Легенди та лате

8

І все ж Тандрі мала рацію.

Наступного дня «Легенди та лате» вперше відчинилися для клієнтів.

Вів розчахнула навстіж великі двері, повісила на кілочок у стіні табличку з написом «ВІДЧИНЕНО» і нервово чекала за стійкою.

Жоден клієнт не з’явився.

Вів мусила визнати, що насправді не здивувалася. Стільки ретельного планування, досліджень і підготовки, а найголовнішого вона не врахувала. Хто прийде купувати твій товар, якщо навіть не здогадується, що він йому потрібен?

Сукуб одразу побачила проблему.

Чому ж Вів це упустила?

Прийшла Тандрі зі шкіряною папкою під пахвою і без жодного слова одразу сховала її під стійкою. Сукуб зайняла місце за кавоваркою і приготувала кілька напоїв.

— Поки затишшя, маю гарну можливість потренуватися.

Тандрі добре запам’ятала все, що показувала Вів. З першої спроби напій вийшов трохи гіркуватим, а з другої — дещо водянистим. Проте обидва були цілком придатні для пиття, та й на Вів кавовий аромат діяв заспокійливо.

У двері завівало вологе і прохолодне повітря, а над горнятками звабливо клубочилася пара. Усе склалося як треба, вийшло навіть ближче до плану, ніж Вів могла сподіватися.

За винятком того, що в них зовсім не було роботи.

Перші години Вів металася по кав’ярні, як хижак по клітці.

Ненадовго заскочив Тал, випив каву, голосно розхвалюючи її смак, наче його могли почути, та зрештою перепросив, співчутливо всміхнувся і пішов.

Однак один несподіваний відвідувач усе ж таки до них завітав.

Вранці через вулицю прибрела Лейні.

— Раночку, дорогенькі, — привіталася вона. — Гадаю, я повинна побачити, через що весь цей галас.

Хоча галасу насправді було як кіт наплакав.

— Можна мені одненьку порцію? Скільки вона там? — Лейні махнула рукою на кавоварку.

Вів пригадала меню на дошці в пабі, в якому вона бувала, й насварила себе за те, що не вигадала чогось схожого.

— Пів мідяка за каву. Це... це за звичайну. Мідяк за лате, це е-е... це кава з молоком. Я думала, що з вашим шлунком..? — Вів потерла свій.

Лейні попорпалася в кишені своєї широкої сукні й виклала на стійку мідяка. Тандрі слухняно сховала його в касу і взялася до роботи.

Стара жінка хихотіла і щебетала над машиною, яка шипіла, скреготіла й булькала. Отримавши свій напій з молочною пінкою, Лейні закивала:

— Дуже добре. Дуже добре. Дякую вам обом, любі. Ох! І поки я тут, хотіла б забрати свою тарілку, можна?

Вів з подякою віддала.

— Дуже вам дякую! — вигукнула Лейні. — Ну, мені час повертатися до своїх справ. Заходьте в гості.

Вона пошкутильгала назад через вулицю з тарілкою в руці, а лате залишила остигати на прилавку, не зробивши навіть ковтка.

Вів тяжко зітхнула.

Лате випила Тандрі.

***

— Отже, — сказала Тандрі, стискаючи перед собою шкіряну папку. Досі Вів була впевнена, що сукуб не може здаватися знервованою. — Вчора ввечері я підкинула тобі кілька ідей, а повернувшись до себе, ще трохи подумала.

— Он як?

Тандрі розклала папку на столі й витягнула звідти стос аркушів, обмальованих ескізами та написами. Вона занепокоєно їх перетасувала.

— Так. Сподіваюся, ти не надто зневірилася. Якщо ми... якщо ти зможеш пояснити людям, що вони втрачають, гадаю, все налагодиться, — їхні з Вів погляди зустрілися. — Тому що вона класна. Ця твоя ідея.

— Я на це сподіваюся, — здивовано пробурмотіла Вів. Вчора Тандрі була дуже впевненою в собі, а зараз говорила швидко, ніби боялась, що Вів її переб’є. Орчиця проглянула нотатки Тандрі.

— Тут лише кілька ідей. Я подумала, якщо ти. ми. знайдемо спосіб привабити постійних клієнтів, то далі інформація поширюватиметься сама собою — з уст в уста. До того ж відвідувачі у кав’ярні привернуть увагу інших людей. Тому я пропоную влаштувати щось схоже на свято.

Вона розвернула аркуш до Вів. Ескіз Тандрі був досить симпатичним, його не псували навіть залишки чорнових ліній під основним малюнком — поєднанням звивистих ліній і літер.

ВЕЛИКЕ ВІДКРИТТЯ

~ЛЕГЕНДИ ТА ЛАТЕ~

СПРОБУЙТЕ ЕКЗОТИЧНИЙ ГНОМСЬКИЙ НАПІЙ

БЕЗПЛАТНА ДЕГУСТАЩЯ

ПРОПОЗИЦІЯ ОБМЕЖЕНА!

— Це ти намалювала? — вражено запитала Вів.

Тандрі заправила пасмо волосся за вухо, а її хвіст заметлявся.

— Я. Але то таке. Ми замовимо кілька плакатів у друкаря. Почепимо на дошці для оголошень і виготовимо кілька вказівників. Отаких.

Вона намалювала ще один ескіз, схожий на попередній, але з великою стрілкою, що мала вказувати напрямок до кав’ярні.

— Це дивовижно, Тандрі, — сказала Вів, і їй здалося, що сукуб трохи зашарілася. — Я... Я не знаю, що сказати. Я... приголомшена.

— Ну, якщо твій бізнес не працюватиме, то й мені зарплатні не бачити, — усміхнулася Тандрі.

— Цілковита правда.

— Ключ до успіху в тому, щоб звести цю ймовірність до мінімуму. Тож нам потрібно багато відвідувачів, але не занадто, інакше ми не зможемо швидко їх обслуговувати. Тому почнемо лише з вуличних вказівників. І так, ти втратиш трохи грошей на безплатних напоях, але будемо сподіватися, що цим ми привабимо постійних клієнтів, — Вів зауважила, що Тандрі визначилася і стала казати «ми», і всміхнулася.

— То що нам спершу зробити?

Вів бачила, що ця ідея цілком захопила Тандрі.

— Мені треба трохи коштів на всі матеріали. Завтра почнемо зі знаків. Я можу намалювати їх сьогодні вдень, а ввечері після закриття розклеїти на вулиці. А там подивимося, що до чого.

Вів наповнила свій гаманець із сейфа і простягнула його Тандрі через прилавок.

— Я тебе благословляю.

Тандрі вперше просяяла, вихопила гаманець і згребла ескізи в папку. Вже на бігу вона гукнула через плече:

— Я повернуся!

***

Ще вранці оптимізм Вів стрімко танув, перетворюючись на відчай, але тепер її настрій покращився. Та успіх досі лишався далеко не гарантованим. Окинувши поглядом вулицю і переконавшись, що клієнтів і близько немає, вона скрушно пирхнула, похитала головою і тимчасово зачинила й замкнула великі двері.

Вів відсунула стіл, обережно підняла плитку і погладила те місце, де лежав у землі камінь скальвертів.

— Ну ж бо, маленький, — прошепотіла вона. — Не виставляй мене дурепою.

***

Тандрі повернулася, згинаючись під вагою двох довгих, у половину її зросту, дощечок. Шкіряну папку вона незграбно тримала під пахвою, а на плечі в неї бовталася полотняна торба.

— Цього я чомусь не продумала, — відсапуючись, сказала сукуб.

Вів поспішила звільнити її від дощечок, а решту Тандрі скинула сама.

Сукуб не запитала, чи покращився бізнес. Вочевидь не покращився. Вона розкрила полотняну торбинку, в якій виявились закупорені чорнильниці, пензлі та кілька кумедно вигнутих шматків дерева.

Тандрі повернула Вів гаманець і взялася до роботи.

Вона сіла на підлогу, схрестивши ноги, засукала рукави, поклала свої ескізи й почала малювати. Твердою рукою сукуб робила акуратні мазки пензлем, але на обличчі її напруження не було. Чудернацькі шматочки дерева виявилися трафаретами, які вона використала для довших і складніших завитків. Час від часу Тандрі поглядала на свої ескізи, хоча, на думку Вів, вони їй і не були потрібні.

Минуло менше години, а Тандрі вже намалювала останню хвилясту лінію внизу дощечки. Сукуб витерла пензель об ганчірку, закрила чорнильницю, потягнулася, розминаючи спину, й оглянула свою роботу.

На думку Вів, вийшло досить професійно.

— Ти вже малювала вказівники чи що?

— Ні. Просто завжди мала... артистичну жилку, — обернулася Тандрі. — Я запропонувала б на сьогодні вже зачинятися і розвісити їх, доки не стемніло.

— Тобі видніше, — сказала Вів з усмішкою. — Я їх повішу куди скажеш.

Тандрі вийшла на вулицю.

— Перший — сюди, спереду, — вона вказала на місце за кілька футів від дверей. Вів винесла обидва вказівники, притулила один до стіни й зайнялася другим, прилаштовуючи його так, щоб стрілка вказувала на вхід.

— А цей? — запитала Вів, піднімаючи однією рукою другий вказівник.

— Я думала про перехрестя, звідки видно Головну вулицю. За мною.

Тандрі зупинилась аж на розі в самому кінці Червонокам’яної. Вів установлювала вказівний знак, а сукуб перевіряла, чи добре його видно з усіх боків і просила підрівняти, доки нарешті не лишилася задоволеною.

Вони повернулися до кав’ярні саме тоді, коли ліхтарник почав запалювати вуличні ліхтарі.

— То ти думаєш, це щось дасть? — Вів сперлась на одвірок, поки Тандрі збирала свої речі.

— Гірше ж не буде, — сказала Тандрі вже з папкою в руці.

Вів примружилась:

— Ну не знаю, — похмуро пробурмотіла вона. Через плече Тандрі вона помітила, як хтось наближався до них. Цей капелюх Вів впізнала би будь-де.

— Що там? — Тандрі озирнулася, щоб простежити за її поглядом. Вулицею ішов Брак разом із якимось товстуном із ліхтарем на поясі та значком на грудях.

Брак панібратськи поклав руку на плече вартового. Він посміхався і щось бурмотів, а чоловік зі значком добродушно сміявся у відповідь.

— Нічого, — сказала Вів.

Брак зупинився за кілька кроків від неї і глянув на Вів із легким здивуванням, а потім, проминувши її, підійшов до кав’ярні. Здавалося, вартового спантеличила ця раптова зупинка.

Кам’яний фейрі зазирнув у вікно кав’ярні.

— Нічогенький різак, Вів. Сподіваюся, ти не показуєш своїх зубів, — тицьнув він пальцем у шибку.

Вартовий і собі примружився, вдивляючись крізь скло.

— Мгм, справді, — погодився він, поплескуючи руків’я короткого меча.

— Це сентименти, — сказала Вів агресивніше, ніж хотіла.

Погляд Тандрі бігав між ними, сукуб міцніше стискала свою папку.

— Мені варто хвилюватися? — тихо запитала вона.

Вів не знала, що відповісти. Вона раптом збагнула, що може втратити значно більше, ніж кав’ярню.

Брак кивнув, рюші на грудях сорочки підстрибнули в такт.

— Два тижні, — сказав він. — Просто дружнє нагадування. Щоб ти не забула відкласти частину.

Вартовий на це навіть бровою не повів, і будь-яка надія на допомогу місцевої влади випарувалася.

Вів стиснула кулаки, але змусила себе розслабитися.

— Тоді нам треба сподіватися, що до того часу наш бізнес налагодиться, — сказала вона. — Не можна вичавити кров з каменя.

— Ага, я певен, ти вмієш вичавлювати кров. Або видобувати її іншими способами. Гадаю, ти можеш бути досить винахідливою. Та не сумнівайся, ми не менш талановиті.

Його погляд зупинився на Тандрі, і Брак уклонився, цього разу не насміхаючись. Насправді на його обличчі з’явилася дивна суміш збентеження і провини.

— Ходімо далі? — запитав вартовий.

Вів і Тандрі дивилися їм услід.

— Що це було? — запитала Тандрі, коли ті двоє зникли.

— Нічого, з чим я не можу впоратися. Не хвилюйся за це.

Тандрі подивилася скептично, але не сперечалася.

— Тобі час додому, — сказала Вів, примушуючи себе всміхнутися. — Вказівники пречудові, але я надто довго тебе затримую.

— Ти впевнена?

— Цілком.

Тандрі неохоче кивнула й пішла, сховавши папку під пахвою.

Коли сукуб завернула за ріг, Вів побрела до кав’ярні, зняла з кілочка табличку «ВІДЧИНЕНО» і зайшла всередину.

Вона зачиняла двері з усією можливою обережністю, але вони все одно гучно бряцнули на петлях.

***

Лежачи на спальному мішку, Вів дістала блим-камінь, Рунів подарунок. Вона знов і знов крутила його в руках, думаючи про те, якою чіткою колись була межа між успіхом і невдачею. Тепер ця чіткість стала як ніколи невловимою.

Вона відклала камінь, але ще довго не могла заснути.