Діаболік

6

ПІСЛЯ ТОГО, як ми спробували безліч видів хімічних препаратів, настав час вивчення танцювальних па. Для кожної окремої події існував свій вид танцю, що виконувався в означених гравітаційних умовах. Оскільки я була більшою і сильнішою за Донію, то переважно виконувала роль ведучого партнера, але для мене не мало значення, яку партію танцювати.

Достатньо було раз побачити піруети у виконанні Сутери ну Імпірінс, щоб я запам’ятала і досконало опанувала рухи обох танцювальних позицій.

На черговому занятті ми відпрацьовували один із найскладніших танців Імператорського Двору під назвою «Жаба і Скорпіон». У цьому танку жінка робила низку швидких, атакуючих випадів, зображуючи скорпіона, а чоловік, своєю чергою, рвучко підстрибував і приземлявся, імітуючи рухи жаби. У другій частині скорпіон мав танцювати, послуговуючись переважно підтримкою жаби. Танцювальні па належало виконувати в зоні повної невагомості, однак у фортеці Імпірінсів не було куполу з нульовою гравітацією. Ми докладали максимум зусиль, практикуючись у залі з низьким рівнем гравітації — показники сягали лише однієї третьої від стандартної відмітки сили тяжіння. Я підкинула Донію в повітря і повинна була спіймати її, кола вона полетить вниз, але Сайдонія вислизнула з моїх рук.

Катастрофи не сталося. Вона спіткнулася, але, вхопивши мене за руку, відновила рівновагу, що в умовах низької гравітації вдалося їй доволі легко, однак я пережила сильний шок. Незважаючи на низький рівень гравітації, після підкидання Сайдонії в повітря мої руки продовжували тремтіти, і коли наші погляди зустрілися, стало зрозуміло: Донія це помітила.

Я почала більше спати в ті ночі, коли не проходила лікувальних процедур, бо для відновлення моєму тілу потрібен був відпочинок. Того вечора я провалилася в глибоке забуття і прокинулася, лише коли відчула, як Сайдонія трясе мене за плече.

Це вже було надто дивно. Зазвичай я прокидалася від найменшого звуку.

— Ти захворіла?

— Захворіла? — пробурмотіла я.

— Останнім часом ти сама не своя. Я не хотіла цього казати, але на тобі одяг висить, як на жердині. Немезідо, ти танеш на очах!

— Зі мною все гаразд.

— Думаю, нам слід викликати Лікаря Ізаруса.

— Єдине, що мені потрібно, — це хороший сон.

Тривога в очах Донії зростала з кожним днем. І от нарешті Мати-Засновниця вирішила, що я зменшила свої м’язи та кістки до прийнятного рівня. Я більше не могла похвалитися міцною статурою тигра, натомість, моє тіло витягнулось і я стала схожою на струнку рись. Тепер, принаймні, я могла зійти за звичайну дівчину. Надміру високу дівчину, але точно не за Діаболіка.

Я зітхнула з полегшенням, коли ін’єкції закінчилися. Сила повернулася до мене навіть більшою мірою, ніж я очікувала. Мені було важко займатися в залах із високим рівнем гравітації, але, принаймні, я знову могла проходити через ті зали. Навіть після систематичного зменшення об’єму скелетних м’язів, я залишилася набагато сильнішою за звичайну людину.

— Тобі буде складно, — зауважила Мати-Засновниця, коли я відпрацьовувала стійку на руках на бильці її дивана. — Було б краще, якби ми зробили тебе ще слабшою. Тобі доведеться приховувати свою міць. Більше не влаштовуй подібних демонстрацій.

— Ви хотіли побачити, на що я здатна, — нагадала я їй, повільно піднімаючи руку вгору і балансуючи на іншій. Хоч я й не була такою само сильною, як раніше, моє тіло стало легшим, що компенсувало втрату частини м’язової тканини. — Слід було збрехати вам про мої нинішні фізичні можливості?

Вона спостерігала, як я опускаюся на диван, а потім знову повертаюся у стійку на руках. Коли я дивилася на неї згори вниз, Мати-Засновниця мала дивний вигляд і здавалася майже старою.

— Більше ніяких тренувань, навіть коли ти залишаєшся на самоті. У Хризантеміумі скрізь є очі, і всі наші зусилля виявляться марними, навіть якщо ти просто зробиш стійку на руках.

Я дивилася на неї через завісу волосся, що спадало мені на обличчя і відчувала приємний жар у руках, але... вони тремтіли. Раніше, коли я виконувала подібні вправи, такого не траплялося.

— Я все розумію, пані. Я не дурепа.

— Почни прямо зараз. Злізь із дивана.

Я звелася на ноги. Рука боліла і я потерла її, не відводячи очей від очей Матері-Засновниці.

— Я почну прямо зараз.

Тепер я знала, що таке слабкість, тож, якщо вибір стоїть між двома альтернативами: приховати свою силу чи насправді стати слабкою, перший варіант однозначно кращий.

Тому я буду приховувати свою силу.

Любов Церемоніймейстра Етикету до косметичних процедур була настільки великою, що вона зволіла продемонструвати свої навички у цій сфері навіть мені, а не лише Сайдонії. Тепер ми з Донією могли похвалитися ретельно продуманим легким рум’янцем і тінями, що ввели нам під шкіру, а завдяки шипучій есенції, вплетеній у волосся, боти краси перетворили наші кучері на ідеальні, майстерно зачесані пасма. Зранку ми прокидалися з розплетеним волоссям, але варто було лише віддати команду, як механізовані палі, вплетені у волосся, самостійно створювали будь-яку зачіску за нашим бажанням. Ще одна команда, і з’являлися нитки, які надавали волоссю золотавого, сріблястого або іншого відтінку, що гармонував з обраним нарядом. Вони навіть могли заломлювати світло, тим самим штучно змінюючи колір волосся без допомоги ботів краси.

Декілька ночей поспіль Сайдонія гралася з налаштуваннями палей: один електричний імпульс — і її волосся набувало синього відтінку, ставало дибки або перетворювалося на пружні локони. Ще розряд — і кучері вирівнювалися. Потім Донія почала розважатися, експериментуючи з моїм волоссям, і дійшла висновку, що найбільше їй подобається темно-коричневий відтінок, перемежований світлими пасмами.

Нарешті знання Сутери ну Імпірінс про основи етикету при Імператорському Дворі вичерпалися. На останньому занятті вона з гордістю продемонструвала результати своєї роботи Матері-Засновниці й Сенатору.

— В інтересах моєї Вельмишановної Пані я пропоную вибрати прекрасні очі вашої дочки як її відмінну рису. Також я радила б зробити колір шкіри Сайдонії на два тони темнішим, щоб підкреслити виразність очей. Може, обрати щось на зразок золотаво-коричневого? І звичайно цей довгий, точений носик... Такий величний. Хай які зміни у зовнішність вона не вноситиме надалі, спершу слід подумати про те, як вигідно виділити очі й ніс.

— А що ви порадите для Немезіди? — мовила Мати-Засновниця.

Це запитання вибило Сутеру з колії, і вона на хвилину замовкла. Поглянувши на мене, вона з подивом усвідомила, що ми продовжуємо цей фарс із моїм псевдо-тренуванням до самого кінця. Вона не мала жодного уявлення про це.

— Гадаю, Немезіда може зробити вибір самостійно. Риси її обличчя ідеально симетричні, як у всіх гуманоїдних істот. Краса, створена в лабораторії, не має справжньої цінності, чи не так?

Вона поглянула на Матір-Засновницю, очікуючи на її схвалення.

Та Мати-Засновниця продовжувала мовчки, з наростаючим нетерпінням, дивитися на неї.

— Ну, безневинних істот, подібних їй, створюють у лабораторії, тому в неї немає жодних недоліків, окрім носа. Його я б підправила. Принаймні, згладила б оту непривабливу горбинку на переніссі, — промовила Сутера.

Я торкнулася свого носа, пригадуючи незліченну кількість разів, коли я ламала його в сутичках, перш ніж із мене зробили цивілізовану істоту.

— Можливо очі та вилиці, — висловила свою думку Мати-Засновниця, розглядаючи мене. — Що скажете, Сутеро?

— М... мабуть. Знову ж таки, ви можете обрати будь-що. — Сутера розсміялася і поправила свою зачіску. — Можливо, варто змінити колір її шкіри?

— Хм, так, — погодилася Мати-Засновниця. — Ми ніколи не модифікували кількість меланіну в наших гуманоїдів, щоб вони відрізнялися від членів сім’ї, але Немезіді не завадить трохи пігментації. Чи не так? — обернулася вона до чоловіка.

— О, звісно. Як побажаєш, люба, — уперше заговорив Сенатор.

— Я досі не уявляю, що Немезіда робитиме в Хризантеміумі, — мовила Сутера, — але моїй пані видніше, а виразні очі й вилиці — завжди в моді.

Сутера перейшла до демонстрації наших знань. Вона засипала нас запитаннями, і я відповіла правильно на кожне з них. Донія була неуважною, до того ж її нервував яструбиний погляд матері, тому кілька разів вона помилилася. Коли нам показували зображення імператорських осіб, Сайдонія сплутала Сигну і Дівайні Домітріан.

Але я нічого не наплутала. І це єдине, що мало значення.

— Чудово, — мовила Мати-Засновниця, витончено плескаючи в долоні. — Браво, Сутеро. Вони добре підготовлені.

— Дуже добре підготовлені, — погодився Сенатор.

Мати-Засновниця зміряла мене довгим поглядом, і на частку секунди на її обличчі промайнула безжалісна посмішка. Її анаконда.

Сутера засяяла від щастя, почувши похвалу від своєї пані й повагом наблизилася до Матері-Засновниці, імітуючи розмірену ходу Вельмишановних Панів, а потім схилилася в глибокому поклоні. Після цього вона приклала долоні Матері-Засновниці до своїх щік і повторила ту саму послідовність дій перед Сенатором.

— Для мене велика честь служити наступному поколінню вашої сім’ї. Сподіваюсь, у майбутньому, коли Сайдонія повернеться після своєї подорожі до зірок, я побачу і її дитя.

Мати-Засновниця стримано посміхнулася.

— Так, будемо сподіватися на краще.

Коли Сутера вийшла з кімнати, Донія розвернулася до своїх батьків.

— Що це все означає?

Сенатор і Мати-Засновниця обмінялися поглядами.

— Я знаю, щось трапилося, — промовила Донія, підвищуючи голос. — Я думала, ви хочете видати мене заміж чи відіслати геть, але... але щойно я неправильно відповіла на деякі запитання. Я помилилася, Мамо, а ти навіть не посварила мене. Що відбувається? — на її очі навернулися сльози. — О ні, Батько, ти в небезпеці? Мене готують для того, щоб я замінила тебе?

— Ні, ні, — сказав Сенатор. — Я в безпеці, моя люба.

— Я тобі не вірю! Що...

— Ох, — роздратовано мовила Мати-Засновниця. — Скажи їй правду нарешті.

Сенатор зітхнув, і на його обличчі проступили зморшки. Він не оновлював своєї зовнішності відтоді, як Сайдонію викликали до Імператорського Двору.

— Гаразд, я потрапив у немилість до Імператора, але мені нічого не загрожує, я в безпеці.

— У небезпеці ти, Сайдоніє, — сказала Мати-Засновниця.

Шокована Донія злякано відсахнулася.

— Я? — вона обернулася і глянула на мене.

Я підійшла ближче.

— Не бійся.

— Я в небезпеці, Мамо? — вигукнула Донія.

— Тебе викликають до Хризантеміуму для зустрічі з Імператором, — пояснила Мати-Засновниця. — Ти маєш поплатитися за батькову дурість. Але ти не поїдеш.

Донія не була дурною. Вона миттю склала два плюс два: зміни в моїй зовнішності, наше спільне навчання і тепер... ось це.

— Ні, — видихнула вона.

Сенатор підійшов і поплескав доньку по тендітних плечах.

— У твоєї матері є план, як вберегти тебе від гніву Імператора. Ми не пустимо тебе туди. Ми ніколи не станемо ризикувати тобою, серденько. Замість тебе ми відправимо її.

— Ні, — повторила Донія, люто хитаючи головою. Вона підбігла до мене і стисла мої долоні. — Ні, — мовила Сайдонія.

— Так має бути, — сказала Мати-Засновниця. — Сайдоніє, невже ти не розумієш, що саме для цього ми придбали тобі Діаболіка? Ми купили Немезіду, щоб захистити нашу дочку. Нашу спадкоємицю. І ось тепер настав час Немезіді прийти на допомогу, і вона готова це зробити.

— Так, — запевнила я Донію.

— Значить... значить Немезіда стане заручницею Імператора? — запитала Донія, міцно стискаючи мої долоні.

— Ми сподіваємося, що вона стане підопічною при дворі. Сподіваємося, що вона не постраждає.

— А якщо вони викликали мене до Імператорського Двору, щоб убити? — вигукнула Донія і повернулася до мене. — Що тоді?

— Тоді ти будеш у безпеці зі своєю сім’єю, — просто відповіла я.

— Сайдоніє, зрозумій, Немезіда — не наша спадкоємиця. Вона — наша власність, — промовив Сенатор.

Донія із жахом зазирнула в очі матері, а потім у мої.

— Ні. Ні! Я не допущу цього! Навіть якщо спочатку тобі вдасться їх обманути, що, як хтось здогадається, чим ти є насправді?

— Як? — запитала я, оглядаючи себе. Я більше не була схожа на Діаболіка.

— Їм навіть на думку не спаде, що вона таке, — запевнила Мати-Засновниця. — Вони ніколи не здогадаються, що хтось наважився залишити в живих Діаболіка, тим паче відправити його замість своєї дочки в саме серце Імперії. Немезіді під силу зіграти цю роль. Це ідеальний план.

— А якщо вона помре?! — вигукнула Донія, стискаючи мою руку. — Ти не можеш поїхати туди! Я наказую тобі залишитися! Я не дозволю тобі ризикувати собою заради мене! Мамо... — вона підняла заплакані очі на матір, але наштовхнулася на холодний, непорушний погляд Засновниці, потім поглянула на батька — і побачила безтурботний вираз його обличчя. — Ні! Ні, ми не можемо цього допустити!

Донія розвернулася і вибігла з кімнати.

Я дала їй трохи часу, щоб вона усвідомила почуте, а потім пішла за нею в сад, розбитий поряд із вольєрами для тигрів. Великі коти згуртувалися біля краю огорожі і нявкали, намагаючись привернути увагу Донії, але вона дивилася на них і ніби не бачила.

— Як ти могла? — запитала вона, коли помітила мене. — Як ти могла змовитися з батьками за моєю спиною? Як ти могла приховати це від мене?

— Це було не дуже складно, — відповіла я прямо. — Я прекрасно вмію брехати. І це одна з причин, чому я більше підходжу для поїздки в Хризантеміум, ніж ти.

— А якщо ти помреш? Що мені тоді робити?

— Якщо я й помру, то зроблю це замість тебе. А ти робитимеш те, на що ми всі сподіваємося: ти житимеш.

— Я ненавиджу тебе. Як же я тебе ненавиджу! — Донія накинулася на мене з кулаками.

Трохи спантеличена такою шаленою реакцією, я спостерігала за тим, як її слабкі удари відскакують від моєї руки і почала хвилюватися, що вона покалічить собі руки.

Сад сповнився шелестом — то налякані тварини інстинктивно втікали подалі від галасу.

А потім заплакана Донія з криком рвонула назад до дверей. Там вона зіткнулася із Сутерою ну Імпірінс, яка робила останній обхід фортеці, перш ніж повернутися до свого вимушеного планетарного існування.

Донія з риданнями кинулася в її обійми. Сутера, не замислюючись, погладила її по плечах, а потім відсторонилася.

— Ні, ні, я не можу потурати подібній поведінці. Що я казала про непристойні вияви емоцій? Коли ти потрапиш до Імператорського Двору...

— Я не потраплю туди! — викрикнула Донія. — Мати не збирається відправляти мене в Хризантеміум. Вона відсилає Немезіду. Ось чому вона тренувалася разом зі мною.

Я затамувала подих.

— Що? — перепитала Сутера.

Я зробила крок уперед, кинувши Донії застережливий погляд, але вона втратила розум від горя і не усвідомлювала, що збирається повідати Сутері.

— Вони такі, як і ви. Вони вважають її власністю. Вони хочуть, щоб вона видавала себе за мене і ризикувала своїм життям, ніби її життя нічого не варте.

— Це зрада, — видихнула Сутера.

Ці слова пролунали в моїй голові як поховальний дзвін, але той дзвін був не про мене. Сайдонія перетнула межу, розповівши все Сутері ну Імпірінс, тому тепер мені доведеться виправити її помилку.

— Донія.

Мій тихий, але водночас грізний голос нарешті пробився крізь завісу люті. Донія стояла, здригаючись від ридань, і витирала сльози з обличчя своє маленькою долонею.

— Доніє, ми ще поговоримо про це. Але спочатку, Сутеро, я маю вам усе пояснити. — Я підійшла до Церемонімейстера Етикету і вивела її з кімнати. Вона не чинила опору. — Розумієте, усе дуже складно...

Донія заклякла і не зрушила з місця, доки страшна здогадка про те, що я збираюся зробити, не осінила її.

— Немезідо, ні!

Я подивилася на неї. Я не хотіла робити цього в неї на очах, але якщо вона наполягає, тоді нехай дивиться.

Спантеличена Сутера поглянула на мене, і на її вустах застигло простодушне запитання. Вона так і не озвучила його.

Я скрутила їй шию.