Шістка Атласа

Рейна

Якийсь час усі шестеро, насторожено й мовчки, з цікавістю придивлялися один до одного.

— А ти сумирний, – зауважив Трістан, обертаючись до Каллума, блондина-африканера, що сидів ліворуч від нього. — Жодних думок з цього приводу?

— Термінових немає, – сказав Каллум. Зовнішність у нього була типажна, що нагадує про стандарти старого Голлівуду і неослабну чуму вестернізації, яку Рейна просто ненавиділа, проте його голос звучав заспокійливо, а манірність мало не заколисувала. — Зате ти якийсь недовірливий.

— Така вже в мене, боюся, природа, – безсоромно відповів Трістан.

Паріса, як зауважила Рейна, уважно за нею спостерігала. Рейна трохи здригнулася, відчувши невелике вторгнення у свої думки, а це вже засмутило папороть, що стояла поруч.

— Як дивно, – сказала Ліббі, помітивши реакцію рослини. Вона спохмурніла, придивляючись до неї, а потім підняла погляд на Рейну — Так ти ... натураліст, я вгадала?

Рейні питання не сподобалося.

— Так.

— Майже всі натуралісти медитського рівня свої навички контролюють, – зауважила Паріса, чим одразу видала свою нетактовність. Не те щоб Рейну її поведінка приголомшила: вона бачила, що Паріса з тих, хто присутність марних людей просто не помічає.

З одного боку, таке ставлення дратувало, з другого, оцінка Париси Рейну не чіпала. Особистий досвід показував: марне і в поганих руках не спрацює – тому Паріса могла скільки завгодно робити невірні висновки.

Справжнім викликом для Рейни була робота у групі. Їм доведеться зависати в одному місці.

Рейна вже шкодувала, що не залишилася вдома.

— Ой, я ж не те хотіла сказати ... — Ліббі зашарілася. — Я тільки… думала… е-е…

— Я не вивчала натуралізм, – підказала Рейна. — Я спеціалізувалася на давній магії. Класичній.

— О-о-о, – трохи зніяковіло простягла Ліббі, а Паріса примружилася. — Як історик?

— Як історик, – луною повторила Рейна. Історик-одинак.

Парісу її тон не збентежив.

— То ти своє власне ремесло не розвивала?

— А яка тут у кого спеціалізація? — Втрутився Ніко. Треба сказати, дуже вчасно, тому що Рейна почала закипати, і Паріса за свої натяки могла ось-ось отримати зашморг на шию у вигляді папороті, яку Рейна нібито контролювати не в змозі.

Втім, Ніко не стільки заступався за Рейну, скільки хотів пожвавити розмову.

— Ось у тебе, наприклад, – звернувся він до Париси, і та напружилася.

— А у тебе?

— Ми з Роудс працюємо з матерією. Фізика сили, молекулярна структура, це все… Я, зрозуміло, краще…

— Заткнися, – пробурмотіла Ліббі.

— …у нас кожен має улюблену тему, але обидва ми вміємо маніпулювати фізичними властивостями матерії. Рух, хвилі, стихії, – підсумовував Ніко, вичікувально дивлячись на Парісу. — А ти?

— А що я? - Недбало відповіла та.

Ніко зам'явся.

— Ну, я просто подумав…

— Не розумію, навіщо ділитися подробицями наших спеціалізацій, – похмуро втрутився Трістан. — Адже ми змагаємося один з одним, хіба ні?

— Так ми ж працюємо разом, – приголомшено заперечила Ліббі. — Ти що, правда маєш намір весь рік зберігати свою магію в таємниці?

— Чому б і ні? — Знизала плечима Паріса. — Кожен, кому вистачить розуму її розкусити, можливо, досить кмітливий, але щодо тонкощів…

— Ми не зможемо працювати в групі, нічого один про одного не знаючи, – вкрадливо спробував заперечити Ніко.

Він явно вважав себе привабливим та здатним згуртувати.

— Навіть якщо когось наприкінці виключать, – сказав Ніко, – я все одно не розумію, в чому сенс розхитувати гурт.

— Ти говориш так тільки тому, що вже розкрив свою спеціалізацію, – промимрив Каллум, посміхаючись куточком рота, за що сподобався Рейні ще менше.

— Ну, мені соромитися нічого, – трохи роздратовано відповів Ніко, за що сподобався їй більше. — І якщо тільки решта не відчуває невпевненості у своїх здібностях…

— Невпевненості? – пирхнув Трістан. — Тобто ти вважаєш себе найкращим?

— Я цього не казав. Я тільки…

— Він і справді вважає себе найкрутішим, – сказала Паріса. — Але хто думає про себе інакше? Хіба що ти, – недружелюбно кинула вона у бік Рейни… і з тріском провалилася на дно списку потенційних друзів.

— Я тільки подумав, що є, мабуть, якийсь спосіб дійти компромісу, – сказав Ніко. — Потрібно хоча б приблизно уявляти, хто на що здатний.

— Згодна, – відповіла Рейна, головним чином тому, що упиралися Паріса з Трістаном. Їй-то ніякої різниці не було: всі і так уже знали її спеціалізацію, ось вона, як Ніко з Ліббі (яка, дякувати Богові, нарешті замовкла), і вирішила видавити зізнання з інших. — Інакше фізикам доведеться взяти на себе левову частку роботи, а мені – витрачати всю свою енергію на захист…

— Не все впирається в грубу силу, – роздратовано зауважив Трістан. — Те, що у вас матеріалістична спеціалізація, не означає, що вам доведеться чаклувати одним.

— Ну, ти вже точно не даєш мені приводу для…

— Стоп, – перервав Рейну Ніко, чим чимало збентежив інших. — Хто це робить?

Рейні це не сподобалося, але краще вже Ніко, ніж Трістан.

— Що робить?

— Роудс вже мала висловитися, – зауважив Ніко, ковзнувши поглядом у бік Ліббі. Та здивовано моргнула, а Ніко з підозрою придивився на Трістана, Парісу та Каллума. — Але хтось переконав її мовчати. Хто?

Трістан глянув на Парісу.

— О, дякую, – сухо сказала вона. — Але ж так і не скажеш.

– Ну, мене звинувачувати важко…

— Це не я, – роздратовано відрізала Паріса, і Рейна ледве стримала посмішку. Мало того, що союз Трістана з Парисою вже дав тріщину, то ще й спеціальність Паріси розкрилася: вона читала думки та емоції людей.

— Хтось із вас впливає на чужу поведінку, – сказав Ніко і, наїжачившись, додав: — Так не можна.

Залишався останній підозрюваний, і один за одним усі обернулися до Каллума.

— Розслабтеся, – зітхнувши, сказав той, апатично закидаючи ногу на ногу. — Вона переживала, і я її вимкнув.

Ліббі моргнула і відразу розлютилася:

— Як ти посмів…

— Роудс, – напосів Ніко. — Тут повітря надто сухе.

— Заткнися, Вароне…

— Так ти емпат, – Рейна глянула на Каллума, – і це означає… — Вона подивилася у бік Паріси. — … що ти читаєш думки, – здогадалася вона, вирішивши, що для суспільства, яке позиціонує себе як найпросунуте у своєму роді, було б нелогічно запросити дві пари осіб однакової спеціальності.

— Більше ні, – сказала Паріса, зло подивившись на Трістана. — Тут уже всі щити звели.

— Ніхто їх довго не втримає, – відповів Трістан, підозріло дивлячись на Каллума. — Особливо якщо нам доведеться ще й свої емоції приховувати.

— Це безглуздо, – сказала Ліббі, успішно позбувшись до того часу впливу Каллума. — Послухайте, я буду останньою, хто скаже, що Варона здатний на розумні вчинки…

— Хто хто? – спитав Каллум, який, схоже, вирішив познущатися з неї.

— Я про… Ніко… як завгодно… Сенс ось у чому, – нетерпляче видихнула Ліббі. — Ми нічого так і не зробимо, якщо захищатимемося один від одного. Я, матір вашу, сюди вчитися прийшла! — Вибухнула вона, що Рейна сприйняла з невимовним полегшенням.

Ліббі, може, і дратувала її, але вона хоча б не боялася наполягати на тому, що справді важливо. Система цінностей у неї була у повному порядку.

— Я навідріз відмовляюся, – димилася Ліббі, – витрачати свою магію на те, щоб не пускати вас усіх до себе у думки!

— Чудово, – недбало зауважив Каллум. — Я тоді обіцяю нікому з вас не поступатись.

— Гей, – відрізав Ніко. — Вона має рацію. Я б теж хотів деякої автономії для своїх почуттів, дякую.

Трістан і Паріса ніби погодились, хоч і не були готові сказати цього вголос.

— Навряд чи треба пояснювати емпату, чому ніхто не хоче, щоб із їхніми емоціями грали, – не поступалася Ліббі.

Каллум мляво відмахнувся.

— Я, звичайно, знаю, що ви переживаєте, але не збираюся вникати у ваші почуття. Втім, так і бути, обіцяю поводитися добре, – додав він, кинувши на Парису хитрий погляд, і та злобно подивилася на нього у відповідь.

— Я ні на кого не впливаю, – роздратовано сказала вона. — Принаймні магічно. Я ж не манда якась.

«Ну-ну», – голосно подумала Рейна, чим теж заслужила злий погляд Паріси.

Обговорення закінчилося, і три члени групи, що залишилися, подивилися на Трістана, який – як запізно зрозуміла Рейна, – ще не розкрив свою спеціалізацію.

— Я… — Загнаний у кут, він напружився. — Я щось на кшталт ілюзіоніста.

— Так, як і я, – з сумнівом простяг Каллум. — Це надто загальний термін, не знаходиш?

— Стривай-но, – сказала Паріса, раптом щось згадавши. — Адже тебе звуть Каллум Нова? Із клану ілюзіоністів Нова?

Інші зацікавлено стрепенулися, і навіть Рейна не змогла приховати цікавості. Корпорація «Нова», глобальний медіаконгломерат, який потай – та й то не завжди – спеціалізувався на ілюзіях; він домінував як у смертній, так і медітській сферах, найбільш вправно діючи в індустрії косметики та краси. Нова захоплювали не лише своєю продукцією, а й нещадним ставленням до конкурентів. Вони вивели із справи кілька малих компаній, постійно підриваючи медитські регламенти використання магії у смертних продуктах.

Втім, це не зацікавило Рейну. До Париси почало доходити, як вона проворонила найбагатшого з кандидатів, і це привело Рейну в таке захоплення, що ридаючий фікус Бенджаміна в кутку радісно дав плоди.

— Так, я Нова, – визнав Каллум, не зводячи очей з Трістана, який так ні в чому не признався. — Хоча, як ти вже, мабуть, здогадалася, ілюзії – це не є сенс мого життя.

— Чудово, – гаркнув Трістан. — Я бачу ілюзії наскрізь.

Рука Ліббі піднялася до щоки, а Трістан зітхнув.

— Так, я його бачу, – сказав він. — Це просто прищ, розслабся.

Потім Трістан неквапом звернув увагу на Каллума, який напружився у тривожному очікуванні. Чудово, подумала Рейна. Краще стане, тільки якщо Трістан розкриє всім, що у Паріси ніс не свій.

— Я їм не скажу, якщо ти не скажеш, – пообіцяв Трістан Каллуму.

На якийсь час у кімнаті зависла така напруга, що навіть квіти насторожилися.

А потім Каллум розреготався.

— Давай тоді це буде між мною і тобою, - погодився він і, обійнявши Трістана, поплескав його по плечу. — А вони нехай гадають.

Отже, є «ми» та «вони». Ось це вже не так тішило.

«Мама-мама-мама», – тремтячи від жаху, шепотів плющ у кутку, а фікус, що стояв поруч, зашипів.

«Мама сердиться, – хникав філодендрон. — Вони зляться, о ні-ні-ні…»

— …немає сенсу сваритися через це, — говорила в цей час Ліббі, і Рейна тихенько зробила глибокий вдих, сподіваючись, що зелень у кімнаті не збунтується. — Хоч би як ми ставилися один до одного, нам все ще треба виробити хоч якийсь план безпеки, тож…

Не встигла Ліббі Роудс почати командувати, як пролунав низький, гучний вибуховий звук гонгу, і двері в розфарбовану кімнату відчинилися. Наче будинок запрошував групу на вихід.

— Схоже, доведеться відкласти справи, – зауважив Каллум і, не чекаючи, поки Ліббі договорить, підвівся і вийшов.

Трістан з Парісою у нього за спиною перезирнулись і рушили слідом; Ніко теж підвівся і, скривившись, покликав за собою Ліббі. Втім, вона не поспішала і в розпачі подивилася на Рейну.

— Загалом, послухай, – почала вона, переступаючи з ноги на ногу. — Розумію, що була груба, ляпнула там про тебе, про натураліста, але я просто…

— Нам необов'язково ставати друзями, – сказала Рейна, перебивши її. Ліббі явно хотіла запропонувати оливкову гілку світу, але Рейні вистачало і живих гілок, з якими доводилося зважати; без метафоричних вона обійшлася б чудово. Друзів вона заводити і справді не прагнула; вона лише шукала більше доступу до архівів.

Втім, двері замикати теж не поспішала.

— Нам просто треба бути кращими за них, — буркливо зауважила Рейна, киваючи в бік решти трьох, і хоч би це Ліббі усвідомила.

— Зрозуміло, – сказала вона і, слава богу, пішла за Ніко з кімнати, не чекаючи Рейну, яка попленталася слідом під скиглі втрачених рослин.