Щоденник Яти Ольше. Том І

Частина ІІ "Весна 157" - 1 -

01 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні минає рівно три місяці з дня мого потрапляння в цей світ.

За цей час я багато чого пригадала з минулого життя.

Я знала про електроживлення, гаджети та інтернет, якого мені тут страшенно не вистачало. Знала, що планети - круглі й обертаються навколо зірок. Знала, що таке автомобілі, літаки та космічні станції. Тобто - багато чого пам’ятала.

А от про своє особисте життя - не дуже.

Нещодавно згадала, що я не люблю оливи, обожнюю чорний шоколад та ніколи не їла яйця страуса. А як звали моїх батьків? Чи були в мене діти? - Ні. Порожнеча.

Це пригнічувало. Але - ненадовго. Бо просто не було коли. Теперішнє життя не давало розслабитись ані на мить.

Ось, наприклад, Вальдегор, помітивши мої мечі й дізнавшись, що ними зовсім не володію, майже щоранку тренувався зі мною, іноді чергуючи зі стрільбою з лука.

І як результат цих “тортур” - у перший навчальний день я стояла біля дверей аудиторії та позіхала так, що ще трохи - й щелепу вивихну. Шкода, за Філлом неможливо було сховатися, щоб не соромитись перед натовпом: хлопець був майже однієї зі мною статури та небагато вище за зріст.

Зараз, за розкладом, була вступна лекція для всіх, хто пройшов вступні іспити взимку. Отже, є ймовірність, що серед них будуть інші потраплянці-маги.

- Добре, що ви всі тут зібралися, - замість привітання проголосив вже знайомий мені чоловік. Саме з ним я зіткнулася у дверях ректорату.

Відчинивши кабінет, він запустив до середини всіх учнів, а тоді зайшов сам. Дочекавшись коли всі розсілися, продовжив:

- Доброго дня! Мене звати Калрін Лавер, я декан магічного факультету. Тепер розповім вам про правила навчання в цьому закладі. Якщо у вас є запитання - відповім, якщо це можливо.

Як виявилося, цієї зими вступило набагато менше, аніж в попередні роки. І це за умови, що брали навіть з мінімальними магічними здібностями. Для не магічних спеціальностей, й то було більше охочих.

Потім декан наголосив, що книги з бібліотеки виносити не можна - лише за спеціальним дозволом вчителя та на короткий час. Навчатися належить за конспектами, які ми самі й напишемо відвідуючи лекції, тож пропускати заняття не рекомендується. Хоча за відвідуваністю майже ніхто не слідкує - усе на совісті учня.

Відрахування буває рідко. Іспити можна здавати кілька разів, але кожна спроба - платна. Звісно, можна піти самому, та якщо навчаєтесь “в борг”, то його прийдеться відпрацьовувати.

Наостанок Лавер додав, що за навчальним інвентарем кожен має стежити самостійно - і вчасно його поповнювати.

Наступною була лекція про немерців, скорочено - ВННтН. Їі проводив магістр Частвінг Ванлір, який детально розповів про методи поширення не мерців: від звичайного укусу - до спорів, поділу клітин та чарів.

Магістр використовував спеціальні кристали, вставлені в круглу коробку, щоб продемонструвати зображення. Дуже реалістичні зображення. Настільки, що навіть смачно пахуча їжа з таверни “Велика Ложка”, розташованої майже навпроти воріт школи й відома як недорога альтернатива їдальні, не викликала особливого апетиту.

Після великої перерви у нас з Філлом лекції розходилися: він пішов на "Прокляття" та "Алхімію", а я - на "Основи елементаристики" та "Основи артефакторики".

Коли зайшла до аудиторії, чорнявий чоловік уже сидів за викладацьким столом і з ентузіазмом читав книгу. Відірвався від якої він відірвався лише після дзвінка. Так, тут також були дзвони, як в моїй колишній школі в минулому житті - тільки нагадував більш цекровний дзвін. Дзин-донн.

- Добрий день! - голосно привітався вчитель, оглядаючи нас поглядлм своїх чорних очей. Мені, сидячи за першою партою, було добре видно їхній колір. - Мене звати Хельрік Дафстін. Сьогодні я проведу вступну лекцію, а наступного заняття, на спеціальному майданчику, ми перевіримо ваші нахили та можливості. А доки що - відкриваємо зошити та пишемо тему "Енергія елементів".

Сам магістр, повернувшись до нас спиною, почав малювати схеми на дошці. Я ж своєю чергою звернула увагу на його верхній одяг: в ньому мались прорізи для крил - яких не було зараз.

Кабінет артефакторики - останній урок у сьогоднішньому розкладу - був розташований у вежі й мав круглу форму. Столи стояли у два ряди, півколом та ярусами, що дозволило лектору спостерігати за учнями, не встаючи з місця.

Тут, я помітила, що окрім тих, хто був на вступній лекції, з'явилися нові обличчя. Ця група поводилася більш впевнено, тому прийшла до висновку: це старші учні, які також вирішили вивчити артефакторику. Й мала рацію.

Магістр Джозін Шиппер, як і його колеги, розпочав зі вступної лекції, а завершив поясненнями вплетення заклинання у майбутній артефакт. Окрім того, він видав цілий список тем, які потрібно прочитати та законспектувати до наступного уроку.

***

Початок нового навчального року всі учні вирішили відмітити в “Ложці”. Ми з Філлом теж приєдналися до веселощів - не відриваючись від колективу, хоча не ризикнули пити дешеве пиво діжками.

Довго не просиділа - мене чекала вечірня зміна. Залишивши однокласника, пішла мити тарілки в іншій таверні.

До речі, інших потраплянців я сьогодні так і не помітила. Ані на лекціях, ані в таверні.

04 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

У моєму житті з'явився ще один мучитель.

Хто знав, що у Філла так багато ентузіазму до навчання, що вистачить й на мене?

У перший день тижня - чотири нові предмети. Два перед обідом, "Травологія" та "Руни", та два після: "Побутові заклинання" та "Основи трансформації неживих об’єктів". Кожен викладач, прочитавши коротку вступну промову, одразу переходив до справи - лекції та практики.

На “Травології", у теплиці, ми вчилися відрізняти польову ромашку від гірської. Щодо мене - різниці немає, але магістр Індіелла лар Кілла півтори години доводила протилежне з такою пристрастю, наче від цього залежила доля світу. Я мовчки робила ескізи та нотатки в чистих зошитах, радіючи, що чудово малюю. Квіти, як живі виходили.

На “Рунах” було жвавіше. Магістр Дафна Яла цікаво та зрозуміло пояснювала, де саме руни можуть бути корисними, та як ними користуватися. А це було майже скрізь: від бойових заклинань, до артефактів.

На "Побутові заклинання" ми з Філлом прийшли після обіду. Не знаю, як хлопцю, а мені хотілося спати. Проте магістр Стефа Лійрра швидко розвіяла сонливість, демонструючи найпростіші заклинання прибирання пилу, яке ми відпрацьовували до кінця заняття.

На “Основах трансформації неживих об'єктів”, або “ОТНО”, теж проводились демонстрація та використання заклинань. І до кінця уроку мені вдалося зробити дерев’яну ложку з дерев’яної виделки.

Та вчителі на цьому не зупинилися - задали стільки домашньої, рукописної роботи, що довелось засісти в бібліотеці з перших днів. Щоб не почати відставати ще на старті. Якщо чесно, якби не мій новий друг, я б точно з тиждень байдикувала. Але мені не дали. Так, і якось ганебно стало. Я ж навчаюся для себе, а не для галочки, як багато хто в моєму минулому світі.

А ще від Філла дізналася про нову для себе расу - Ал’єри.

Шое залюбки розповів про свой народ та якось навіть пообіцяв продемонструвати другу форму. Мені було цікаво, яка вона виглядає. Взагалі, Філл не дуже відрізнявся від санкорів. Золотиста, як від засмаги, шкіра. Хвіст відсутній - він з’являється лише у другій іпостасі. А так - ті ж самі роги, ті самі гострі вуха, щоправда більше схожі на ельфійські. Густе волосся кольору чорного шоколаду, вишневі очі. На початку я прийняла його за напівкровку. А він, виявляється, Ал’єр! Південна раса Великої Пустелі.

Взагалі, як мені вдалося помітити, багато рас зовні дуже схожі між собою- особливо на перший погляд.

Про себе я змогла повідомити лише одне: що з тих, кого взимку притягнуло коло. А також, що я перевертень. Той факт, що також є драконом, вирішила поки зберегти в таємниці.

05 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Першим уроком сьогодні була “Геологія”. Я обрала цей предмет, оскільки він був пов'язаний з артефактами, Філл - через алхімію.

Магістр Кадмір Семо так захоплено розповідав про камені та метали, що я запідозрила в його родині гномів. Але високий зріст, гострі вуха та світло-блакитна шкіра скасували всі підозри. Філл же назвав цю расу - Кельтар. А ще додав, що, як і ал’єри, мають другу форму.

Магістр хутко креслив схеми на дошці, раз по разу поправляв каштанові локони, які падали на обличчя. Волосся "сиділо" від крейди, але чоловік цього не помічав - продовжував з ентузіазмом пояснювати, що до чого.

Другим було зіллєваріння.

Ось тут я опинилась у своїй стихії - і на мить замислилась над зміною спеціалізації. Напевно, на це вплинуло те, що я завжди ладила з пательнями та каструлями на кухні, в той час не лякалась експериментувати з приправами. А тут - все відповідно до рецепта. Легко.

З першої спроби вдалося приготувати найпростіше зілля проти застуди, чим викликала захоплення магістра Олівера Стера та пропозицією записатися на додаткові факультативи.

Це було дуже спокусливо.

Викладачі в школі рідко брали особистих учнів, але проводили додаткові заняття. За окрему плату та вільний від основного навчального розкладу, час. Але через жорсткий графік та роботу це було неможливо, тому довелось відмовитись.

Після обіду наші лекції з Філлом знову розійшлися. Він пішов на “прокляття”, я - на “Елементаристику”.

***

Як і обіцялося, замість кабінету, ми були на спеціальному майданчику, розташованому на подвір’ї. Це було не зовсім зручно, оскільки за календарем була весна, а сніг та морози навіть не чули про це. Змерзнути встигли всі - окрім, хіба що, самого магістра Дафстіна. Чоловік був без верхнього одягу й навіть розстебнув пару ґудзиків на сорочці.

- Отже, я хочу, щоб ви по черзі застосували ті заклинання, що викликають елементи, які ми вивчали на попередньому уроці. Хто буде першим? - але охочих не було. - Ті, хто продемонструє свої здібності, можуть зайти всередину грітися.

Це надало сміливості.

- Я, - зголосився високий хлопець, з яким в мене перетиналися уроки по трансформації та ВННтН. Від людей його відрізняло лише одне - світла райдужка майже на все очне яблуко.

- Ваше ім’я.

- Нікол Агін.

- У вас є три хвилини. Можете починати, - дав дозвіл викладач, попередньо зробивши помітку в списку який тримав в руках.

Хлопець вийшов до центру і почав виконувати завдання. Спочатку йому вдалося викликати вогонь. Трохи згодом - вітер. Але як не намагався, решта елементів мовчали.

- Досить, - зупинив спроби студента магістр. - Можете бути вільні. Хто наступний?

- Сандір Фоке, - вистрибнув до центру ельф-блондин.

Я його одразу пригадала. Йому вдалося приварити ложку до дна котла на уроці зіллєваріння.

А далі, щоб уникнути гармидеру, усі вишикувалися в чергу.

Емір Ролок. Брін Гріт. Гала Ірфон. Юлінар Вуджи. Орга Телл.

Називали свої імена однокласники, а я намагалася їх всіх запам’ятати.

- Ята Ольше, - нарешті дійшла й моя черга вийти до кола.

Отже, для початку потрібно розслабтеся, прислухатись до своїх відчуттів, і лише потім - кликати стихії. Для початку потрібен вогонь. Я вже вміла його викликати, дякуючи Террі. Але щось явно пішло не так, бо всі розмови різко замовкли.

І не дивно.

Полум'я танцювало навколо мене. Краплі води з розталого снігу висіли в повітрі, наче намистини. Із землі пробилися паростки. Вітер кружляв навколо, підіймаючи невеличку хуртовину. А ще - час від часу між цим спалахували маленькі блискавки.

- Достатньо! - наказав магістр, розвіявши заклинання. - Можете йти зігрітися.

- Дякую, - відповіла я, та хутко поспішила до школи. Мороз уже встиг пробратися під одяг, а в голові гуло - то від вітру, то від власного подиву.

***

На “Артефакториці” ми продовжували розбиратися з заклинаннями, та деякі моменти мені були не зрозуміли й вимагали додаткових пояснень. На жаль, магістр Шиппер навіть не натякнув на факультативи. А я б залюбки на них записалася, чимось пожертвував.

06 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Через сильний снігопад я ледь не запізнилася на першу лекцію з “Метіомагії”, але, як виявилося, даремно хвилювалась - вчителя ще не було. Тож, тепер позіхаючи, я підтримувала стіну біля кабінету в компанії таких саме сонних студентів: п’яти першокурсників та чотирнадцяти другокурсників. І було залишалось незрозумілим, то чи вони прикріплені до нас, щоб заповнити групу, чи ми до них - що виглядало більш вірогідним. А ще в голові свербіла думка: як маг, який навчає як контролювати погоду, не зміг розігнати снігову хуртовину?

- Вибачте за затримку. Ви самі бачите, яка за вікном погода, - запускаючи нас в кабінет, перепросив ельф, при цьому якось дивно посміхаючись. - Мене звати Фолвет Брінг. І, випереджаючи ваші можливі запитання, дам відповідь негайно: іноді вам не слід заважати природним явищам, навіть якщо вони створюють перешкоди. Тому пишемо тему сьогоднішньої лекції: "Побічні ефекти магічного втручання в погоду".

***

Біля кабінету “ВННтН” мене очікував схвильований натовп першокурсників.

Усіх цікавило одне: звідки я навчилася одразу володіти всіма стихіями. Адже зазвичай самостійно прокидається одна стихія, дуже рідко - дві. Третьою та четвертою вдається опанувати лише після довгих тренувань.

А відповіді, яка б їх задовольнила в мене не було. Бо виходило, що сили, якими володіла, я отримала від Головно - так тут називали самого верховного бога. А це означало б, що я маю зв’язок із жерцями. А це не дуже добре для магічного середовища.

Та й брехати не хотілось.

Тож скориставшись тим, що лише Філл поки знав про моє чужосвітне походження, все ж ризикнула йому розповісти, відповідала коротко: “вроджений дар”. У цьому була велика частка правди - адже перед тим, як потрапити в цей світ, я й справді… перенародилася.

***

Після навчального дня ми з Філлом засіли в бібліотеці виконувати домашню роботу. І хоча завтра був день самостійного навчання, та бібліотека працювала - працювала і я. Але в іншому місті. Мене спочатку здивувало, що в цьому світі також є вихідні. Якось вони не дуже вписувались у мої уявлення середньовіччя. Та згодом з’ясувала: це поняття притаманне лише магічним містам.

- Гей, ти! - хтось гукнув не дуже голосно, але для тиші бібліотеки цього виявилось більш ніж достатньо. - Я до тебе звертаюсь.

Від читання довелося відірватися та підняти голову, щоб дізнатися, хто в нас тут такий… невихований. Переді мною стояла чорнява дівчина, в компанії подруги. Її обличчя пуло перекошено від зневаги.

- Це ти в нас така цяця, про яку всі говорять?

- Що? - лише й змогла сказати у відповідь. Я щіро не розуміла, про що йдеться. Філл, що сидів навпроти, також мав розгублений вигляд.

- Дурною не прикидайся. Це ти в нас така обдарована?

- Здається, Корнелі, вона й не прикидається, - втрутилась друга, білявка. - Поглянь на ці пусті очі. Поставлю питання інакше: ти та першокурсниця, що викликала з першого разу всі стихії?

- А вам що до цього? - я ледь стрималась. Від обох дівчат віяло зневагою, що перемножувалась із заздрістю. Мабуть, потрібно все ж придбати захисний амулет.

- Відповідай на питання, - не помічаючи моєї люті, продовжила брюнетка.

- Навіть не збираюсь. Того прошу по доброму: відійти й не заважати нам.

- По-доброму? Ти? - здавалось скривитися більше неможливо, а он на тобі - вийшло.

- І я, - встряв в перепалку Філл.

- Такий великий і страшний…

- Що вам на справді потрібно? - перебила я білявку. - Бійка? Легко. Хочеш - вийдемо на вулицю.

Я повільно встала, не зводячи з них погляду, й подивилась згори донизу.

- Ти про це ще пожалкуєш, - зашипіла чорнявка, та підхопивши подружку, пішла геть з бібліотеки.

- Й що це було? - запитала я у Філла, коли ми залишились на одинці.

- Здається в тебе з’явилися вороги.

- Я б так не сказала, - втрутилась незнайома люшитка з сусіднього столу. - Це кімнатні хом’яки однієї дуже не приємної особи. Можу навіть джуб поставити, що то вона їх на тебе нацькувала.

- Як же звати цю… особу?

- Айша Батарлі. Вступила до школи восени. Хоча “вступила” - це голосно сказано. Її виперли з дому, щоб навчилася спілкуватися з розумними. Але, як бачиш, позитивних результатів немає. До речі, Олдрі Флок звати. Я вже третій рік тут, тому багато про кого знаю, - вона усміхнулась, але не глузливо, а радше доброзичливо. - Ось ти, наприклад першокурсниця, яка ще не почала навчання, а вже встигла здивувати заступника декана. Мені про це Елбан розповів - ми з ним разом навчаємося. А про тебе поки даних немає, - це вже було адресовано Філлу. - Хоча дуже цікаво чого ти тут навчаєшся, а не в Коріфу.

Це питання не сподобалось Філлу. У хлопця аж серцебиття посилилось від люті. Та він добре тримався. Мабуть, розумів, що нова знайома просто цікавиться, а не намагається дошкулити.

Тому мені довелось швидко повернути розмову в попереднє русло.

- І чим в майбутньому може зашкодити ця Айша?

- Дрібними неприємностями. На щось більше вона не здатна. Хоча магічний потенціал досить великий. Та на заваді стає характер.

- А чого вона до мене причепилася?

- Які хитрі. Безкоштовно майже всю інформацію від мене отримали. Але все одно поділюсь- мені не шкода. Айша з дитинства звикла бути в центрі уваги. Спочатку вдома, потім при дворі, а зараз розраховувала в школі. І десь пів року їй це вдавалось. Погляди всіх - заздросних й не дуже наречених - були прикути до неї. Аж тут з’являєшся ти. Не аристократка. Без підтримки роду. Приперлась невідомо звідки - й через три дні перебування про тебе усі говорять. Звісно, її це розлютило. Тож й прислала до тебе своїх “хом’яків”. Подивитись та оцінити рівень небезпеки. Але ще раз кажу: сильно не хвилюйся через неї. Тут є кому дати їй відсіч. Мені вже час, але якщо буде щось потрібно - звертайся. Допомагаю не завжди безкоштовно, але за любки беру оплату свіжими плітками.

І пішла, розмахуючи пензликом на хвості, задоволена собою. Ця Олдрі, на перший погляд та емпатію - не погана дівчина, просто любиит пліткувати.

- І це вони ще не знають, що ти чужинка, - дивлячись в слід старшокурсниці, тихенько сказав Філл.

- То хай дізнаються якомога пізніше. А краще - взагалі ніколи, - підвела я підсумки.

Бажання залишатись якомога не помітнішою переслідувало мене ще з минулого життя.