Діаболік

45

ОСКІЛЬКИ ТАЙРУС уже не планував одружуватися з Елантрою, він мав переглянути стратегію своєї поведінки із Сигною.

— До останньої хвилини, до останньої миті я вдаватиму, ніби збираюся виконати свою частину угоди, — пояснив він мені.

Спочатку він планував прибрати зі свого шляху Рандевальда, а потім — Сигну. Але зараз йому необхідно було зробити Сигну своїм союзником, щоб розповісти про зраду матері її сину — Імператору. Тоді Рандевальд уб’є Сигну. А Тайрус уб’є Рандевальда, використавши для цього, швидше за все, якусь дієву отруту — найпростіший спосіб уникнути зустрічі з Діаболіками.

План здавався надійним, і не лише через відсутність ризику, що Тайрус одружиться на Елантрі. Я знала, що Сигна була значно небезпечнішим противником. Залишати її в живих було ризиковано.

Наразі ми збиралися виконати бажання Сигни. Сьогодні Тайрус публічно відмовиться від мене і обере Елантру як свою партнерку.

Судно Вельмишановної Пані Сигни — «Гера» — було не настільки претензійним, як «Валор Новус», або «Олександрія» Тайруса. Збоку воно виглядало доволі потворно: здавалося, ніби корабель побудовано навколо розбитого астероїда. Проте, коли ми із Тайрусом увійшли до великої прийомної зали Сигни, я зрозуміла, що всередині все влаштовано зовсім по-іншому.

Вгорі й навколо нас було видно грубу природну особливість внутрішньої структури астероїда: гострі сталагміти, блискучі кристали й вени паладію, що вигадливо звивалися і підсвічувалися, а поміж ними розміщувалися кристалічні вікна — частину з них створила природа, інші були вирізані за наказом Сигни.

— П’ятдесят років роботи, — зауважив Тайрус. — «Гера» — бабусина гордість. Це справжній витвір мистецтва.

— Я бачу, — колись Мати-Засновниця сказала мені, що я не розумію цінності роботи майстрів, але за останні тижні, поміж усього іншого, я навчилася цінувати красу. Озираючись навколо, я зрозуміла, чому це місце безцінне. Цей корабель побудований з любов’ю й самовідданістю, і кількість зусиль і амбіцій, вкладений для створення цього шедевру, справді вражає.

— Ти готова до того, що має статися? — запитав він, пильно вдивляючись у моє обличчя.

— Звичайно.

Він нахилився, його подих лоскотав вухо, а голос звучав настільки тихо, що слів було майже не чутно.

— Пам’ятай, ніщо зі сказаного не є правдою.

Я посміхнулася. Це була невимушена посмішка.

— Я знаю, Тайрусе. Будь жорстоким. Усередині я сміятимуся.

Він усміхнувся.

— Я буду жахливим.

— І, Тайрусе, дякую тобі, що не видав моєї таємниці, — а потім додала, уточнюючи: — Про неї.

Його щелепа напружилася. На обличчі промайнула тінь.

— Немезідо, я знаю, що ви з нею пов’язані. Я знаю, що через це вона дуже важлива для тебе, — він рушив уперед, а потім раптом повернувся до мене, ніби відволікся від наміченої цілі. — Вона — причина, з якої ти планувала повернутися до фортеці Імпірінс, чи не так?

— Звичайно.

— І ти приховувала від мене, що вона жива, аби захистити її. Я це розумію. — він зазирнув мені у вічі. — Немезідо, чи можливо розірвати зв’язок Діаболіка з його господарем?

— Розірвати? — різко перепитала я. — Навіщо це мені?

— Для того, щоб звільнитися від неї, звісно.

— Я не бранець Донії, Тайрусе. Я люблю її. Я любитиму її, навіть якщо моя прив’язаність до неї розірветься.

— Я це розумію, але Немезідо... — він взяв мене за руки і притягнув дуже близько до себе. — Я знаю, як ти висловлюєш свою любов. Я пам’ятаю, як у декомпресійній кімнаті ти пожертвувала своїм життям заради мене, — його руки стиснули мої долоні. — І якщо Вельмишановне Панство дізнається про твій обман, я знаю, як ти виразиш свою любов: ти поставиш її життя вище за своє. Але я так не вчиню.

— До цього не дійде, — я не могла гарантувати цього, але така відповідь здавалося найкращою.

Він зітхнув.

— Ти залишиш мене? Якщо вона схоче, щоб ти пішла?

— Тайрусе, я...

— Знаю, зараз не час, — він слабко посміхнувся. — Але пам’ятай: я — егоїст. Коли прийде той день, я не віддам тебе їй тільки тому, що в неї є хімічна перевага наді мною... Домітріани не вміють ділитися.

І він повів мене далі, не сказавши більше ні слова. Ідучи, я розмірковуючи над його словами. Зараз Тайрус і Сайдонія були моїм Всесвітом, магнітними полюсами, що притягували мене. Я не знала, що робитиму, якщо вони потягнуть мене в протилежні напрямки.

Ми зайшли до великої приймальної зали Гери: дивовижної, сяючої бальної зали з полірованими стінами із дорогоцінних каменів. Мене охопила безіменна напруга, коли я згадала, для чого ми тут. В одній зі стін було вікно, зроблене з матеріалу, який нагадував крижаний візерунок. Ми стали біля того вікна.

Святкування було організовано, щоб висловити подяку божественному Космосу за чудесний порятунок Тайруса від «шаленого» випадку з несправною ракетою, яка мало його не вбила. Пізніше прийде Імператор, щоб подякувати за спасіння свого Спадкоємця, хоча тільки дурень повірить, що за цим стоїть не він.

Однак насправді свято було організовано для того, аби Тайрус повідомив, що віднині я більше не дама його серця, і продемонстрував покірність волі Вельмишановної Пані Сигни, оголосивши про свою симпатію до Елантри — нареченої, яку вибрала для нього бабуся.

Тайрус стиснув мою руку один раз, коли Сигна сіла на трон, який височів над залою. Це був її корабель, тому вона могла собі це дозволити. Вона подивилася на натовп, що заповнив її блискуче астероїдне судно. Я була вражена, наскільки точно Тайрус охарактеризував Сигну — з усіх членів їхньої родини вона найбільше підходила на роль правителя. Хоча на спинці її крісла виднілася чорна діра — символ некоролівської гілки Домітріанів, Сигна зміряла натовп біля своїх ніг яструбиним поглядом, а рисах її обличчя просвічувалась зверхність, як у справжнього правителя, котрий домінує над своїми підданими.

І прямо зараз Тайрус збирався привселюдно скоритися її волі й почати залицятися до Елантри. Це стане посланням Сигні.

Прибув Імператор у супроводі звичного кортежу з Діаболіків і ботів безпеки. Він зневажливо оглянув присутніх. Він повинен був з’явитися на цьому заході й публічно висловити свою радість з приводу чудесного спасіння Тайруса, просто щоб розвіяти чутки, ніби саме він стоїть за ракетним ударом... Хоча він, однозначно, виглядав незадоволеним через свою невдалу атаку.

Сигна подала сигнал, і до зали зайшли Гармоніди, сповнивши простір звуками музики. Я поглянула на цих істот — людиноподібних створінь, як і я, що були власністю Імператора. Вони рідко з’являлися на публіці, граючи на своїх інструментах в основному далеко від людських очей. Я навіть не бачила їх у куполі бальної зали під час останнього святкування, але на «Гері» не було таємних кімнат, де їх можна було б сховати.

Краєм ока я помітила маленьких на зріст, але огрядних людей, із несиметричними рисами обличчя й великими головами. У деяких з них були надлишкові пальці, проте в усіх були широкий, зяючий рот, величезні вуха й маленькі очі. Хтось мав дуже довгі руки й ноги, інші, навпаки, дуже короткі. Такий неестетичний зовнішній вигляд і був однією з причин, чому вони рідко з’являлися на людях. Більшість гуманоїдів були створені, щоб радувати око. Але не ці.

А потім вони почали грати. Гармонідів розробили з однією метою: створювати музику, яку звичайна людина не здатна ні відтворити, ні повністю оцінити. Це були істоти, створені задля розваги публіки, і вони прекрасно виконували свої функції.

Тайрус взяв мене за лікоть і повів у бік танцювального майданчика, тоді як натовп розступився, щоб Імператор і Вельмишановна Панна Волсторм могли виконати перший танець.

Сигна залишилася сидіти, здіймаючись над натовпом, і спостерігаючи за нами в очікуванні наших подальших дій.

Коли музика закінчилася, настав час станцювати нам із Тайрусом. Він стиснув мою руку один раз і зупинився на півдорозі.

Я дивилася на нього, музика продовжувала грати, а натовп замовк, помітивши щось незвичне у ставленні Тайруса до мене.

Хвилину його очі пильно вдивлялися в мої, а потім він простягнув руку й запустив у моє волосся. Я відчула, як він розстібнув коштовність, яку подарував до цього, і волосся впало мені на плечі, коли він витягнув шпильку.

Я добре знала свою роль. Я закрила рот руками, широко розплющивши очі, сподіваючись, що мені вдалося переконливо зобразити жах. Його жест — той факт, що він забрав подаровану коштовність, — щось означав.

— Мені дуже шкода, але я маю покласти цьому край, — він відпустив мою руку і пішов геть.

— Ваше Високопреосвященство, ні! — вигукнула я, намагаючись наповнити свій голос емоціями. — Чому ви це робите? Чим я розгнівала вас?

Тайрус похитав головою.

— Ви — сама чарівність, Сенаторе фон Імпірінс, але моє серце належить іншій.

І він підійшов до палаючого світильника в центрі фонтана, сповненого бульбашками азоту. Він поклав коштовну шпильку у вогонь і театрально повернувся.

Я впала на землю, закривши обличчя руками, щоб ніхто не побачив відсутність страждання на моєму обличчі.

Запала тиша. Крізь пальці я побачила, що Імператор і його дама з цікавістю спостерігають за влаштованою сценою.

Тайрус простягнув руку.

— Чи згодиться Вельмишановна Панна Елантра Пасус станцювати цей танець зі мною? — мовив Тайрус, і його голос рознісся над натовпом, перекриваючи навіть звуки музики (Вочевидь Гармоніди знали, коли приглушити гучність і прилаштуватися до обставин).

З натовпу вийшла Елантра — видіння із чорними кучерями, що розвиваються над блакитною сукнею. Її очі світилися від задоволення, і в цей момент вона була напрочуд гарною.

Тайрус посміхнувся, коли вона подала йому руку. Різким жестом він дістав із кишені коштовність, вибрану спеціально для неї: сяючу шпильку.

— Для вас, щоб вшанувати вашу красу, — сказав Тайрус.

— Дякую, Ваше Високопреосвященство, — мовила Елантра, опускаючись перед ним на коліна. Вона дозволила йому закріпити шпильку у своєму волоссі — публічне визнання її об’єктом любові Тайруса.

Я повільно пішла з танцювального майданчика з опущеною головою, як і належало покинутій коханці. Дивно, але грати свою роль було все легше і легше. Мені стало погано, коли я побачила задоволений вираз обличчя Елантри, до якої турботливо торкався Тайрус, хоча я й знала, що це лише фарс.

Натовп розступався, сахаючись від мене, як від хворої на чуму. Більше не буде раболіпних візитів до моєї вілли з наміром заслужити мою прихильність. Я маю бути вдячна принаймні за це. Я поглянула на Вельмишановну Пані Сигну, коли Тайрус з Елантрою вийшли на танцпол. Знову заграла музика. Обличчя Сигни виражало холодне задоволення, її тонкі пальці охопили бильця трону. У ту мить вона мала вигляд справжнього володаря, на відміну від світловолосого чоловіка, який танцював унизу біля її ніг.

Я змусила себе поглянути на Тайруса з Елантрою, які кружляли на паркеті. Через кілька хвилин мій шлунок заспокоївся. Це тільки акторська гра. Я знала, що він зараз відчуває. Немає причин сумніватися в ньому. Поки вони танцювали, Елантра блаженствувала, насолоджуючись своїм тріумфом, очі Тайруса на мить спіймали мої і ми обмінялися поглядом, у якому читався лише нам відомий секрет.

Це все, що я могла зробити, аби не посміхнутися.

Я відчула на собі чийсь важкий погляд і повернулася, щоб зустрітися очима з Вельмишановною Пані Ситною. Вона поманила мене пальцем.

Хвилину я вагалася, питаючи себе, чого їй іще від мене треба, але потім пройшла через натовп, схиливши голову, як зневажена, принижена коханка. Нарешті я підійшла до підніжжя трону й приклала її долоні до своїх щік.

Вона забрала руки з моїх долонь і погладила моє волосся, огортаючи мене солодким ароматом парфумів.

— Молодець, моя люба. Ти виглядаєш як покинута коханка, — вона уважно роздивилася мене. — Так багато почуттів на обличчі Діаболіка! Яке дивне видовище.

Я не знала, що відповісти на це.

— Я рада, що вам сподобалася моя гра.

— Твоя гра. Так, — вона видавила посмішку. Очі Сигни дивилися занадто пильно й проникливо на її ідеально гладкому обличчі в обрамленні каштанового волосся. — Знаєш, про що я розмірковую відтоді, як дізналася правду про тебе?

Я насторожено підняла очі.

— Про що?

— Про твого Церемоніймейстера Етикету.

Моє серце зупинилося.

— О, так, — промовила Сигна, побачивши, як кров відлила від мого обличчя, — Церемоніймейстер Етикету, яка ховається на твоїй віллі, виглядає по справжньому молодою і так несхожа на Сутеру ну Імпірінс, яка мешкала в Хризантеміумі кілька десятиліть тому. Про що вона тільки думала, погоджуючись на участь у державній зраді й видаючи Діаболіка за Спадкоємицю Сенатора?

Я зціпила зуби, моє серце шалено калатало.

— Вона не має жодного уявлення про те, хто я така. Вона ніколи не бачила мене до того часу, як наважилася прилетіти сюди, щоб утішити мене.

— Невже? Але ти сама казала, що вона навчала тебе етикету.

Моє серце впало. Так, саме це я сказала.

— Твій Церемоніймейстер Етикету — учасник злочину. Хоча Тайрус і виторгував помилування для тебе, я вкрай обурена, що якийсь Ексцес втручається в імперські справи. Думаю, її слід заарештувати...

Я міцно вчепилася в підлокітники її трону і схилилася над нею. Але мені дуже хотілося вхопити її за горло.

— Не смійте наближатися до неї!

Сигна навіть не здригнулася.

— Ах, ось тепер у тобі прокинувся Діаболік, — вона махнула рукою, ніби подавши комусь сигнал відступити — без сумніву, кілька її найманих працівників побачили мої дії і готові були прийти їй на допомогу. Я навіть не подивилася в їхній бік.

Сигна спокійно відкинула одну мою руку, а потім другу. Я не опиралася. Я розуміла, що краще не завдавати їй фізичної шкоди тут і зараз.

— Значить, — тихо протягнула вона, — Сайдонія Імпірінс жива. Я підозрювала це.

Мене обпалила злість. Я хотіла її вбити. Але ще був не час. Ми — у всіх на очах. Вона була готова до цього, була готова до порятунку, якщо я занадто бурно відреагую. Я відступила на крок, потім зробила ще крок назад.

— О, не бійся, — жартівливо промовила Сигна, побачивши жах на моєму обличчі, — вона в безпеці. Поки що.

Я відвернулася від неї, зробивши глибокий вдих, але повітря раптом здалося спертим і розрядженим.

Вона встала й підійшла до мене ззаду. Її тонка рука стисла моє плече, і Сигна видихнула мені у вухо:

— Але, Діаболік, ти ж розумієш, що коли це все закінчиться, прийде час пожинати плоди своїх дій. Якщо Тайрус любить тебе, хіба він допустить, щоб Сайдонія Імпірінс залишилася в живих і повернула собі свій статус? Безумовно, він розуміє, що Вельмишановне Панство не дозволить вам обом уникнути покарання.

— Тайрус щось придумає. В іншому випадку я бачу лише один вихід, — упевнено відповіла я.

— Звичайно. Але чи дозволить він тобі померти? Як ти гадаєш? Якщо він піде на це, то, врешті-решт, він не так уже й сильно любить тебе. Знову ж таки, я завжди вважала, що любов — це найбільш швидкоплинна річ у Всесвіті. Вона проривається, спопеляє, а потім просто вигорає...

Я обернулася до неї, але Сигна дивилася на танцпол. Я простежила за її поглядом і зрозуміла, що вона дивиться на свого сина, Рандевальда фон Домітріана — того, проти кого готувала змову.

— Любов зраджує, Немезідо дан Імпірінс, і якщо ти розумна, ти ніколи не забудеш про це.

Елантра Пасус не була милостивою у своєму тріумфі. Упродовж наступних шалених днів вона не втрачала жодного шансу, щоб поглянути на мене з викликом, коли походжала повз мене під руку з Тайрусом. Я грала роль присоромленої й покинутої коханки, опускала очі й уважно вивчала свої руки.

Вдавати із себе вбиту горем було не важко. Я почувалася так відтоді, як Сигна дізналася правду про Сайдонію. Я відправила Служницю до Тайруса, щоб повідомити йому про нашу розмову, але він, схоже, не поділяв моєї тривоги.

Найближчим часом бабуся перестане становити загрозу, — написав він у відповідь на маленькому шматочку паперу. — Дотримуйся плану і нічого не бійся.

Але я боялася. Я смертельно боялася за Сайдонію. Мене лякав той факт, що Сигна знає правду про неї, тому я весь час поверталася до думки про вбивство Сигни. Але час іще не настав. У Тайруса був план: Сигна повинна померти від рук Рандевальда, а не моїх.

Одного дня, коли всі вдихали пари після служби у Геліосфері, я спіймала себе на думці, що спостерігаю за Сигною, яка йде кімнатою, і знову розмірковую, якими будуть можливі наслідки її вбивства. І тут я відчула чиюсь присутність біля себе. Я відсахнулася і з подивом усвідомила, що це був Енгвіш — масивний, темношкірий Діаболік Імператора.

— Його Високопреподобство бажає, щоб ви прийняли разом із ним пари у його приватному кабінеті.

— І він послав вас, а не Служницю, щоб запросити мене? — здивовано запитала я.

— Він дуже хоче прийняти пари з вами. Служниця не зможе передати нагальність ситуації.

Я кинула невпевнений погляд у бік Тайруса з Елантрою, і побачила, що вони вдихають ніжні хмари пари. І пішла за Енгвішем.

Імператор рідко користувався приватним кабінетом для вдихання парів. Він був соціальною істотою і не мав схильності до усамітнення. Однак сьогодні, увійшовши до тьмяної зали, я побачила, що Імператор сидить один, розвалившись на стільці, і вже встиг прийняти кілька флаконів.

— Ах, Сайдоніє Імпірінс. Присядь, — він вказав на подушку, що лежала на підлозі біля його стільця.

Я помітила Хезерда, який стояв у тіні за спиною Імператора й уважно спостерігав за мною.

Тож я перетнула кімнату й опустилася на подушку. Я подивилася на Імператора, сп’янілого від наркотиків, і подумала, що всього кілька тижнів тому я б не змогла сидіти так близько від нього і втриматися від того, щоб не напасти. Тепер, коли мені було відомо, що Сайдонія вижила, мій гнів і ненависть до нього охололи. Я була здатна відсторонено розглядати цю людину. Він був дядьком Тайруса, ворогом Тайруса, перешкодою, що стояла між Тайрусом і троном.

Крім того, він був людиною, чий вік і втома проступали на його оманливо молодому обличчі, він був параноїдальною, переляканою, розбещеною владою істотою і насправді навіть близько не був таким розумним, як його вороги.

— Бачу, мій племінник кинув вас.

Я швидко схилила голову.

— Так.

— Він сказав мені про своє бажання одружитися з Елантрою Пасус.

— Так я чула.

Він різко розсміявся, а потім зробив великий вдих з іншого флакона. На хвилину затамував подих, а потім видихнув пару.

— Мушу зазначити, що в нього поганий смак. Це змушує мене запитати себе, чи не божевільний він дійсно. У мене з’явилися сумніви.

Я підозріло поглянула на Імператора, не маючи зеленого поняття, чому я тут.

— Розумієте, — сказав Імператор, — я починаю думати, що Тайрус лише... вдавав із себе божевільного. Він занадто швидко змінився.

Я нічого не відповіла.

— Люба, ви б сказали мені, якби щось знали, чи не так? Племінник обманув нас обох.

— Я думаю... — я замовкла на хвилину, пригадуючи, що Тайрус радив мені сказати. — Я думаю, що він просто боїться, Ваше Високопреподобство.

— Боїться?

— Так, Ваше Високопреподобство. Смертельно боїться.

— Мене?

— Не тільки... вас.

Обидва Діаболіки стрепенулися.

Імператор зробив різкий вдих. Його очі розширилися.

— Моєї матері?

Я кивнула.

— Тайрус відмовився від її пропозиції, — сказала я, стискаючи свою спідницю. — Ви повинні мені повірити. Він це зробив.

— Пропозиції? — різко запитав Імператор.

— Мені мало що відомо, — сказала я, — але з того, що я чула, Вельмишановна Пані Сигна була... дуже засмучена через влаштовану вами... чистку серед Вельмишановного Панства. Вона не була згодна з вашим рішенням.

Його очі звузилися.

— Так, вона була проти.

— Тому, зрештою вона зацікавилася кандидатурою Тайруса. Спочатку це здавалося невинним інтересом. Вона давала йому поради, як побороти безумство, як ігнорувати голоси в його голові, як вести себе в громадських місцях...

— Справді? — перепитав Імператор.

— Ваше Високопреподобство, можливо... — мовив Хезерд з-за його спини.

— Мовчи, Діаболік! — гаркнув Імператор, відганяючи його. — Я хочу це почути. Скажи мені, моя люба, то саме в цьому полягає причина нещодавньої поведінки Тайруса? Моя матір нашіптувала йому на вухо? Вона була його радником?

— Так, і використовувала його нестабільність зі своєю метою.

Я кинула швидкий погляд на схвильоване обличчя Хезерда й Енгвіша. Невже вони підозрюють мене в тому, що я намагаюся обдурити Імператора? Чи здатні вони вгадати з першого погляду, що я брешу?

Я продовжила:

— Після того дивного нещасного випадку з ракетою Тайрус дуже злякався. Вельмишановна Пані Сигна сказала йому, що це ви організували напад, і вона захистить його, але тільки за умови, що він одружиться з Елантрою Пасус і покаже себе ревним Геліоніком. Думаю, незабаром вона планує посадити його на трон, хоча Тайрусу не вистачає клепки, щоб зрозуміти це. Він просто боїться йти проти її волі, але його хвороба робить його дуже вразливим і вона з легкістю маніпулює ним.

— Так, — видихнув Імператор, — безсумнівно, так і є.

Хезерд поклав руку на плече Імператора.

— Ваше Високопреподобство, ви перевищили дозу. Я думаю, вам слід відпочити.

— Я не дитина, щоб вислуховувати моралі, — огризнувся Імператор. — Я дослухаю до кінця історію про цю змову!

— Це не розумно. Ви не повинні вірити словам цієї істоти, — сказав Хезерд.

— Це не змова, — швидко запротестувала я. — Тайрус нічого не планує, він — лише жертва... Перестаньте! Відпустіть мене!

Але Енгвіш схопив мене за плечі й потяг назад до дверей.

— Вам час іти, Вельмишановна Панно Імпірінс.

Він доклав багато сил, набагато більше, ніж це було необхідно. Якби я дійсно була людиною, він би міг зламати мені ключиці. Я не посміла вирватися з його хватки і продемонструвати власну силу.

Імператор лаявся з Хезердом, який казав:

— ...не можна довіряти. Це видно по її обличчю... А потім їхні голоси стихли, бо Енгвіш виштовхав мене з кімнати.

За порогом зали я зустрілася очима зі спокійними чорними очима Енгвіша і бездоганно зіграла роль ображеної спадкоємиці, яку побила істота.

— Як ви смієте!

Енгвіш дуже близько нахилився до мене.

— Дозволь використати мову, яку ти зрозумієш: якщо ти ще раз наблизишся до Імператора, я вирву тобі хребет.

Загроза застосувати силу змусила мене завмерти: невже він здогадався, хто я така? Ні, цього не може бути. Але перш ніж я встигла озвучити свою вимогу, щоб почути пояснення такої неприкритої загрози, він повернувся до кімнати.

Отже, Діаболіки побачили з виразу мого обличчя, що я брешу. Я сподівалася, що параноя Імператора переважить його довіру до їхньої думки.

Я відправила Служницю із запискою до Тайруса.

Я посіяла насіння у твого дядька. Його Діаболіки не довіряють мені, але він почув мої слова.

Тепер нехай це насіння вкорениться. Коли Імператор зажадає почути пояснення від Тайруса, розумний Тайрус завершить справу.