Легенди та лате

14

Наперсток з’явився ще до відкриття, з новим списком — цього разу не дуже довгим.

— Смородина, волоські горіхи, апельсини... кардамон? — спантеличено прочитала Вів.

Наперсток жваво кивнув.

— Я навіть не знаю, що значить те останнє слово. Твої булки і без усього цього ідеальні!

Щуролюдик з ображеним виглядом благально склав маленькі лапки:

— Довірся, — прошепотів він.

Вів зітхнула.

— Гаразд, я займусь цим. Тандрі, наглянеш за кав’ярнею, поки я шукатиму. хай що воно таке?

— Якщо це означає, що Наперсток спече більше смаколиків, то я зроблю майже все, що скажете, — відповіла Тандрі.

Щуролюдик аж засяяв.

***

Ранок був прохолодним і вологим. Вів ішла торговельним кварталом, намагаючись пригадати, у які крамнички вони з Наперстком заходили минулого разу. Дістати смородину, волоські горіхи та апельсини виявилось нескладно, хоч апельсини в цю пору року були рідкістю. У кожній крамничці Вів розпитувала про загадковий останній інгредієнт зі списку, але продавці дивувалися йому не менше, ніж сама орчиця.

Врешті вона пригадала дорогу до літнього пана із запашним будинком.

Кілька разів звернувши не туди, Вів усе-таки відшукала потрібне місце і постукала у двері. Почулось шаркання і бурмотіння, а тоді дідок прочинив двері та підозріливо витріщився на неї.

— Е-е, може, ви мене пам’ятаєте, — заговорила Вів. — Я була тут із, гм, — вона підняла руку приблизно на зріст Наперстка, — із маленьким чоловічком. Я шукаю... кардамон?

— Гм-гм. Виконуєш доручення Наперстка, так? — дідок прочинив двері ширше.

— Схоже на те. Мушу сказати, він збіса хороший пекар.

Старий глипнув на неї крізь окуляри:

— Цей хлопака — геній.

Він вихопив пергамент із рук Вів і пошкандибав у темряву свого будинку. З-за дверей його оселі виповзла така густа хмара пахощів, що Вів запаморочилось у голові. Поодинці аромати, певно, були приємними, але зараз їх було забагато. Орчиця навіть уявити не могла, як дідок їх витримував.

Спершу Вів почула якесь віддалене бурмотіння, потім гуркіт і кілька ударів, і ще кілька пронизливих зойків, а тоді нарешті повернувся дідок з коричневим паперовим пакетом. Він тицьнув його Вів разом зі списком.

— Два срібняки, чотири мідяки, — сказав він.

— Так багато?

— Хтось інший пропонує кращу ціну? — його посмішка була широкою, але не зовсім приємною.

— Гм.

Вів покопирсалася в гаманці й заплатила.

Двері будинку захряснулись просто перед її обличчям.

***

Наперсток задоволено писнув, отримавши замовлені продукти, дбайливо розклав їх у коморі й повернувся доліплювати булки.

Справи у кав’ярні йшли не менш жваво, ніж напередодні, тож коли Вів приєдналася до Тандрі за стійкою, щоб допомогти з напливом клієнтів, на обличчі сукуб з’явилася вдячна усмішка. Орчиця не могла приховати розчарування тим, що Наперсток не скористався її покупками негайно ж, але ранковий ажіотаж швидко витіснив ці думки.

Лише згодом, коли попит на булки трохи спав, щуролюдик дістав товари з комори.

Тандрі злегка штовхнула Вів під лікоть:

— Мені не терпиться дізнатися, що він збирається робити.

— Старий, у якого я купила кардамон, сказав, що Наперсток — геній, — стиха промовила Вів.

— Гадаю, це ясно і без підказок якось стариганя, — відповіла з усмішкою Тандрі.

— Маю визнати, твоя правда.

***

Щуролюд заходився відміряти й замішувати інгредієнти, доки не вийшло густе клейке тісто, в яке він додав подрібнені волоські горіхи та смородину. Потім натер над мискою шкірку апельсинів. Кардамоном, як виявилося, називались маленькі чудернацькі насінини. Наперсток дуже дрібно їх покришив, притиснув лезом, обережно зішкріб частину крихт у тісто, а решту загорнув у вощений папір і відклав убік.

Тандрі та Вів неохоче чергувалися, готуючи напої для відвідувачів, поки Наперсток місив тісто і ліпив з нього довгі плескаті хлібини. Він розклав їх на дві сковорідки, притрусив цукром і поставив у піч. Потім заходився прибирати, весь час наспівуючи ніжно й мелодійно.

Аромат з печі — ніжний, солодкий, горіховий — навіював Вів думки про свято зимового сонцестояння. Коли Щуролюд нарешті вийняв пласкі хлібини з печі, орчиця й сукуб кинулися до них, але Наперсток їх не підпустив. Він нарізав хлібини скибками, виклав їх рядами на сковорідках і повернув у піч.

— Вдруге? — здивувалась Вів.

Він рішуче кивнув.

Нарешті Наперсток вирішив, що частування готове, дістав його і поставив остигати. Вів із сумнівом розглядала сумні скибочки хліба, який хоч і приємно пахнув, але ніби й не піднявся.

Наперсток наполіг, що треба зачекати, доки частування охолоне, а потім знервовано, але урочисто вручив кожній по скибці. Вів насуплено розглядала свою — тверду, як неймовірно черствий хліб. Старий вихваляв геніальність Наперстка, і після успіху цинамонових булок важко було з цим не погодитися, але оце нове? Вів стурбовано позирала на Тандрі.

Вони вже зібралися відкусити по шматочку, як Щуролюдик занепокоєно замахав лапками і наполегливо прошепотів:

— З напоєм!

Тандрі слухняно зварила два лате. Вони відкусили по шматочку на пробу. І... тверді скибочки виявилися смачними. Вони приємно кришилися у роті, а смак горіхів і фруктів посилювала екзотична м’яка солодкість, яку, певно, давав кардамон. І хай ці пундики геть не схожі на цинамонові булки, але ж і вони... смачні.

Щуролюдик квапливо показав, що їх треба вмочити у напій.

Вів знизала плечима. Обережно вмочила край скибки у своє лате і відкусила ще раз. Її очі вмить округлилися. Вона прожувала, проковтнула і на мить застигла, щоб оцінити вишукане поєднання смаків.

— А нехай тобі, Наперстку. Той дідок правду казав. Ти таки геній.

Однак справжню геніальність щуролюдика Вів зрозуміла, тільки коли Тандрі запитала:

— І їх можна зберігати довше? Ніч, а може, й кілька днів?

Наперсток кивнув і подивився на них обох.

— Їх треба десь зберігати. І, Тандрі, гадаю, нам треба знову оновити меню. Як узагалі це назвати?

— Здається, є в мене ідея, — відповіла Тандрі. Усміхаючись, вона дістала з-під стійки крейду.

~ЛЕГЕНДИ ТА ЛАТЕ~

~МЕНЮ~

Кава ~ екзотичний аромат і насичене повнотіле обсмаження — 1/2 мідяка

Лате ~ вишукана і м’яка кава — 1 мідяк

Цинамонова булка ~райська глазурована випічка з корицею — 4 мідяки

«Наперстки» ~ хрусткий горіхово-фруктовий делікатес — 2 мідяки

*

ДОВЕРШЕНІ СМАКИ

~ДЛЯ ПРАЦЬОВИТИХ ПАНІ ТА ПАНІВ~

Наступного ранку «Наперстки» не стали хітом продажів, але, коли закінчились булки, відвідувачі ризикнули скуштувати і їх. До кінця дня «Наперстки» вже замовляли чи не частіше.

Вів і себе подеколи ловила на тому, що жує «Наперсточок», щось мугикаючи собі під носа.

***

Щодня на кухні ставало дедалі спекотніше. Вів із Тандрі з нетерпінням чекали на Тала. Нарешті гоблін з’явився, дістав великий складений пергамент і розстелив перед собою на стійці. Вів побачила кілька ескізів та якісь розрахунки, але не мала ані найменшого здогаду, на що дивиться.

— То це і є рішення від цієї спеки?

— Гм. Це автоциркулятор. Бачив такий на гномському прогулянковому кораблі. Мені тре’ кілька годин, щоб його встановить. Мо’, навіть цілий день. Доведеться трохи врізатись у пічну трубу, а ще тре’ повісить його туди, — гоблін показав на стелю. — Мо’, тре’ буде твоя поміч. Воно важкеньке.

— Я з радістю закриюсь на день, якщо після цього в кав’ярні буде прохолодніше, ніж у печі.

Тандрі зітхнула на знак згоди.

— Тіки це недешево, — сказав гоблін винуватим тоном. Він постукав пальцем по кресленнях. — Це тре’ купить у гномського майстра, а вони багато деруть.

— Про яку суму йдеться?

— Три соверени.

— Гм. А в нас лишилося всього два місяці, щоб послати Мадриґала за Чорне море.

Тал суворо зиркнув на орчицю.

— Жартую! — м’яко сказала Вів, хоча й не була впевнена, що жартує. — Але так, зробімо це.

Вона дістала чотири соверени і вручила їх Талові.

— Ні, один не повертай. Це платня за твій час.

— Гм. У кінці тижня годиться?

— Чудово.

***

У домовлений час Тал прийшов, і Вів повісила на двері табличку:

ЗАЧИНЕНО НА РЕМОНТ

ЛИШЕ СЬОГОДНІ

Вона вже бачила, що кілька ранкових завсідників прочитали повідомлення з різними відтінками розчарування на обличчі. Вів охопив дурний страх, що вони більше не повернуться, але вона, як могла, його погамувала.

Гоблін з’явився, штовхаючи перед собою тачку, навантажену величезним приладом з мідним осердям, кількома великими крилами-лопатями, маленьким схожим на вітряк пропелером і довгою шкіряною стрічкою, що, певно, була величезним ременем для кріплень.

Вів вперла руки в стегна й витріщилася в гору деталей.

— Гм. Я і з креслень не змогла уявити, як це працюватиме, а тепер ще більше розгубилась.

— О, це дуж’ розумно, — буркнув Тал, намагаючись пропихнути тачку в двері, які Вів тримала відчиненими. — Повір, гномська техніка тебе здивує.

Спершу Тал зняв частину пічної труби, розрізавши її навпіл.

Схожий на вітряк маленький пропелер він вклав у хитромудрий корпус і під’єднав до шестерень на шпинделі. Вів допомогла йому встановити й закріпити всю конструкцію у пічній трубі.

Із заднього двору орчиця притягнула й притулила до стіни стару драбину. Обережно рухаючись, Тал видряпався нагору, а вона стала позаду й підняла мідний механізм. їй вдалося тримати його нерухомо під стелею однією рукою, але навіть її м’язи напружувалися від незручного положення та ваги, яку довелося підняти так високо над головою.

Тал швидко закріпив конструкцію гномськими гвинтами, а Вів ще добряче її смикнула, щоби переконатися, що це громаддя не впаде їм на голови.

Насамкінець Вів підняла Тала над собою, щоб він закріпив великі крилоподібні лопаті на чотирьох стержнях, що стирчали з мідного осердя. Тепер махина під стелею нагадувала збільшений пристрій у пічній трубі. Гоблін з орчицею обкрутили величезний шкіряний ремінь навколо мідного осердя і протягнули аж до основи пропелера в пічній трубі.

— Ну, — розвела руками Вів. — Я досі не здогадалась, як воно працюватиме, але хай мені всячина, якщо я не хочу побачити цю штуку в дії.

Тал криво посміхнувся, підкинув у пічку дров і підпалив.

Спершу не відбувалося нічого особливого, але жар поволі наростав, гаряче повітря підіймалося все вище, і шкіряний ремінь почав рухатись — спочатку дуже повільно, а потім усе швидше. Великий пропелер на стелі перемішував повітря згори донизу, створюючи в кав’ярні прохолодний вітерець.

— Щоб мене чорти вхопили, — видихнула Вів.

— Гм, — відповів Тал. — Мо’ й вхоплять. Але хоч не згориш заживо, поки не потрапиш у пекло.