Діаболік

11

НОВОПРИБУЛИХ Вельмишановних Панів розміщали на розкішних віллах, розташованих під одним із велетенських куполів «Валор Новус», у склепінні яких навіть неможливо було розгледіти стелю. Щоб спокійно роздивитися все навкруги, я зробила вигляд, ніби отямилася, щойно наймані працівники винесли мене подалі від очей основної маси Вельмишановного панства.

Мене завжди вражали вольєри для тварин і сади у фортеці Імпірінсів. У Хризантеміумі рослинність вкривала безмежні простори зелених пагорбів, сягаючи в такі далі, що обриси найвіддаленіших дерев розмивалися в горизонті атмосфері.

Знову закралася думка, що ми стоїмо на поверхні планети, хоча я знала — це лише прозорий куполоподібний відсік судна. Виконуючи вказівки Імператора, наймані працівники вивели мене до вілли, що була закріплена за родиною Імпірінс.

Опинившись усередині шикарної вілли, я вперше, з часу перебування в приймальній залі Імператора, вільно зітхнула.

— Вельмишановна Панно Імпірінс, як ви почуваєтеся? — запитав один із працівників.

Я поглянула на нього.

— Зі мною все гаразд. Ви чудово виконали ваш обов’язок, супроводивши мене до Хризантеміуму й представивши родину Імпірінс Імператору. Дякую вам. Тепер можете бути вільними.

Наймані працівники виглядали вкрай здивованими, проте я не стала їм нічого пояснювати. Служниці не вміли ні мислити, ні встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Отже, вони не помітять, що я поводжуся «дивно», тоді як наймані працівники можуть зробити певні висновки. Саме тому тепер, коли вони виконали свої офіційні обов’язки, я більше не потребувала їхніх послуг: їх побачили, а мене визнали їхньою господинею. Принаймні, якщо вони поїдуть, я буду певна, що жодного з них не спіткає доля Лезер.

У фортеці Імпірінс доба складалася з шістнадцятигодинного дня, під час якого світило яскраве сонце, і восьмигодинної ночі, коли світло було тьмяним. Денно-нічний цикл «Валор Новус» змінювався відповідно до положення зірок за вікном і залежав від того, яким боком Хризантеміум розвернена до якогось із сонячних дисків. Проте на кожній віллі були ширми, що закривали вікна й створювали ілюзію ночі. За моїм наказом Служниці опустили їх, щоб я могла виспатися перед завтрашньою службою в геліосфері — служби проводили тричі на тиждень, у той час, коли всі шість сонячних світил було видно з «Валор Новус».

Як виявилося, сон був недосяжною розкішшю навіть для такого створіння, як я, хоча, щоб виспатися, мені не потрібно було багато часу. Про прибуття мого першого гостя голосно сповістив домофон:

— Невені Сагну до Сайдонії Імпірінс.

Невені Сагну? Я зашнурувала напівцеремоніальне вбрання, намагаючись згадати, чи було це ім’я у списку, із яким я ознайомилася під час навчання. «Сагну» не було в переліку сенаторських імен, і я не пригадувала, щоб Донія коли-небудь розповідала про Невені після спілкування на соціальних форумах.

Коли я вийшла назустріч новій гості, то побачила невисоку дівчину із сяючим чорним волоссям і одинарними повіками, що нагадували ті, які Сутера ну Імпірінс зробила собі після останнього сеансу в ботів краси. Але з рисами обличчя дівчини вони гармоніювали набагато краще, і я дійшла висновку, що це одні з рецесивних ознак — на зразок рудого волосся й відокремлених мочок вуха, що зрідка даються людям від природи. Поверх її коміру лежало намисто серпоподібної форми — вигнута металева пластина із заточеним краєм, що була всіяна коралами для маскування смертоносної природи, бо, по суті, це був імпровізований кинджал. Можливо, когось і можна було обдурити, видавши це знаряддя вбивства за прикрасу, але не мене.

— Вельмишановна Панно Імпірінс, сподіваюсь, ви добре себе почуваєте, — Невені опустилася на коліна, і я простягла їй руки. Вона приклала їх до своїх щік. Цей жест дав мені зрозуміти, що соціальний статус дівчини був однозначно нижчим, ніж у Сайдонії. — Я бачила, як ви знепритомніли напередодні. Я теж часто страждаю від запаморочень. Тому вирішила принести вам настоянку. — Вона підвелася з колін і почала нервово порпатися в кишенях своєї туніки, після чого простягнула маленький металевий флакончик, заглядаючи мені у вічі. — Просто додавайте по три краплі в напій.

Я зрозуміла, що вона очікує на мою відповідь. Мотиви цієї дівчини миттю викликали в мене підозру. Вона поводилася занадто улесливо.

— Дякую.

— Прийміть мої співчуття з приводу загибелі вашої Служниці. Це був ганебний спосіб... — вона замовкла, перш ніж промовила вголос слова критики в бік дій Імператора. Потім продовжила: — Коли я приїхала сюди, моя родина теж перебувала в немилості Імператора. Тому я розумію, що ви відчуваєте, ставши свідком подібного.

— Справді?

Вона перейшла на шепіт і нахилилася до мене.

— Ми обидві перебуваємо тут з однієї причини, — тихо промовила вона, — і у нас багато спільного.

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що ваш батько і моя мати розділяють спільні ідеї та переконання, — її щоки запалали. — Вони не знайомі один із одним, але спроба моєї матері реформувати нашу систему освіти розгнівала Імператора. Вона хотіла, щоб ми вивчали математику, природничі науки і...

Я завмерла. Саме таких людей мені варто уникати, але я не була певна, чи маю право відсторонитися від цієї дівчини, зважаючи на те, що вона походить із аристократичної родини.

— Я не чула про твою сім’ю. Пробач.

Вона зашарілася.

— Ми не належимо до однієї із сенаторських родин. Моя мати керує колонією на території Пасус.

Тепер усе стало на свої місця.

— Вона — Намісник?

Відповідь дівчини прозвучала, як виправдання:

— Так.

Отже, Невені була однією зі славнозвісних Ексцесів і належала до правлячої сім’ї, яка прийшла до влади шляхом всезагальних виборів, а не шляхом передачі соціального становища у спадок. Це також означало, що родина кинула виклик місцевому Вельмишановному панству — родині Пасус. Не дивно, що Невені була тут. Сенатор фон Пасус вважав себе головним захисником віри Геліоніки. Він ніколи не дозволить якимсь безрідним Ексцесам відкрито чинити подібне богохульство на підвладних йому територіях.

Ця дівчина могла ще більше заплямувати репутацію Імпірінс. Мені не слід продовжувати спілкуватися з нею.

— Дякую за настоянку, — мовила я, повертаючи їй флакон, — але я сумніваюся, що в нас стільки спільного, як ти думаєш.

Мій тон був сухим і непривітним. Хвилину вона вдивлялася в моє лице, потім її обличчя перетворилося на кам’яну маску.

— Як забажаєте.

Вона зрозуміла, що пропозицію альянсу відхилено, але я не бачила, як ця дівчина може допомогти укріпити мій статус при Дворі. Вона тільки поставить під загрозу моє становище. Донія ніколи б не відкинула пропозицію дружби, але я з легкістю зроблю це заради Донії.

— Прошу вибачення, — мовила я, відвертаючись від Невені, — але в мене була довга і виснажлива подорож.

— Звісно, моя Вельмишановна Панно. Я відкланяюся, щоб ви могли перепочити, — хвилину вона вагалася: — Якщо ви передумаєте...

Я похитала головою і сухо запевнила її:

— Не передумаю.

Наступного дня весь Імператорський Двір зібрався у Великій Геліосфері для проведення служби. Імператорська родина — Імператор Рандевальд, його мати Сигна й навіжений небіж Тайрус, а також небога Дівайні з чоловіком Саліваром — зайняли почесні місця в центрі, навколо вікарія.

Два місця обабіч Імператора залишилися вільними, але ненадовго. Раптом двоє з Діаболіків Імператора всілися в пусті крісла, оскільки їхні обов’язки охоронців давали їм право входити до кола сановитих осіб у геліосфері. Я впізнала світлокосу Енміті і смаглявого Енгвіша. Хезерда серед них я не побачила, але він, без сумніву, був десь поблизу.

Я зловила себе на тому, що вже доволі тривалий час роздивляюся Енміті, вивчаючи риси її обличчя (майже ідентичні моїм), — її світле волосся й очі, що були такого самого кольору, як у мене, до того як боти краси їх модифікували. Якби урізання м’язів, що Мати-Засновниця змусила мене пройти, було менш ефективним, а мій ніс зробили рівним, у мене були б причини для тривоги. Лише кілька місяців тому нас прийняли б за однояйцевих близнюків.

Вона відчула мій пильний погляд і подивилася на мене. Я швидко відвернулася і зайняла відведене мені місце в ряду для Сенаторів і їхніх родин. У наступному ряду я побачила Вельмишановне Панство з нижчим соціальним статусом. За ним сиділи знатні Ексцеси, такі як Невені Сегну. Я миттю відвела очі, щоб знову не привернути її уваги.

Усі Служниці Вельмишановного панства розмістилися в дальніх секціях, одразу за найманими працівниками. На головах останніх виднілися татуювання, що свідчили про їх приналежність до однієї зі знатних родин. Для служби всі вбралися у церемоніальні шати, метал яких віддзеркалював сліпучий блиск зірок. Я не знала, куди мені слід дивитися.

І в цю мить я помітила погляди, що були спрямовані на мене, й почула шепіт — усі обговорювали спадкоємицю Імпірінс, яка знепритомніла посеред Імператорського Двору. Я з легкістю вловила уривки фраз.

— ...набагато вища, ніж я собі уявляв...

— ...шкода, що вона не випрямила носа...

— ...без сумніву, Імператор ще не награвся з нею. Я очікувала більшого...

Я задерла підборіддя. Якби Донія стала центром уваги стількох людей, вона б знітилась, але мені було байдуже. Допоки вони обмежуються перешіптуваннями і не погрожують мені напряму, я могла підслуховувати їх і не перейматися.

Коли Вікарій почав читати молитву, світло сонячних дисків перемістилося, відбившись у тисячах точок на стінах й запаливши кільце священних чаш, і я здивувалася, відчувши, як кімнату наповнило тепло. Я відчувала, як піт струменить під моїм церемоніальним одягом. Я торкнулася його і відчула на собі чийсь пильний погляд.

Я підняла голову й зустрілася очима із Саліваром Домітріаном, який у ту саму мить нахилився до дружини і щось прошепотів їй. Дівайні Домітріан також подивилася на мене. Дівайні й Салівар були яскравим прикладом застосування оманливої молодості. Їм обом було щонайменше років по п’ятдесят, але вони виглядали не старшими Донії. Я знала, що на соціальних форумах Донія час від часу спілкувалась із Саліваром, але винятково з примусу матері. Сайдонія розповідала мені, що Салівар із дружиною славляться своєю розпустою.

Вони обоє посміхнулися мені, нагадуючи в цей момент пару гадюк, що згорнулися, готуючись до стрибка.

Вони спостерігали за мною впродовж усієї служби. Я потайки поглядала на них, вдаючи, що слухаю вікарія. Це було не так уже й легко, враховуючи виснажливу спеку і присутність Діаболіків, уваги яких я воліла б уникнути понад усе і, звичайно, через поведінку навіженого імператорського небожа.

Тайрус Домітріан виправдовував свою репутацію. Під час служби він часто заходився недоречним сміхом і походжав між рядами, розглядаючи Служниць, ніби розмірковуючи, яка з них стане його наступною жертвою. Якби він не був божевільним, його б вважали більшим богохульником, ніж Сенатора фон Імпірінс. У якийсь момент із натовпу виринув третій Діаболік, Хезерд, і схопив Тайруса за руку, на що той закотив очі, а потім вийшов за ним геть із кімнати. Уся громада зробила вигляд, що не помітила виявлення неповаги відносно Спадкоємця — навіть його дядько Імператор.

Після служби Вельмишановне Панство перейшло до приймальної зали, щоб вдихнути наркотичні пари. Служниці ходили поміж натовпу із флакончиками наркотичних інгаляторів для загострення почуттів. Я взяла один із них і зробила вигляд, що глибоко вдихнула. Саме в цей момент Дівайні та Салівар Домітріани наблизилися до мене із лукавими посмішками.

— Люба Сайдоніє Імпірінс, — заговорила Дівайні, оглядаючи мене, — наживо ти виглядаєш зовсім по-іншому!

Як племінниця Імператора Дівайні була Молодшою Спадкоємицею на престол, тож вона із чоловіком займали вищий соціальний щабель, ніж я. Я опустилася перед ними на коліна, і кожен із них простягнув мені руки, щоб я приклала їх до своїх щік.

— Будь ласка, встань з колін, моя люба, — промовила Дівайні з тою самою посмішкою на обличчі. — Учора мій дядько був вельми непривітним.

Я насторожено дивилася на неї, поки зводилася на ноги.

— Це вина мого батька, який засмутив його, Ваше Високопреосвященство. Я не поділяю його дивних схильностей.

Вони обмінялися поглядами: О, ми впевнені, що ви їх не поділяєте, люба Сайдоніє, — промуркотіла Дівайні. — Усі ці дурниці про єресь дуже втомлюють, чи не так? Мене більше цікавлять чуттєві насолоди життя, ніж грубі політичні ігри. Ми б хотіли запросити вас сьогодні до нашої вілли. Приєднайтеся до нас у соляних ваннах.

— О, це просто незрівнянна насолода, — підтвердив Салівар і замовк на хвилину, щоб зробити глибокий вдих зі свого флакона парів. — Купання подарує вам нечувану насолоду.

Щось у цих двох насторожувало мене, але вони були тими людьми, з якими Мати-Засновниця воліла б бачити Сайдонію у дружніх стосунках. Якщо я затоваришую з кількома членами імператорської родини або зарекомендую себе як дурне, легковажне дівча, занадто захоплене «розкішшю», щоб цікавитися питанням про важливість наукових знань, я зможу далеко піти, розвіюючи підозри щодо єретичних потягів і схильностей у Сайдонії.

— Із задоволенням приєднаюся до вас, — відповіла я. — Мене теж втомлюють політичні нісенітниці.

Посмішка Дівайні стала іще ширшою. Вона випустила клуби пари з ніздрів.

— Ми відправимо своїх Служниць, щоб вони провели тебе.

Я кивнула на знак подяки, і вони пішли геть. Після того я перестріла дівчину із чорними локонами, яка спіймала мене на гарячому, коли я імітувала непритомність свідомості за день до цього. Вона втупила в мене погляд, а на її вустах грала хижа посмішка увесь той час, поки дівчина поволі наближалася до мене.

— Сайдоніє Імпірінс, рада нарешті зустрітися з тобою особисто!

Вона простягла руки, і я взяла їх у свої долоні. Вона не була членом імператорської родини, тож її соціальний статус не міг бути вищим за мій. Ні я, ні вона не опустилися на коліна. Натомість, ми просто взялися за руки, як це зазвичай роблять дві жінки одного соціального становища, і сильно стисли долоні одна одної.

— Аватари такі оманливі й настільки відрізняються від живої людини, — мовила я розгублено. — Будь ласка, нагадай мені, хто ти?

— О, Сайдоніє, годі дуркувати. Це образливо. Я завжди роблю ту саму зачіску й залишаю той самий колір очей, — сказала дівчина, вказуючи на свої крижані сіро-блакитні очі й кучеряве чорне волосся. — Це моя особливість. Дехто з нас використовує аватари, що справді мало чим відрізняються від зовнішності в реальному житті. Я — Елантра, звісно.

— Елантра Пасус, — миттю згадала я, і мої м’язи напружились. Я мушу вести себе дуже обережно з цією дівчиною. Дивно бачити представника жахливої родини Пасусів на власні очі.

Вона була набагато нижчою за мене. Я могла з легкістю вбити її, якби забажала!

— Дуже рада нарешті зустріти тебе особисто, — промуркотіла я, імітуючи тон голосу Дівайні, яким вона щойно зверталася до мене. Мій погляд зупинився на шиї Елантри. Її так легко було скрутити, і мене охопило бажання вирішити ситуацію методом, якому Діаболіків вчили з дитинства: просто ліквідувати всіх ворогів Сайдонії, використовуючи грубу силу.

Натомість я змушена була грати роль благородної спадкоємиці й чемно приймати усі ці банальні привітання. Супутниками Елантри були Креденза Фордайс і Гладдік Атон — нащадки Сенаторів, які зустрічалися із Сайдонією під час соціальних форумів. Імператор благоволив їхнім родинам, тому вони перебували на Хризантеміумі як гості, а не як заручники, подібно до мене. На головах найманих працівників позаду Елантри майоріли мітки родини Пасус — Наднова зірка. Цей знак якнайкраще підходив для родини, яка вважала себе головним захисником віри.

— У реальному житті ти набагато вища, — зауважила Елантра, оглядаючи мене з голови до ніг. — Твій аватар не відображає твоєї справжньої зовнішності, чи не так? Знову ж таки, мабуть, для декого аватар — це засіб втілення власних мрій... хоча твій аватар зовсім не розкриває цю зухвалість у виборі форми носа! Це був свідомий вибір, чи під час мандрівки сюди трапилося нещастя?

Мене дратував не тільки той факт, що вона спадкоємиця родини Пасус, сама поведінка Елантри здатна була довести до сказу будь-кого.

— Зі мною трапилася маленька неприємність, — я торкнулася гулі на носі, пригадуючи пропозицію Донії залишити її як є. Заради Сайдонії я з гордістю демонструватиму цю ваду. — Мені сподобався отриманий ефект і я вирішила залишити все, як є.

— Доволі своєрідний вибір, але твоя родина славиться... своєрідним мисленням, чи не так? — зауважила Креденза Фордайс і блиснула очима. На її обличчі читалася якась жага, ніби вона сподівалася, що я неправильно відповім на запитання.

— Тобі сподобалася служба у Великій Геліосфері? Ти, виглядала... доволі неуважною, — наголосила Елантра, намагаючись змусити мене сказати хоч щось, що можна буде інтерпретувати, як єресь. Але їй не дуже це вдавалося.

— Служба була довгою, — відповів замість мене Гладдік. Він дивився на мене з теплотою.

Це був худорлявий хлопчина зі шкірою червоно-коричневого відтінку й очима неприродно яскраво-зеленого кольору. Його зовнішній вигляд доповнювали золоті вплетіння у волоссі, що створювали образ зніженого домашнього хлопчика. Він вочевидь не розділяв прагнення своїх товаришок підловити мене на єретичних судженнях. Треба запам’ятати це.

— Служба тривала не довше, ніж зазвичай, — відповіла Елантра, — Чи... чи у вашій фортеці її проводять по-іншому, Сайдоніє?

Чергова спроба змусити мене припуститися помилки і визнати, що я нечасто відвідую службу. Розумна дівчинка. Справжня змія.

Проте вона не знала, що я тієї самої породи.

— О, Вельмишановна Панно Пасус, ти абсолютно права! Я справді відволіклася під час служби, — безтурботно зізналась я. — Мене переповнювали емоції після прибуття в Хризантеміум! Я не можу дочекатися, аби спробувати всі... — як там казала Дівайні? — чуттєві насолоди життя.

Обидві дівчини не втрималися від посмішок, а в очах Елантри промайнув злорадний блиск.

— Так, знаю, ти, либонь, уже зібралася відвідати соляні ванни Салівара й Дівайні.

Я кліпнула очима. Виявляється, чутки поширюються тут дуже швидко.

— Тобі краще... — почав Гладдік.

— Бажаю насолодитися купанням! — відрізала Елантра, кинувши на нього застережливий погляд.

Заляканий її пересторогою, Гладдік замовк. Він міцно стиснув губи, проковтнувши слова, що збирався вимовити.

— Правда, насолоджуйся... — додала Елантра. — З усією впевненістю можу сказати, що Домітріани відволічуть тебе від жахливої сцени, свідком якої ти вчора стала. Не дивно, що ти виглядала такою пригніченою! — на хвилину в її очах блиснув веселий вогник, у якому читалося звинувачення: «Шахрайка!». — Мушу зізнатися, Сайдоніє, ти зовсім не така, як я очікувала.

Цього разу мені не знадобилося видавлювати із себе посмішку. Якби вона тільки знала! Якби я тільки могла показати їй, наскільки я далека від її уявлень, я б схопила її за горлянку і поглянула, як згасає посмішка на її обличчі...

— Не можу сказати те саме про тебе, — одразу ж відповіла я. — Ти саме така, як я й уявляла.

Не давши їй можливості оговтатись, я розвернулася і пішла геть.

Я вважала, що приділила достатньо часу спілкуванню з оточуючими після закінчення служби. Я вже збиралася вийти із зали, коли Невені Сагну перестріла мене біля дверей.

— Можна вас на хвилинку?

Мене охопив гнів. Я не хотіла, щоб мене бачили поряд із нею.

— Ні, я не маю часу.

Вона простягла руку, щоб не дати мені пройти повз неї.

— Будь ласка, послухайте мене! — вона спробувала переконати мене. — Я бачила, як ви щойно розмовляли з Дівайні та її чоловіком...

— Я не люблю, коли за мною шпигують. Відпусти мене.

— Але Дівайні й Салівар... — вона озирнулася, усвідомивши, що будь-хто може нас почути і прошепотіла: — Не пийте вина. Попереджаю заради вашого ж добра.

Потім вона відпустила мене і поспішила геть.

Я розгублено дивилася їй услід. Я могла лише припустити, що Невені натякала на отруту, але в Дівайні й Салівара немає причин вбивати заручницю Імператора.

А якщо вони спробують... ну, тоді вони дуже швидко усвідомлять, якої фатальної помилки припустилися.