Випробування вогнем

Розділ 44

Томас і не знав, як реагувати. Не відчував ні радості, ні подиву, побачивши, що Тереза і справді жива. Але ж це він і так знав: розмовляв з нею вчора. Звісно, коли побачив її наяву, трохи піднісся духом. Поки не згадав попередження і не звернув уваги на спис.

Ось глейдери помітили дівчину і зупинилися, вирячившись на Терезу, яка йшла з кам’яним обличчям, міцно стискаючи зброю. Вигляд вона мала такий, наче готова колоти і рубати будь-кого, хто трапиться на її шляху.

Томас ступив їй назустріч, не зовсім розуміючи, що збирається зробити. Раптом його увагу привернув ще рух.

Обабіч Терези з’явилися й інші дівчата. Ще двадцять їхніх подруг стояли у хлопців за спинами.

Всі були озброєні: ножі, іржаві мечі й зазублені мачете. У декого навіть були луки, і в бік глейдерів уже націлилися стріли. Томас відчув неприємний укол страху. Тереза попереджала його про небезпеку, але ж вона не дасть його скривдити?

Група «В». Та, що повинна вбити Томаса, якщо вірити татуюванню. Ось і зустрілися.

Думки урвалися, коли Тереза різко зупинилася за тридцять футів од глейдерів. Зупинилися, оточивши хлопців, і її товаришки. Томас іще раз озирнувся. Дівчата були налаштовані рішуче: дивилися на глейдерів примружившись, виставивши поперед себе зброю. Найбільше лякали луки — варто лише пискнути, й одна зі стріл встромиться якомусь зухвальцеві в груди.

Тереза дивилася на Томаса.

— Терезо, що це за чортівня? — перший промовив Мінхо. — Тепло ж ти зустрічаєш своїх товаришів.

Почувши це ім’я, Бренда різко обернулася і подивилася на Томаса — той лише коротко кивнув у відповідь. При вигляді її здивованого обличчя йому чомусь зробилося сумно.

Над обома групами повисла зловісна тиша. Сонце дюйм по дюйму піднімалося небосхилом до точки, звідки невдовзі поллється потік нестерпного жару.

Тереза підійшла до Мінхо і Ньюта на відстань десяти футів.

— Терезо? — гукнув Ньют. — Що в біса…

— Стули пельку, — сказала вона. Не відрубала і не гаркнула. Сказала спокійно і впевнено, від чого Томас злякався ще більше. — Це стосується всіх: здіймете ґвалт — полетять стріли.

Взявшись зручніше за спис і поводивши ним з боку в бік, Тереза пройшла повз Ньюта і Мінхо. Заглибилася в натовп глейдерів, ніби щось шукаючи. Зупинилася перед Брендою. Жодна з двох дівчат не промовила й слова, хоча повітря між ними наче наелектризувалося. Потім, така сама грізна і холодна, Тереза пішла далі.

Зупинилася перед Томасом. Хлопець силкувався переконати себе, що його Тереза ніколи не вдарить, та, зважаючи на спис, у це мало вірилося.

— Терезо, — прошепотів Томас — не зміг стриматися. Забувши про спис, про жорсткий погляд, він захотів торкнутися її. Йому пригадався їхній поцілунок. І почуття, які він розпалив.

Тереза не ворухнулася, втупивши в Томаса непроникний погляд, у якому читався лише гнів.

— Терезо, що…

— Стули пельку, — так само спокійно звеліла вона. Зовсім на неї не схоже.

— Але що…

Трохи відступивши, Тереза врізала йому по щоці тупим кінцем списа. У черепі й у шиї спалахнув біль; схопившись за обличчя, Томас упав навколішки.

— Сказано тобі — стули пельку, — взявши Томаса за барки, Тереза підняла його на ноги і знову націлила на нього спис. — Тебе звати Томас?

Хлопець втупився в Терезу розширеними очима. Світ наче перевернувся, хоч Томас і запевняв себе, що Тереза попереджала. І хай що станеться, їй можна вірити.

— Сама знаєш, хто я…

Цього разу вона замантулила йому ще дужче, поціливши у вухо. Схопившись за голову, Томас скрикнув, але не впав.

— Сама знаєш, хто я! — закричав він.

— Знала, — водночас м’яким і повним відрази голосом виправила його Тереза. — Питаю востаннє: тебе звати Томас?

— Так! — гаркнув він у відповідь. — Томас!

Кивнувши і не опускаючи списа, націленого Томасові в груди, Тереза позадкувала. Глейдери розступалися, даючи їй дорогу. Нарешті дівчина приєдналася до товаришок.

— Підеш з нами, — звеліла вона, — Томасе. Вперед. Решта запам’ятайте: ворухнетеся — і полетять стріли.

— Нізащо! — крикнув Мінхо. — Нікуди ви його не заберете!

Тереза, ніби не чуючи його, й далі дивилась на Томаса.

— Я не жартую. Починаю відлік. Щоразу, як дійде до числа, що ділиться на п’ять, ми стріляємо в одного з ваших. Доти, доки не залишиться тільки Томас, і тоді ми його все одно заберемо. Вирішувати вам.

Тільки зараз Томас помітив, як дивно поводиться Арис: новачок крадькома роззирався, поглядаючи на дівчат, як на старих приятельок. Ясна річ: якщо це група «В», то Арис — їхній. Тому й знає дівчат.

— Один! — викрикнула Тереза.

Спокушати долю Томас не хотів. Проштовхнувшися крізь хлопців, він вийшов на відкрите місце і попрямував до Терези — не слухаючи Мінхо, не звертаючи уваги ні на що. Дивлячись тільки на Терезу і намагаючись не видати емоцій, він підійшов до неї впритул.

Зрештою, саме цього він і домагався — хотів бути з Терезою. І байдуже, що її налаштували проти нього. Нехай навіть нею, як Альбі й Галлі, маніпулює «БЕЗУМ». Здається, Терезі знову стерли пам’ять. Начхати. Настроєна вона була серйозно, і Томас не хотів ризикувати життями глейдерів.

— Гаразд, — сказав він. — Забирайте мене.

— Я тільки до одного дорахувала.

— Ага, отакий я хоробрий.

Вона з такою силою зацідила йому ратищем списа, аж Томас упав. Біль у щелепі й голові спалахнув, наче вогонь у тліючому вугіллі. Томас сплюнув кров.

— Мішок сюди, — наказала Тереза.

Краєм ока Томас помітив наближення двох неозброєних дівчат. Очевидячки, зброю вони сховали. Одна з них — темношкіра, стрижена майже наголо — несла великий потертий мішок. Обидві дівчини зупинилися за кілька футів од Томаса, а він тим часом піднявся навкарачки, боячись зробити зайвий рух.

— Ми його забираємо! — оголосила Тереза. — Почнете нас переслідувати — дам йому ще разок, а інших розстріляємо з луків. Цілитися не будемо, пустимо стріли — полетять навмання.

— Терезо! — гукнув Мінхо. — Невже тебе так швидко здолав Спалах? Мізки спеклися?

Тупий кінець списа вдарив Томаса у потилицю, і хлопець упав долілиць. У поросі перед обличчям попливли чорні зірочки. За що вона так з ним?

— Хочеш ще щось сказати? — запитала Тереза і по паузі промовила: — Я так і думала. Надягніть на нього мішок.

Грубим ривком Томаса перевернули горілиць. Дівчачі пальці стиснули поранене плече, і вперше, відколи хлопця полікували, його проштрикнув пекучий біль.

Томас застогнав. Обличчя — зовсім не злі — зависли над ним: дівчата тримали розкритий мішок просто в нього над головою.

— Не сіпайся, — порадила темношкіра, чиє обличчя блищало від поту. — Бо гірше буде.

Томас сторопів. Очі й голос її видавали щире співчуття, проте з ним ніяк не пов’язувалися її наступні слова:

— Просто ходи з нами і дай себе вбити. Немає сенсу перед тим ще й мучитися.

На голову ковзнув мішок, і далі Томас бачив тільки буре світло.