Ці плутані зв'язки

ЕПІЛОГ

— Абріелло, ти маєш приголомшливий вигляд, — каже Джас, розглядаючи мене ясними очима.

Натомість мені здається, що приголомшлива саме вона. Останні шість місяців у Фейрії пішли їй на користь. Обличчя Джас приємно округлилося, шкіра набула здорового відтінку, а очі сяють. І хоча вона досі сахається тіней та не дуже довіряє фейрі, їй уже ліпше. За минулі місяці я багато дізналася про те, як це — бути королевою земель, розділених чварами. Дізналася, що навіть найдобріші й наймудріші можуть опиратися змінам, і що вони ж потім радо вихвалятимуться тими змінами, проти яких були.

Однак найголовніше — я зрозуміла, що я найкраща й най-щасливіша, коли поруч зі мною сестра.

— Ти впевнена, що це не занадто? — запитую, дивлячись на чорну шкіряну сукню, яку Джас пошила для мене. Вона трохи… розпусна. Хоча мені подобається. У цієї сукні довгі рукави, але плечі Джас залишила оголеними. На спідниці високий розріз аж до стегна, щоб за потреби я могла бігати — це обов’язкова вимога до всього мого одягу. Не те щоб зараз мені доводилося часто бігати. Переважно доводиться багато сидіти. Зустріч за зустріччю. Доводиться слухати щемливі історії з далеких куточків наших земель, а часом і недолуге скиглення представників зажерливих верств суспільства. Робота в мене дуже розмаїта, але я переважно виконую її в безпеці моєї тронної зали, де поруч зі мною завжди Фінн.

— Абсолютно, — відповідає Джас.

Прета киває на знак згоди:

— Фінн безумовно оцінить, як ця сукня підкреслює тебе.

Усміхаюся й озираюся через плече, щоби подивитися на сукню ззаду. Я не дозволяла всім цим зборам і сидінню на троні заважати моїм тренуванням. Я швидша й сильніша, ніж будь-коли, і насолоджуюся цим щосекунди. Я не проти таких результатів, хоча знаю, що Фінн у будь-якому разі не зможе тримати свої руки подалі від мене.

— Нервуєш? — питає Прета.

Я хитаю головою:

— Анітрохи.

Сьогодні ввечері ми з Фінном влаштуємо церемонію зв’язування. Колись ми й одружимося, а поки зв’язок дозволить нам спрямовувати магію в обидві сторони. Я не раз говорила йому, як це для мене важливо. Однак правда в тому, що я просто жадаю цього додаткового зв’язку із чоловіком, якого люблю.

— Коли я робила це минулого разу, то шукала не те, що мені насправді було потрібно, — кажу Джас. — Банші налякала мене до смерті, і я хотіла зв'язатись із Себастіаном, щоб він міг захистити мене. Я вірила, що все буде добре, тому що кохала його, але це виявилося помилкою. Думаю, ми обоє це знали.

— Ще не пізно передумати, — каже Міша, без стуку вриваючись у мої покої, ніби вони належать йому.

Після святкування мого сходження на трон Міша повернувся додому, на землі Диких фейрі, але часто навідує мене. Іноді мені здається, він ревнує, що ми з Претою станемо найкращими подругами, якщо він не буде так часто зі мною бачитися.

— Чому ти тут? — запитую я. — Ми вирішили не влаштовувати публічну церемонію.

Міша хапає мене за руку і притискає до своїх грудей.

— Я тут на той випадок, якщо ти передумаєш і віддаси перевагу мені.

Я вибухаю сміхом.

— Можливо, наступного разу.

— Що ж, принаймні я спробував. — Він відпускає мою руку й цілує мене в обидві щоки. — У тебе просто неймовірний вигляд. Йому дуже пощастило.

— Це мені пощастило, — з усмішкою кажу я.

У двері кімнати просовується голова Кейна:

— У вас тут вечірка? — запитує він, перш ніж увійти.

Побачивши мене, він застигає як укопаний.

— Боги неба й землі, ви тільки гляньте на цю сукню.

Я червонію.

— Дякую.

Кейн дивиться на Джас і обдаровує її нетипово чарівною усмішкою.

— Наступного разу пошиєш щось і для мене, га?

Прета пирскає зі сміху.

— Ти знаєш, що вона не твоя швачка?

— А я і не проти, — каже Джас, і моє серце сповнюється радістю. Так приємно бачити, як моя сестра знаходить своє місце в цьому світі. — Мені хоч буде що робити.

Нарешті, коли Джас і Прета закінчують метушитися навколо мене, з’являється Фінн. Його погляд ковзає мною — голодний, спраглий, люблячий і вдячний водночас.

— Як ти дізналася, що найбільше я люблю чорну шкіру? — запитує він, обіймаючи мене й притягуючи ближче до себе.

— Ну, я… — Зрозумівши, що всі витріщаються, загортаю себе й Фінна в маленький кокон тіні, за яким вони не зможуть побачити й почути нас. — Якщо я правильно пам’ятаю, — кажу, щойно ми лишаємося наодинці, — ти казав, що любиш усе, що я ношу.

Його вуста вигинаються в кривій усмішці.

— Точно. Я й забув, — він притискає свої вуста до моїх. — Впевнена, що хочеш наживо відчувати всі мої невпинно хтиві думки про тебе?

— Яка частина фрази «Не хочу ані дня більше чекати» змушує тебе сумніватися в мені?

Його обличчя лагіднішає.

— Та вірю я тобі, Абріелло. Просто мені важко.

— Чому?

— Боюся, що все це лише сон.

Я тану від його слів.

— Не змушуй мене так мліти — це зіпсує мій образ крутої королеви.

— Нізащо, — підморгує Фінн. — Ти кохаєш мене?

— Кохаю, — кажу я без вагань і застережень. — А ти кохаєш мене?

— Кохаю, — відповідає він. — Але я б кохав тебе, навіть якби ти не хотіла укласти зі мною зв’язок.

— Я теж, — шепочу. — Завжди.

Фінн міцно обіймає мене. Наш маленький кокон спадає, і ми опиняємося на терасі на даху нашого гірського котеджу. Зорі так яскраво сяють над головою, що в мене на очах проступають сльози.

— Вибери зірку, — шепоче він мені на вухо. — Загадай бажання.

Наші пальці переплітаються, і я загадую ті самі бажання, що й щоночі відтоді, як посіла трон. Єдині бажання, які мають бути в королеви. Я бажаю миру. Я бажаю, щоб кожен фейрі в моєму Дворі й у всьому цьому світі пізнав і відчув таке кохання, як у нас.