Діаболік

24

МОЄ ПЕРШЕ засідання Сенату мало відбутися на ранок перед урочистістю. На відміну від Сайдонії, мене не готували до цього протягом усього життя, і єдиною людиною, з якою я могла порадитися, був Тайрус Домітріан. Я відправила до нього Служницю із коротенькою запискою, у якій запитувала, як мені поводитися і чого від мене очікують.

Невдовзі прийшла відповідь:

— Сядь на будь-яке місце в другому ряду.

— Пробудь там не менше п’ятнадцяти і не більше тридцяти хвилин.

— Висловлювати свої думки не потрібно.

— Проголосуй так, як того бажає мій дядько, і роби те, чого він від тебе очікує. На першому етапі це головне.

— Нічого не бійся.

Трохи ображена останнім пунктом, я м’яла його листа, доки він не стерся на порох.

Зала для Малих Зборів не вражала своїм зовнішнім виглядом. Лише кілька Сенаторів прибули на збори особисто, більшість же прислали замість себе радників, щоб мати змогу спостерігати за процесом судочинства з галактичних форумів. Коли підходила їхня черга виступати, з’являвся аватар Сенатора. Але тим із нас, кого у Хризантеміумі утримували насильно, не можна було не прийти.

Тож я сиділа мовчки, слухаючи промови ораторів Малих Зборів на теми, що не мали до мене жодного відношення: сільське господарство, ціни на товари, контракти на галактичний транспорт....

А потім порушили питання постанови про примусове усунення Намісників у всіх колоніях Ексцесів, що виступали за освітню реформу без згоди Імператора.

Мова йшла про такі планети, як Люміна — домівка Невені, — і про таких людей, як її покійна мати.

Я точно знала, за що потрібно проголосувати, аби догодити Імператору. І я віддала свій голос на підтримку резолюції. Так само вчинили й інші Сенатори. Тепер ми всі були схожі на завзятих борців за віру Геліоніки. Ніхто з новопризначених Сенаторів не бажав повторити участь своїх попередників. Рішення ухвалили одноголосно.

Коли члени Сенату вийшли у вестибюль, де на них чекали відомі люди Імперії, — грошовиті особи — я зустрілася очима з несподіваним відвідувачем, який зчинив переполох біля дальнього входу.

Це був Тайрус.

Раптова поява особи королівської крові здійняла вихор перешіптувань і глухий шум голосів. Я побачила, як вельможі переводять погляди з Тайруса на мене, тому що чутки про те, що між спадкоємцем Імперії і новоспеченим Сенатором фон Імпірінс щось відбувається, швидко розлетілися при Дворі.

Нам залишалося лише прояснити для всіх, що саме відбувається між нами. Він підійшов і взяв мене за руки.

— Кохана, ти дозволиш мені прислати кількох слуг, які допоможуть тобі зібратися на сьогоднішнє свято?

Усі погляди були прикуті до нас.

— Це велика честь для мене, Ваше Високопреосвященство.

Тайрус приклав мої долоні до своїх щік, не зводячи з мене очей, і торкнувся своїми холодними губами місця на моєму зап’ястку, де відчувався пульс.

— Я рахуватиму хвилини.

І пішов геть, а я залишилася в центрі зали, що була заповнена людьми, які не зводили з мене очей.

Я розвернулася і покинула залу. Я пішла до покоїв, у яких проживали Ексцеси, щоб особисто поговорити з Невені, перш ніж до неї дійдуть будь-які чутки.

Коли я з’явилася на порозі, якусь мить Невені просто мовчки розглядала мене, а потім стисла в міцних обіймах.

Цей жест застав мене зненацька, і я не одразу збагнула, що слід обняти її у відповідь.

— Ти повернулася! З тобою все гаразд? Ти отримала мою записку?

— Так, — холодно відповіла я, відсторонюючись від неї. — Дякую за турботу про Дедлі. Хочеш, щоб я дістала тобі запрошення на сьогоднішнє торжество?

Невені відсахнулася від мене, здивована моєю пропозицією. Мені здалося, що з нею щось не так, а потім її обличчя налилося кров’ю.

— І що, це все?

Я насупилася.

— Ти більше нічого не хочеш мені розповісти? — Її погляд згас і очі стали ніби скляними. — Сайдоніє, де ти була весь минулий тиждень? Що з тобою сталося? Люди казали, що тебе викрав Тайрус Домітріан і... ще багато різних жахливих речей! А твоя поведінка перед тим, як ти зникла... я думала, ти скоїла якусь дурницю.

— Нічого подібного.

Ми з Тайрусом обговорили наш план. Ми збиралися офіційно оголосити себе парою під час свята, але я хотіла наперед розповісти про це Невені.

— Насправді, — сказала я, — ми з Тайрусом тепер разом.

— Р-разом?

— Так.

— Ви закохані?

— Так, — я виклала заздалегідь узгоджену з Тайрусом версію подій, сподіваючись, що це прозвучало щиро. — Ми з ним провели п’ять блаженних романтичних днів на «Олександрії»...

— З Тайрусом? Божевільним Тайрусом Домітріаном?

— Так, а сьогодні ми разом ідемо на свято. Якщо ти також бажаєш туди...

— Його дядько вбив твою сім’ю! — закричала вона. — Я боялася, що тебе також вбили! Що ти робиш, Сайдоніє? Ти з’їхала з ґлузду? Думаєш, я хочу піти на торжество, щоб танцювати весь вечір з усіма тими людьми?

Вона розплакалась.

Я стояла розгублена і безсила перед потоком її люті, страху і печалі. Раніше вона завжди з ентузіазмом відвідувала різні заходи при Імператорському Дворі. Мені навіть не спало на думку, що Невені може по-іншому відреагувати на мою пропозицію, але сьогодні вона вочевидь не бажала йти зі мною на свято.

Я ніколи не замислювалась над тим, як їй живеться при Дворі.

У мене просто не вистачало співчуття для цього.

— Мені шкода, Невені.

— Не потрібні мені твої співчуття! Я не розумію тебе! Твоя сім’я мертва. Невже ти нічого не відчуваєш?

— Звісно, що відчуваю.

Я б могла розповісти їй, як мені боляче, як я прагну зменшити цей біль, що сповнив мене після втрати Сайдонії. Я б могла розповісти про бій із Енміті, не на життя, а на смерть, про жагу Імператорської крові, про те, чому ми з Тайрусом насправді разом. Я б могла їй усе це розповісти і, можливо, вона б зрозуміла, але це була не лише моя таємниця. Це була наша з Тайрусом спільна таємниця, і я не могла наражати на небезпеку нас обох.

Тож спробувала іншу тактику.

— Ходімо зі мною на свято, — я намагалася її переконати. — Можливо, ти зможеш відволіктися від думок про смерть матері.

Але мої слова і спроба проявити співчуття тільки ще більше засмутили її.

— Просто залиш мене. Я не хочу йти на якесь зневажене сонцем свято. Невже ти не розумієш, що вони збираються святкувати? Це святкування вбивства людей, яких ми любимо!

Це було правдою. Саме в цьому полягала головна причина свята. Я більше не могла дивитися їй у вічі, у яких читалося невимовне страждання.

— О, Боже, — зайшлася риданнями Невені, — я хочу додому. Моя мати померла і в мене тут більше немає подруги! Повертайся до свого нового коханого Тайруса Домітріана. Сподіваюся, він ощасливить тебе, Сайдоніє. Як гарно ти вшановуєш пам’ять своїх батьків!

Вона зірвалася з місця і забігла до спальні.

Я вийшла в коридор, мружачи очі від яскравого світла, що лилося зі стелі відсіку, де розміщувалися покої для Ексцесів. Нарешті я визнала, що я є кимось більшим, ніж завжди вважала, більшим, ніж просто Діаболіком, але перш ніж я зможу назвати себе справжньою людиною, мені доведеться навчитися знаходити взаєморозуміння з іншими людьми.

Об’єднавшись із Тайрусом, я назавжди втратила союзника в обличчі Невені. Я втратила найближчого друга.