Діаболік

38

Я НЕ розслабилася, доки не переконалася, що Вельмишановна Пані Сигна вийшла з вілли, а потім побігла в сусідню кімнату, щоб перевірити, як там Сайдонія. Вона стояла притулившись до дверей і, здається, підслуховувала нас.

— Чому ти просто не сказала їй те, що Сигна хотіла почути? — запитала вона здивовано. — Ти могла б погодитися шпигувати за Тайрусом, а потім все йому розповісти. Це було б найрозумнішим вчинком у цій ситуації.

Я зупинилася, збентежена та розсерджена її запитанням. Якусь мить я мовчки стояла, здивована почуттям, що мене охопило: раніше я ніколи не злилася на Сайдонію. Вона була освіченою, мудрою, справжньою людиною, яка знала те, чого не знала я. Мені було незвично пояснювати їй очевидне.

— Тому що, — повільно мовила я, — я не могла вчинити так із Тайрусом.

— Чому ні?

Раптово мої м’язи почали боліти — палати від потреби їх напружити, від бажання рухатися, навантажити до повного виснаження. Я пройшла повз Донію, крокуючи по периметру кімнати і глибоко дихаючи, щоб впорядкувати думки.

— Я розізлилася, — сказала я, — тому що вона хотіла використати мене, хотіла, щоб я виступила проти Тайруса. — Донія не знала Тайруса. Вона не могла мене зрозуміти. — Ти ж знаєш, що вона — його ворог. Його власна бабуся. Якби вона могла... — я почула наростаючу лють у своєму голосі й проковтнула наступні слова.

— Немезідо, — м’яко озвалася вона, спонукаючи мене повернутися до неї обличчям. Вона обіймала себе руками. Я побачила, як здіймаються й опускаються її груди. — Ти... ти переживаєш за Тайруса, чи не так?

Удруге за сьогодні я відчула, як моє обличчя почервоніло. Я більше не могла витримувати її погляд. — Я цього не казала.

Я почула звуки кроків по килиму. Потім її прохолодна рука взяла мою долоню і стиснула її.

— Я рада.

Її слова тільки ще більше розлютили мене. Не було жодних причин радіти моїм почуттям до Тайруса. Вони завдавали дискомфорт і були просто неможливими. Єдина людина, про яку я повинна піклуватися, стояла переді мною й тримала мене за руку! І тим не менше, я сердилася на неї, і це було через нього, тому я почувалася дуже нерозумною.

Я зробила глибокий вдих, перш ніж заговорити знову:

— Ти справді рада? Ти не думаєш, що це зрада?

— Зрада?

— Тому що я... я відчуваю емоції до когось іншого.

Вона насупилася, і її посмішка стала непевною.

— Я просто рада, що ти відчуваєш емоції. І ще важливіше, я рада, що ти дозволяєш собі відчувати різні емоції. Це все, чого я хотіла, — вона швидко відвернулася, її тендітні ключиці помітно виділялися на її шкірі. — Я просто хотіла, щоб ти була щасливою.

Я глитнула. Я не заслуговувала на подібне співчуття.

— Я живу заради тебе, Доніє. А не заради Тайруса.

— Можливо, я хочу, щоб ти жила для себе, — тихо промовила вона.

Донія вважала, що мої почуття до Тайруса, без сумніву, були хорошим знаком. Я з нею не погоджувалася, особливо, коли мене запросили на наступну сімейну вечерю Домітріанів. Я прийшла як гостя Тайруса, а Сигна запросила...

Елантру.

— Сідай поряд із Тайрусом, серденько, — промовила Сигна до Елантри таким солодким голосом, яким ніколи не зверталася навіть до своїх дітей. Елантра засяяла від приділеної їй уваги і зайняла місце з іншого боку від Тайруса.

Тайрус не здавався незадоволеним.

— Бачити вас, Вельмишановна Панно Пасус, — це приємний сюрприз, — сказав він їй.

Єдиний секрет, який я мала від Тайруса, — це повернення Донії. Я просто чекала на слушний момент, щоб розповісти про це. Звісно, я не гаяла часу, і одразу після візиту Сигни відправилася на «Олександрію», щоб розповісти йому про нашу розмову.

У той день він приєднався до мене, коли я вивчала книги в його бібліотеці, сидячи біля величезного вікна, яке виходило на Берневал Стрітч.

— Отже, моїй бабусі подобається вплив, який ти справляєш на мене... — мовив він, замислено розглядаючи зоряне небо, склавши пальці дашком. — Але не подобаєшся ти.

Оскільки я все ще обдумувала зауваження Сайдонії, то відчула потребу вибачитися.

— Я повинна була погодитися на співпрацю, а не відхиляти її пропозицію.

Він пильно поглянув на мене.

— Чому ти відмовилася?

Питання ранило мене глибше, ніж він очікував. Я відчула, як у горлі застряг клубок — через відчуття вини за мою турботу про нього й неможливість зізнатися, що я була обурена її пропозицією.

— Не знаю.

Хвилину Тайрус пильно вдивлявся в моє обличчя. Потім на його вустах з’явилася посмішка.

— Знаєш, насправді це хороша новина.

Нічого я не знала. Мені було боляче, і я почувалася дуже нещасною, ніби я годинами мучила своє тіло, займаючись інтенсивними тренуваннями.

— Що в цьому хорошого?

Тайрус встав і відвернувся від мене, склавши руки на грудях, він вдивлявся у цей маленький куточок Всесвіту, який він успадкує.

— Якщо моя бабуся бажає вплинути на мене, отже, вона вирішила, що я гідний її впливу. Це означає: я виріс в її очах настільки, що вона бажає докласти деяких зусиль для мого виховання. Або це, або мій дядько впав у її очах.

— Навіть якщо вона змінила свій гнів на милість, ви не можете їй довіряти, — тривожно мовила я.

Він хрипко розсміявся.

— Я ніколи не стану довіряти будь-кому з моєї сім’ї, Немезідо. Брехати й зраджувати — у крові Домітріанів, але моя бабця — найвпливовіша жінка в цій Імперії. Якщо вона буде на моєму боці, дядько майже нічого не зможе мені заподіяти, принаймні відкрито, — він глянув через плече. — Якщо вона хоче обрати мені нову супутницю, значить вона намагається помиритися зі мною. Звісно, на її умовах.

— Ти правий, вона зауважила, що бажає, аби на троні сидів найсильніший представник вашої родини, — неохоче промовила я. Мені була ненависна сама думка про те, щоб допомогти Тайрусу об’єднатися із Сигною.

— Так, вона така. Вона надає перевагу тим гілочкам, які повністю сформувалися. Сигна не той садівник, який любить культивувати нові паростки, швидше, вона з легкістю вирубає їх. Якби Дівайні все ще була сповна розуму, бабуся б уже завдала мені удару, враховуючи мої нещодавні презумпції. Натомість, у неї немає іншого вибору, окрім як поставити на мене в цій ситуації, — він знизав плечима. — Якщо вона планує переманити мене, запропонувавши іншу жінку, тоді я подивлюсь, кого саме вона штовхає в мої обійми, і подумаю над тим, чи прийняти цей жест. Зрештою, наш зв’язок припиниться, тільки-но я отримаю владу. Такою була наша угода, правильно? А мені знадобиться Імператриця.

Я відвернулася від нього.

— Так. Вам знадобиться хтось, здатний взяти із вами шлюб, — хтось інший, а не я.

І тепер я знала, кого саме мала на увазі його бабуся.

Тільки-но ми всі розсілися в приймальній залі, моє занепокоєння перейшло в низький рик, коли Елантра простягнула руку, щоб наче ненароком торкнутися руки Тайруса під час розмови. Гострий погляд Вельмишановної Пані Сигни був зосереджений на них, і я відчула, як моїми венами подібно отруті розлилася гаряча лють: я хотіла розтрощити їхні черепи, схопити Елантру і вдарити її головою об голову Сигни.

Я втупилася у свій келих, намагаючись заспокоїтися. Можливо, я й була Діаболіком, але не твариною.

Проте моє серце калатало, як скажене, а мої щоки палали від гарячої крові, що прилила до них. Я боролася із собою: я була розлючена на Тайруса за те, що він явно насолоджувався ситуацією, і сердилася на себе за бажання втримати його увагу винятково на собі. Я хотіла стерти з його обличчя цю усмішку, яку він подарував Елантрі.

Люди так благоговійно говорять про любов. Для мене це було справжньою мукою. Я не могла повірити, що люди насолоджуються цим почуттям. Як може хтось смакувати цю болісну потребу заволодіти увагою іншої людини?

Я відчувала, що Вельмишановна Пані Сигна спостерігає за мною. Вона стежила за ефектом, який справили на мене її махінації. Я уявляла собі, як перестрибую через стіл і ламаю їй шию, із яким хрустінням ламаються її сухі старі кістки!

Але вдовольнилася тим, що оскалила зуби в усмішці. Потім я зосередила свою увагу на Імператорі.

Він змінив звичну розстановку місць, щоб посадити Дівайні біля себе.

Її погляд усе ще був пустим, і час від часу Служниці підбігали, щоб прибрати шматочки їжі з її підборіддя або витерти слину, але це, здавалося, зовсім не тривожило Імператора. Він говорив до неї, час від часу торкаючись її руки, ніби якесь паразитичне коріння. Мої інстинкти самовиживання знову прокинулися й активізувалися. Пригадавши останні кілька днів при Дворі, я згадала, що Імператор посадив Дівайні поруч із собою під час служби у Великій Геліосфері. Він радо вітав її зі свого трону і ловив її відсутні посмішки.

Я поглянула на Тайруса, увага якого все ще була зосереджена на Елантрі. І тут я подумала: Тайрус поволі рухався до своєї мети — знищити дядька. Він перестав прикидатися божевільним, щоб продемонструвати силу свою духу.

Імператор зробив Тайруса своїм спадкоємцем лише тому, що вважав його безумцем і нікчемою. Але Тайрус більше не був слабким. Імператор вірив, що Сигна недолюблює Тайруса. Але, можливо, Тайрус більше не був її ворогом. При цьому в Імператора з’явилася потенційна альтернатива: насправді спадкоємицею з ураженим мозком могла стати Дівайні. Він міг віддати їй місце Тайруса.

Тайрус знав про це, але чи здатен він оцінити небезпеку? Я побачила, як він мимохідь простяг руку, щоб погладити зап’ястя Елантри.

Я повинна відвести погляд.

Зрештою, який сенс захищати Тайруса від Імператора, якщо врешті-решт я можу сама його вбити.