Ці плутані зв'язки

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Востаннє я була в цій кімнаті, коли встромила ніж у груди фальшивого короля. Я дивилася, як його бездиханне тіло впало поруч із тілом невинної дівчини, яку він убив, щоби покарати мене за відмову зв’язатися з ним.

Проте зараз у тронній залі ті, кого я колись називала друзями: Фінн у супроводі своїх гострозорих вовчиць Дари та Луни, Джалек — перебіжчик із Милостивих, Прета — невістка Фінна, і донька Прети Ларк. Дівчинка стискає руку матері й підводить погляд на яструба. Цікаво, чи розуміє вона, що за ними спостерігають? Чи знає, що я побачу цю сцену в майбутньому?

Фінн говорить, але його слова позбавлені будь-якого сенсу. Я розумію, що яструб не розбирає звуків, а лише запам'ятовує їх для свого господаря. Тоді зосереджуюсь і стежу за губами принца Тіней.

— Я хочу, щоб усі були готові вирушити за першої ж нагоди, — каже Фінн, його увага досі прикута до краєвиду за вікнами. Не знаю, що саме він бачить, але відчуваю його занепокоєння і скорботу. Його повне виснаження.

— Що? — запитує Прета, кидаючи на нього важкий погляд. Вона рішуче складає руки на грудях. — Ми так довго чекали, щоби повернутися сюди, а тепер ти збираєшся втекти, підібгавши хвоста?

Фінн ледь тримається на ногах і хапається за підвіконня. Вовчиці Дара та Луна тицяються носами в його руки й тихенько скавулять.

— Себастіан тепер має корону, — каже Джалек, зблиснувши гострим поглядом темно-зелених очей. — Фінн слушно сказав. Це лише питання часу.

— То ми просто здаємося? — не вгаває Прета.

Фінн заплющує очі. На його чолі виступають краплі поту.

— Прокляття знято. І тепер принц Ронан їде сюди, щоби посісти цей трон. Щойно він це зробить, у нас не лишиться жодного шансу протидіяти його силі.

— Якщо він уже їде, то ми відішлемо наших людей привітати його як слід, — гарикає Прета.

— Вважаєш, він такий дурний, що зайде через парадні двері? — запитує Джалек. — Гоблін приведе його прямісінько до тронної зали, можливо, одразу й на трон.

— Тоді ми чекатимемо на помості з мечами напоготові, — наполягає Прета. Смуток і відчай у її очах розривають моє серце. До цієї миті я не усвідомлювала, як сильно мені бракувало тієї ватаги. Навіть думати собі про це не дозволяла.

— Що саме у фразі «він має корону» ти не розумієш? — Фінн потирає скроні. — Я надто втомився, щоб сперечатися про це.

Прета хитає головою.

— Ти не втомився. Ти хворий. Тобі потрібен відпочинок — у власному ліжку, у власному домі.

Фінн повертається спиною до вікна й підводить голову догори, притуливши її до скла. Прета каже правду. Він справді має хворобливий вигляд. Його злегка смаглява шкіра зараз тривожно бліда, у поставі помітна така нетипова для нього слабкість.

— Будь-якої миті цю залу можуть заповнити вартові Себастіана та їхні гобліни, — каже Фінн. — Вони з’являться швидко, будуть озброєні й готові вбивати. Одна річ — стояти на своєму, коли ми думали, що Орда Проклятих вийде зі сховку й прикриє нас, а інша — лишатися тут без підкріплення. Це самогубство.

— Вони скоро будуть тут, — впевнена Прета. — Генерал Гарґова не покинув би тебе.

Фінн хитає головою.

— Запізно — це запізно. І байдуже, проґавили ми хвилину чи століття. Ми йдемо.

— А як же твій Двір? — запитує Прета.

— Ми зробимо все, що зможемо, без трону, — відповідає Фінн.

Біль у його очах б’є мене просто в груди. Фінн і його команда, певно, були у Дворі Місяця з того самого дня, коли я вбила Мордея.

Однак без корони його правління таке саме незаконне, як правління фальшивого короля. Поки я носила корону, ніхто інший не міг претендувати на трон, але тепер, через мене, вона в Себастіана. Це означає, що Фіннові ніколи не посісти трон Тіней.

Чомусь, навіть попри те, що він дурив мене, я досі вірю, що Фінніан був би хорошим королем.

— Прето, битву програно, але ми не програємо війну.

Сльози течуть обличчям Прети, і моє серце стискається від страждань та горя, які я бачу в її очах. У цій битві вона втратила чоловіка — Фіннового брата, — і через мене тепер виявляється, що все було даремно.

— Наша поразка не вічна, — переконує Фінн, змушуючи себе випростатися. — Це тимчасово.

— Це вже занадто. — Прета згорьовано опускає голову.

— Фінне, — до тронної зали проштовхується Кейн і стає поруч із Претою. Колись його червоно-чорні очі жахали мене, але потім я заприязнилася з ним та рештою веселої ватаги невдах Фінна. Вони всі стали моїми друзями. Принаймні я думала, що ми були друзями. Виявилося, вони мали свої плани. Як і Себастіан.

— Ми їдемо, — звертається Фінн до Кейна. — Я саме повідомляв це Преті.

Кейн хитає головою:

— Може, й не доведеться. У Золотому палаці рейвах.

Фінн очікувально вигинає брову.

— Абріелла, — усміхається Прета. — Будь ласка, скажи мені, що вона встромила клинок у серце Себастіана, де йому і належить бути.

Кейн підморгує їй, наче вона щойно сказала щось дуже близьке до істини.

— На жаль, не це, але мені подобається хід твоїх думок.

— То які новини? — запитує Фінн.

— Принцеса прокинулася й не надто прихильно поставилася до маніпуляцій свого дорогого принца.

Вони досі називають мене принцесою, навіть зараз. Хоча я вважала, що довела правдивість цього титулу, коли вирішила зв'язатися із Себастіаном, попри їхні застороги. Я така дурепа.

— Що вона зробила? — допитується Фінн.

Обличчя Кейна викривляє зловісна посмішка.

— Занурила весь палац у темряву. Своєю силою замкнула половину Милостивих вартових у клітках, і ніхто не міг дістатися до них чи побачити щось, коли Абріелла покинула замок.

На вустах Прети повільно проступає усмішка.

— Хороша дівчинка, — бурмоче вона.

Джалек пирхає:

— Була б вона така розумна, не укладала б зв’язку з тим хлопцем.

— Тепер ми нічого не можемо із цим вдіяти, — каже Фінн, не зводячи очей із Кейна. — Як зникнення Абріелли впливає на те, що Себастіан посяде трон?

Кейн посміхається.

— Мої джерела повідомляють, що Золотий принц відмовляється проводити коронацію без неї. Хоче дочекатися повернення Абріелли, щоб довести свою відданість.

— Повернення? — насмішкувато пирхає Прета й витирає щоки від сліз. — Так, ніби вона вийшла прогулятись, а не лютує десь через його зраду.

Ларк усміхається до матері:

— Він не може зайняти трон. Він його не посяде.

Усі погляди враз звертаються до Ларк, Прета підхоплює доньку на руки:

— Маленька, поясни мені, що ти маєш на увазі.

— Ларк… — Фінн ступає крок уперед, але, заточившись, намагається спертись об стіну.

Кейн кидається до Фінна й підхоплює його, перш ніж той упаде.

— Що з тобою?

— Він хворий, — відповідає Прета.

Кейн хитає головою:

— Це якась маячня. Прокляття знято. Я почуваюся краще, ніж будь-коли за останні роки. І ти мав би.

Фінн робить глибокий вдих:

— Зі мною все буде гаразд. — Він озирається на Прету. — Відправ когось до будинку, нехай обнишпорять усе, чи немає бодай якихось ознак, що Абріелла шукає нас. Якщо вона з’явиться там, ми дамо їй усе необхідне.

— Навіщо? — запитує Джалек. — Принцеса більше не має корони. Вона для нас порожнє місце.

Фінн супиться й зиркає на свого товариша. Джалек умить виструнчується і з виразом каяття на обличчі ступає крок назад.

— Вибачте, Ваша високосте, — схиляє голову Джалек.

«Порожне місце».

Він має рацію. Тепер, коли корона в Себастіана, я нікому не потрібна, і, почувши це так відверто, відчуваю порожнечу.

— Ларк, — звертається Фінн, підходячи до дівчинки, що цього разу вдається йому значно краще, — чому принц Ронан не посяде трону?

— Королева Меб створила трон лише своєю магією. Проте магія не дається просто так. Існують правила, — пояснює дівчинка. — Себастіан їх не дотримується.

Прета і Фінн перезираються.

— Які правила? — запитує Кейн.

— Правила Меб. Вона весь цей час захищала свій трон, — усміхається Ларк. — Без сили Абріелли Себастіан не зможе зайняти його.

— Не розумію, — хитає головою Прета. — Абріелла віддала Себастіанові корону, коли уклала з ним зв’язок.

Ларк тулиться щокою до грудей матері.

— Я знаю. Вона не хотіла вмирати, — шепоче дівчинка.

— Усе гаразд, — Прета гладить її волосся. — 3 Абріеллою все гаразд.

— Я казала їй, що вона все втратить. — Від заспокійливого дотику матері очі Ларк заплющуються. — Вона не хотіла бути королевою, а я сказала їй, що це не страшно, бо вона все втратить.

Моє серце стискається від згадки про цю розмову. Ларк явилася в моєму сні й розповіла, що в деяких її видіннях майбутнього я помираю, а в інших — стаю королевою. Я сказала, що не хочу бути королевою й мати так багато, коли інші не мають нічого, а вона відповіла, що це не страшно, бо я втрачу все.

Вона мала рацію. Я втратила все, коли Себастіан зрадив мене. Згубила людське життя, шанс повернутися до своєї сестри, покинула коханого. Так, я втратила все, але в дечому Ларк помилилася: я не сидітиму поруч із Себастіаном, коли він зійде на трон. Ніколи. Не після всього, що він зробив зі мною.

Прета і Фінн щось говорять, тож змушую себе зосередитися, щоб зрозуміти їхні слова крізь сприйняття яструба.

— Якщо Себастіану навіщось потрібна Абріелла, щоб зайняти трон, — каже Прета, — то ми повинні знайти її першими.

Не встигаю замислитися над цим, як мені вже показують нове видіння. Яструб сидить в іншому місці, а в тронній залі тепер тільки Фінн і Кейн.

Фінн видається втомленим, але не таким хворим, як у попередньому видінні. На його щоках трохи більше рум’янцю, та й стоїть він пряміше, ніби готовий будь-якої миті вихопити меч із піхов.

— У старому будинку немає жодних слідів Абріелли, — каже Кейн. — Мої джерела повідомляють, що до Золотого палацу вона також не повернулася.

Фінн киває, не відводячи погляду від краєвиду за вікном.

— Вона досі не довіряє йому. Або нам, — зітхає він. — Цікаво, де вона. Себастіан може легко відстежити її через зв’язок.

— Дякувати богам, він досі цього не зробив, — каже Кейн. — Якщо наші здогади правдиві, й вона справді потрібна йому, це дає нам трохи більше часу.

— Ніщо із цього не пояснює видіння Ларк. Що як малеча має рацію, і трон не належить йому? Що як, здобувши корону від Абріелли, він не отримав решти того, що було йому потрібно?

Кейн глипає на Фінна.

— Хіба таке можливо? Чи можна відокремити корону від її сили?

Фінн гучно видихає.

— Брі продемонструвала надзвичайну могутність, коли втекла із Золотого палацу.

— У неї значно більше сили, ніж зілля життя дало б людині, перетвореній на фейрі, — міркує вголос Кейн. — Думаєш, Ронан знає, що трон його не прийме?

— Я не впевнений, що і сам це знаю, — відповідає Фінн.

У мене голова йде обертом, я намагаюся зосередитись. Про що вони говорять? Як моя сила пов’язана з тим, що Себастіан посяде трон?

— Якщо ти маєш рацію, — каже Кейн, — він захоче її повернути. Що тоді станеться з Абріеллою?

— Нічого хорошого. — Фінн проводить рукою по своїх чорних кучерях. — Я б нічому не здивувався. Але він зробить свій хід досить скоро — чи із силою, яку потребує трон, чи без неї.

— Навколо палацу встановлено щит, і поки ми говоримо, наші війська збираються в горах. Навіть без солдатів Гарґови, ми зможемо…

— Фінне! — голос Джалека луною прокочується склепінчастою залою. — Ларк каже, у нас будуть гості.

Кейн кидається до вікна і вдивляється в далечінь:

— Я не бачу жодних…

— Привіт, брате, — тихо вітається Фінн.

На іншому кінці кімнати, на помості, який щойно був порожній, поруч із гобліном стоїть Себастіан у блискучій чорній мантії зі срібною тасьмою. Я так звикла бачити його в сіро-жовтих кольорах Двору Сонця, що в темному вбранні він має зовсім неприродний вигляд. Наче дитина, що грається в переодягання.

Себастіан сердито витріщається вниз на Фінна. Його пальці обхоплюють руків’я меча.

— Я не хочу кривдити тебе.

— Дивна причина, щоб хапатися за клинок, — зауважує Кейн, підходячи ближче до Фінна, і кладе руку на власну зброю.

— Мої солдати вже в дорозі, — каже Себастіан. — Твій щит, можливо, й сповільнить їх, але ти забув: щойно я сяду на цей трон, зможу знести твій захист. І цей палац сповниться тими, хто присягнув на вірність мені.

— То чому ж ти вагаєшся, Ронане? — запитує Фінн, склавши руки на грудях. — Вибач, тобі, певно, більше подобається ім’я Басті, як називала тебе Абріелла? Хоча не думаю, що вона й далі тебе так називатиме.

Себастіан кидається вперед, але Джалек різко змахує рукою — і Милостивий принц відлітає назад, ніби наштовхнувшись на невидиму стіну.

— Я знаю, що ти ховаєш її в палаці Міші.

Фінн посміхається, і якби не багатогодинні тренування з ним, я, напевно, не розпізнала б за цією посмішкою гнів та роздратування.

— Тоді ти знаєш, що вона в безпеці, — відповідає так, ніби щойно не казав Кейнові, що гадки не має, де я.

Вони досі використовують мене, щоб маніпулювати один одним.

Очі Себастіана спалахують гнівом.

— Дозвольте мені побачити її. Я відправлю свого гобліна. Я…

— Якби вона хотіла тебе бачити, то була б зараз із тобою, — гарчить Фінн.

— Чорт забирай, Фінне, — гримає Себастіан. — Я не хочу тебе кривдити.

— Це мудро, — каже Кейн, ще на крок наближаючись до Фінна. — Брі навряд чи пробачить тобі все, що ти наробив, але якщо зашкодиш Фіннові, вона може по-справжньому зненавидіти тебе назавжди.

— Фінне, ти просто злишся, що вона обрала мене, — гиркає Себастіан.

— О, так, я злюсь, — очі Фінна зблискують. — Але вона обрала не тебе. Вона обрала красиву вигадку, яку ти створив для неї. Милу історію, якою ти її звабив, — про бідного Золотого принца з матір’ю на смертному одрі та мрією об’єднати два королівства після століть ворожнечі.

— Це не вигадка, — відрізує Себастіан. — Ти знаєш пророцтво не гірше за мене: король, який з’явиться як чужинець, врівноважить тінь і сонце, врятує народ Меб і покладе край війні. Я і є той король.

Кейн кашляє:

— Бридня.

Фінн похмуро сміється.

— Кумедно, що ти ніколи не розповідав їй, як… складно буде об’єднати королівства Милостивих і Немилостивих. — Він постукує пальцем по губах і вдає, ніби розглядає стелю. — Ні. Складно — не те слово. «Неможливо» пасує краще. Наші Двори існують для того, щоби врівноважувати один одного. Вони не можуть об’єднатися без крові Меб, а твої посіпаки подбали про те, щоб її рід давно винищили.

— Ти теж не сказав їй усієї правди, — шкіриться у відповідь Себастіан.

— Так, але й не виголошував таких безглуздих планів. — Маска веселощів спадає з обличчя Фінна. — Ти дурень, Себастіане, — він вимовляє це ім’я наче образу. — Дурень, якщо віриш, що наш світ стане кращим під владою одного правителя. Нехай ти ще молодий, але ж знаєш історію. І знаєш, якою зіпсутою стає королівська знать, здобувши таку владу.

— Ти віриш, що прокляття Меб врятувало нас? — гарикає Себастіан.

— Так. Вірю. Тіні врівноважують сонце, темрява врівноважує світло.

— А війна вбиває всіх.

Зітхнувши, Фінн підходить до помосту і знімає зі стіни Дзеркало Виявлення.

— Хоч щось із того, що ти розповідав їй, було правдою? — запитує він, крутячи Дзеркало в руці. — Так мило, що ти подарував їй такий цінний артефакт, але зовсім забув про його вади, — гарчить Фінн.

Себастіан ступає крок до нього, але зупиняється, стиснувши кулаки.

— Це входило у твої плани, правда ж? — продовжує Фінн. — Вона вірила, що її сестра щаслива і здорова, що наш лихий дядько забезпечує її всім необхідним, доки Брі лишається тут. — На мить він підводить погляд на Себастіана та знову опускає очі на Дзеркало. — Ти знав, вона побачить те, що сподівається побачити. Ти знав її досить добре й розумів, що вона сповнена надії. І не зробив нічого, щоб застерегти її.

— Я був не єдиним, хто брехав.

— Можливо, ні, — каже Фінн, спокійно ставить Дзеркало на місце й обертається до Себастіана, втупившись у татуйовання, що видніються з-під мантії принца. — Хоча я теж не так багато приховував.

Себастіан вихоплює меч із піхов, лезо співає в повітрі, але Джалек рухається швидше, ніж я можу встежити, і стає між Фінном та Себастіаном. Він не зводить очей із Золотого принца.

— Джалеку, — промовляє Себастіан, наче не помічав його раніше. Губи принца кривляться в посмішці. — Востаннє, коли я тебе бачив, ти був у підземеллі, де тобі й місце. Можливо, я поверну тебе туди, коли стану королем. Ти зможеш звідти дивитися, як твій принц і всі твої друзі вклоняться мені.

— Ми не вклоняємося нікому, крім Фінна, — гарчить Джалек.

Фінн ступає крок уперед і кладе руку на його плече.

— Спокійно, друже. Мій брат тут лише для того, щоби посісти трон нашого батька. — Він вказує на Себастіана, а тоді махає в бік трону. — У жодному разі не дозволяй нам затримати тебе.

Джалек вибалушує очі на Фінна.

— Що ти робиш? — гарчить Кейн.

Погляд Себастіана ковзає від Фінна до полірованого трону із чорного дерева й назад.

— Що ти з ним зробив?

Фінн стиха сміється і суне до помосту.

— Ти добре знаєш, що я не зміг би потривожити трон, навіть якби захотів. Він захищений магією Меб.

Очі Себастіана палають.

— Думаєш, я повірю, що ти хочеш, щоб я зайняв трон?

Фінн випростовується й складає руки на грудях, його обличчя оманливо розслаблене.

— Я ніколи цього не казав. Але ти носиш корону, тому що тобі заважає?

Себастіан витримує погляд Фінна. Моє серце завмирає, напруження висить у повітрі. Ці фейрі маніпулювали мною, дурили мене, але я не хочу дивитись, як вони розірвуть один одного на шматки.

Себастіан задирає голову:

— Я не бажаю тобі зла, Фінніане. Цей трон був обіцяний мені ще до мого зачаття.

Фінн пирскає зі сміху:

— Кумедно. Наш батько обіцяв мені те саме.

— Оберон хотів, щоб я правив. Він хотів об’єднати сонце і місяць, світло і тінь.

— Це тобі сказав він чи твоя мати?

— Це моє право за народженням. Моя доля.

Фінн вигинає брову:

— Твоє право за народженням? Тому він віддав твою корону смертній дівчині?

Себастіан дивиться на Фінна, а тоді так стрімко, що я ледь встигаю встежити за його рухом, сідає на трон Тіней.

Кімнату заливає чорнильна темрява безмісячної ночі. Стіни здригаються. Підлога прогинається. Мене охоплює жах — палац довкола нас загрожує от-от розвалитися, а я замкнена в цій посудині, у цьому дивному тілі.

У мить, коли світло знову наповнює кімнату, Себастіана ніби виштовхує з трону, і він падає на сходинки помосту. Він важко хапає ротом повітря, вирячивши очі. Розпластавшись на підлозі, він оглядає трон, але не видається надто здивованим.

Джалек відступає, дивлячись на Себастіана. Тоді переводить погляд на Фінна й запитує:

— Що відбувається?

— Трон Тіней не прийме того, хто не володіє силою корони, — каже Фінн, простуючи до помосту.

— Але… в нього є корона, — не розуміє Джалек.

— Ти знав, що це станеться, — цідить крізь зуби Себастіан, намагаючись встояти на ногах.

То ось що я відчула вчора, через зв’язок. Трон намагався його вбити.

Фінн стинає плечима:

— Така ймовірність спала мені на думку, коли Абріелла відвідала мій сон після того, як зв’язалася з тобою. Ти носив корону, але вона досі мала сили, унікальні для Двору Немилостивих. Потім з’явилися чутки, що вона наслала темряву на дорогоцінний Золотий палац твоєї матері, тож я замислився. Зрештою, жоден пересічний фейрі не мав би сили зробити те, що й вона, і піти. Не кажу вже про те, щоби провернути таке, навіть не оговтавшись як слід від зілля.

— Я нікуди не поїду, — каже Себастіан. — Цей палац такий самий мій, як і твій, мої війська вже маршують столицею. Вони скоро будуть тут.

Фінн стинає плечима:

— Почувайся як удома.

Кейн витріщається на нього, роззявивши рота:

— Ти жартуєш?!

— Сон під цим дахом не робить людину королем. Мордей довів це.

Джалек переводить погляд від Себастіана до Фінна.

— Хтось мені це пояснить?

Фінн здіймає підборіддя:

— Хоч Себастіан і забрав корону в Абріелли, та Абріелла досі володіє її силою.