Бігун у Лабіринті

Розділ 14

Томас спостерігав, як Альбі розстебнув нашийник і надів його на шию Бену; коли шкіряна петля з гучним виляском зімкнулася, Бен підвів голову. Погляд йому застилали сльози, а з носа звисали шмарклі. Глейдери мовчки дивилися на нього.

— Альбі, будь ласка, — почав благати Бен таким жалісливим голосом, що Томас засумнівався, а чи той це хлопець, який добу тому спробував перерізати йому горлянку. — Присягаюсь, у мене якесь божевілля було через Переміну. Я не хотів його вбивати — просто здурів на хвильку. Будь ласка, Альбі. Будь ласка!

Кожне слово, що злітало з уст хлопця, для Томаса було як удар кулаком у живіт; він дедалі більше почувався винним.

Альбі не пошанував Бена відповіддю. Натомість смикнув за нашийник, щоб упевнитися, що той закріплений як слід і на жердині, і на Беновій шиї. Потім пройшовся вздовж жердини, відірвавши її від землі і провівши долонею по всій довжині. Коли досяг кінця, міцно обхопив жердину і розвернувся до натовпу. Очі Альбі були налиті кров’ю, він важко дихав, а обличчя спотворила злюща гримаса, — раптом він видався Томасові уособленням зла.

На протилежному кінці жердини була зовсім інша картина: тремтить і плаче Бен з грубо вирізаною петлею зі старої шкіри на блідій худій шиї, прикутий до довгої двадцятифутової жердини. Навіть звідти, де стояв Томас, вона здавалася дуже міцною. Коли вона і прогиналася в центрі, то трішки.

Альбі заговорив гучним, майже урочистим голосом, не звертаючись ні до кого конкретно й водночас до всіх одразу.

— Бене Будівельнику, тебе засуджено до Вигнання за спробу вбивства Томаса Новачка. Наглядачі висловилися, і їхнє рішення остаточне. Ти полишаєш нашу громаду. Назавжди, — він довший час помовчав. — Наглядачі, займіть місця біля Жердини вигнання.

Томас зненавидів Альбі за те, що той публічно пов’язав його ім’я з вигнанням Бена. Відчувати власну відповідальність було нестерпно. І тепер, знову опинившись у центрі уваги, Томас ризикував отримати на свою адресу нову порцію підозр. Відчуття провини трансформувалося в злість і бажання звинуватити когось іншого. Найдужче йому хотілося, щоб Бен нарешті зник і все якнайскоріше закінчилося.

Один по одному з юрми вийшли кілька хлопців і, підійшовши до жердини, міцно взялися за неї, наче готувалися до гри в перетягування каната. Крім Ньюта, серед них опинився і Мінхо, і це підтверджувало припущення Томаса про те, що він був наглядачем бігунів. Колій Вінстон теж став біля жердини.

Десять наглядачів рівномірно розташувалися між Альбі й Беном, і запала могильна тиша. Її порушували тільки приглушені схлипування Бена, який повсякчас утирав ніс і очі. Він намагався повернути голову, проте нашийник заважав йому озирнутися і побачити саму жердину і наглядачів.

В душі у Томаса знову щось ворухнулося. Все-таки це неправильно. Невже Бен заслужив на таку долю? Напевно, можна покарати його якось інакше. Невже Томас до скону нестиме тягар відповідальності за те, що сталося? «Швидше вже закінчуйте! — подумки волав він. — Нехай це вже скінчиться!»

— Будь ласка, — сказав Бен тремтячим од відчаю голосом. — Будь ла-а-аска-а-а! Допоможіть мені! Ви не можете так зі мною вчинити!

— Мовчати! — крикнув Альбі.

Але Бен не звертав на нього уваги, і далі благаючи про пощаду і смикаючи шкіряну петлю на шиї.

— Будь ласка, зупиніть їх! Допоможіть мені! Будь ласка!..

Він переводив жалібний погляд з одного хлопця на іншого, але всі як один відверталися, не наважуючись подивитися йому в очі. Побоюючись зустрітися поглядом з Беном, Томас швидко відступив назад, сховавшись за спиною якогось високого хлопця. «Це нестерпно», — подумав він.

— Якби ми дозволяли безкарно коїти злочини таким шлапакам, як ти, громада довго б не протягнула, — крикнув Альбі. — Наглядачі, приготуватися!

— Ні, ні, ні, ні, — заголосив Бен. — Присягаюся, я робитиму все, як скажете! Присягаюся, таке більше не повториться! Ну будь ла-а-аска-а-а-а!..

Його пронизливий крик заглушив оглушливий гуркіт Східної Брами — вона рухалася. Права стіна, скрегочучи камінням по камінню і викрешуючи іскри, посунулася ліворуч, відгороджуючи Глейд від нічного Лабіринту. Земля двиготіла. Томас зрозумів, що зараз має статися, але не знав, чи вистане в нього мужності додивитися до кінця.

— Наглядачі, зараз! — скомандував Альбі.

Бенова голова різко сіпнулася — наглядачі жердиною почали виштовхувати його за межі Глейду, і хлопець пронизливо заверещав, заглушуючи навіть гуркотіння муру. Він упав навколішки, але один з наглядачів, що йшов попереду, — кремезний чорнявий хлопець зі злим вищиром потворних зубів, — умить ривком поставив його на ноги.

— Ні-і-і-і!.. — зойкнув Бен, бризкаючи слиною. Бідолаха щосили борсався і, вчепившись у нашийник руками, намагався його розірвати. Втім, він не міг протистояти наглядачам, які спільними зусиллями волочили його до кордону Глейду, вихід з якого був уже майже перегороджений правою стіною. — Ні-і-і-і!..

Бен спробував упертися ногами в камінь на межі Брами, та затримав процесію лише на мить. Попри опір, жердина невідворотно виштовхувала його в Лабіринт. Засуджений звивався всім тілом, намагаючись звільнитися від нашийника, та незабаром опинився за межами Глейду. До закриття Брами залишалося всього кілька секунд.

В останній відчайдушній спробі уникнути вигнання Бен вивернувся в петлі, ризикуючи зламати шию, й опинився вічна-віч із глейдерами. Томас не міг повірити, що перед ним людська істота: Бенові очі наповнював дикий страх, на вустах виступила піна, а бліда шкіра туго обтягувала кістки й напнуті вени. Він був мов якийсь прибулець — такого Томас зроду не бачив.

— Тримайте! — загорлав Альбі.

Бен протяжно скрикнув — так пронизливо, що Томас мимоволі затиснув вуха. Це був несамовитий тваринний вереск, від якого в бідолахи, напевно, луснули голосові зв’язки. В останню мить передній наглядач від’єднав наконечник з прикріпленим нашийником від основної труби, після чого решта рвучко втягли жердину досередини, залишивши Бена у Вигнанні. Його останні зойки потонули в жахливому гуркоті зімкнених мурів.

Томас заплющив очі, з подивом відчуваючи, як по його щоках покотилися сльози.