Діаболік

50

У ПРИМІЩЕННІ Великої Геліосфери було велелюдно, усі присутні вклали волосся у формі шипучих ореолів, а їхнє вбрання було зшите з матеріалу із вкрапленням нитки світла. Обличчя гостей були відмічені печаткою сім’ї Домітріанів — шістьма зірками. Мене провели крізь натовп до вікарія.

Тайрус стояв на помості, що височів над людьми, відросле волосся Спадкоємця Прімуса було укладене у вигляді корони світла над головою, як і належить новому Імператору — у цю мить він мав вигляд справжнього лідера галактичної Імперії.

Я дивилася на нього як Діаболік — не відриваючи погляду і не кліпаючи, готуючись померти перед ним.

Одягнена у своє найкраще вбрання Вельмишановна Пані Сигна вийшла вперед.

— Сьогодні ми принесемо в жертву вбивцю мого сина — Імператора Рандевальда — і зможемо розпочати нову славну еру нашої історії! — вона підняла руку, подавши знак найманим працівникам підвести мене ближче.

Я не пручалася, коли мене схопили за руки і штовхнули вперед, змушуючи опуститися на коліна. Я відшукала поглядом Діаболіків Сигни — Хезерда й Енгвіша, які стояли біля вікна. Вони перебували поруч із проходом у стіні, що вів до невеликого, розміром із домовину, контейнера, який стане моїм останнім притулком. Діаболіки готові були силою завести мене всередину, якщо я почну опиратися. Я побачила перед собою контейнер із прозорого, кристалічного скла. Мене закриють у цьому ящику і відправлять на найяскравішу зірку.

— Засуджена бажає що-небудь сказати? — запитала Сигна.

Я зустрілася очима з Тайрусом і нічого не відповіла. Він був схожий на величну, блискучу статую, яка здавалася настільки далекою, що я подумала, невже я справді колись торкалася його плоті і бачила його посмішку. Він видавався таким самим далеким, як порожнеча гіперпростору.

— Хай живе Імператор! — мовила Сигна і кивнула своїм Діаболікам.

Вони підійшли, щоб відправити мене в останній путь.

У цей момент Тайрус підняв обидві руки, і в кімнаті запала тиша. Сигна подивилася на нього, і я зрозуміла, що це незапланована дія.

— Бабусю, — сказав Тайрус, не дивлячись на неї, — дорогоцінна матір моєї матері, і великий корінь, із якого пішло так багато членів моєї родини, — він нахилився до неї і підняв на свою платформу, тримаючи її долоню у своїй руці. — Пам’ятаєте, як одного разу ви поклялися Живому Космосу, що після мого сходження на трон відправитеся на зірку?

Хвилину вона мовчки дивилася на нього, а потім її губи розтягнулися в посмішці.

— Тоді все було інакше, Ваше Високопреподобство.

— Так, так, — Тайрус підніс її долоні до своїх щік, не зводячи погляду своїх розумних очей, обрамлених блідими віями, з її обличчя. — Але ми не повинні ображати Божественний Космос і порушувати наші обітниці.

Кров прилила до моїх вух. Я побачила, як обличчя Сигни зблідло.

— Ви жартуєте, чи не так? — промовила вона крижаним тоном.

Хезерд і Енгвіш одночасно зрозуміли, що Тайрус не жартував. Вони різко відпустили мої руки і кинулися вперед...

— Зараз, — сказав Тайрус, усе ще вдивляючись в обличчя своєї бабусі.

Співробітники, які привели мене сюди й були озброєні електричними пістолетами, вмить направили їх дула на Хезерда й Енгвіша і вистрелили. Обидва Діаболіки закричали, але рвонули вперед, йдучи прямо на палаючі струмені лазерів. Їхні тіла врізалися в найманих працівників, які намагалися їх зупинити, і огортали їх світлом від лазерів, але ті продовжували кидатися їм під ноги з відданістю, яку ще жоден Ексцес не демонстрував Вельмишановному Панству.

А потім Хезерд і Енгвіш впали на підлогу, ніби яскраві електричні факели, їхні тіла продовжували вібрувати від електричних розрядів, а навколо них лежали десятки працівників, що померли, отримавши розряд струму, який змусив Діаболіків лише знемпритомніти. За моєю спиною почулися крики, і я повернулася, щоб побачити, як натовп почав хаотично рухатися. Інші наймані працівники напали на Вельмишановне Панство з енергетичною зброєю й палицями і почали валили вельмож на підлогу. Деякі з нападників самі належали до знатних родин — це були гарно вбрані люди, які дістали старанно приховану зброю і почала стріляти енергетичними променями в цілі, які вони заздалегідь вибрали для себе. Але переважно нападали Ексцеси. Тут я побачила знайоме обличчя зі свіжим татуюванням знаку родини Домітріанів на голові, і моє серце пропустило удар.

Батько Невені притис до підлоги Сенатора фон Фарса. Я поглянула вбік і впізнала ще одну жительку Люміни, яка атакувала Сенатора фон Кантарелла.

Люмінарці. Чому Люмінарці зображають із себе найманих працівників Домітріанів?

Тайрус стояв на платформі й мовчки спостерігав за тим, що відбувається у залі, тоді як Сигна кричала і благала припинити це. Одні наймані працівники метушилися біля тих, хто загинув, кинувшись під ноги Хезерду й Енгвішу, а інші прудко зв’язували руки і ноги Діаболіків, які знепритомніли.

Ніхто не чіпав мене.

А потім ця бурхлива, ретельно спланована діяльність припинилася і половина з найшанованіших людей в Імперії тепер лежала на підлозі, біля ніг іншої половини гостей. Над ними стояли деякі зі знайомих мені Вельмишановних Панів — Ротесези, Амадорси, Волстроми, Спадкоємці фракції Сенатора фон Імпірінс, які лишилися живими. Решта присутніх були Люмінарцями, які видавали себе за найманих працівників. Вони стояли і важко дихали, їхні груди високо здіймалися, а обличчя світилися радістю.

Напевно, Тайрус таємно провіз їх сюди, щоб завдати цього удару.

Безсила і покірна Сигна дозволила Тайрусу знову взяти себе за руку. Зараз він більше походив не на переможця, а на смертельно втомленого чоловіка — чоловіка, який щойно перехитрив давнього ворога, але зовсім не пишався цим.

— Бабусю, — дуже тихо промовив він, — ви вбили мою матір. Мого батька. Мою сестру. Моїх двоюрідних братів. Моїх дядьків. Моїх тіток. А також покійного Імператора — свого улюбленого сина. — Тайрус простягнув руку і торкнувся її щоки, ніби милувався витвором мистецтва. — Невже ви справді вірили, що я дозволив би вам правити за мене, очікуючи, коли гаспид вжалить мене через мою найменшу непокору?

— Слід було залишити тебе помирати в космосі, — видихнула Сигна.

— Але ви не зробили цього, тому що розглядали можливість зради мого дядька. А потім ви спробували знищити мене, і ось, де ми опинилися. Ми дочекалися, поки ви принесете себе в жертву вогню.

Прокинувшись від ступору, я приголомшено дивилася, як жах проступає на обличчі цієї жінки, яка ніколи нічого не боялася.

Вона спустилася з помосту, відсахнувшись від Тайруса, і почала схвильовано озиратися, доки не побачила, що її Діаболіки й союзники лежать без свідомості біля ніг прихильників Тайруса. Він організував цей переворот усього за кілька тижнів після того, як вони змовилися, щоб скинути з трону її сина.

— Я шкодую, що осквернив одну з наших найсвященніших залів цим актом насильства, — сказав Тайрус, — але я повинен був завдати удару там, де вам ніколи навіть на думку не спало б очікувати на напад.

— Ти об’єднався з Ексцесами проти Вельмишановного Панства! — закричала Сигна, із жахом оглядаючи кімнату, ніби побачила перед собою якусь гидоту.

— Я об’єднався з тими, хто прагне рухатися вперед до прогресу, замість того, щоб проживати життя в блаженному невіданні, — просто сказав Тайрус. — Я об’єднався з тими, хто готовий боротися за майбутнє, а не миритися із забуттям. А тепер я даю вам вибір. Ви підете на зустріч своїй смерті, але у вас буде можливість покаятися.

— Покаятися? — перепитала Сигна.

— Я — законний спадкоємець Домітріанів. Я знаю, що збереження нашого роду і цієї Імперії — справа всього вашого життя, тож заради нашої сім’ї покайтеся у своїх гріхах, перш ніж померти.

— Ти хочеш, щоб я спростила тобі життя, перш ніж ти мене вб’єш? — в’їдливо запитала вона.

— Так.

— А що мені з того? Ти збережеш мені життя?

— Ми обидва знаємо, що це неможливо.

Сигна відкрила рота, ніби хотіла посміятися над зухвалістю онука, але в цю мить нарешті усвідомила, у якому становищі опинилася. Її обличчя посіріло.

— Я сама оберу, спати під час подорожі, що очікує мене попереду, чи ні. Ви дасте мені снодійний засіб, щоб я використала його, якщо забажаю. Щось швидкодіюче.

— Дякую, бабусю, за твоє прийнятне прохання, яке я зможу виконати. А тепер перейдемо до виконання вашої частини угоди...

Він жестом запропонував їй знову зійти на поміст.

Сигна примружила очі. Вона повільно піднялася по сходах і повернулася до натовпу, розриваючись між необхідністю зберігати гідність і бажанням молити про спасіння. — Я вбила Рандевальда...

На мить її голос затремтів, і здалося, ніби черству Сигну почали душити сльози.

— Вбила єдине породження моєї утроби, свого найулюбленішого сина. Ця думка постійно переслідує мене, і це триватиме, доки порожнеча смерті не поглине мене. Я вбила багатьох членів своєї родини, але все, що я робила, я робила винятково на благо Імперії, і не шкодую про це.

Тайрус поклав руку їй на плече й зазирнув в обличчя.

— Про що ви забули?

Сигна відкрила і закрила рота. Вона не очікувала подібного.

— Що... ще?

Тайрус не зводив із неї очей, ніби транслюючи їй мовчазне послання. Потім він кивнув головою у мій бік.

Кутки губ Сигни скривилися, її обличчя закам’яніло, ніби вона розмірковувала, чи варте снодійне подібного зізнання. Потім вона поглянула на мене, усе ще зберігаючи на обличчі ту дивну посмішку.

— Якщо ти бажаєш взяти на себе цей тягар, Тайрусе, не в моїх силах зупинити тебе. Об’єднавшись із Ексцесами, ти вже ступив на шлях власної загибелі, тому можеш зробити ще один крок і зв’язати свою долю зі створінням, існування якого противне самій природі. Немезіда дан Імпірінс, це я спланувала смерть твоєї господині — Сайдонії.

Вона. Вона. Земля втекла з-під моїх ніг, і мені здалося, ніби я перестала дихати.

— Мої Діаболіки дізналися про вашу змову проти мене, тому я змусила дівча Пасус діяти і запропонувала ритуал помазання як чудову можливість для реалізації свого плану. Я тільки навчила її, що і як сказати, аби підтвердити твої сумніви. Дурне дівчисько навіть не зрозуміла, чому я хотіла, щоб вона сказала подібні речі, адже все одно збиралася вбити тебе, але до самого кінця не усвідомлювала, що тим самим готує підґрунтя для власної смерті. Оскільки я бажала лише смерті Тайруса, вона була мені більше не потрібна. — Сигна знову проникливо подивилася на Тайруса. — Сподіваюсь ця сповідь вдовольнила тебе?

У мене почало дзвеніти у вухах. У голові запаморочилося, і я була ледь здатна сконцентрувати свою увагу на голосі Тайруса:

— Дякую вам за чесність, — сказав він. — Ви бажаєте, щоб вам вкололи снодійне прямо зараз?

— Я піду на зустріч своїй смерті.

— Розумію, — на обличчі Тайруса з’явилося відчуття поваги до неї. Він взяв її за плечі і поцілував у чоло. — Бабусю, дякую вам за все, чому ви мене навчили.

Із цими словами Сигна високо підняла підборіддя і востаннє обвела поглядом Геліосферу: своїх непритомних Діаболіків, непримиренних ворогів і мене — ту, кому вона пророкувала смерть, на зустріч якій тепер вирушає сама.

— Тепер я бачу, хто насправді найпідступніший із Домітріанів, Тайрусе, — промовила вона наостанок. — Упродовж цих останніх тижнів, я щиро вірила, що ми з тобою рухаємося до однієї мети, що ти, можливо, саме той спадкоємець, який під моїм керівництвом побудує велику Імперію. Але натомість ти планував мою смерть у мене за спиною. Горе вам усім, бо тепер вами править найкмітливіший із лиходіїв. На зорі свого правління він усіяв священний космос жертвами свого віроломства. Достойні діяння для найнебезпечнішого з моїх нащадків. Ви самі накликали на себе цю долю, — і тихо прошепотіла слова, що почула тільки я, — як і я.

Її так тіпало, що це було видно навіть під її пишною церемоніальною сукнею, і вона ледь не випустила з рук препарат, який на подушці подав Лікар нан Домітріан. Вона поклала його в кишеню, і її плечі були напруженими, поки вона йшла до своєї кришталевої гробниці й вмощувалася на своєму ложі. Після чого прозора кристалічна кришка закрилася.

Ми спостерігали, як гробниця Сигни відділилася від Геліосфери і вилетіла в темряву, прямуючи до найяскравішої зірки у Сонячній Системі. Якщо вона долетить до зірки і згорить, це стане добрим знаком для часів правління Імператора Тайруса фон Домітріана. Якщо ж її знищить сила гравітаційного поля системи, перш ніж вона добереться до зірки, тоді всім все одно скажуть, що гробниця досталася небесного тіла.

Мої думки перемішалися, розвіялася впевненість у неминучості смерті. І тепер у моїй голові лунали слова Сигни, бо я відчайдушно хотіла вірити, що це правда. Я хотіла вірити, що один із двох людей, яких я любила в цьому Всесвіті, не вбив іншу.

Але якщо Сигна сказала це тільки заради того, щоб отримати снодійне, якщо вона збрехала...

Одного разу Тайрус сказав мені, що в прийнятну брехню легко повірити. Якщо це була брехня, вона була такою привабливою, що я відчайдушно хотіла в неї вірити.

Тайрус спустився зі свого помосту, сяючи, як сонце — з ореолом волосся, що було укладене згідно з церемоніальними канонами Геліоніки, і вбраний у золоті церемоніальні шати. Але його обличчя, що могло здаватися безжальним, світилося теплотою, а потім він запитав:

— Немезідо, ти чула, що вона сказала?

Я недовірливо поглянула на нього знизу вгору, сумніви душили мене.

— Як я могла пропустити таке?

— Я зробив це заради тебе. Це все було для тебе. Навіть якщо весь Всесвіт опиниться у моїх руках, мені буде здаватися, ніби я втратив усе, якщо тебе не буде поряд. Я шалено в тебе закоханий, і я молюся всім зіркам, щоб ти все ще відчувала до мене те саме.

— Поклянись... Поклянись мені, що ти не причетний до смерті Донії, — затнулася я, коли заговорила.

— Немезідо, клянусь тобі. Я не маю до цього жодного відношення, — промовив він, приклавши руку до серця.

Проте я все ще вагалася. Перед очима промайнуло обличчя Сайдонії, яка благала мене бути обережною. Але після цього я одразу відчула бажання встати і взяти Тайруса за руку. Він був усім, чого я бажала, але при цьому я не могла зганьбити її...

Але Сайдонія хотіла, щоб я була щасливою.

Усвідомлення цього накрило мене. Я згадала, як вона зраділа, коли я відкрила в собі нові почуття, коли я знайшла свою любов.

— Якщо я коли-небудь дізнаюся, що це неправда, — попередила я, — я буду безжальною.

Він посміхнувся.

— Іншого я від тебе і не очікував, любове моя. А тепер візьми мою руку.

Якщо він був убивцею, у мене попереду ціле життя, щоб це з’ясувати. Я зможу помститися за неї завтра, якщо дізнаюся, що він до цього причетний. Або через десять років, коли раптом в цей час випливе правда, але до того часу я проживу з ним десять прекрасних років. Я завжди сумуватиму за Сайдонією, але я пережила цю втрату один раз, і зможу пережити це знову.

Я підняла очі й поглянула на нового Імператора — на цю нову фігуру, що сяяла високо наді мною, як схід сонця, і простягала один зі своїх золотих променів, купаючи мене у своїй славі, але це був не просто Імператор, це був Тайрус — молодий чоловік, який планував разом зі мною своє майбутнє, який довірився мені, пояснив мені, що таке блискавка і поцілував мене...

Я прийняла його руку.

На його обличчі сяяла переможна усмішка, коли він підняв мене на поміст поряд із собою. Ми височіли над Геліосферою, сповненою Вельмишановних Панів і Ексцесів, і союзники Тайруса все ще продовжували прибирати його противників, які тепер стали його в’язнями. Він міцно і впевнено тримав мене за руку. Його погляд був настільки пронизливим, що я вся горіла, немов у вогні. Я обвела очима кімнату, оглядаючи поле бою, на якому він нарешті здолав Сигну Домітріан.

Це масове вбивство він спланував за місяць консолідації своєї влади в якості нового Імператора. Мабуть, йому було легше знайти союзників як майбутньому Імператору, ніж як Спадкоємцю Прімуса із сумнівною репутацією. Він домовився з Люмінарцями і провів їх сюди, видавши за своїх нових найманих працівників. Він з’ясував, хто з Вельмишановних Панів підтримує Сигну, і нейтралізував їх одним ударом. Він вдавав, ніби підтримує ідею мого жертвоприношення, щоб продемонструвати Сигні свою покору, а тим часом планував відправити її замість мене.

Я більше не дивувалася, що Тайрус завжди на десять кроків попереду всіх навколо нього. Людині, яка здатна на подібне, безперечно, не потрібно було вбивати Сайдонію Імпірінс лише для того, щоб захистити моє життя.

Я повинна була в це повірити, і я це зробила. Я ухвалила рішення. Я вибрала правду, яку Тайрус запропонував мені, і відчайдушно сподівалася, що вона ніколи не стане гіркою на смак.

До зали зайшов вікарій, щоб помазати Тайруса олією, як належало кожному новому Імператору. Але коли він простягнув руку до долоні Тайруса, то побачив, що ми міцно тримаємося за руки. І Тайрус не випускав моєї руки, поки ми стояли разом перед вікарієм Геліоніки.

Вікарій відскочив назад.

— Це Діаболік, — приголомшено вимовив він. — Я не можу благословити Діаболіка.

Я хотіла забрати свою руку, але Тайрус міцно стиснув мою долоню і поглянув на вікарія.

— Я волів би й надалі користуватися вашими послугами у Хризантеміумі. Я не бачу причин, чому наші цілі повинні різнитися. Але якщо ви не змастите її олією, ви не зможете змастити олією й мене. Немезіда стане моєю Імператрицею.

— Це осквернення Живого Космосу. Жоден Імператор не може відмовитися від свого помазання, і я не стану благословляти Діаболіка!

Тайрус лише посміхнувся.

— Озирніться навколо, вікарію. Це нова епоха. І якщо знадобиться, вона залишить вас позаду.

Із цими словами він приклав мої долоні до своїх щік і відвернувся від вікарія. У залі Великої Геліосфери пролунало кілька різких вдихів, але ніхто не посмів виступити проти нового Імператора Тайруса фон Домітріана. Коли він спустився з платформи разом зі мною, залишивши вікарія стояти позаду із флакончиком невикористаної благословенної зорями олії, натовп вибухнув схвальними вигуками.

Вельмишановні Пани і Ексцеси розступилися, розчистивши для нас шлях, і мені здавалося, що моє серце зараз вискочить із грудей, тому що я розуміла, який важливий крок Тайрус щойно зробив. Він залишав позаду не лише Геліоніків, але й усіх тих, хто підтримував старий лад.

Коли ми опинилися у дверях, я вигукнула, ніби отямившись від сну.

— Тайрусе, як таке можливо? — я обернулася до нього. — Ти як новий Імператор можеш ухвалювати ризиковані рішення, але ця Імперія не прийме твого шлюбу з Діаболіком. Навіть Ексцеси вважають мене огидним створінням!

— Я згоден на жертви заради нової епохи, у яку я хочу увійти, Немезідо, — відповів він, поглянувши мені у вічі, — але тільки не на цю. Я не пожертвую тобою. Ніколи.

Якось Сигна сказала, що влада змінює людей. Коли я поглянула на Тайруса, у мене виникло якесь передчуття. Я не знала, що нас очікує в найближчі місяці й роки, я могла тільки сподіватися, що його кмітливість залишиться благородною і такою само чистою — у іншому разі в Тайруса були всі задатки, щоб перетворитися на найстрашнішого Імператора.

Потім він поцілував мене на очах у всіх присутніх у Великій Геліосфері.

Мені подобались його губи: м’які і теплі. Я обняла його — Тайрус був у церемоніальному одязі, а на мені був одяг, у якому я йшла на смерть.

Хтось може назвати нас парою монстрів, і вони будуть праві. Певною мірою ми з Тайрусом обоє були скорпіонами — небезпечними істотами, що разом перетинають найнебезпечніший і найстрімкіший струмок. Ми обидва можемо вжалити, але ми пливтимемо разом.

Можливо, тільки скорпіони здатні врятувати один одного.

Щоб не очікувало нас попереду, ми завжди будемо разом над іншою частиною Всесвіту, і горе тому, хто посміє встати у нас на шляху.