Бігун у Лабіринті

Розділ 24

Наступного ранку стривожений і збентежений Томас сидів, пітніючи, перед одинадцятьма хлопцями. Ті півколом розташувались навпроти нього на стільцях. Щойно сівши, хлопець зрозумів, що це наглядачі, й це, на жаль, означало, що серед них є і Галлі. Один стілець навпроти Томаса був незайнятий: йому не треба було пояснювати, що це місце Альбі.

Сиділи в Домівці у великій кімнаті, в якій Томас ще ніколи не бував. Меблів у кімнаті не було, тільки маленький стіл у кутку і стільці. Стіни й підлога були з голих дощок. Вигляд приміщення свідчив про те, що ніхто й ніколи не намагався зробити його бодай трішки затишнішим: ніяких вікон, і пахло цвіллю і старими книжками. Холодно Томасу не було, але він усе одно тремтів.

Він з полегшенням зауважив, що праворуч від порожнього місця Альбі сидить Ньют.

— Від імені нашого ватажка, що наразі перебуває на лікуванні, починаю Збори, — промовив Ньют і трохи скривився, наче його нудило від усього, що бодай віддалено могло вважатися формальною процедурою. — Як всі ви знаєте, за останні дні сталося чимало всілякої чортівні, й у центрі кожної події опинявся зелепуш Томмі, який зараз-от сидить перед нами.

Томас зашарівся від збентеження.

— Він уже не зелепуш, — кинув Галлі; його зазвичай рипучий голос зараз звучав підкреслено суворо, — а звичайний порушник правил.

Усі присутні в кімнаті приглушено забурмотіли й стали перешіптуватися, і Ньют цикнув на наглядачів. Томасу закортіло негайно тікати з кімнати якнайдалі.

— Галлі, — промовив Ньют. — Постарайся дотримуватися клятого порядку. Якщо ти збираєшся роззявляти свого гнилого рота щоразу, як я щось скажу, то можеш відразу забиратися звідсіля під три чорти, бо сьогодні я не в гуморі.

Томасу кортіло активно підтримати Ньюта.

Галлі склав руки на грудях і відкинувся на спинку стільця з таким суворим виглядом, аж Томас мало не розсміявся. Він дедалі дужче дивувався, як раніше до трепету міг боятися Галлі, — тепер той видавався дурним і навіть жалюгідним.

Ньют суворо зиркнув на Галлі та провадив:

— Радий, що це ми з’ясували, — він знову скривився. — Ми зібралися сьогодні, бо останні кілька днів до мене шикуються черги з охочих побалакати про Томаса. Причому одні бачать у ньому загрозу, інші, навпаки, підносять до небес і мало не просять його руки і серця. Слід вирішити, що з ним робити.

Галлі смикнувся вперед, та не встиг він і слова мовити, як Ньют жестом зупинив його.

— Ти ще матимеш нагоду виступити, Галлі. Висловлюємося по черзі. А ти, Томмі, припни язика доти, доки ми не надамо тобі слова. Лацно? — він зачекав на ствердний кивок Томаса і вказав на хлопця, що сидить біля самого краю праворуч. — Зарте Зараза, твій вихід.

Хтось хихикнув, і тихий рослявий хлопець, що керував на Городі, посовався на стільці. Його присутність у цій кімнаті здавалося Томасу не менш недоречною, ніж морква на помідоровій грядці.

— Ну… — почав Зарт, стріляючи очима навсібіч, наче шукав підтримки в оточуючих. — Я й не знаю… Він порушив одне з головних Правил, і ми не можемо дозволити людям думати, що так і має бути… — він замовк і, опустивши очі, потер долоні. — 3 іншого боку, з ним… багато чого змінилося. Тепер ми знаємо, що в Лабіринті можна вижити, а гріверів — убити.

Томас трохи заспокоївся. Бодай хтось його підтримав, і він подумки пообіцяв собі надалі бути якомога люб’язнішим до Зарта.

— Та ну годі, — втрутився Галлі. — Закладаюся, що з тими почварами впорався Мінхо.

— Галлі, пельку стули! — гаркнув Ньют, загрозливо підвівшися з місця. Томасу знову закортіло його підбадьорити. — Тут головую я, чорти б тебе вхопили, і якщо бодай раз іще дзявкнеш без дозволу, обіцяю тобі Вигнання на твою сердешну дупу.

— Дай мені спокій, — саркастично пробурчав Галлі й відкинувся на спинку стільця, знову набувши кумедно-сердитого вигляду.

Ньют сів і махнув рукою Зарту.

— Це все? Офіційні рекомендації будуть?

Зарт похитав головою.

— Гаразд. Казане, ти наступний.

Під бородою кухаря означилася усмішка, і він підвівся.

— Мушу визнати, сила в пупі у шлапака — як у всіх свиней і корів, разом узятих, що їх ми насмажили за всенький рік, — він зробив паузу, немов очікував почути у відповідь сміх, але ніхто не засміявся. — Як на мене, все це безглуздо. Він врятував життя Альбі та прикінчив кількох гріверів, а ми сидимо тут і теревенимо, гадаючи, як з ним чинити. Як сказав би Чак, це купа дристу якась.

Томасу страшенно закортіло підійти до Казана і потиснути йому руку; той висловив уголос саме те, що він сам про це думав.

— Які твої офіційні рекомендації? — поцікавився Ньют.

Казан схрестив руки на грудях.

— Введімо його у кляту Раду, і нехай учить глейдерів того, що проробляв з гріверами в Лабіринті!

В кімнаті наче вибух пролунав, і Ньютові знадобилося не менше хвилини, щоб поновити лад. Томас скривився: надто вже далеко сягнув Казан у своїх рекомендаціях — так далеко, що майже дискредитував попередню чудово сформульовану характеристику того, що відбувається.

— Гаразд, так і запишемо, — мовив Ньют, підтверджуючи слова якимись позначками в блокноті. — А тепер заткайте кляті пельки, я серйозно. Ви добре знаєте правила: жодна пропозиція не може бути відкинута відразу. Кожен з вас по черзі зможе висловитися під час голосування.

Він записав щось і кивнув третьому члену Ради — чорнявому веснянкуватому хлопцю, якого Томас бачив уперше.

— Насправді щодо цього я не маю особистої думки, — промимрив той.

— Що-о? — різко кинув Ньют. — Якого біса ми обрали тебе членом Ради?

— Мені дуже шкода, та я насправді не знаю, як вчинити, — він стенув плечима. — Напевно, я таки погоджуся з Казаном. Навіщо карати людину, яка врятувала комусь життя?

— То ти таки маєш думку, і щойно ти її озвучив, правильно? — допитувався Ньют, постукуючи олівцем.

Хлопець кивнув, і Ньют зробив позначку. Томас потроху заспокоювався — здається, більшість наглядачів виступали на його боці. Та однак було важко просто сидіти й чекати на вердикт; дуже хотілося виступити самому, але він змусив себе мовчати, як вимагалося за протоколом.

Наступним слово взяв Вінстон — прищавий наглядач Різниці.

— Він порушив Правило Номер Один, і я вважаю, що його слід покарати. Не ображайся, зелений. Послухай, Ньюте, ти в нас більше за всіх говориш про дотримання Правил. Якщо ми його не покараємо, то подамо поганий приклад іншим.

— Чудово, — відповів Ньют, роблячи запис у блокноті. — Отже, ти рекомендуєш покарання. Яке саме?

— Пропоную посадити його в Буцегарню на тиждень і не давати нічого, крім хліба і води. Крім того, про це мають дізнатися всі, щоб більше нікому не кортіло таке повторити.

Галлі заплескав у долоні, за що Ньют обдарував його грізним поглядом. У Томаса серце в п’яти упало.

Далі виступили ще двоє наглядачів: один з них пристав на бік Казана, другий підтримав Вінстона.

Нарешті черга дійшла до самого Ньюта.

— Загалом я згоден з усіма вами. Томаса слід покарати, але потім варто помізкувати, як скористатися його навичками. Я утримаюся від оголошення власної рекомендації доти, доки не вислухаю кожного з вас. Наступний.

Розмови про покарання дратували Томаса навіть більше, ніж неможливість сказати бодай слово на свій захист. Утім, хай як дивно, після ночі в Лабіринті в глибині душі хлопець не міг не погодитися з наглядачами: він і справді порушив головне правило.

Засідання тривало. Дехто вважав, що Томас гідний нагороди, інші наполягали на покаранні. Або на тому й тому водночас. Тепер хлопець майже не слухав їх, а лишень чекав на виступи останніх двох наглядачів — Галлі й Мінхо. Останній і слова не промовив відтоді, як Томас увійшов до кімнати, і сидів, відкинувшись на стільці з виглядом людини, яка не спала тиждень.

Перший узяв слово Галлі.

— Гадаю, я вже досить чітко висловився.

«Чудово, — подумав Томат. — Тоді не роззявляй рота».

— Лацно, — підтвердив Ньют і вкотре скривився. — Мінхо, твоя черга.

— Ні! — скрикнув Галлі так голосно, що кілька наглядачів аж попідскакували на стільцях. — Я хочу ще дещо додати.

— То кажи, чорт забирай! — гаркнув Ньют.

Томас із полегшенням зазначив, що тимчасовий виконувач обов’язків голови Ради ставиться до Галлі з не меншим презирством, ніж він сам. І хоча Томас тепер не боявся Галлі, він однак його терпіти не міг.

— Самі поміркуйте, — почав Галлі. — Цей баклан з’являється з Ящика, весь такий збентежений і розгублений, та вже за кілька днів спокійнісінько бігає по Лабіринту з гріверами, ніби він тут господар…

Томас втиснувся в стілець. Він сподівався, що інші не поділяють думки Галлі.

— Я певен, що він нас дурить, — провадив Галлі. — Чи ви і справді вважаєте, що він міг зробити те, чого нікому не вдалося за два роки? Не повірю.

— А конкретніше, Галлі? — запитав Ньют. — До чого ти хилиш?

— Я вважаю, він шпигує на тих, хто нас сюди запроторив!

Кімнатою знову прокотився гул; Томас лише скрушно похитав головою, не розуміючи, як таке взагалі могло спасти Галлі на думку. Нарешті Ньютові вдалося втихомирити наглядачів, але Галлі ще не закінчив виступу.

— Ми не можемо довіряти цьому шлапаку, — вигукнув він. — Минає всього день після його появи — і нам підкидають якусь психопатку з абсурдною запискою, яка верзе нісенітниці про те, що скоро все зміниться. Потім ми знаходимо дохлого грівера, а потім цей Томас вмощується на нічліг у Лабіринті, після чого намагається переконати нас у тому, що він — герой. Ніхто ж бо не бачив, щоб він бодай раз торкнувся плюща, навіть Мінхо. Звідки ми знаємо, що саме зелений прив’язав Альбі на мурі?

Галлі замовк. На якийсь час запанувала тиша. Томас запанікував: невже присутні повірили словам Галлі? Йому шалено захотілося виступити на свій захист, і він ледь не порушив мовчанку, однак Галлі провадив:

— Забагато сталося дивного, і все почалося з появою цього зеленого. Чому саме він став першою людиною, якій вдалося пережити ніч у Лабіринті? Щось тут не так, і поки ми не з’ясуємо, що саме, я офіційно рекомендую замкнути його в Буцегарню на місяць, а потім ми знову зберемося і знову все обговоримо.

Наглядачі заходилися жваво обговорювати почуте, а Ньют тим часом записував щось у блокноті, чомусь похитуючи при цьому головою, від чого у Томаса зродилася надія.

— Закінчив, Капітане Галлі? — пожартував Ньют.

— Не грай тут найкмітливішого, Ньюте, — виплюнув Галлі, буряковіючи. — Я серйозно кажу. Як ми можемо довіряти шлапаку, коли він і тижня з нами не прожив? Давиш мене своїм авторитетом і навіть не хочеш замислитися над тим, про що я товкмачу.

Вперше Томас поспівчував Галлі — той справді мав підстави бути незадоволеним брутальним ставленням Ньюта. Зрештою, він наглядач. «Однаково я його терпіти не можу», — вирішив Томас.

— Гаразд, Галлі, — сказав Ньют. — Перепрошую. Ми вислухали твою думку і приймемо до відома рекомендацію. Ти закінчив?

— Так, закінчив. І я правий.

Не відповідаючи йому, Ньют указав на Мінхо.

— Вперед, останній, але не крайній.

Томас був невимовно радий, що нарешті дійшла черга до Мінхо, — той напевно підтримає його.

Несподівано для всіх Мінхо різко випростався.

— Я був там і бачив, що зробив цей хлопець, — він виявив мужність тоді, коли я обдристався, як курка. Я не ляпатиму багато язиком, як Галлі, а відразу висловлю рекомендацію, та й по всьому.

Томас затамував подих, чекаючи, що ж він скаже.

— Лацно, — відповів Ньют. — То кажи.

Мінхо подивився на Томаса.

— Пропоную замість мене призначити шлапака наглядачем бігунів.