Легенди та лате

10

Постійні клієнти таки були. Хоча Вів вважала, що слово «клієнт» — занадто сильне, адже напої досі були безплатними. Наступного ранку, щойно кав’ярня відкрилася, до них повернулися прачка і щуролюд. Цього разу жінка притягнула із собою подругу, а за ними йшли ще четверо відвідувачів.

Щуролюд першим забіг усередину, розносячи хмару борошна, і мовчки тицьнув на лате в меню. Тандрі готувала каву для першого напливу клієнтів, а Вів спостерігала за вулицею і кивала сама собі щоразу, як запізнілі відвідувачі приєднувалися до короткої черги.

Наплив клієнтів залишався досить стабільним, — відвідувачі, за кількома винятками, приводили із собою когось новенького.

— Схоже, риболовля вдалася, — прошепотіла Тандрі, проходячи повз Вів із порожніми чашками в руках.

— Ти в нас рибалиш, — усміхнулась орчиця, — тобі видніше.

Вона перехилилася через стійку, щоб зазирнути в залу, де розсіялися і мляво перемовлялися сонні відвідувачі.

Озирнувшись, Вів побачила, що Тандрі стоїть на табуретці з крейдою в руці й дописує в меню новий рядок:

Безплатна дегустація тільки сьогодні!

Сукуб відійшла й перехопила запитальний погляд Вів.

— Перевіримо, чи справді вони проковтнули наживку, — сказала вона.

***

Справа посувалася повільно, а ранок уже котився до полудня, коли знову з’явився той самий учорашній студент з Екерсу. Він обережно зайшов усередину, здивовано подивився на людей, що потягували напої в залі, кинув розсіяний погляд на Вів і Тандрі й поквапився зайняти місце у вільній кабінці. Він знову вивалив книжки з торби і взявся за свої каракулі й таємничі консультації з долонею.

Протягом наступної години юнак не робив нічого, окрім як займав місце. Вів дратувалася дедалі більше.

— Що він робить? — запитала вона Тандрі гучним шепотом.

Та знизала плечима.

— Пише курсову роботу? Проводить дослідження? Хоча чому він це робить саме тут, я і гадки не маю.

— Вчора я була майже рада, що він тут просто сидить, але... якщо він збирається лише займати місце...

— Це досить легко з’ясувати, — сказала Тандрі й вийшла з-за стійки.

Щойно вона наблизилася до студента, він розгублено глипнув на неї і стиснув долоню.

— Чим я можу вам допомогти? — трохи зніяковіло запитав він.

— Ви це ніби з мого язика зняли, — відповіла Тандрі. — Дуже дякую, що завітали, та ще й два дні поспіль. Я лише цікавлюсь, чи не бажаєте ви взяти безплатний напій для дегустації. Ви ж, гадаю, по це прийшли?

Вів перебігла в інший бік зали, щоб підслухати.

— Дегустація? — Його погляд ковзнув від її рогів до хвоста. Юнак здавався таким спантеличеним, ніби вчора йому не ставили точнісінько такого запитання.

— Кава? Лате? Ви ж знаєте, що це кав’ярня, де продають напої?

— О! — здавалося, він нарешті оговтався. — Так, але в цьому немає потреби, — він усміхнувся, ніби робив усім послугу. — Мені й без того добре!

Ввічлива усмішка Тандрі зблякла, натомість з’явилася нова значно чуттєвіша. Вів здалося, що Тандрі привідкрила ту частину себе, яку зазвичай глибоко ховала. З ледь чутним муркотінням сукуб промовила:

— Чи можу я запитати, що ви вивчаєте, пане..?

— Е-е... Гемінґтон, — пробурмотів затинаючись юнак. — Я б із задоволенням розповів, але тут стільки технічних деталей, — він старався зобразити винуватий вигляд.

— Я дуже цікавлюся технічними деталями, — відповіла Тандрі. — Я прослухала кілька курсів в Екерсі. Може, дасте мені шанс?

— Справді? — Гемінґтон моргнув. — Гараздоньки! Ну, це пов’язано з лей-лініями, бачите, — він повеселішав, розповідаючи про своє дослідження, а Тандрі прослизнула у кабінку й сіла навпроти нього, поклавши підборіддя на сплетені пальці. — Ці лінії перетинають Тьюн, а теорія магічних потоків досліджує вплив їхнього випромінювання на матеріальну сферу. Це неймовірним чином перетинається з моєю сферою досліджень.

Він розтиснув долоню, і на ній ледь-ледь замерехтів блакитний перстень зі знаками. Символи закружляли на його долоні, а промінчики світла почали змінювати форму.

— Лей-компас, — сказала Тандрі, вказуючи на перстень. Вів заціпеніла.

— Саме так! — відповів юнак, явно задоволений, що Тандрі впізнала реліквію. — Але тут я помітив дещо справді аномальне. Перетини лей-ліній розкидані по всьому місту і аж на захід до Кардуса, але в цьому місці я знайшов точку перетину, яка дає страшенно цікаві показники. Лей-лінії пульсують, це ж очевидно.

— Цілком очевидно, — погодилася Тандрі.

— Зв’язок між ними міцний. Це дивовижно. Тож я проводжу деякі виміри, роблю записи. Це може стати основою захопливої статті, що детально опише взаємодію лей-ліній із захисними символами.

Вів відчула, як усередині все стиснулось, і не стрималася, щоб не глянути туди, де був захований камінь скальвертів. Вона не могла прикидатися, що її це не хвилює. Якщо студент продовжить своє дослідження — згадка про компас неабияк насторожувала, — то хтозна, куди це його приведе?

— Це так захопливо, Гемінґтоне, — сказала Тандрі.

— Справді? Вражає, так?

— Але ж ми тут працюємо, — продовжила вона. — Звичайно, ми були б раді бачити вас своїм гостем, але місця тут призначені для клієнтів...

Гемінґтон зобразив вираз роздратованого переляку.

— Я... взагалі-то не п’ю гарячих напоїв.

Тандрі проігнорувала його протест і мило всміхнулася.

— ...і, на ваше щастя, сьогодні напої безплатні.

— Так. Що ж. Я, е-е... я гадаю, — неохоче промимрив він, — я... скористаюся вашою пропозицією.

— Чудово. Я принесу вам чашку, — Тандрі підвелася, щоб повернутися до стійки, але озирнулася. — О, і нагадаю, що сьогодні останній день акції. Наш фірмовий напій лише за пів ціни. Щиро дякуємо!

***

Поки Тандрі готувала напій, Вів прошепотіла:

— Ти випускниця Екерсу?

— Не випускниця як така. Просто прослухала кілька відповідних курсів.

— Відповідних чому?

— Особистим інтересам, — ухилилася сукуб від відповіді.

Вів не тиснула.

Тандрі принесла напій Гемінґтону, який недовірливо витріщився на нього і навіть не торкнувся до чашки.

Тандрі постукала пальчиком по підборіддю, взяла крейду і дописала ще один рядок у меню.

«Для відвідування зали необхідно зробити замовлення».

***

Гемінґтон урешті пішов, залишивши на столі недоторканий напій. Юнакові принаймні вистачило виховання на мить зависнути над чашкою, зважуючи, що буде менш соромно: залишити її там, де вона стоїть, чи повернути повнісіньку на стійку. Прослизаючи до виходу, він помітив на дошці меню свіже доповнення.

— Знаєте, я купив би щось. Просто не дуже люблю гарячі напої, як і казав. Може, якби у вас було щось поїсти, — сказав він з благальними нотками.

— Гм, — сказала Вів у Таловому стилі. — Я візьму це на замітку.

Коли студент пішов, Вів подивилася на плиту, яку встановив гоблін. Щось усередині неї тьохнуло, зародилась нова ідея.

Доки орчиця ходила по Гемінґтонову чашку, ця ідея дозрівала.

Кав’ярня майже спорожніла. Лиш у глибині досі сидів старий дворф. Посьорбуючи свій напій, він повільно водив пальцем по газеті й ворушив губами, читаючи слова.

Вів озирнулась і застигла. Величезна кошлата істота сиділа в центрі кав’ярні, вмостившись у квадраті сонячного світла. По інший бік тварини заклякла Тандрі.

Ця звірюка була завважки з десять каменів і завбільшки з вовка, але мала вигляд здоровезного кошлатого та закіптюженого домашнього кота.

— Воно просто... з’явилося тут, — тихо пробелькотіла Тандрі. — Я не бачила, як воно ввійшло.

— Що це, в біса, таке? — запитала Вів.

Величезна тварина на них не зважала. Вона позіхнула й, вигнувши спину, млосно потягнулася, випустивши кігті на передніх лапах.

— То жахокіт, — сказав голос за спиною Вів.

Старий дворф відірвався від своєї газети.

— Теперка таких уже не стрінеш. То либонь на щастя, — він насупився. — Ачей на нещастя. Забув сі.

— Ви бачили таких раніше?

— Атож. Як я був малим, то таких було більше. Ловкі щуролови, — він кашлянув. — А ще зменшують популяцію бродячих собак.

Тандрі зблідла.

— Може, ми... спробуємо його вигнати?

Зелені й здорові як блюдця очі велетенського кота подивилися спочатку на Тандрі, потім на Вів. Потому повільно звузилися до щілин, і кімнату наповнив гуркіт, ніби десь далеко пошурхотіло додолу каміння. Вів здогадалася, що це муркотіння.

Вона пригадала тупотіння на даху і вкрадений торт Лейні. А тоді в пам’яті спливли рядки вірша і камінь скальвертів.

— Чесно кажучи, — сказала Вів, — якщо я щось і знаю про тварин, то це що доки звір не розлючений, не варто його дратувати. Ліпше дати йому спокій. Може, він сам піде? Я майже впевнена, що він живе десь неподалік.

Тандрі невпевнено кивнула й повернулася за стійку.

Старий склав свою газету, сховав її під пахвою і зістрибнув з лави. Проходячи повз кота, почухав того за величезним вухом.

— Ай, хороша дівчинка, — сказав він. — Скучив сі за ними.

— Звідки ви знаєте, що це дівчинка? — запитала Тандрі.

Дворф знизав плечима:

— Здогадавсь. Але я не збираю сі заглядать їй під хвоста, абись перевірить.

***

Кішка не пішла, але Вів удалося тарілкою вершків заманити її в куток. Тварина підійшла з поважною грацією, роззирнулася і вмить вилизала тарілку язиком завбільшки з лопату.

А потім згорнулася у великий кошлатий клубок. Муркотіння стало втричі гучнішим, і киця заснула. Тандрі відчула помітне полегшення, коли жахокиця відійшла від неї.

Кав’ярня знову спорожніла. Вів запідозрила, що це буде найповільніша частина дня, хоча й сподівалася прийняти бодай одного-двох відвідувачів.

Однак того, хто з’явився на порозі, вона хотіла би бачити найменше.

До кав’ярні, заклавши руки за спину, ввійшов Феннус. Аромат парфумів стелився за ним, наче плащ. Модно підколоте волосся не приховувало підступного обличчя. Цей ельф завжди вирізнявся королівською поставою. Вів не розуміла, як він примудрявся дивитися звисока навіть на неї, на дві голови вищу за нього.

Вони працювали разом багато років і не плекали особливо теплих почуттів одне до одного. Вів списувала це на конфлікт особистостей, але в глибині душі знала, що між ними була взаємна неприязнь. Феннус завжди знаходив способи змусити її почуватися нікчемнішою, ніж вона була. Чи то ледь помітними інтонаціями, чи ретельно підібраним словом, що прослизало між ребер наче кинджал, настільки гострий, що ти не помічав рани, доки не падав на коліна в калюжу власної крові. Вів же була здатна лише на тупий удар у відповідь, для якого часто бувало вже запізно.

Вів сподівалася більше ніколи не бачити Феннуса і дуже цьому тішилася. Однак той факт, що його темна постать заступила прохід її дверей, означав: Феннусу щось потрібно. Вів дуже хотіла б помилитися.

Попри все вона змусила себе всміхнутися:

— Феннусе! Як несподівано бачити тебе тут.

Усмішка ельфа була ще фальшивішою, ніж її, але не псувала його краси.

— Вів. Я чув від Руна, що ти тут завела... — він роззирнувся, насупивши свої ідеальні брови, — ..бізнес. Вирішив переконатися на власні очі.

— А як там Рун?

— О, добре. Дуже добре, — він провів пальцем по стійці й оглянув її.

Тандрі, стиснувши губи, спостерігала за цим обміном люб’язностями. Вона вочевидь помітила, що повітря між ними аж гуло від напруги. Спершись на стійку і всміхнувшись, сукуб заговорила до ельфа.

— Привіт! Не хочу вас переривати, але чи не бажаєте спробувати кави? У нас акція з нагоди грандіозного відкриття.

— Грандіозного відкриття? — найлегший наголос на першому слові, найневловиміша інтонація здивування. — А, це той гномський напій, яким ти так захоплювалася? — він дивився на Вів з поблажливою посмішкою. — Ні, це не для мене, дякую. Я просто зайшов побачити давню подругу.

— Дуже приємно, — сказала Вів.

Насправді ні.

— Так, чудово бачити такий перспективний початок, — ельф із незворушною посмішкою оглянув порожню залу. Він обережно постукав кісточкою пальця по кавоварці, прислухався до її тонкого дзвону. — Може, є щось у цій справі, що все-таки притягне до тебе удачу.

Вів застигла.

Раптом повз неї пронеслася й стала перед Феннусом пухнаста куля. Муркотіння, схоже на гуркіт каміння об дерев’яний настил, стало більш загрозливим. Шерсть жахокішки настовбурчилася, через що та здавалася в півтора раза більшою. Киця шипіла гучніше, ніж кавоварка.

Феннус розгублено зиркнув на тварину.

— Це... твоє?

Тандрі ще сильніше нахилилася вперед і, здивувавши Вів тоном абсолютно дикунського захвату, заявила:

— Так, наша. Такий собі талісман кав’ярні.

Ельф відразливо наморщився і перевів погляд на Вів.

— Чарівно. Що ж, гадаю, я піду. Я лише хотів тебе привітати. Бажаю всього найкращого, Вів.

Орчиця мовчки дивилася йому в слід, а Тандрі обійшла стійку і присіла перед величезною кішкою, яка з королівською розважливістю вилизувала передню лапу і здавалася цілком задоволеною собою.

Забувши про страх, Тандрі почухала жахокішку за вухами, викликаючи ще глибше муркотіння, і прошепотіла:

— Ти хороша дівчинка, так? Мудака з першого погляду впізнаєш.

Після цих слів вона підвела погляд на Вів.

— Давній колега? Схоже, любов між вами не розвіялася.

— Щось таке. Бути найкращими друзями — не обов’язкова вимога для моєї колишньої роботи.

Тандрі повернулася до кішки.

— М-м-м, тобі потрібне ім’я. Як тобі... Приязнь?

Вів пирснула, не в силах стримати усмішку.

— Чом би й ні, ви ж так швидко подружилися.

— Не так, як ти з отим, — Тандрі вказала великим пальцем у напрямку, куди пішов ельф. — Як гадаєш, чого він насправді хотів?

Вів не відповіла. Вона думала про те, що Феннус намагався сказати. Її рука потягнулася до згорнутого аркуша з віршем, який вона зберігала в кишені.

Де лінію магії бачу,

Там камінь скальвертів горить —

До мене притягне удачу

І серця бажання здійснить.