Ці плутані зв'язки

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

— Коли ти вперше запідозрив? — запитую, поки ми пішки бредемо холодним північним кряжем Гоблінських гір.

Кейн іде попереду, оглядаючи стежку в пошуках загроз. Тінан замикає ходу, а Дара й Луна нишпорять поміж дерев уздовж нашого шляху, винюхуючи небезпеку.

Ми йдемо від самого світанку, коли Фіннів гоблін переніс нас сюди.

Фінн запитально вигинає брову.

— Що ми споріднені, — пояснюю я. — І що я якось пов’язана з Меб.

Фінн хитає головою. Здається, він підшуковує кращу відповідь, а тоді стинає плечима:

— Були ознаки. Але я не надавав їм значення.

— Які?

Він зітхає.

— Коли твоя сила ставала потужнішою в моїй присутності, можна було списати це на мій зв’язок із короною. Згодом, перетворившись на фейрі, ти зберегла силу трону, і я подумав, що будь-хто на троні черпає свою могутність від народу й землі, — Фінн чухає потилицю. — Потім з’явилися інші натяки на глибину твоєї сили і її зв’язок із моєю. Його ти відчувала від самого початку… — Він опускає погляд на свої черевики й усміхається. — Я мав здогадатися.

Я хитаю головою:

— Це все повна маячня. Як може людина бути нащадком Великої королеви фейрі? Хіба я не повинна була народитися фейрі?

— У мене немає відповідей на ці запитання, — тихо каже Фінн. — Але це багато пояснює. Ми ніяк не могли зрозуміти, як моєму батькові вдалося передати корону, коли в тобі не текла кров Немилостивих. Магія не повинна була працювати так.

Я здригаюся.

— Отже, ти підозрював від самого початку.

Він хитає головою:

— Ні. Зовсім ні.

— Але ж ти сказав…

— Я ніколи не захоплююся без міри тим, що магія має робити або якою повинна бути. Вона корениться в багатьох речах — насамперед у житті, але також у традиціях, любові та змінах. Припущення, буцімто щось чарівне не може статися тільки тому, що цього ніколи раніше не траплялося, суперечить самому поняттю магії та її принципам. Магія — це можливість порушувати правила. Вона торує шлях до змін. Я думаю, саме тому ми всі погодилися з тим, що з певної причини магія дозволила Оберонові передати свою корону людині. Але він не передав її випадковій людині, — Фінн обхоплює моє обличчя і проводить великим пальцем по моїй щоці. — Він передав її спадкоємиці Меб.

Попереду видніється трясовина. Зранку ми згаяли цілу годину, намагаючись зрозуміти, як найкраще переправитися через Отруйне болото. Мої друзі сперечалися, чи варто витрачати час і оминати його, чи піти навпростець і ризикнути зіткнутися з істотами, які живуть там.

Зрештою необхідність рухатися швидко переважила все інше, й ми вирішили, що підемо через болото. Знайдемо його найвужчу частину, і Тінан вимовить заклинання, щоб створити тимчасовий міст над водою. Тоді Кейн видасть пронизливий звук, що відлякає від нас будь-яку істоту, яка може ховатися в цих болотах.

Мені це здалося хорошим планом, але, судячи з того, як Кейн оглядає болото, я запитую себе, чи не передумав він.

— Фінне, — каже Кейн, у його голосі звучить тихе занепокоєння. — Не наближайтеся поки.

Фінн підходить до мене й обіймає однією рукою.

Кейн витягує меч і підчіплює ним щось із замуленого берега. Підбігає до нас, тицяючи лезо, щоби показати Фінну зібране.

З леза звисає купа червоних каменів… але ні. Вони сірі й чорні. Червоний колір — це фарба. Фарба або… кров.

Я відчуваю, як напружується рука Фінна на моїй талії. Його вовчиці кидаються до Кейна, обнюхують принесене й, скиглячи, задкують.

Можливо, це просто рештки тварини. Якась нещасна лісова істота, упіймана вовком або койотом. Проте, судячи із серйозних облич навколо мене, це дещо більше.

Пригнувшись, Тінан відбігає трохи далі берегом і присідає, щоб оглянути воду. Навіть звідси чую, як він бурмоче вигадливі прокльони.

— Нам треба йти, — радить він, підводячись.

— Ти впевнений? — запитує Фінн.

— Хотів би я помилятися, — відповідає він, повертаючись до нас. Здається, я вперше бачу його таким стривоженим.

Він знову припадає до землі й повертається тим самим шляхом, яким ми прийшли. Цього разу він починає нашу ходу, а Кейн завершує.

— Чого всі так бояться? — запитую я.

— Багряного туману, — каже Кейн позаду нас.

Фінн бере мене за руку і швидко веде стежкою. Листя шелестить на гілках дерев, вітер змінюється — явна ознака бурі, що насувається.

Тінан звертає в ліс праворуч від нас, і Фінн іде за ним, тягнучи мене швидше, ніж мої втомлені ноги можуть нести мене.

— Багряний туман? — перепитую, але Фінн чи то не чує мене через сильні пориви вітру, чи то занадто зосереджений на втечі, щоб відповісти.

— Сюди! — гукає Тінан і махає нам рукою, перш ніж зникнути на схилі гори.

Завиває вітер. Я озираюся й бачу червоний відблиск, що покриває листя позаду нас. Фінн збиває мене з ніг, хапає на руки й тягне за Тінаном до маленької печери, захованої в схилі гори. Кейн квапиться за нами.

— Лягайте! — кричить Фінн, перекрикуючи виття вітру. Дара і Луна пробираються всередину й тихо скиглять, коли ми всі припадаємо до землі.

Істоти ззовні кричать і метушаться, намагаючись знайти укриття.

— Що це? — запитую я. Відчуваю наближення чогось лихого. Щось смертельно небезпечне підбирається надто близько до нас.

— Багряний туман — магічна аморфна істота, — каже Фінн мені на вухо. — Смертельний туман, який може виникнути нізвідки.

— Але він складається з крові, а не води, — додає Кейн, вдивляючись у ліс. — Він може з’являтися раптово, як грозова хмара.

— Ця істота може висмоктати кров із живого створіння, через тіло якого проходить, — продовжує Тінан, — і з кожною спожитою краплиною крові стає сильнішою та могутнішою.

Я тремчу. Якби я не бачила стільки жахливих речей за час, що провела тут, я б навіть не повірила в це.

— А як знати, що ця істота не повернеться по нас?

— Вона доволі рідкісна, — пояснює Фінн. — Щоб вижити, їй потрібна вологість болота. Щойно туман мине, ми зможемо повернутися на стежку, але доведеться йти в обхід. Обрати цей шлях було ризиковано. Я мав це врахувати.

— Я теж не подумав про це, Фінне, — каже Кейн. — Про багряний туман не чули вже п'ять сотень років. Звідки тобі було знати?

— А що сталося п’ятсот років тому? — запитую я.

— Немилостивих короля й королеву вбили під час першого нападу Милостивих у Великій війні фейрі, — пояснює Кейн. — Наш Двір був у такому хаосі, що трон декілька тижнів лишався вільним.

— Багряний туман стелиться на землі, яка помирає, — додає Фінн, цілуючи мене в плече. — У нас мало часу.

* * *

— Треба на ніч стати табором, — каже Кейн, уважно вивчаючи небо. — Це місце нічим не гірше за інші.

Через те, що довелось обходити болото, ми йшли на декілька годин довше, ніж планували. Ноги болять після підйому в гори, спина ниє через важкий рюкзак, але я не наважуюся в цьому зізнатися, бо моя ноша й так утричі легша, ніж в інших. Щойно ми розберемося з усім цим і в мене з’явиться час не тільки для того, щоб заважати Арії знищити Двір Місяця, я займуся своєю фізичною підготовкою. Байдуже, чи буду королевою, чи селянкою, чи кимось іще, — я хочу стати такою сильною, як Фінн і його друзі.

Водночас я не проти перепочинку. Хоч наша група добре натренована мандрувати в темряві, я сьогодні почула достатньо, щоб зрозуміти: у цих горах чигають справжні небезпеки.

Фінн оглядає місцевість і киває:

— Так, давайте.

— Я розведу багаття, — каже Кейн. — Це має відлякати будь-яких істот, що ховаються на деревах.

Я кидаю на нього погляд.

— Що? — запитує, усміхаючись, Кейн.

Я не хочу думати, що може ховатися в цих деревах, але знаю: якщо зізнаюся в цьому, Кейн увесь час мене дражнитиме. Тому тримаю рот на замку.

— Я допоможу тобі збирати дрова, — кажу, повертаючись до лісу.

Фінн хапає мене за руку:

— Сядь. Ми самі зробимо це.

Як же мені не подобається, що моя слабкість така очевидна.

— Я можу допомогти.

— Ти втомилася, і якщо не відпочинеш, завтра ми йтимемо повільніше.

У цьому є сенс. До того ж мені бракує сил, щоб сперечатися, не кажу вже про те, щоб ефективно прочісувати ліс у пошуках дров.

— Знімайте рюкзаки, — командує Тінан. — Я складу їй компанію й підготую нам ліжка.

Ми робимо, як він сказав, і помітно, що всі не менше за мене радіють можливості скинути зайву ношу. Кейн і Фінн прямують до лісу, Тінан починає ставити табір. Заплетене в коси волосся спадає йому на обличчя.

— Ти коли-небудь спала під зорями? — з усмішкою запитує він мене, розгортаючи тонку ковдру, яка слугуватиме чиїмось ліжком.

— Багато разів, — я усміхаюся спогадам. — Моя мама понад усе на світі любила ясне нічне небо. — Моя усмішка зникає, коли згадую, якою могла бути справжня причина цього. Знаю, що вона любила мого батька, але, озираючись, розумію, що мама так і не змогла забути Оберона. Інакше чому б мама так полюбляла ночі? Хіба що якось збагнула, що я пов’язана з Двором Місяця, або ж вона сама була пов’язана з ним.

Тінан із цікавістю спостерігає за мною, потім знову зосереджується на роботі.

— Моя теж, — тихо каже він. — Звісно, Дикі фейрі часто ночують надворі, хоча аристократи віддають перевагу більш вишуканим помешканням, — він хитає головою. — Але не моя мати. Вона забирала нас із палацу в ліс принаймні двічі на місяць. Хотіла, щоб нам було зручно спати навіть на ліжку із соснових голок і зоряної ковдри над головою.

— Ти виріс у Скелястому замку? — запитую, розуміючи, що небагато знаю про минуле Тінана. Він завжди такий тихий.

Той киває:

— Прета — моя кузина. Наші матері були сестрами.

— А коли тут усе владнається, ти повернешся на землі Диких фейрі чи залишишся з Фінном?

Тінан округлює очі, ніби не очікував почути це запитання, але хитає головою та розпаковує інший спальний мішок.

— Тобі варто запитати Фінна про його плани. Але я знаю, що Міша хотів би, щоб я повернувся. Я сумую за домом.

Фінн з’являється з-за дерев з оберемком товстих гілок у руках; поруч із ним іде Кейн. Я ніколи не думала про плани Фінна. Напевно, бо вважала, що на троні Тіней сидітиме він. А тепер усі вони думають, що його посяду я, і хоч як я хотіла б злякатися такої перспективи, почасти це здається правильним, немов якийсь шматок головоломки несподівано став на місце. Однак я не можу уявити, що робитиму це без друзів поруч. Я б так не хотіла.

— А Прета? Вона повернеться додому з тобою? — запитую я Тінана.

— Не впевнений, що вона вважає землі Диких фейрі своїм домом. В Опівнічному палаці Прета закохалася у Вексія. У прісноводних водоймах Старелії народила Аарк. Вона змінилася в цих землях.

— Як змінилася? — запитую я.

Фінн опускає оберемок гілок і сміється.

— З молодої зухвалої нареченої вона перетворилася на люблячу дружину й матір, — каже він, і Тінан киває. — Коли ти зійдеш на трон, то зможеш обирати собі радників, — додає Фінн. — Раджу обміркувати кандидатуру Прети. Вона була б рада мати привід залишитися у Дворі Місяця.

— А як щодо тебе? — запитую я Фінна. — Які в тебе плани?

Тінан прочищає горло, і вони з Кейном перепрошують та зникають у лісі.

Фінн на мить зустрічається зі мною поглядом, але довго мовчить, зайнятий розведенням багаття.

— Усе залежатиме від моєї королеви, — нарешті відповідає він, не відриваючи очей від полум'я. — Але як споріднена душа я можу найкраще служити й захищати тебе, якщо буду поруч.

А якщо я не стану королевою? Якщо Меб запропонує рішення, в якому мені не доведеться обіймати престол?

Сумніваюся, що це можливо. Ти спадкоємиця Меб. Обіцяне дитя.

— Я думаю, не варто забувати, що досі є ймовірність та можливість, що на трон сяде саме Себастіан.

Фінн вказує двома пальцями на купу хмизу та гілок, і вона спалахує. Він обходить тріскотливе багаття і встає переді мною.

— Я буду з тобою, — каже він, обхоплюючи моє обличчя долонею, — поки ти дозволятимеш. Хай де ти будеш.

* * *

Фінн першим заступає на вахту, й навіть уві сні я повністю усвідомлюю його присутність, коли він будить Кейна та готується спати. Чую м’які кроки Фінна, шурхіт черевиків, коли він скидає їх, шелест одягу, який він знімає.

Ми не домовлялися, як спатимемо, але я не дивуюся, коли він опускається на землю поруч зі мною. Здається, він визнав нашу спорідненість і припинив опиратися бажанню бути ближче до мене. Ковзнувши під ковдру, він скручується калачиком за моєю спиною. Через тканину сорочки я відчуваю тепло його тіла, воно обволікає мене. Коли Фінн обіймає мене за талію, я зітхаю і розчиняюся в ньому.

Мені так добре. Так безпечно, хай що там ховається в цих лісах.

— Пробач, — шепоче Фінн. Його рука стискає мою талію міцніше, і він цілує мене в шию просто під вухом. — Спи. Завтра довгий день.

— Знаю. У мене голова йде обертом.

Він просовує руку мені під нічну сорочку й ніжно гладить мій живіт. Я заплющую очі й зосереджуюся на теплих кінчиках пальців, що вимальовують вісімку на моєму животі. Символ нескінченності. Може, ми й не укладали зв’язку, але поєднані одне з одним назавжди через нашу спорідненість. Хоч як усе складно і приголомшливо, та я знаходжу в цьому певну розраду.

— Розкажи мені про наш зв’язок, — прошу я. — Що означає бути спорідненим із кимось?

— Коли рід Меб було винищено, ми подумали, що разом із ним втратили й цей тип зв’язку. Раніше спорідненістю вважався зв’язок між правителем Немилостивих та іншим фейрі, переважно кимось із найближчого оточення королеви. Кожен правитель роду Меб був споріднений із кимось, зазвичай дуже могутнім. Спорідненість — це зв’язок, який дозволяв правителеві черпати силу від свого партнера.

— І ця спорідненість була тільки в нащадків Меб?

Фінн притискається міцніше, ніби намагається опинитися ще ближче.

— Так. Ми підозрюємо, що це якось пов’язано з тим, як з’явилися Двори. З чимось, що зробила Меб, аби захистити свою доньку, перш ніж передати їй корону. Але ми не знаємо напевно, бо ще не бачили нічого подібного. У представників мого роду не було подібного зв’язку. А якщо й був, жоден із них так і не знайшов свою споріднену душу.

— А як проявляється ця спорідненість? Вона схожа на зв’язок у парі?

Він хитає головою:

— Ні, споріднені не відчувають емоцій і розташування одне одного. Це односторонній зв’язок між магією одного фейрі та іншого.

— Це тому тобі погано, — кажу я. Розвертаюся в обіймах Фінна, щоби подивитися йому в очі. — Через мене тобі погано.

Тільки коли ти використовуєш забагато сили, але навіть тоді, за належної підготовки, ти могла б користуватися значно меншою частиною. Тобі вдається дедалі краще, і якщо продовжиш удосконалюватися, зі мною все буде гаразд.

— Я не хочу завдавати тобі болю.

Ти й не завдаєш. З кожним днем ти керуєш своєю силою вправніше. Я навчу тебе використовувати її ефективніше, щоб ти рідше потребувала моєї.

— І що буде, коли я навчуся?

— Тоді зі мною все буде гаразд. Я був народжений для цього.

Від цих слів я здригаюся.

— Бути спорідненим із королевою Тіней — велика честь. Мій пращур, король Кайрін, був останнім відомим спорідненим фейрі, до того як його дружину, королеву Рію, вбили.

— То ти не нащадок Меб?

Його губи смикаються, наче він здогадується, що я запитую, чи не є ми дуже далекими родичами.

— Ні. Кайрін отримав корону після королеви Рії, коли вважалося, що її рід урвався.

— Вони були спорідненими, але не одруженими?

— Ні, але легенда свідчить, що вона любила його більше, ніж будь-кого зі своїх чоловіків.

Я округлюю очі.

— Проте чому вона не вийшла заміж за нього?

Фінн стиха посміюється.

— Так вийшло. Королеви не виходили заміж за своїх споріднених партнерів. Вважалося, що це надто небезпечно. Мета спорідненого — захищати королеву. Давати їй свої силу й магію. Якби вони були одружені, королева, можливо, не захотіла би піддавати його ризику.

— В усіх королев були романтичні стосунки зі своїми спорідненими?

Фінн ковтає.

— Спорідненість зближує пару, тому хімія і глибші почуття помітні одразу. Хоча, як відомо, випадків платонічних стосунків між спорідненими було не менше, ніж романтичних.

— А королеві можна зв’язуватися зі своїм спорідненим партнером?

Фінн так довго мовчить, що я вже шкодую про своє запитання. Можливо, я неправильно витлумачила його почуття. Можливо, він не хоче нічого змінювати між нами. Коли він нарешті починає говорити, його голос тихий, як подих вітру.

— Між спорідненим і його королевою сила рухається тільки в одному напрямку. Якщо вони зв’яжуться, їхні сили поєднаються й рухатимуться в обидва. Це єдина причина, чому цього ніколи не робили, чи принаймні ніколи не говорили про таке. Королеви не могли допустити, щоб споріднені виснажували їхні сили.

— А якщо королева сама цього хотіла?

— Це, як і все інше, залежить від самої королеви. — Його рука ковзає вниз на моє стегно і стискає його. — Якщо королева, про яку ми зараз говоримо, — ти, можу впевнено сказати, що твій споріднений партнер вважатиме за честь розділити з тобою зв’язок.

Від його обережних слів моє серце стискається. Я ніколи не замислювалася над тим, якого сильного болю Фінну завдало моє рішення зв’язатися із Себастіаном. Я була занадто заклопотана, страждаючи через зраду обох принців, щоб думати про це.

— Я сказала Себастіану, що він повинен мене відпустити, — роблю паузу. — Він відмовляється розривати зв’язок, але я нізащо не дозволю йому повірити, нібито в нас іще є шанс. Не тоді, коли мої почуття до тебе такі сильні, — я заплющую очі. — Знаю, може здаватися, ніби на мене впливає наша спорідненість, але річ не тільки в цьому. Так було вже давно. Я просто хочу… хочу, щоб у нас був шанс дослідити це. Щоб нам не заважав мій зв’язок із Себастіаном.

Губи Фінна знову торкаються моєї шиї, і він глибоко вдихає. Його рука піднімається від мого стегна, великий палець ковзає низом моїх грудей.

— Якщо я розповім тобі дещо, обіцяєш нічого не вирішувати сьогодні або навіть завтра?

— Що розповіси? — запитую, вивчаючи його обличчя у світлі зір.

Він торкається великим пальцем моєї нижньої губи.

— По той бік порталу, глибоко в Підземному світі, течуть Води Нового Життя. Ці Води такі чисті, що можуть змити всі помилки й жалі. І можуть, якщо попросиш, розірвати зв’язок. Тільки там це можна зробити за бажанням лише одного з пари.

Це означає, що я зможу бути з Фінном і між нами не стоятиме Себастіан. Мені не доведеться так старанно відгороджуватися від почуттів Золотого принца. Це може стати новим початком.

— Я можу попросити Води звільнити мене від зв’язку із Себастіаном?

— Тільки якщо ти захочеш.

— А потім ми з тобою…

Фінн повільно хитає головою.

— Тільки якщо ти захочеш, — повторює він.

Я хочу, але однаково замислююся над тим, як би вчинила, коли б не мала почуттів до Фінна.

— Дивно, як сильно я ненавиджу цей зв’язок, хоча більшу частину життя страждала від самотності. Відчуття, що зі мною завжди є хтось, мало би принести полегшення. Проте мені так і не дали часу звикнути до нового тіла на самоті. А мені це дуже потрібно.

— Я щиро бажаю тобі цього, — Фінн запускає руку в моє волосся і гладить мене по потилиці, міцно цілуючи, перш ніж пригорнути до себе. — Спи, принцесо. Ці рішення не треба ухвалювати сьогодні.

* * *

Ларк знову відвідує мене вві сні. Побачивши її сріблясті очі й легке темне волосся, я усміхаюся.

— Тебе давно не було, — кажу, примружившись, поки вона то зникає, то перетворюється на слабке марево.

— Подорож до Підземного світу не принесе тобі трон, — її тоненький голосок сьогодні звучить інакше. Втомлено.

— Чому ти мені це кажеш? — запитую. Я вже зрозуміла, що, коли Ларк приходить уві сні, треба до неї дослухатися.

— Коли підійметься вода, тобі допоможе білооке чудовисько. Не ховайся від нього. І не здавайся.

Образ Ларк знову зникає, і я насуплюю брови, намагаючись зрозуміти її слова.

— Можеш показати мені? — запитую. — Пояснити, навіщо мені те чудовисько?

Вона розчиняється — і раптом я опиняюся в повітрі над кімнатою з поснулими дітьми, схожою на лазарет у столиці. Проте це десь в іншому місці. Як монстр може бути пов’язаний із ними?

— Ларк? — гукаю я.

Я так втомилася, — каже вона. Зараз я бачу тільки її очі. Зовсім скоро мені буде час спати.

Ти ж не… Ні. — У горлі мені шерхне, я ледве стримую сльози. — Але ж ти наполовину Дика фейрі. Чому Двір діє і на тебе?

— Не здавайся, доки чудовисько не потягне тебе глибше, принцесо.

Вона зникає, і я прокидаюся. Я стривожена й важко хапаю ротом повітря.

У таборі тихо. Скоро ранок. Фінн спить поруч зі мною, його дихання рівне, рука обіймає мою талію.

Білооке чудовисько. Що це означає? Це якась метафора? Проте моє нерозуміння дуже швидко змінюється страхом. Не можна допустити, щоб Ларк провалилася в Довгий сон. Це вб’є Прету.

Я могла б розбудити Фінна й розповісти йому про сон, але він повинен відпочити. Як і всі ми. Якщо Ларк засинає, необхідно докласти всіх зусиль, щоби бодай когось посадити на той трон.