Випробування вогнем

Розділ 35

Збудив Томаса жахливий сон: йому наснилося, ніби Мінхо і Ньюта затиснули в глухому куті давно кінчені психи. Психи з ножами. Люті психи. Пролилася кров — і Томас, здригнувшись, прокинувся.

Він роззирнувся, побоюючись, чи не заверещав він спросоння. Кабіна, як і раніше, потопала в темряві, хлопець ледве зміг розгледіти Бренду. Навіть подумалося, що він досі спить. Аж тут заговорила Бренда.

— Кошмари?

Відхилившись на спинку сидіння, Томас заплющив очі.

— Так. Ніяк не забуду друзів. Мене мучить, що ми розділилися.

— Мені шкода, правда. Дуже шкода, — вона посовалася в кріслі.— Але не турбуйся. Твої приятелі-глейдери — сильні й розумні. А як буде що не так, то Хорхе допоможе — він у нас старий лис. Запросто проведе через місто. Не переживай даремно. Хвилюйся ліпше за нас.

— Дякую, заспокоїла.

— Вибач, — розсміялася Бренда. — Я це сказала з усмішкою — ти, певно, просто не побачив.

Ввімкнувши підсвічення на годиннику, Томас перевірив час.

— До світанку ще кілька годин.

Помовчавши трохи, Томас знову заговорив:

— Розкажи ще про сучасне життя. Нам добряче почистили пам’ять. Я дещо згадав, але це так, уривки. Не знаю, чи вони справжні. До того ж у них майже нічого немає про навколишній світ.

— Навколишній світ, кажеш? — глибоко зітхнула Бренда. — Ну, там нині повне лайно. Температура вже поволі знижується, а от рівень моря опуститься ще нескоро.

Спалахи на сонці закінчилися давним-давно, Томасе, але людей загинуло чимало. Просто неймовірно, як ми швидко оговталися і пристосувалися. Якби не ця чортова хвороба — цей Спалах, людство б якось витримало. Ех, якби та якби… далі не пам’ятаю. Цю приказку любив повторювати тато.

Томас ледве міг стримати цікавість.

— А що відбувалося? Постали нові країни — чи зараз існує один-єдиний уряд? Як з ним пов’язаний «БЕЗУМ»? Може, це і є уряд?

— Колишні країни збереглися, але… кордони стираються. З початком Спалаху голови держав об’єднали сили, ресурси, технології — щоб створити «БЕЗУМ». А той започаткував варварську програму тестів і ввів карантин. Поширення хвороби сповільнилося, але не зупинилося. Як на мене, єдиний шанс побороти Спалах — знайти ліки. Сподіваюся, тобі не збрехали і вони існують. Правда, їх чомусь не дають тим, хто їх потребує.

— А ми де? — запитав Томас. — От зараз?

— У машині.

Томас не засміявся, і Бренда провадила:

— Пробач, не час для жартів. Судячи з етикеток на консервах, ми в Мексиці. Або, точніше, на місці колишньої Мексики. Тепер тут Пекло. Здебільшого території між двома тропіками — Раком і Козерогом — перетворилися на пустелю. Центральна і Південна Америка, майже вся Африка, Близький Схід, південь Азії. Всюди мертві землі, трупи… Ласкаво просимо в Пекло! Як на мене, з боку уряду дуже мило засилати сюди нас, психів.

— От чорт…

У Томасовій голові вирував ураган думок — переважно про те, звідки він знає, що відігравав роль — значну роль! — ^в організації під назвою «БЕЗУМ»; про Лабіринт, про групи «А» і «В» й ту чортівню, через яку глейдерам треба пройти. Томас ще не міг скласти все в одну чітку картинку.

— Чорт? — зронила Бренда. — Більше нічого не скажеш?

— Забагато питань. Не знаю, з якого почати.

— Знаєш щось про анестетики?

Томас подивився на дівчину, шкодуючи, що не бачить її обличчя.

— Здається, Хорхе згадував про них. Що це таке?

— Сам знаєш, як влаштований світ. Нові хвороби — нові ліки. Якщо не можна подолати саму хворобу, борються з симптомами.

— А як це діє? У тебе є ці анестетики?

— Ха! — презирливо зронила Бренда. — Наче нам їх видають! Це привілей для заможних. Ці ліки в народі отримали назву «кайф». Він притупляє емоції, притупляє процеси в мозку, вводить у якийсь п’яний ступор — ти практично нічого не відчуваєш. Ліки трохи стримують Спалах, тому що це — хвороба мозку. Вона з’їдає мозок, руйнує його. Якщо мозок не працює, то й вірус слабшає.

Томас схрестив руки на грудях. Щось він проґавив тут дуже важливе.

— Виходить… це не ліки? Нехай вони й уповільнюють дію вірусу?

— Навіть близько не ліки. Анестетик тільки відстрочує неминуче. Спалах зрештою перемагає, і ти втрачаєш здатність раціонально мислити, співчувати. Втрачаєш усе, що робить тебе людиною.

Томас мовчав. Зараз він ще дужче, ніж досі, відчував, що якась дуже важлива частина його спогадів мов намагається просочитися крізь щілину в стіні, яка відгороджує його від минулого. Спалах. Мозок. Божевілля. Анестетик, кайф. «БЕЗУМ». Випробування. Слова Щура про те, що перевіряються реакції глейдерів на Змінні.

— Спиш? — запитала Бренда за кілька хвилин.

— Ні. Просто забагато інформації…— Томаса стривожила оповідь Бренди, однак він ніяк не міг скласти все докупи. — Треба все обмізкувати.

— Тоді мовчу, — дівчина відвернулася і притулила голову до дверцят. — Викинь ти все це з голови. Ніякого з того зиску. Тобі слід відпочити.

— Атож, — промимрив Томас, засмучений, що, отримавши стільки підказок, не може розгадати загадки. Втім, Бренда має рацію: вночі треба спати. Вмостившись зручніше, Томас спробував заснути, але сталося це нескоро. А потім йому наснився сон.

Томас знову старший — мабуть, років чотирнадцятьох. Вони з Терезою стоять навколішках, притулившись вухом до дверей, слухають. У кімнаті розмовляють чоловік і жінка, Томасу їх добре чути.

— Ти отримала додаток до переліку Змінних? — першим заговорює чоловік.

— Ще вчора ввечері. Мені сподобалося, як Трент пропонує закінчити Випробування Лабіринтом. Жорстоко, але необхідно. Маємо отримати цікаві шаблони.

— Безперечно. Те саме думаю і про сценарій зради, якщо ми колись ним скористаємося.

У жінки вихоплюється звук, який мав би зійти за сміх, тільки звучить він напружено й невесело.

— Так, я теж про це подумала. Тобто, Господи Боже, скільки ці діти зможуть витримати, поки в них дах не поїде?

— Не в тому річ. Ризикований експеримент. А раптом хлопець загине? Ми всі згодні, що доти він уже має стати кандидатом номер один.

— Не загине. Ми не допустимо.

— Але ж ми не всесильні. Він таки може померти.

Зависає тривала пауза, а потім чоловік каже:

— Сподіваюся, до такого не дійде. Але не впевнений. Аналітики вважають, що в результаті ми отримаємо безліч необхідних реакцій.

— Ну, якщо вірити Тренту, це стимулює сильні емоції і найскладніші реакції. Я вважаю, що Змінні — єдиний спосіб Домогтися бажаного.

— То ти віриш, що Випробування себе виправдають? — запитує чоловік. — Я серйозно: підготовка просто неймовірно складна. Подумай, скільки всього може піти не так!

— Згодна, неможливо все передбачити. Та чи є альтернатива? Слід спробувати, і якщо нічого не вийде, доведеться все починати спочатку, наче й не було ніяких дослідів.

— Ну, напевно.

Тереза смикає Томаса за сорочку і тицяє пальцем у бік коридору. Треба забиратися. Томас киває, але знов припадає до дверей — раптом вдасться почути щось дуже важливе. Точно! Знову говорить жінка.

— Шкода, що ми так і не побачимо, чим закінчаться Випробування.

— Атож, — відповідає чоловік. — Але в майбутньому нам подякують.

Удруге Томаса збудили перші малинові промені світанку. Після опівнічної розмови з Брендою він, здається, ні разу й не ворухнувся — навіть після нічного кошмару.

До речі про кошмар. Найдивніший сон за останній час: стільки всього було сказано, і слова вже починають вислизати з пам’яті — неможливо вхопитися за них, втиснути ці уривки в картину минулого, яка, здавалося б, тільки-но почала прояснятися. Томас дозволив собі трохи надії, що він не так уже й сильно пов’язаний з організацією Випробувань. І хоча він небагато зрозумів, той факт, що вони з Терезою підслуховували під дверима за дорослими, означає, що вони залучені були до розробки Випробувань далеко не на всіх етапах.

Але яка мета всього цього? Чому в майбутньому їм мають подякувати?

Томас потер очі й, потягнувшись, подивився на Бренду Дівчина спала, трохи розтуливши рота; груди її розмірено здіймалася й опускалися. Відучора тіло в Томаса наче ще більше заніміло, та здоровий сон підніс дух. Хлопець відчув свіжість.

Бадьорість. Нехай пригнічений і збитий з пантелику через незрозумілий сон і Брендину розповідь, Томас усе одно почувався бадьорим.

Він ще раз потягнувся і хотів позіхнути, як раптом помітив на стіні щось знайоме — металеву табличку, прибиту до цегляного муру.

Відчинивши дверцята й вилізши з кабіни, Томас наблизився до неї. Практично ідентична з табличкою в Лабіринті, на якій було написано «безпрецедентний експеримент: зона ураження мозку». Такий самий матовий метал, такий самий шрифт. Тільки слова геть інші. Томас зо п’ять хвилин витріщався на них, поки зміг нарешті ворухнутися.