Бігун у Лабіринті

Розділ 20

Грівер шпичаками врізався у стіну, навсібіч розкидаючи обірвану лозу й уламки каміння. Як і лапки жука-жалюка, його кінцівки вправно ворушилися, оснащені гострими гаками, за допомогою яких він чіплявся за нерівності в кам’яних блоках і дерся нагору. Яскравий ліхтар на одному з мацаків освітив Томаса, та цього разу промінь не ковзнув убік.

Остання надія висоталася з Томасового тіла.

Залишалося хіба тікати. «Пробач, Альбі!» — подумав він, виплутуючись із лози, що утримувала його. Лівою рукою вхопившись за зарості плюща над головою, він розв’язав на грудях останні вузли і приготувався. Рухатися вгору не можна, бо грівер, котячись за ним, одразу ж наштовхнеться на Альбі. А спускатися вниз можна хіба в тому разі, якщо Томас надумав швидко піти з життя.

Доведеться рухатися вбік.

Томас потягнувся і схопив лозу за два фути ліворуч од себе, потім намотав її на руку і щосили смикнув. Лоза трималася міцно, як і попередні. Кинувши швидкий погляд униз, Томас помітив, що грівер здолав уже половину відстані до нього — тепер чудовисько не гаяло часу на зупинки і рухалося значно швидше.

Томас відкинув убік лозу, що звисала з грудей, і гойднувся ліворуч. Щоб, як маятник, не полетіти назад до того місця, де висів Альбі, він виставив руку і швидко схопився за іншу лозу. На щастя, вона виявилася грубенькою. Далі він учепився за неї обіруч і, розвернувшись обличчям до стіни, вперся підошвами. Витягнувши праву руку якнайдалі, вхопився ще за наступну лозу. Потім за наступну. Томас, як мавпа, спритно перескакував з лози на лозу, рухаючись навіть швидше, ніж розраховував.

Грівер дзижчав і клацав, тільки тепер до цих звуків додався ще й тріск каміння, що трощилося під почварою. У Томаса здригалися всі кості. Зробивши ще кілька потужних ривків, він озирнувся.

Грівер більше не повз до Альбі, а тримав курс на Томаса. «Нарешті, — подумав він, — бодай щось пішло, як задумано!» Хлопець щосили ногами відштовхнувся від стіни і вчепився в чергову лозу, продовжуючи рух.

Тепер Томасу не треба було озиратися, щоб зрозуміти: щосекунди грівер невблаганно його наздоганяє. Переслідувача видавали звуки. Довго так тривати не могло, тому в хлопця не залишалося іншого виходу, крім як спуститися на землю.

Він потягнувся до наступної лози, та замість міцно вхопитися за неї, дозволив руці трохи сповзти вниз. Лоза обпекла долоню, зате Томас тепер опинився на кілька футів нижче. З наступним рухом він вчинив так само. Потім ще. Перестрибнувши ще тричі, Томас був уже на півдорозі до землі. Стерті до крові долоні нестерпно боліли, і тільки викид адреналіну допомагав упоратися зі страхом, що цілком заволодів хлопцем. Та незважаючи ні на що, Томас цілеспрямовано просувався вперед.

Коли він знову хитнувся на лозі, у темряві перед ним щось показалося, та коли він зрозумів, що саме, — було вже запізно: коридор закінчувався, різко звертаючи праворуч.

Томас втелющився в кам'яну перепону, що раптово постала перед ним. Мимоволі розтиснувши пальці, він полетів униз. Аби уникнути удару об камінь, розкинув руки в боки і спробував на льоту вхопитися за лози плюща. І саме цієї миті краєм ока побачив грівера — той швидко змінив напрямок руху й опинився зовсім близько, готуючись учепитися в Томаса пазурами.

Пролетівши половину відстані до землі, хлопець усе-таки примудрився вхопитися за лозу, ледь не повиривавши собі рук — таким різким виявилося гальмування. Він щосили відштовхнувся обома ногами від муру, дивом ухилившись від випущених грівером голок і пазурів, і правою ногою в польоті вдарив монстра по механічній руці. Різкий хрускіт свідчив про маленьку перемогу. Втім, його захват випарувався, тільки-но Томас відчув, що лоза, на якій він повис, хитнулася назад і він ось-ось вріжеться просто в спину чудовиську.

Під впливом нової порції адреналіну хлопець зреагував миттєво: він притиснув ноги до грудей і, відчувши, що торкнувся слизького тіла грівера, різко випростався і щосили відштовхнувся від спини монстра, звиваючись при цьому всім тілом, щоб уникнути контакту з націленими на нього шпичаками і пазурами. Відлетів ліворуч, потім відштовхнувся від муру Лабіринту і спробував ухопитися ще за одну лозу. Позаду пролунало страшне клацання, і Томас відчув, як щось різонуло його по спині.

На стіні хлопець намацав чергову лозу і вчепився в неї обіруч. Попри страшний біль у обдертих долонях, трохи розтиснув пальці та плавно з’їхав по лозі вниз на землю. Відчув під ногами тверду долівку і, перемагаючи нелюдську втому, побіг щодуху.

Майже відразу за спиною гупнула на землю туша грівера, а тоді полинули вже звичні для вуха звуки — дзижчання й клацання почвари: вона рухалася. Не було коли озиратися — кожна секунда була на вагу золота.

Томас завернув за ріг в один з коридорів Лабіринту, потім в інший. Мчав щодуху — так, як ще в житті не бігав. Звертаючи у наступні й наступні коридори, він намагався запам’ятати маршрут, сподіваючись, що все-таки доживе до тої миті, коли зможе цю інформацію використати для повернення до Глейду.

Праворуч, тоді ліворуч. Прямо по коридору, знову праворуч. Ліворуч. Праворуч. Двічі ліворуч. Ще один довгий коридор. Брязкотіння переслідувача не слабшало, але й Томас не втрачав темпу.

Він біг і біг, і серце вже було готове вискочити з грудей. Глибоко вдихаючи, він намагався наповнити легені киснем, хоча чудово розумів, що довго така шалена гонка тривати не може. І думав: а чи не легше зупинитися й битися — та й по всьому?

Він завернув за ріг — і став як укопаний. Важко сапаючи, Томас прикипів очима до видовища попереду.

Встромляючи шпичаки в кам’яну долівку, просто на нього котилося три грівери.