Діаболік

14

Я СКАЗАЛА Невені, що мені треба відійти, й рушила до виходу, бо потребувала хоча б кількох хвилин тиші для обдумування плану подальших дій. Тепер Енміті знала, що історія, яку ми з Невені розповіли, була брехнею. Вона захоче отримати інше пояснення. Вірогідно вона зрозуміла, що нещасний випадок із Домітріанами — це повністю моя вина.

Чи повірить їй хто-небудь?

На більшість із присутніх почали діяти хімічні речовини. Я пройшла повз Вельмишановних Панів різних вікових груп: одні з них валялися на підлозі, інші — гиготали, перехилившись через бильця стільців, декотрі стояли, притулившись до вікон. При цьому хтось розмовляв сам із собою, а хтось зачаровано розглядав власні руки. Поміж натовпу ходили лікарі ну і нан Домітріани, які слідкували за тим, щоб не трапилося передозування або не розвинулися побічні реакції на наркотики.

Незважаючи на настанови Сутери ну Імпірінс, багато людей навколо виглядали неохайно. Основна маса поводилася як божевільні. Навіть Креденза Фордайс розляглася на підлозі, широко розставивши ноги, і криво посміхалася всім перехожим. Над нею стояла Елантра, яка безглуздо сміялася і намагалася підняти з підлоги Кредензу.

Я мовчки пройшла повз і відчула велике полегшення, коли нарешті опинилася в прохолоді коридору. Почувши звук кроків за спиною, я зрозуміла, що план втечі не вдався.

— Вже покидаєте нас, Вельмишановна панно Імпірінс?

Я повільно повернулася до Енміті. Вона обійшла мене по колу, немов тварина, і я завмерла на місці, розмірковуючи лише над тим, як би справжня людина повела себе в цій ситуації.

Мій двійник. Моя тінь. Буде логічно, якщо вона розкриє мій блеф.

Я думала лише про хижака, який стояв переді мною.

— А вам що до того? — голос прозвучав занадто різко і грізно: так говорила справжня я.

Енміті не відповіла, лише поглянула на мене.

— Я дуже втомилася, — я видавила із себе посмішку і спробувала зобразити щирість. — Чудове свято. Шкода, що з Ексалтідом трапилося подібне нещастя.

Я відступила вбік, але Діаболік миттю загородила мені шлях. Швидкість, безшумний рух, легка хода. До урізання м’язів, я рухалася так само, у такому самому темпі. Я б могла зійтися з цією істотою один на один, у рівному поєдинку.

Але не зараз. Я не впораюся з повноцінним Діаболіком, однак, якщо вона зрозуміє, хто я, мені доведеться вбити її до того, як вона розкаже про це ще комусь. Я не уявляла, як це зробити.

Енміті дуже близько нахилилася і її бліді бездонні очі пильно поглянули на мене. Порівняно зі мною вона здавалася просто велетнем.

— Що таке? — насмілилася запитати я після тривалої паузи.

— Мені відомо, що ви брешете про події тієї ночі у ваннах Домітріанів, Вельмишановна панно Імпірінс.

Заперечити. Це найкраще, що я можу зробити.

— Я вже казала...

— Дівчина Сагну казала про це. Я чула. Ваша історія була брехнею.

— Моя історія? У мене немає ніякої історії. Я вже казала, що не пам’ятаю подій тієї ночі! — я сподівалася, що моя відповідь прозвучала істерично і налякано. Насправді ж я намагалася прорахувати, чи вистачить мені сили, щоб убити її. Потрібно діяти несподівано.

Вона схилила голову на бік й на її обличчі з’явився якийсь тваринний і загадковий вираз.

— Щось із вами не так, але я не знаю, що саме. Поки що не знаю.

Отже, вона ще не зрозуміла, що ми з нею однієї породи. Вона переслідувала мене, керуючись своїми інстинктами, але, навіть зараз, розглядаючи мене зблизька, Енміті не могла з упевненістю сказати, що я — не людина. Фактично, вона сумнівалася навіть у словах, які почула під час нашої з Невені розмови, інакше б уже викручувала мені руки, змушуючи сказати правду. Урешті-решт, як спадкоємиця Імпірінс могла покалічити двох Домітріанів у свій перший день при Дворі?

Усвідомлення цього факту підбадьорило мене.

— У мене немає часу для цих дурниць, ти, нелюдське створіння! А тепер відійди вбік і дай мені пройти!

Вона не зрушила з місця.

— Я сказала відійди! — повторила я і по моїх венах побіг адреналін. Я хотіла відсунути її вбік. Хотіла накинутися на неї. Але я пригасила імпульс агресії, що наростав у моїх жилах.

Аж раптом...

Аж раптом я почула голос:

— У вас усе гаразд?

Невимушені та людяні слова, що пролунали з коридору, нарешті поклали край нашій дивній розмові. Я поглянула на Гладдіка Атона — молодого аристократа, якого зустріла у свій перший день у компанії Елантри та Кредензи.

— Так, Вельмишановний пане Атон, — ствердно хитнула головою Енміті.

— Так, — підтвердила я, відвертаючись від Енміті.

Турботливий погляд яскравих зелених очей Гладдіка зустрівся з моїм, і в їх глибинах я побачила емоції, які не змогла зрозуміти.

— Вельмишановна панно Імпірінс, чи дозволите провести вас до вілли Імпірінс?

Я кивнула і дозволила йому підійти та взяти мене за руку.

— Відведіть мене звідси.

Я не озирнулася, щоб поглянути на Енміті ще раз. Я відчувала, як її погляд пропалює мене наскрізь з кожним кроком, що віддаляв мене від її вбивчої уваги. Принаймні на деякий час.

Пройшло кілька хвилин, перш ніж Гладдік зібрався з духом і заговорив до мене.

— Боюсь, я розчарував вас, — промовив він.

Я поглянула на нього.

— Що ви маєте на увазі?

— Коли ми востаннє спілкувалися на соціальному форумі, я сказав, що нам слід триматися подалі одне від одного, але це не через... не через вас, ви ж розумієте?

Що це означає?

— Мій батько — близький союзник Сенатора фон Пасуса, — пояснив Гладдік. — Для мене не важливо, у що вірить ваш батько, але мій тато затятий прихильник віри Геліоніки. Тому я не можу спілкуватися з вами стільки, скільки мені хотілося б! Я ненавиджу себе за те, що образив вас.

— А чому ви вирішили, що я образилася? — обережно запитала я.

— Тому... — він простодушно кліпнув очима, як дитина. — Тому, що після вашого приїзду ми жодного разу не розмовляли. Навіть приватно. Я думав, ви захочете побачити мене наживу. — Він опустив очі, і на його щоках заграв слабкий рум’янець. — Ви поводилися зі мною так холодно. Я знаю, що заслуговую на це, але мені дуже боляче.

Шокована його заявою, я витріщилася на нього, а потім схаменулася, і знову вдягла привітну маску. Значить на галактичних форумах Донія вела себе з Гладдіком зовсім не так, як поводила себе з ним я, після прибуття в Хризантеміум.

— Я не гніваюся на вас. Ви мене не образили. Я... — я підшукувала пояснення. — Я просто не хочу створювати нових проблем ні вам, ні собі. — Це було схожим на правду.

Він нервово ковтнув, коли ми звернули на стежку, що вела до величезного небесного куполу з нашими віллами.

— Я багато розмірковував про це і дійшов висновку, що не буде ніякої шкоди, якщо ми інколи спілкуватимемося під час... під час публічних заходів. Як ви гадаєте?

Ми підійшли до моєї вілли, і я повернулася, щоб зазирнути в його очі, що дивилися на мене з безнадійним обожнюванням.

І тут я зрозуміла: Гладдік був до нестями закоханий у Донію. І, очевидно, вона не робила нічого, щоб розвіяти його почуття.

Я забрала свою руку з його долоні, зрозумівши, що Донія не все мені розповідала.

— Звісно, я не бачу в цьому нічого страшного.

Донії доведеться дещо мені пояснити.

— Ти зустріла Гладдіка?

Донія запитала це без особливого захвату або хвилювання. Можливо, через те, що для наших розмов на галактичних форумах вона використовувала аватар своєї матері, а її холодним і цинічним голосом було складно виразити будь-яке почуття.

Але коли я пильно придивилася до неї через її власний аватар, який я використовувала для спілкування з нею, мені стало зрозуміло, що тут щось не так.

— Він не подобається тобі?

— Ну що ти, — тут же відповіла Донія і схрестила руки на грудях.

Я розповідала їй усі можливі подробиці про Хризантеміум. Нам доводилося бути дуже обережними, оскільки нас могли підслуховувати. Ми спілкувалися як матір і дочка, зареєстровані на приватному віртуальному форумі.

— Мені здалося, що він дуже захоплюється... мною, — сказала я Донії. — А я про це навіть не знала, — це хвилювало мене найбільше, тому що раніше Донія нічого від мене не приховувала.

— Тут немає про що розповідати. Послухай, — вона знизала плечима, — я завжди знала, що мені... себто тобі одного дня доведеться вийти заміж і об’єднатися з іншою великою сім’єю.

— Так.

— Гладдік Атон — хороша, розумна і терпляча людина, — вона зітхнула. — Він такий же хороший, як і інші.

— Але мені до нього байдуже, — підсумувала я сказане нею. — Тож мені не потрібно бути ввічливою з ним.

— Ні! Поводься привітно.

— То він таки подобається мені?

— Ні, Нем... Сайдоніє. Він більше за інших підходить на роль мого... тобто твого потенційного чоловіка. Але це не означає, що я хочу, щоб ти вийшла за нього заміж. Чесно кажучи, мені ніхто не подобається, але він кращий за інших. Розумієш?

— Ні, — відверто відповіла я.

— Просто не забувай, що мені... що тобі потрібно вийти за когось заміж і Гладдік міг би стати твоїм чоловіком, — на одну довгу мить вона заплющила очі. — Його батьки палкі борці за віру Геліоніки. Його родина поза підозрою. Якщо я... ти спілкуватимешся з ним, то будеш у більшій безпеці. Отже, це твоя особиста справа, — вона пильно поглянула на мене, — чи підтримувати й надалі його інтерес до тебе як до майбутньої дружини, — і тихо додала: — Будь ласка, зроби це заради мене.

Я похмуро на неї подивилася. Отже, Донія не любила цього хлопця, але планувала одружитися з ним і, очевидно, зацікавила його в ролі майбутньої дружини. Вона хотіла, щоб його інтерес до неї не зник, хоча сама й не відчувала жодної емоційної прив’язаності до Гладдіка.

— Наскільки «привітною» мені потрібно бути? — запитала я.

— Просто розмовляй із ним. Будь ласкавою, якщо зможеш.

— Я маю займатися з ним сексом?

— Ні! — обурилася вона. — Не роби цього.

— Ти впевнена? Бо для мене немає значення чи...

— Я сказала «НІ», Немезідо! Я не хочу, щоб він до тебе торкався!

Її різкі слова застали мене зненацька. Довгий час ми обидві мовчали, озираючись навколо, ніби боялися, що хтось нас підслуховує. Зопалу вона назвала моє справжнє ім’я. Але здається, ніхто не прослуховував нашої розмови, до того ж було запізно виправляти помилку.

— Не буду, — промовила я ласкаво, — я не робитиму цього.

Вона полегшено зітхнула. А потім сказала:

— Просто... він любить говорити. Будь хорошим слухачем. Це все, що йому потрібно. Будь настільки привітною, наскільки зможеш. Але нічого більше. Нічого більше. Гаразд?

— Гаразд.

Відключившись від приймача, я поглянула на своє відображення в екрані консолі. Те саме темно-коричневе волосся, яке вибрала для мене Донія, той самий ніс. Вона так різко відреагувала на пропозицію статевого акту з Гладдіком. Саме в цей момент я усвідомила: Донія ревнувала. Страшенно ревнувала. Вона відчувала до Гладдіка набагато більше, ніж намагалася показати.

Я все ще дивувалася, чому вона не розповіла мені про нього, але я вміла читати між рядків. Якщо вона хоче вийти за нього заміж, то я зроблю все можливе, щоб оцінити Гладдіка і перевірити, чи достойний він Донії. Коли він справді гідний її, як вона вважає, то я зроблю все, що в моїх силах, аби поліпшити відносини між родинами Імпірінс і Атон. Якщо це допоможе зняти із Сайдонії підозру в єретичних нахилах, тоді ще краще. Я здатна зробити це заради Донії.