Бігун у Лабіринті

Розділ 42

Мінхо запалив лампу, і на секунду Томас примружився, поки очі призвичаяться. Скрині зі зброєю, розставлені на столі й на підлозі, відкидали лиховісні тіні; здавалося, що ножі, біти й інші страхітливі знаряддя тільки й чекали нагоди, щоб ожити і вбити будь-кого, у кого вистачить клепки до них наблизитися. Запах цвілі й вогкості лише посилював гнітюче враження, що його справляла кімната.

— Тут є секретна комірчина, — пояснив Мінхо, проходячи повз стелажі в неосвітлений куток. — Про неї знають тільки дві людини.

Томас почув рипіння старих дерев’яних дверцят: Мінхо витягнув з комірчини велику картонну коробку.

— Я склав карти з усіх вісьмох скринь в окремі коробки. Решта там.

— А тут які? — запитав Томас.

— Відкрий і сам побачиш. Кожна сторінка позначена. Забув?

Томас відкрив коробку. Всередині він побачив безладно звалені карти другого сектора. Хлопець витягнув один стос.

— Отже, — почав він, — бігуни завжди порівнювали карти по днях, намагаючись відшукати якусь закономірність, яка дозволила б обчислити безпосередній вихід з Лабіринту. Ти якось сказав, що ви самі не знаєте, чого шукати, але все-таки вперто продовжуєте вивчати карти. Правильно?

Мінхо, склавши на грудях руки, кивнув. Зараз він мав такий вигляд, наче йому пообіцяли розкрити секрет безсмертя.

— Так от, — провадив Томас. — Що як переміщення стін у секторах узагалі не має ніякого стосунку до карт? Що як у конфігураціях мурів зашифровані звичайні слова? Щось типу ключа, який допоможе нам вибратися?

Мінхо подивився на стос карт, затиснутих у Томаса в руці, та приречено зітхнув.

— Чувак, ти взагалі розумієш, що ми ці кляті карти вивчили вздовж і впоперек? Чи ти думаєш, що якби там були якісь дурні літери або слова, ми б їх не помітили?

— А може, їх неможливо помітити, порівнюючи кілька карт за останні дні. Раптом їх узагалі не треба порівнювати хронологічно, а слід дивитися водночас усі карти за один день?

— Знаєш, Томмі, — посміхнувся Ньют, — можливо, я й не найрозумніший у Глейді, та мені здається, ти взагалі не розумієш, що верзеш.

Томас майже не слухав Ньюта — мозок працював з шаленою швидкістю. Хлопець не сумнівався, що варто лише простягнути руку — і він отримає відповідь, тільки от оформити думку в слова ніяк не виходило.

— Ну гаразд, тоді так, — сказав хлопець, повертаючись до початку. — До кожного сектора у вас був прикріплений один бігун, так?

— Так, — підтвердив Мінхо. Здавалося, він починав розуміти, до чого хилить Томас.

— І кожен бігун створював ввечері карту свого сектора, а потім порівнював її з картами того самого сектора за попередні дні. А що як треба було порівнювати між собою карти всіх восьми секторів одного дня? Один день — окрема частина коду або ключа. Ви колись порівнювали карти різних секторів?

Мінхо почухав підборіддя і кивнув.

— Ну, здається, так. Клали карти поруч і дивилися. Думали, може, так щось розкриється. Тому — так, порівнювали. Перебрали все можливе.

Томас підібгав під себе ноги і, розклавши на колінах стос карт, уважно в них вдивлявся. Він помітив, що крізь верхній аркуш ледь прозирала схема, накреслена на карті, що лежить під ним. І тут Томаса осяяло. Він підвів очі на хлопців.

— Пергамент!

— Га? — здивувався Мінхо. — Що за…

— Повірте мені. Потрібен пергамент і ножиці. І всі чорні маркери й олівці, які зможете знайти.

Казан був не в захваті від того, що в нього конфіскують коробку з рулонами пергаменту, а надто тепер, коли припинилося постачання. Він довго сперечався, наголошуючи, що пергамент — одна з небагатьох речей, які він замовляв Творцям, бо той потрібен йому для випічки. Зрештою Казан усе-таки погодився розлучитися з пергаментом, дізнавшись, для якої мети він знадобився.

За десять хвилин, що пішли на пошуки олівців і маркерів — здебільшого вони зберігалися в Картосховищі та згоріли під час пожежі, — Томас разом з Мінхо, Терезою і Ньютом сидів за столом у зброярні. Їм так і не вдалося роздобути ножиці, тому Томас озброївся найгострішим ножем, який тільки зміг відшукати.

— Дуже сподіваюся, це спрацює, — сказав Мінхо. В голосі його чулася загроза, й водночас очі палахкотіли цікавістю.

Зіпершись ліктями на стіл, Ньют наче магічного фокусу чекав.

— Вперед, зелений.

— О’кей, — Томасові страшенно кортіло якнайшвидше розпочати, та він до смерті боявся, що задумка провалиться. Хлопець простягнув Мінхо ніж і тицьнув пальцем в аркуш пергаменту. — Починай вирізати квадрати завбільшки з карту. Ньюте, Терезо, з кожної коробки ми повиймаємо карти за останні десять днів.

— Хочеш провести урок дитячої творчості? — Мінхо взяв ніж і скривився. — Чом би тобі одразу не пояснити, якого біса ми маємо всім цим займатися?

— Годі вже пояснювати, — відповів Томас, розуміючи, що вони швидше все зметикують, коли побачать усе на власні очі. Він підвівся і попрямував до комірчини. — Простіше показати. Якщо я помилився, значить помилився, в такому разі ми знову зможемо продовжувати бігати по Лабіринту, як миші.

Мінхо роздратовано зітхнув і пробурмотів щось собі під ніс. Тереза сиділа мовчки, але подумки звернулася до Томаса.

«Мені здається, я зрозуміла, щó ти замислив. І справді чудова ідея».

Від несподіванки Томас здригнувся, але постарався поводитися невимушено, розуміючи, що як він розповість про голоси в голові, його приймуть за божевільного.

«Просто… підійди… і допоможи…» — спробував він відповісти, відокремлюючи кожне слово. Потім постарався уявити повідомлення візуально і подумки відіслав його Терезі. Вона не відповіла.

— Терезо, — вимовив хлопець вголос. — Можеш мені допомогти?

Він кивнув на комору.

Вони зайшли до крихітного запорошеного приміщення і, розпакувавши всі коробки, з кожної з них повитягали по невеликому стосу карт за останні числа. Повернувшись до столу, Томас побачив, що Мінхо встиг нарізати кількадесят квадратів, недбало зваливши їх праворуч од себе.

Томас сів, узяв декілька вирізаних з пергаменту квадратів і, піднявши їх над головою, подивився на лампу — світло проникало крізь аркуші, як крізь молоко, розпливаючись каламутною плямою. Саме те, що треба.

Він схопив маркер.

— Гаразд, тепер кожен копіює зображення карт за останні десять днів на вирізані квадрати. Згори обов’язково робіть позначку про дату, щоб ми потім могли розібратися, що до чого. Коли закінчимо, сподіваюся, у нас з’явиться перший результат.

— Що… — розтулив був рота Мінхо.

— Продовжуй нарізати чортів папір! — наказав Ньют. — Здається, я починаю розуміти, до чого йдеться.

Томас зрадів, що хтось нарешті зрозумів його задум.

Взялися до роботи, одну по одній копіюючи схеми секторів на аркуші пергаменту, намагаючись якнайточніше й акуратніше рисувати лінії й водночас не дуже затягувати процес. Щоб прямі лінії виходили справді прямими, замість лінійки Томас використовував невелику дерев’яну дощечку. В такий спосіб він доволі швидко скопіював п’ять карт, а потім ще п’ять. Решта хлопців не пасли задніх, працюючи так само старанно.

Томас і далі невтомно рисував, та в душі вже почав сумніватися: а раптом усе, чим вони зараз займаються, виявиться марнуванням часу? Втім, Тереза з зосередженим обличчям сиділа поруч, очевидячки, сповнена впевненості в успіхові, — вона так самозабутньо виводила вертикальні й горизонтальні лінії, що навіть вистромила кінчик язика.

Коробка по коробці, сектор по сектору вони просувалися вперед.

— З мене досить, — нарешті мовив Ньют. — У мене вже кляті пальці горять, хай їм грець. Слід подивитися, виходить чи ні.

Томас відклав маркер і трохи розім’яв пальці, подумки молячись, щоб усе вийшло.

— Гаразд, мені потрібні останні кілька днів кожного сектора. Складіть їх стосами по порядку, з першого по восьмий сектор.

Усі мовчки зробили те, що він попросив, — розсортували свої скопійовані на пергамент схеми і розклали їх на столі на вісім тонких стосів.

Тремтячи від хвилювання, Томас, намагаючись не переплутати стоси місцями, узяв по одному верхньому аркушу з кожного й упевнився, що карти на них датовані одним і тим самим числом. Потім поклав їх один на один так, щоб поєдналися карти всіх секторів за один день. Тепер можна було дивитися на вісім секторів Лабіринту водночас. Результат вразив Томаса. Наче з нізвідки, майже як за помахом чарівної палички, з’явилося зображення. Тереза охнула.

Лінії перетиналися по вертикалі й по горизонталі так густо, що злилися в суцільну сітку, наче Томас тримав у руках шахове поле. Однак деякі лінії в центрі схеми — ті, що траплялися частіше за інші, — створювали на загальному тлі темніший візерунок. Малюнок був ледве помітний, але, понад усякий сумнів, він там був.

Рівно по центру аркуша виднілася літера «Л».