Діаболік

48

Я ХОТІЛА, щоб це було брехнею.

Я хотіла вірити, що Ситна обдурила мене.

Але з якого боку я не дивилася на цю ситуацію, я не могла їй не вірити. Я не могла переконати себе в тому, що це задумав не Тайрус.

Я аж ніяк не добра душа. Я давно змирився з тим, що коли стану на обраний путь, мої руки будуть у крові...

Я повинен жити із цим тягарем, Немезідо, що я і зроблю. Я житиму із цим.

Тайрус міг жити з кров’ю невинних на руках. Він відмовився принести мене в жертву. Я була єдиною річчю, яку він не хотів втратити. Тож...

Тож...

Це було ось чим. Щось, чим він був готовий пожертвувати.

Тепер Сайдонія лежала на ліжку. Я обгорнула її простирадлом Елантри і закрила її темні очі. Її шкіра була холодною. Вона стала попелястого кольору, і я довго дивилася на неї, намагаючись зрозуміти, як Донія, котра завжди дивилася на мене очима, сповненими життя, може лежати переді мною нерухомо, як воскова фігура.

Я зайшла в душ і змила кров Елантри. Потім одягла одну з її суконь. Не варто привертати до себе увагу, розгулюючи по «Валор Новус», зі слідами кровопролиття.

Справжнє кровопролиття було попереду.

Туман застелив мені очі, коли я зайшла під склепіння небесного куполу й пройшла крізь натовп людей, які поверталися з Великої Геліосфери. Я змусила себе пригадати Невені та її попередження, яким я так легко знехтувала.

Тайрус може бути ворогом твого ворога, але він усе одно залишається Домітріаном. Ніколи не довіряй їм. Жодному з них. Це родина вбивць і брехунів. Можливо, він і не відкрив ту ампулу із Розчинним Туманом, але він все-таки приніс її із собою. Про що це говорить?

Він приніс Розчинний Туман, знаючи, як це небезпечно, тому що усвідомлював силу погрози, силу відвернутої смерті. Він був достатньо розумним і далекоглядним, щоб не викинути ампулу і не залишити її на кораблі.

А потім, коли ми злітали з поверхні Люміни, він поцілував мене... Біль пронизав мене, як від смертельної колотої рани.

Олія для помазання повідала мені всю правду. Я занадто поважала Тайруса, щоб повірити, ніби він здатний на подібну помилку, щоб повірити, ніби він міг випадково розкрити свої почуття до мене... повірити, ніби він міг випадково розказати Елантрі, якою отрутою скористатися.

Моя голова розколювалася, і вогні навколо ніби пливли. Я дійшла до приймальної зали якраз, коли звідти вийшла Сигна. Вона зловила мій погляд, але пройшла повз, навіть не привітавшись. Замість того вона відвела вбік кількох найманих працівників Домітріанів, які чекали біля дверей.

Діаболіки Імператора також не охороняли дверей.

Сигна розчистила для мене шлях, але я не розуміла, чому вони відсутні. Я ввійшла до приймальної зали. Коли мої очі звикли до напівтемряви, я побачила, як вони всі — Тайрус, Дівайні, Салівар, Рандевальд — їдять і п’ють поміж парів, що повільно пливуть навколо них. Хезерд й Енгвіш завмерли біля дальньої стіни.

Ще одна дивина. Вони були занадто далеко, аби втрутитися, якщо я зараз зроблю свій хід.

Але я цього не зробила. Я зупинилася, тільки-но вони мене помітили.

Розмова стихла. Усі Домітріани з подивом поглянули на мене: колишня коханка Тайруса — незваний гість. Я розрізнила ботів безпеки, що продзижчали в моєму напрямку, — це були єдині охоронці в кімнаті, яких насторожила моя присутність.

— Сайдоніє? — спитав Тайрус. Він кинув один погляд на моє обличчя і скочив на ноги. — Сайдонія, що сталося?

Який чудовий актор! Перед моїми очима стояло обличчя Сайдонії на смертному одрі, і я просто дивилася на нього з відстані, що розділяла нас, і здавалася тепер невимірною.

Він справді вірив, що зможе організувати вбивство Сайдонії, і я не зрозумію, що він до цього причетний? Звичайно. Якби Сигна не прийшла і не промовила це вголос, я б ніколи не подумала, що це його рук справа.

Але тепер, коли мене наштовхнули на цю думку, це здавалося єдиним можливим варіантом.

Ти поставиш її життя вище за своє. Але я так не вчиню.

Це було те, що міг зробити Діаболік, — вбити одну невинну людину заради іншої, найдорожчої людини. Я могла це зрозуміти, тому що вчинила б так само, але я ніколи не зможу пробачити цього.

Я знала, що маю вчинити як Діаболік Сайдонії: помститися за цю огидну зраду. Вирвати його серце, як він вирвав моє. Розірвати його на шматки. Мій зір затуманився, бо я довгий час дивилася не кліпаючи, а потім я була змушена відвернутися, бо навіть тепер не могла вбити Тайруса. Можливо, Сигна і розчистила для мене шлях, але я не була її зброєю. Я навіть не належала сама собі.

Хтось спланував вбивство Донії, і я за це помщуся, але діятиму як Тайрус — не відкрито. Я впала на підлогу, опустившись на руки й коліна, і віддавши себе на волю Імператора.

— Я повинна зробити зізнання.

— Що це таке? — запитав Імператор, піднімаючись на ноги.

— Ваше Високопреподобство, я маю доповісти про змову проти вас.

Тайрус напружився, а Імператор підняв руку, коли його Діаболіки приготувалися накинутися на мене. Краєм ока, я побачила, як Сигна заходить до кімнати і раптом вражено зупиняється, побачивши мене на підлозі. Безсумнівно, вона очікувала, що коли зайде, я вже буду височіти над трупом її онука.

— Змова? — повторив Імператор. — Яка змова?

— Ваше Високопреподобство... — почав Тайрус.

— Я не Сайдонія Імпірінс, — перекричала я його. — Я — Немезіда дан Імпірінс, Діаболік сім’ї Імпірінс. Ми змовилися з вашим племінником Тайрусом вбити вас.

— Сайдоніє... — різко мовив Тайрус.

— Ні, ні, дозволь їй договорити, — перебив його Імператор, чиє обличчя світилося від тріумфу. І наказав Служницям: — Виведіть мою племінницю і її чоловіка геть. Решта залишіться. Я хочу це послухати.

Служниці вивели геть слинявих Салівара й Дівайні. Тайрус хотів підійти до мене, але Хезерд перегородив йому шлях.

— Ви... ви не розумієте, — сказав Тайрус, розгублено озираючись навколо. — Я думаю... думаю, що вона збожеволіла. Дозвольте мені поговорити з нею!

— Ти теж колись був божевільним. — розтягуючи слова промовив Імператор. — Я завжди тебе слухав.

— Сайдоніє, — мовив Тайрус, благаючи, — будь ласка...

— Не смій навіть вимовляти це ім’я! — закричала я на нього з болем у серці. — Думаєш, я занадто дурна, щоб роздивитися твою причетність до цієї трагедії? — здавалося, ніби мене розривають на дві половини, і горе засліпило мене. Я нічого не бачила і нічого не відчувала, крім свого болю. — Сайдонія померла. Вона мертва, і це твоїх рук справа, я це знаю!

— Зажди хвилину... — почав Тайрус.

— Сину мій, — холоднокровно мовила Сигна, яка підійшла до Імператора. — Яке страшне звинувачення. Хто знає, що задумав мій онук? Перш ніж він завдасть свого удару, раджу негайно його стратити.

Я поглянула на неї. Так, вона очікувала, що я одразу ж його уб’ю. Тепер її обличчя здавалося напруженим, тому що я не зробила цього. Я не стала її інструментом, я прийшла сюди не для того, щоб бути іграшкою в її руках.

— І ще, Ваше Високопреподобство, — сказала я, — Вельмишановна Пані Сигна теж у змові з нами.

Сигна різко розвернулася.

— Це абсурд!

— Вона була у змові з нами від самого початку, — і тихо додала: — Двох зайців — одним пострілом.

— Вона бреше! — закричала Сигна. Бліда як полотно, вона обернулася до Імператора. Але реакція сина її не втішала. Тепер на його обличчі був маніакально задоволений вираз: усі його мрії збулися одразу.

Вона відсахнулася від його усмішки, піднявши руки, ніби намагаючись захистити себе від зустрічного удару.

— Сину мій, ти не можеш вірити цьому! Зрештою, я пожертвувала всім заради тебе, як я можу тебе зрадити?

Тайрус знову розсміявся, мляво і дивно. Здавалося, він полишив усі спроби вийти сухим з цієї ситуації.

— Бабусю, який сенс заперечувати це зараз, — він подивився на неї з несподіваним блиском в очах, ніби чогось очікуючи. — Нас викрили. Усі наші плани канули в Лету.

— Як ти... — задихнулася від гніву Сигна.

Тайрус посміхнувся, але його очі залишалися холодними, і я зрозуміла, що він намагається зробити. Моє звинувачення з’єднало його долю з долею Сигни, якою б та доля не була. Він не піде на дно один.

— Хезерде, схопи мого племінника. — наказав Імператор, усе ще жадібно вдивляючись у Вельмишановну Пані Сигну.

— А щодо тебе, мамо, то я збираюся прислухатися до твоєї поради. Ти можеш вдіяти щось, перш ніж я зупиню тебе. Я не можу тобі дозволити вийти із цієї кімнати.

— Рандевальде, що ти таке говориш? — охнула Сигна.

Він ошкірився.

— Якщо я випущу тебе, ти, без сумніву, знайдеш спосіб виправдатися. Ні, я не дам тобі жодного шансу змовитися зі своїми союзниками. Ти помреш тут і зараз. І тільки-но ти помреш, Тайруса переконають дати публічні свідчення, щоб підтвердити твою вину і він скаже все, що я забажаю. Енгвіше?

Він клацнув пальцями своєму Діаболіку.

— Убий її.

Енгвіш і Хезерд не поворухнулись.

Імператор відірвав свій погляд від Сигни. Тайрус, насупившись, теж подивився на Діаболіків.

— Енгвіше! — Імператор нахилився вперед. — Я наказав убити мою матір!

З того місця, де я стояла на колінах, мені було добре видно, як Енгвіш кинув погляд на Сигну. І цей погляд був... запитальним.

Яскраво-блакитні очі Хезерда теж обернулися до неї.

Жоден із них не підкорявся Імператору.

У мене перехопило подих. Чому Хезерд і Енгвіш очікували наказів від Сигни?

Вони не були Діаболіками Імператора.

Вони були її Діаболіками.

Вони служили їй, як і в той день, коли я розмовляла з Імператором і намагалася намовити на Сигну. Енгвіш викинув мене з кімнати, а Хезерд затримав Імператора заради безпеки Сигни.

Вона знала, що ми з Тайрусом у змові проти неї.

Тепер обличчя Сигни скривилося від огиди.

— Рандевальде, як смієш ти сумніватися в мені? Я вибрала тебе поміж інших своїх дітей — я завжди обирала тебе. І сьогодні, незважаючи на твоє віроломство, я знову обираю тебе, цього разу замість свого онука — хлопчика, який міг би перехитрити тебе, лежачи в колисці. Я збиралася принести його тобі на тарілочці, і що ти робиш? Ти повстав проти мене. Усі ці роки я навіть нехтувала власною безпекою, наказавши своїм Діаболікам захищати тебе, а не мене. Бог мій, — вона усміхнулася, коли обличчя Імператора витягнулося від усвідомлення ситуації, у якій він опинився. — Саме так, я не говорила тобі. Вони ніколи не були прив’язані до тебе, Рандевальде. Вони — мої. Але, незважаючи на всі мої жертви, ось така мені нагорода? — вона розвела руками. — Ти наказуєш вбити мене! Я зрозуміла, це кінець. Хезерде, Енгвіше позбудьтеся цього зрадника.

Хезерд наблизився до Імператора і одним рухом кинув його на підлогу. Енгвіш стрибнув, щоб розтрощити найближчий бот безпеки, ухиляючись від променів інших ботів і розбиваючи їх.

Коли Імператор опинився на підлозі, відданий на милість своїх Діаболіків, він загарчав від шоку. Тайрус відсахнувся від стовпотворіння. Я звелася на ноги, рушивши до нього... для чого? Я не знала. Для того, щоб захистити його, зробити йому боляче?

Я не встигла підійти близько.

Погляд Тайруса зупинився на мені, і на його обличчі промайнула тривога. Він клацнув пальцями.

Раптом тілом пройшов електричний розряд, і я припала до землі. Я впала, кожна клітина мого тіла вібрувала, і я приголомшено розпласталася на підлозі. Електроди.

Він сказав, що вони розчиняться. Вони ніколи не зникали. Вони увесь час були всередині.

Він ніколи мені не довіряв.

Я думала, що він зрадив мене раніше. Але тепер я пізнала справжню агонію зрадженої істоти. Вона обпалювала, як нещадний вогонь, що біг по моїх жилах.

За кілька секунд або хвилин мені вдалося повернути голову і побачити, що відбувається в кімнаті. Імператор витріщився на свою матір — жінку, яку він, виявляється, ніколи раніше не розумів. А потім із жахливим хрускотом Хезерд скрутив йому шию.

Мертве тіло Рандевальда впало на підлогу.

Густа, гнітюча тиша сповнила залу. Сигна вказала на мене. Хезерд і Енгвіш в мить опинилися біля мене, схопили мене за руки і потягли геть. Я не опиралася. Хіба я могла опиратися? Якщо я почну пручатися, Тайрус активує електроди. Я просто дивилася, як Сигна підійшла до нього.

Два світлоокі Домітріана вивчали один одного, як противники на спустошеному полі бою.

— Отже, — мовила Сигна, — це і був твій план: незважаючи на всі твої байки про спільні дії, ти збирався віддати мене на поталу моєму сину.

— Так, — холодно відповів Тайрус, — але ви, здається, зробили перший крок.

— Звісно. Я завжди буду на крок попереду. Я підозрювала, що ти заманюєш мене в пастку. Тому я першою влаштувала пастку. Здається, твій неприв’язаний Діаболік справді любить тебе. Я думала, що вона вб’є тебе. У неї були всі причини для цього. Але вона не змогла.

— Щойно ви пропустили один інцидент, — коли Тайрус подивився на мене, на його обличчі промайнув справжній біль.

Я торкнулася своєї шиї, промацуючи те місце, де ховалися електроди.

— А тепер ми зайшли у глухий кут, — сказала Сигна. — Як бачиш, Рандевальд помер і нам потрібен новий Імператор. Я не можу сама зійти на престол, тому мені потрібен хтось однієї зі мною крові, щоб зробити це за мене.

Тайрус подивився на пару Діаболіків Сигни, готових перетнути кімнату і вбити його за першим же наказом.

— Ти вчинив правильно, спробувавши знищити мене, Тайрусе, — сказала вона, — тому що ти був правий. Я найдостойніший правитель у цій родині. Я робила це впродовж багатьох років — правила за твого діда і свого сина. А тепер, я продовжу це робити твоїми руками або ти помреш тут і зараз, а Імперії доведеться задовольнитися слинявою ідіоткою на троні... Я б воліла, щоб це був ти. Виникне багато проблем, якщо я посаджу на трон Дівайні, оскільки все Вельмишановне Панство почне обговорювати її розумові здібності, але ніхто не ставитиме під питання твої претензії на трон.

Тайрус засміявся.

— І як ми зможемо стати союзниками тепер? Я планував вас убити. На мого дядька невдовзі очікувала та сама участь. І вам це добре відомо.

— Так, але мені також відомо, який ти розумний. Достатньо розумний, щоб остерігатися мене.

Він поглянув на жінку, яка вбила його батьків і більшу частину власної сім’ї.

— Так.

Вона опустила підборіддя.

— Сьогодні нашого улюбленого Імператора вбив неконтрольований Діаболік родини Імпірінс. Це стане відомо всім.

Тайрус зробив глибокий вдих.

— Чи не так? — перепитала Сигна, підвищивши голос. Діаболіки, що стояли біля мене поворухнулися, і Тайрус кинув у їхній бік насторожений погляд.

— Як скажете, бабусю, — глитнув Тайрус.

— А твій Діаболік стане жертвою, принесеною вогню Геліоніки під час твоєї коронації. Жертва, що буде принесена вогню в прямому сенсі цього слова.

Тайрус стиснув кулаки.

— Любов або влада, Тайрусе? — проспівала Сигна. — Я знаю, який вибір я роблю знову і знову. Для мого справжнього онука існує тільки один вибір.

Тайрус повільно опустився на коліна перед нею, дивлячись на Сигну своїми розумними очима.

— Як побажаєте, бабусю.

Коли він приклав її долоні до своїх щік, вона посміхнулася, як великий задоволений кіт.

— Хай живе Імператор! — мовила Сигна.

Їх позиції були повністю переплутаними, новий Імператор стояв на колінах, а його зрадниця-бабуся височіла над ним, і вони міряли один одного пильними й цинічними поглядами, у яких не було ані любові, ані довіри. Вони обоє намагалися і не змогли вбити один одного, використовуючи для цього Рандевальда, і зрештою знищили його самого. Тепер цей безбожний союз продовжить своє існування, і таким буде подальше правління Тайруса. Жоден із його високих ідеалів або великих планів не здійсниться під залізним кулаком Сигни, бо саме вона тримала у своїх руках усю владу.

Я спостерігала за цим із порожнім серцем, досі гостро відчуваючи електроди на своїй шиї — доказ того, що мій союз із Тайрусом завжди був лише брехнею. Єдине, про що я жалкувала, — що не розгледіла справжньої природи Домітріанів раніше, аби встигнути врятувати Сайдонію.