, рятую, — стенув Томас плечима. — Але я і справді вважаю, що, вбивши мене, ви провалите справжній тест.

— Вважати можеш, — відповіла Гаррієт, підводячись. — Якщо чесно, ми й самі дійшли таких висновків. Потім вирішили почекати і послухати, що скажеш ти. Скоро сяде сонце, та й повернеться Тереза. От з нею все й обговоримо.

Зовсім не впевнений, що Терезу вдасться переконати, Томас швидко промовив:

— Ні! Вона хоче мене вбити, по-справжньому хоче, — у власному голосі Томас почув переконання, якого насправді не відчував. У глибині душі він досі сподівався, що Тереза не хоче його смерті, хай як би погано з ним обходилася. — Ліпше самі ухваліть рішення.

— Не бійся, — ледь усміхнувшись, відповіла Гаррієт. — Якщо захочемо залишити тебе в живих, Тереза не зможе на нас вплинути. Та якщо… — темношкіра якось дивно подивилася на Томаса. Обмовилася? Бовкнула зайве? — Буде видно.

Томас постарався не виказати полегшення. Ні, звісно, можна натиснути на гордість дівчат… та ні, розмріявся.

Дівчата тим часом заходилися упаковувати речі в наплічники («До речі, звідки в них наплічники?» — подумав він), готуючись до нічного переходу — куди там треба їм іти. Дівчата шепотілися, дивлячись на хлопця. Точно обговорюють його слова.

Темрява густішала, і нарешті повернулася Тереза — тією самою стежкою, якою до табору привели Томаса. Вона зрозуміла, що в настрої групи щось змінилося — з того, як дівчата переводили погляд з неї на Томаса.

— В чому справа? — запитала Тереза вже знайомим твердим голосом.

— Треба поговорити, — відповіла Гаррієт.

Збита з пантелику, Тереза пройшла в дальній кінець печери, до решти дівчат. Повітря наповнилося злим перешіптуванням, але Томас не розчув жодного слова. Шлунок звело в очікуванні вироку.

Температура в таборі зростала, розмова ставала дедалі напруженішою. Тереза розпалилася не менше за інших дівчат. Томас спостерігав, як вона щось їм доводить. Схоже було, що вона — одна проти всіх, і від цього Томас тільки більше розхвилювався.

Нарешті, з настанням ночі, Тереза розвернулася, відійшла від гурту й рушила геть від табору, на північ. На одне плече вона закинула лямку наплічника, а на друге поклала спис. Томас дивився їй услід, поки вона не зникла у вузькій щілині перевалу.

Дівчата наче зітхнули з полегшенням. Підійшла Гаррієт і без зайвих слів перерізала мотузку.

— І як? — запитав Томас. — Вирішили що-небудь?

Гаррієт мовчки визволила Томаса від пут і, сівши навпочіпки, уважно подивилася на нього. В її темних очах відбивалося слабке світло зірок і місяця.

— Сьогодні твій щасливий день. Ми врешті вирішили врятувати твій кощавий зад. У збіги я не вірю, а ми-бо думали з тобою в одному ключі.

Томас чомусь не відчув полегшення. Тої миті він збагнув, що наперед знав, як вирішать дівчата.

— Але я тобі дещо скажу, — додала Гаррієт, підводячись і простягаючи Томасові руку. — Терезі ти не подобаєшся. Я б на твоєму місці стереглася.

Томас прийняв її руку, відчуваючи, як його переповнюють сум’яття і біль.

Тереза і справді хотіла його смерті.