Діаболік

37

ЗЕРНА сумнівів, посіяне у свідомості тирана, швидко посходили. Після нашого повернення з Люміни, Імператор більше жодного разу не поглянув на Тайруса милостиво. Тайрус, зі свого боку, крадькома прискорював кампанію, спрямовану на підрив авторитету свого дядька. Він був дуже обережним, завжди діяв так, що лише найбільш параноїдальний розум міг запідозрити у його вчинках злий намір.

Час від часу він вдавався до безцеремонних коментарів про вбитих ворогів Імператора, випадково згадуючи їхні імена в присутності родичів, які досі їх оплакували. Він продовжував відпускати ремарки про банкрутство корони, особливо в присутності найбільших пліткарів Імперії. Крім того, з нагоди зустрічі Мантикори Імператора із дорогоцінним гібридом тигро-ведмедя Сенатора фон Фордайса він організував вечірку для тих Вельмишановних Панів, хто гребував такими боями.

— Сайдонія показала мені кращий спосіб проведення дозвілля, — велично проголосив Тайрус перед своїми гостями, беручи мою долоню, яка відпочивала на згині його руки. — Йти до вершини слави через криваві види спорту — це вкрай нецивілізовано, — він нахилився і провів пальцем по моїй шиї: — Чи не так, любове моя?

Вельмишановні Пани, які виступали проти боїв, були спадкоємцями сімей, які розділяли специфічні політичні погляди, через що його жест здавався ще небезпечнішим.

Вечірку Тайруса відвідало багато гостей. Мабуть, Імператор був украй обурений, що тріумф його Мантикори лишився непоміченим стількома людьми. Тим не менше, це не було державною зрадою. Це не було провиною, за яку він міг публічно покарати Тайруса. Він не міг влаштувати показового покарання за жоден із вчинків Тайруса.

Під час наступного сімейного обіду, на який Тайрус запросив мене, Імператор був на диво мовчазним. Він розвалився в кріслі, міцно стиснувши рота, і чекав, поки його рідні спробують їжу. Але коли настала черга Тайруса куштувати страви, він нахилився вперед, спостерігаючи за ним із такою самою пильністю, із якою колись споглядав лише за діями матері.

— Спробуй іще шматочок з іншого боку, — наказав він Тайрусу, після того, як той відрізав шматок дичини.

Тайрус виконав наказ і тільки-но збирався передати тарілку далі, як Імператор промовив:

— Тепер переверни й скуштуй нижню частину.

Сигна не зводила з них погляду.

— Сину мій, у такому разі тобі нічого не залишиться.

Імператор спостерігав за Тайрусом.

— Зроби це.

— Звісно, Ваше Верховенство, — Тайрус відрізав великий шмат м’яса і влаштував шоу, смакуючи його. — Просто дивовижно. Вам дійсно подають найкраще.

Це тільки ще більше роздратувало Імператора.

— А тепер передай мені, — він поглянув на залишки запеченого м’яса. — Ти все зіпсував! Ти з’їв половину страви.

Тайрус поводився, наче сама невинність.

— Прийміть мої щирі вибачення. Хіба не ви наказали мені скуштувати з кожного боку, Ваше Верховенство?

— У мене все одно сьогодні поганий апетит, — прогарчав Імператор, жадібно беручись до їжу.

Наступні півгодини він випромінював колючу ворожість. Тайрус підтримував світську бесіду зі своєю бабусею, зображуючи блаженне невідання. Від його радісного настрою обличчя Імператора, здавалося, лише ще більше сіріло.

Пізніше, коли ми поверталися до моєї вілли, Тайрус сказав, показуючи на небо:

— Дивись, Сонць немає.

Я поглянула вгору і здивувалась, побачивши пустий простір. Крізь купол неба не видно було жодної із шести зірок. Це було рідкісне видовище.

— Насолоджуйся, поки можеш, — мовив Тайрус. — скоро всі шість зірок розташуються дуже близько одна від одної. Тоді мій дядько відкриє Великі Змагання. Останнього разу він фактично розорив себе.

— Як?

Тайрус посміхнувся.

— Він поставив суму, що дорівнювала вартості цілої армади на одного пілота. Під час першого етапу змагань з пілотом трапився нещасний випадок — його корабель підрізало інше судно, і обидва пілоти вибули зі змагань. Рандевальд втратив усе, — його посмішка згасла. — Він був у ярості. Він стратив обох пілотів, їхні сім’ї й екіпажі.

Запала похмура тиша. Я згадала, як Імператор наказав Лезер зрізати власну шкіру, і по моїй спині пройшов холодок.

— Він усе менше довіряє вам, — попередила я Тайруса.

Він спокійно дивився на мене.

— Так, я знаю. Я все частіше бачу його в компанії Дівайні й Салівара, хоча їхнє самопочуття погіршується. Він хоче змусити мене хвилюватися, виказуючи їм свою прихильність. Підозрюю, що незабаром ти будеш потрібна мені більше, ніж будь-коли.

— Я завжди на сторожі, Тайрусе, — у мене було більше причин захищати його, ніж він гадав. Тепер він був моєю гарантією, що Сайдонія поверне свій статус після його сходження на трон, і що в неї буде впливовий друг. А також...

Я хотіла, щоб він здобув перемогу.

Мене хвилювало те, наскільки його доля була важлива для мене. Донія повернулася. Я повинна думати лише про неї. Але пізно вночі, коли вона спала, я думала тільки про Тайруса.

Я дбала про його благополуччя. Занадто дбала.

Він наблизився й зазирнув мені в обличчя.

— Останнім часом у тебе знову гарний настрій.

— Я не знала, що в мене був поганий.

Він зітхнув, а потім зупинився і розвернувся обличчям до мене.

— Немезідо, — його голос був низьким і спокійним. — На кораблі між нами відбулася невелика сварка. Але я хочу, щоб ти знала... — він ніжно торкнувся мого обличчя, ніби я була ранимою і тендітною. — Я не хотів, щоб ти почувалася незручно. Пробач.

Мені скрутило шлунок. Я не хотіла говорити про те, що сталося між нами на кораблі. Якби я могла стерти з пам’яті всі згадки про це, я б це зробила. Але, попри те, я гостро відчувала, наскільки близько він підійшов, як близько його губи від моїх. Так близько...

Чому я не можу приспати ці дивні бажання, які він розбудив у мені?

— Те, що сталося на кораблі, — нетвердо мовила я, — безперечно, нічого не означає. Тайрус перед тим пережив суд і оголошення вироку. Він був вдячний мені за порятунок. Без сумнівів, він переглянув свої почуття після того, як я його прогнала. Тепер він бачив, яким божевіллям це було.

— Нічого, — повторив він сухо.

— Добре. То що буде далі?

— Далі? — він підняв брови. — Я продовжу рухатися у вибраному напрямку. Незначні жести та дії тут і там, нічого серйозного, що могло б спричинити удар у відповідь, але доволі провокаційні дії, які покажуть найгірші риси мого дядька і відкриють найкраще в мені. І, звичайно ж, моє благородство, яке витягла на світ Вельмишановна Панно фон Імпірінс, — на його обличчі промайнула кисла посмішка. — Наразі найбільша перешкода — це моя бабуся.

— Чому?

— Це отруйна гадюка, яка нашіптує на вухо дядьку. Вона може порадити бути розсудливим і обережним. Вона може поширити чутки про мене. Я ніколи не знав, як нейтралізувати її вплив.

— Ви що-небудь придумаєте.

Його губи вигнулися.

— Сподіваюся, твоя віра в мене не безпідставна, — хвилину він вагався, вдивляючись у моє обличчя, і ніби боровся з бажанням щось сказати. Але потім знизав плечима і відступив на крок, промовивши з нейтральною формальністю: — Надобраніч, Немезідо.

Щоразу, перебуваючи далеко від Сайдонії, я з острахом думала, що вона знову зникла — просто розчинилася в тумані, як тінь, заблукала, померла. Але досі, на щастя, мій кошмар не справджувався. Коли я повернулася на віллу й побачила, що вона чекає на мене, то відчула неймовірне полегшення. Вона все ще жива. Вона все ще не перетворилася на привида або примару.

Донія була рада перебувати у віртуальній ізоляції, частково через страх, але почасти через її природну замкнутість. Я попросила в Тайруса книги з «Олександрії» про історію Землі. Його Служниці доставили мені кілька забитих книгами шаф.

— Тепер ти цікавишся історією? — запитав Тайрус.

— Сайдонія вважає книги гарними, і хіба це не те, завдяки чому ти підкорив моє серце... Тому я повинна прикидатися, що хочу прикрасити ними свою віллу.

Томи зачарували Сайдонію. Коли б я не повернулася, я завжди заставала її за читанням книг: вона сиділа із широко розплющеними очима і обережно перегортала безцінні сторінки, використовуючи бот для перекладу текстів з мертвих мов, які вона називала латиною, російською й англійською.

Вона охоче переказувала мені всі теорії, про які прочитала.

— Існувало незвичайне пояснення, чому час викривляється, коли ми наближаємося до чорної діри. Я ніколи не досліджувала, чому це відбувалося раніше, але...

Я кивнула, не замислюючись над її словами, бо думками я була поряд із Тайрусом. У часи бездіяльності я весь час згадувала про поцілунок.

А потім домофон оголосив:

— Сигна Домітріан до Сайдонії фон Імпірінс.

Я завмерла. Сайдонія злякано подивилася на мене, потім — на двері. Звісно, вона все знала про матір Імператора, але жодній із нас навіть не снилося, що та прийде до мене з візитом.

Сигна не чекала, поки її впустять. Вона вже крокувала всередину, як мали право робити лише члени королівської сім’ї.

Я миттю звелася на ноги, а Сайдонія схилила голову, щоб її не впізнали.

Я опустилася на коліна в знак поваги. Сигна недавно освіжила свою оманливу молодість, і сьогодні в неї на голові була безліч коричневих кучерів, очі блищали над зрізаними вилицями, а губи знову стали пухкими. Її войовничий погляд перемістився з мене на Сайдонію, коли вона простягнула мені руку.

— А це хто? — запитала вона, коли я приклала її долоні до своєї щоки. — Не Служниця, але й не наймана працівниця.

— Я... — Донія раптово замовкла. Її вчили поводитися, як особу вищого соціального статусу й самостійно відповідати на запитання. Її щоки вкрив рум’янець, коли вона згадала, що я — це вона, а вона була тут як одна з Ексцесів. Вона схилила голову. — Пробачте мене.

— Це Сутера ну Імпірін, — представила я. — Церемонімейстер Етикету, яка вже давно служить нашій родині.

— Справді. Яке щастя, що вона прибула, аби скласти вам компанію після трагедії, яка трапилася з вашою сім’єю.

— Вона навчала мене, як поводити себе при дворі. Я завжди буду в боргу перед нею. З її боку було дуже люб’язно приїхати сюди.

— Вона може залишити нас, — сказала Сигна.

Донія звелася на ноги і кинула на мене схвильований погляд, перш ніж рушити до дверей. Вона боялася залишати мене в компанії цієї гарпії, але я відчула величезне полегшення, коли побачила, як отруйна увага Сигни оминула Сайдонію.

Сигна дивилася на Донію, поки мої Слуги готували для неї диван: розкладали подушки, включали антигравітаційні пластини і встановлювали сидіння посеред кімнати. Після того, як вона сіла, я опустилася на стілець навпроти, маючи погані передчуття щодо причини її візиту.

— Ви справили напрочуд гарний вплив на мого внука, — чинно промовила Сигна. — Це викликає в мене велику зацікавленість вами, Сенаторе фон Імпірінс.

За соціальним статусом ця жінка була ближчою до Тайруса, ніж до Імператора. Я знала, що обережність і продуманість дій Тайруса — це справа її рук. Я змусила себе згадати про кожну деталь моєї поведінки, на яку коли-небудь вказувала Мати-Засновниця, — мій немигаючий погляд і відсутній вираз обличчя — і спробувала уникати їх.

— Я дуже захоплююся Спадкоємцем Прімусом, — просто відповіла я.

— Це дуже мене дивує. Я завжди вважала, що Тайрус несповна розуму, — вона не зводила з мене очей. За прямоту її погляду Сигну можна було прийняти за Діаболіка.

— Я бачила його неврівноважену поведінку, Ваше Високопреосвященство, але я виявила, що його можна привести до тями.

— Ще один сюрприз. Я все більше дивуюся тому, моя Вельмишановна Панно, що ви так багато знаєте про мого онука і про ті його риси, про які я навіть не здогадувалася. Скажіть мені, чого він прагне, налаштовуючи проти себе мого сина?

Настільки пряме запитання застало мене зненацька.

— Я-я не розумію, що ви маєте на увазі.

Її усмішка стала жорстокою.

— Я-я, — перекривила вона мене. — Я жодного разу не чула, щоб ви затиналися, дівчинко. Як потішно бачити, що ви здатні на це, — вона підвелася, поки я думала, що їй відповісти. — Я ніколи не любила Тайруса й не приховувала цього. Була б моя воля, його мати ніколи б не з’явилася на світ. До прикрого випадку з Дівайні я хотіла, щоб мій син призначив її своєю спадкоємицею. Коли вона з’явилася на світ, я теж не мала права голосу, але вона, принаймні, схожа на мене. Тепер я опинилася в незручному становищі, маючи імбецилку, замість онучки, тому змушена більш доброзичливо ставитися до божевільного... Хоча завдяки твоєму впливу, тепер це зробити легше. Я повинна розуміти мотиви його останніх дій, — якусь мить вона роздивлялася мене. — Ми з вами могли б бути друзями, Сенаторе фон Імпірінс. Я жінка, яка має великий вплив у цій Імперії.

— Ви хочете, щоб я повідомляла вам про дії Тайруса? — запитала я.

— Якщо ви бажаєте назвати це так прямо і грубо, то так. Це саме те, чого я хочу. Для всіх зацікавлених сторін буде краще, якщо я точно знатиму, що саме відбувається в моїй родині.

— Ах. То в глибині душі ви переживаєте і хочете подбати про інтереси Тайруса, — у моєму голосі вчувався скепсис. Я не змогла його приховати.

Її очі зіщулилися.

— Я завжди дбаю про інтереси своєї родини. Які б чутки не поширювали про мене, я лише прагну переконатися, що найсильніші представники моєї крові стоять біля керма цієї Імперії. Я тільки хочу підтримати найдостойнішого спадкоємця.

— Тоді, можливо, ви підтримуєте не ту людину.

Слова зірвалися з моїх вуст, перш ніж я встигла подумати, що сказала. Погляд Вельмишановної Пані Сигни став пронизливим, і я зрозуміла, що мені не вийти переможницею у цьому двобої.

— Що ви маєте на увазі?

— Тільки те, що я люблю Тайруса, — звичайно, ці слова були брехнею, але коли я промовляла їх, то відчула, що почервоніла. Я ніколи не вимовляла їх, навіть коли ми з Тайрусом вдавали закохану пару. Для мене це було незвично. — Я віддана йому, — промовила я крізь зуби. Це було чистою правдою, якщо не враховувати Сайдонію. — Вам не зробити із мене свого шпигуна.

— Ви відмовляєтесь від моєї пропозиції дружби?

Я не хотіла її образити, але я не бачила альтернативи.

— Враховуючи умови, на яких ви мені її пропонуєте, так. Я відмовляюсь від неї.

— Дурепа, — її голос став холодним як лід. — Ти мені ніколи не подобалася.

— Значить я, однозначно, ухвалила правильне рішення.

Мої слова її не здивували.

— Ти завжди була дуже дивною, — пробурмотіла вона. — Я ще не зрозуміла, що саме з тобою не так, але я це з’ясую. А тим часом... — її рот скривився. — не думай, що ти незамінна. Запевняю тебе, я можу знайти замість тебе поступливішу дівчину... Так само, як і мій онук, якщо я вирішу, що він має обрати собі іншу пасію.

Я встала, нависаючи над нею на повний зріст.

— Тоді, здається, нам більше немає про що розмовляти.

Вона звелася на ноги — втілення самої гідності — вбивця, яка знищила стількох своїх дітей. На якусь одну напружену й небезпечну мить ми ще раз поглянули у вічі одна одній, а потім вона мовчки пішла геть.

Я щойно нажила собі ворога.