Бігун у Лабіринті

Розділ 57

Ледве Томас опинився в гріверовій норі, як його шкіру обпекла хвиля крижаного холоду; спершу він відчув її пальцями ніг, а потім і всім тілом, наче провалився у крижану воду. Світ довкола потьмарився. Томас вдарився підошвами об ідеально гладеньку підлогу, але, послизнувшись, не втримався на ногах і впав навзнак, просто в Терезині обійми. Разом з Чаком Тереза допомогла йому втримати рівновагу. Тільки дивом Томас не виколов нікому з них око своїм списом.

Якби не Терезин ліхтарик, що розтинав навколишній морок вузьким промінцем, в гріверовій норі панував би непроглядний морок. Томас швидко роззирнувся і побачив, що вони опинилися у кам’яному десятифутовому циліндрі. Тут було вогко, стіни приміщення вкривав шар темної оливи, і простягалося воно щонайменше на дюжину ярдів уперед, а далі все тонуло в темряві. Томас подивився вгору, на отвір, крізь який вони пролетіли, — той скидався на квадратний люк, що вів у глибокий беззоряний простір.

— Комп’ютер там, — сказала Тереза, переключаючи його увагу.

За декілька футів далі по тунелю, куди вона спрямувала ліхтар, крізь брудне скло пробивалося тьмяне зелене світло, яким горів маленький квадратний екран. Просто під ним зі стіни виступала клавіатура; встановлена під кутом, щоб зручно було друкувати стоячи. Здавалося, ніби вона тільки й чекала миті, коли на ній наберуть код. Але Томас не міг позбутися відчуття, що все минуло занадто гладко, занадто легко, щоб бути правдою.

— Вводь слова! — вигукнув Чак, ляснувши Томаса по плечу. — Швидше!

Томас жестом велів Терезі ввести код.

— Ми з Чаком залишимося тут на той раз, якщо раптом грівери кинуться за нами в нору.

Томас дуже сподівався, що глейдери здогадалися більше не забезпечувати прохід по коридору і зосередилися на утриманні почвар подалі від Стрімчака.

— Добре, — відповіла Тереза — Томас був певен, що розумна дівчина не гаятиме часу на суперечки. Вона підскочила до комп’ютера і заходилася набирати код.

«Стривай! — подумки вигукнув Томас. — Ти добре пам'ятаєш слова?»

Тереза обернулася, нахмурившись:

— Томе, невже я схожа на дурепу? Я здатна запам’ятати…

Її урвав гучний шум, що почувся десь нагорі й позаду. Томас аж підстрибнув. Обернувшись, він побачив, що крізь отвір нори протискається грівер, мов за помахом чарівної палички виростаючи в темному просвіті отвору. Перш ніж влізти в нору, грівер втягнув шпичаки й увібрав механічні кінцівки, та щойно він глухо гепнувся на підлогу, знову наїжачився дюжиною гострих страшних пристосувань, які тут здавалися ще смертоноснішими.

Томас заштовхав Чака собі за спину й повернувся обличчям до монстра, виставивши списа, наче він і справді міг чимось зарадити.

— Терезо, швидше вводь код! — закричав він.

З мокрої шкіри грівера вискочив тонкий металевий стрижень, з якого з’явилися три леза, розгорнулися, наче пелюстки квітки, й, обертаючись, почали наближатися до Томасового обличчя.

Обіруч Томас міцно стиснув спис, а його вістря з примотаним ножем опустив поперед себе аж до підлоги. Відстань до нищівних лез, готових порубати його на капусту, скоротилася до двох футів. Томас напружив м’язи і щосили рвонув спис угору і вбік. Описавши дугу в повітрі, спис завдав удару по гріверових ножах, які, підлетівши вгору до стелі, впали просто на тулуб самого чудовиська. Монстр невдоволено ревнув і, вбираючи в себе шпичаки, відкотився назад на кілька футів. Томас стояв, важко відсапуючись.

«Можливо, вдасться його затримати, — крикнув він до Терези. — Поквапся!»

«Майже закінчила», — відповіла вона.

Грівер знову випустив шпичаки, посунув уперед і, викинувши іншу кінцівку, озброєну величезними кігтями, з клацанням спробував вихопити у хлопця спис. Томас замахнувся і, вклавши в удар усю силу, згори гепнув списом по клішні, поціливши в основу знаряддя. З гучним тріском і хлюпанням механічна кінцівка випорснула з кріплення і впала на підлогу. Майже відразу з рота істоти вихопилося пронизливе виття. Вона знову відступила, так само блискавично втягнувши шпичаки.

— А цих гадів можна здолати! — переможно вигукнув Томас.

«Комп'ютер не дає ввести останнє слово!» — пролунав у голові Терезин голос.

Томас її ледь розчув, тому не зрозумів, про що вона говорить. Йому було не до того: намагаючись скористатися тимчасовою безпорадністю грівера, він з войовничим гуком кинувся вперед. Щосили розмахуючи списом, хлопець вискочив на м’яку спину істоти і з гучним хрускотом відбив ще дві механічні «руки», що потягнулися були до нього. Потім напружив ноги, відчуваючи, як вони з бульканням занурюються в слизьку шкіру почвари, заніс списа над головою і всадив його в монстра. З рани бризнув фонтан липкої жовтої рідини, заливаючи Томасу ноги, та він і не думав відступати і намагався якнайглибше встромити зброю в огидну тушу. Нарешті випустив ратище з рук і зіскочив на підлогу, щоб знову приєднатися до Терези й Чака.

З дивною для себе насолодою Томас спостерігав, як грівер конвульсивно тіпався, розбризкуючи на всі боки жовту оливу. Він то втягував, то випускав шпичаки зі шкіри, а решта інструментів без ладу молотили на всі боки, врізаючись у тіло самого господаря. Невдовзі грівер став затихати, з кожною краплею крові а чи палива втрачаючи сили.

За кілька секунд він узагалі припинив ворушитися. Томас не міг повірити. У нього це просто в голові не вкладалося: він щойно здолав грівера — одну з почвар, які два роки тероризували глейдерів.

Хлопець озирнувся через плече на Чака. Хлопчик стояв неподалік, роззявивши рота.

— Ти його вбив, — прошепотів Чак і засміявся, наче враз вирішилися всі проблеми.

— Виявилося, що це не так уже й важко, — пробурмотів Томас і подивився на Терезу.

Дівчина відчайдушно молотила пальцями по клавіатурі. Він одразу ж зрозумів: щось пішло не так.

— У чому проблема? — гукнув він. Підскочивши до Терези, він подивився їй через плече і побачив, що вона знову і знову намагається набрати слово «ТИЦЬ», але марно — букви ніяк не хотіли з’являтися на екрані.

Дівчина вказала пальцем на брудне скло монітора, єдиною ознакою життя якого було тьмяне зеленаве світіння. Екран був порожній.

— Я ввела всі слова, одне по одному. Кожне відображалося на екрані, звучав сигнал — і воно зникало. Але останнє слово набрати не виходить. Узагалі нічого не відбувається!

Почувши це, Томас похолов.

— І… чому?

— Я не знаю! — вона повторила спробу, потім ще раз. Слово не з’являлося.

— Томасе! — заверещав Чак у них за спиною. Томас обернувся і побачив, що хлопчик показує на вхід у нору, через яку пхався ще один грівер. Просто в них на очах монстр гепнувся на труп свого родича, і відразу по тому в отворі показався ще один грівер.

— Що там таке?! — істерично заверещав Чак. — Ви казали, вони відключаться, щойно ви введете код!

Двоє гріверів стали рівно і, виставивши шпичаки, посунули на глейдерів.

— Не виходить ввести слово «ТИЦЬ», — промовив Томас, не так відповідаючи хлопчикові, як намагаючись знайти рішення…

«Нічого не розумію», — пролунав Терезин голос.

Грівери невблаганно наближалися, були вже за кілька футів. Відчуваючи, як страх починає паралізувати волю, Томас напружився і гнівно звів кулаки догори. Це повинно було спрацювати! Код повинен був…

— Може, треба просто натиснути оту кнопку? — промовив Чак.

Томаса так ошелешила несподівана пропозиція, що він навіть відвернувся від гріверів і втупився у хлопчика. Той показував на якусь цятку майже біля підлоги, просто під екраном і клавіатурою.

Не встиг Томас бодай пальцем ворухнути, Тереза вже сиділа навпочіпки. Згораючи від цікавості й сповнений надії, Томас блискавично кинувся на підлогу поруч із нею, щоб як слід роздивитися кнопку. Виття і гарчання гріверів уже лунали в нього за спиною, і хлопець відчув, як гострий кіготь підчепив футболтку і вперся в тіло. Томас не відреагував.

В стіну на висоті кількох дюймів од підлоги була вмонтована невелика червона кнопка. На ній чорним було написано два слова — настільки помітні, що Томас здивувався, як досі їх не зауважив.

Зі ступору хлопця вивів різкий біль: один з гріверів схопив його двома клішнами і потягнув назад. Другий підповз до Чака і заніс над хлопчиком довге лезо.

Кнопка.

— Тисни! — вереснув Томас так голосно, як людина й верещати не може.

І Тереза так і зробила.

Щойно вона тицьнула в кнопку, раптом все стихло. А потім звідкись із глибини темного тунелю долинуло, як роз’їжджаються двері.