Легенди та лате

12

Наперсток з’явився на роботу із сильно заплямленим листом пергаменту. Підстрибом увійшов до кав’ярні, поклав лист на стійку й ніжно поплескав по ньому лапкою.

Тандрі взяла пергамент й уважно проглянула. Це був список, нашкрябаний кострубатим і косим почерком.

— Борошно, сода, кориця, темний цукор, сіль... Та це інгредієнти, — здогадалася вона.

Щуролюдик серйозно кивнув і знову тицьнув на пергамент.

— І ще деяке приладдя, — додала Тандрі, дочитавши до кінця.

— Якісь сковорідки, миски.

Наперсток тим часом заходився досліджувати місце за стійкою, зазирнув до комори. Зайнятий інвентаризацією, він замислено постукував по губах гострим кігтиком. А тоді знову вказав на свій список, і Тандрі, весело всміхаючись, повернула його.

Щуролюдик знайшов біля каси олівець, став навшпиньки, щоб дотягнутися до стійки, додав іще кілька пунктів до списку й нарешті рішуче кивнув. Схоже, вміння спілкуватися без слів було Наперстковим особливим даром.

— Це тобі треба, щоб зробити більше тих булок? З корицею? — запитала Вів.

Наперсток очікувано кивнув.

— Є ідеї, де мені все це дістати? — звернулась Вів до Тандрі.

— Так одразу не скажу. Впевнена, дещо можна знайти в пекаря, але...

Наперсток перервав їх, смикнувши Вів за рукав, щоб привернути до себе увагу.

— Я покажу.

— Ох. Добре. Гадаю, зараз найкращий час. Тандрі, ти подбаєш тут про все до нашого повернення?

— Звичайно.

Увесь цей час щуролюдик переступав з ноги на ногу і з тугою дивився на кавоварку.

— Спершу кави? — благально промовив він.

***

Наперсток не поспішав із напоєм. Він смакував кожен ковток, улаштувавшись у кабінці, яка стала його улюбленою. Ранкова метушня була у розпалі, коли він допив, відніс свою чашку до стійки і став біля дверей, чекаючи, доки останній відвідувач у черзі зробить замовлення.

— Здається, нам пора, — Вів витерла руки і приєдналась до нього.

Тандрі розсіяно кивнула у відповідь, збиваючи молоко для похмурого вартового.

Вів і щуролюд саме зібралися йти, як через поріг, наче низька грозова хмара, перелетіла Приязнь. Наперсток застиг, навіть не писнувши.

— От чорт, — прошипіла Вів, готуючись підхопити щуролюда за першого ж агресивного руху жахокішки.

Але Приязнь лише повільно кліпнула, облизала носа й з відвертою байдужістю пройшла повз них.

Кішка з’являлась так нечасто і непередбачувано, що Вів ані на мить не замислилась про те, як тварина сприйме їхнього пекаря.

Або ж орчиця так беззастережно довіряла каменю, що від самого початку відчувала відсутність будь-якої небезпеки.

Щойно вони вийшли з кав’ярні, Наперсток прожогом кинувся до торговельного кварталу на півночі міста. Вів рушила слідом.

Більша частина ранку пішла на те, щоби придбати все необхідне для Наперстка. Кілька разів Вів здавалось, що вона от-от загубиться. Спершу вони зазирнули на млин, де орчиця купила борошно у того самого мірошника, в якого колись орендувала візок. За кілька мідяків мірошник додав ще кілька порожніх мішків, щоб перевезти рулони паперу, запечатані банки та необхідний реманент зі списку Наперстка.

Щуролюд не вагався, безпомилково пробираючись лабіринтом провулків і вулиць. Вони побували в різних крамницях, кілька разів стукали у двері приватних будинків. В одному з них їх зустрів дідок в окулярах, чия домівка повнилася п’янкою сумішшю екзотичних ароматів. Щоразу Наперсток тицяв у список, щоб попросити щось у господаря, а потім вичікувально дивився на Вів, щоб вона заплатила.

Підкоривши список, Вів незграбно шкутильгала до кав’ярні з двома мішками борошна через плече, набитими всячиною торбами у кулаці та рештою реманенту під іншою рукою. Її поперек знову нив. Наперсток ішов перед нею, стискаючи в лапках оберемок дерев’яних ложок. У кав’ярні Вів проскочила повз Гемінґтона та двох інших клієнтів, скинула із себе вантаж і полегшено зітхнула.

Наперсток одразу ж узявся розпаковувати і розкладати свої покупки в коморі. Він відчайдушно борсався під вагою мішків з борошном, але відмовився від допомоги, різко похитавши пухнастою головою. Вів знизала плечима і дала йому спокій.

— Усе знайшли? — запитала Тандрі.

— Так, здається, все, — Вів застогнала, хруснувши хребтом.

Наперсток вискочив між ними й приголомшив обох своєю найдовшою фразою:

— Достатньо, щоби братися до роботи.

І радісно повернувся до своїх покупок.

***

Після масажу, який зняв гострий біль у спині, Вів допомогла Тандрі обслужити останніх клієнтів. Позаду них Наперсток мелодійно мугикав щось собі під ніс. Брязкіт сковорідок, мисок і дерев’яних ложок супроводжували шурхання, шкрябання та перемішування.

Щуролюд швидко привласнив собі маленький столик, який Вів і Тандрі використовували як сушарку для посуду, видерся на табуретку і заходився місити тісто. Поки він працював, навколо нього кружляв борошняний туман.

Тісто лишилось рости, а Наперсток підійшов до стійки. Його вусики нервово посмикувались, коли він прошепотів лише одне слово:

— Лате?

— Наперстку, якщо схочеш, я цілісінький день варитиму тобі свіже лате.

Усе тіло щуролюдика аж затремтіло від задоволення.

Пізніше, коли всіх клієнтів уже обслужили, Вів і Тандрі з цікавістю спостерігали за його роботою. Наперсток розкачав тісто новою качалкою, виклав блискучий шар густої цинамонової начинки, а потім обережно скрутив усе це в довгий рулет. Рівномірно його нарізав, розділив на частинки й акуратно виклав їх на сковорідку.

Поки тісто піднімалося вдруге, він розпалив піч, кинув жменю цукру в миску з маслом і молоком та енергійно їх розмішував, доки не вийшла глазур. Приємний запах дріжджів і цукру оповив кав’ярню.

Коли булочки піднялися, щуролюдик поставив їх у пічку, а потім сів на табуретку, стиснув лапки й став терпляче чекати.

Аромат із печі неможливо було ігнорувати.

— Боги милостиві, — пробурмотіла Тандрі. — Пахне дивовижно. Я заледве можу це витримати.

Вів уже збиралася погодитися, але відволіклася, бо помітила краєм ока якийсь рух.

У дверях кав’ярні погойдувався тесля. Принаймні так можна було припустити зі стружки в його волоссі. Вираз його обличчя був замріяний, чоловік старанно принюхувався і розгублено кліпав. Постояв ще з хвилину, допитливо обводячи поглядом кав’ярню та меню.

— Вам чимось допомогти? — запитала Вів.

Тесля відкрив рота, закрив його і ще раз глибоко втягнув носом аромат.

— Я буду... те, що у вас є, — сказав він.

Він узяв каву, яку зварила Тандрі, розсіяно розплатився і сів у залі. Він відсторонено потягував свій напій, дивлячись кудись удалечінь.

Тандрі і Вів здивовано перезирнулись.

— Чорт забирай, що так пахне? — запитав голос, який вони обидві впізнали. До стійки підійшла Лейні.

— У нас новий пекар, — Вів указала пальцем на Наперстка.

— Таки вирішила скористатися пічкою, га? Що ж, панно, не ображайся, але зізнаюсь, мені аж від серця відлягло. Не хотіла я казати поганого про каву, але випічка бодай зможе втримати вас на плаву. А я славлюсь своїми пекарськими навичками, тож можете мені повірити, — вона скромно притиснула руку до грудей.

Вів пригадала пиріг Лейні й щосили старалася зберегти незворушність.

— Що ж, не буду вас затримувати, — продовжила старенька. — Але коли будеш продавати ці пундики, відклади мені одненький, чуєш?

— Звичайно, відкладу.

Лейні, шкутильгаючи, вийшла з кав’ярні, одразу за нею увійшли троє нових відвідувачів, а за ними Вів помітила перехожих, які сповільнювали крок і з цікавістю роззиралися, опинившись у хмарі ароматів, що випливали з дверей кав’ярні.

Схоже, пообідній час може бути не таким уже й прісним. А це ж вони ще навіть не продали жодної булки.

***

Вів і Тандрі провели термінову нараду. Вів думала, що треба брати по два мідяки за булку, але Тандрі поклала руку на її передпліччя, серйозно подивилася їй у вічі й сказала:

— Чотири мідяки, Вів. Чотири. Мідяки.

Вони зняли дощечку. Тандрі швидко додала нову страву і кількома обережними штрихами намалювала тістечко, додавши над ним закручені лінії, що зображали неймовірний запах.

~ЛЕГЕНДИ ТА ЛАТЕ~

~МЕНЮ~

Кава ~ екзотичний аромат і насичене повнотіле обсмаження — 1/2 мідяка

Лате ~ вишукана і м’яка кава — 1 мідяк

Цинамонова булка ~ райська глазурована випічка з корицею — 4 мідяки

*

ДОВЕРШЕНІ СМАКИ

~ДЛЯ ПРАЦЬОВИТИХ ПАНІ ТА ПАНІВ~

—Чотири? — перепитала Вів, повертаючи меню на стіну. — Ти впевнена?

— Повір мені.

Наперсток зіскочив з табурета, взяв товстий рушник для посуду, відчинив пічку й дістав булки. Вони були величезними, золотистими і красивими. Хвилі пахощів покотилися залою. Щуролюдик поставив випічку на піч і зачинив дверцята шафки. Тандрі застогнала — напевно, мимоволі, — а шлунок Вів шумно забурчав.

Щуролюдик полив булки густою маслянистою глазур’ю, яку тримав подалі від печі, понюхав і задоволено кивнув.

Вів підняла очі й побачила, що Гемінґтон зацікавлено дивиться на випічку.

— Який неймовірний запах, — сказав він.

— Ну, ти ж казав, що хотів би щось поїсти. Можеш бути першим у черзі.

— А-а, — збентежено протягнув Гемінґтон. — Ну, бачте, я маю певні обмеження в харчуванні. Я не дуже люблю хліб...

Вів насупила брови й важко сперлася на стійку.

— Я все ж куплю одненький, добре? — невпевнено пробелькотів студент.

— Дякую.

— Е-е. Нема за що.

Дочекавшись заохочувального кивка від Наперстка, Тандрі переклала ще теплі булочки на тарілку й благоговійно виставила на стійку.

Гемінґтон заплатив, і Вів простягнула йому булку на шматку вощеного паперу. Орчиця пронизала хлопця важким поглядом.

— Якщо ти цього не з’їси, то Тандрі або мені доведеться тебе вбити.

Юнак розсміявся, але нервово затнувся, коли Вів не засміялася у відповідь. Він повернувся до своїх книжок, обережно тримаючи в долонях загорнуту в папір булку.

Решта відвідувачів кав’ярні вже чекали своєї черги. За тридцять хвилин усі булочки розкупили.

Тандрі втупилася в посипану крихтами тарілку, стерла патьоки глазурі пальцем, облизала його і засмучено поглянула на Вів.

— Я навіть не спробувала, — сказала вона. — А я б заплатила більше, ніж чотири монети.

— Що ж, тобі пощастило, — сказала Вів. — Схоже, матимеш іще один шанс. Бо мені не хочеться думати, куди Лейні запхає нам свою мітлу, якщо ми забудемо відкласти пундик для неї.

Наперсток уже заклопотано замішував нову партію булочок, знову щось наспівуючи — цього разу голосніше і щасливіше.