Щоденник Яти Ольше. Том І

Частина ІІ "Весна 157" - 5 -

10 Кветовія 157р.

Маг-Рівік

Трансформація неживих об'єктів на цьому уроці досягла наступного рівня. Зараз увесь навчальний час, ми намагалися з яшми тигрової зробити яшму стрічкову. Для полегшення завдання на дошці було намальовано дві структурні схеми, дещо віддалено нагадували молекулярне з'єднання.

Отже, необхідно розібрати камінь на молекули, змінити їх та поєднати в іншому порядку. І тільки я зосередилась, як за сусіднім столом почулося: "Бабах".

Я повернула голову в бік вибуху.

У одногрупниці на ім’я Біра були всі руки в крові, а сама дівчина перебувала на межі втрати свідомості.

- Заспокойся! - прогримів голос магістра Амергі, в спробі перекричати ґвалт серед учнів, а потім спокійно звернувся до травмованої учениці: - Дайте вас оглянути. Так, травми не смертельні. Зараз вам допоможуть дістатися до цілителів, але спочатку скажіть, що сталося?

- Це її провина! - тицяючи закривавленим пальцем звинуватила мене.

- Ви впевнені?

- Так.

- Що ж. Панове Нікол, Браін - проведіть постраждалу до цілительського крила. А ви, Філлігран, покличте ректора. Решта - залишаються на місці, нічого не роблять та не чіпають.

- Але магістр… - почала я, та напоровшись на погляд, так і не продовжила.

- Не зараз. Прийде ректор - хай розбирається.

Звинувачення в мою адресу були незрозуміли, бо, незважаючи на зусилля Айши, стосунки з дівчатами з мого класу були добрими. Так, вони мені трохи заздрили, але завжди зверталися за допомогою, запитували, консультувалися - та ніколи не звинувачували.

Ректор Варлін прийшов не сам, а в компанії з деканом. Лавер ретельно оглядав місце події, тоді як ректор допитував мене, сидячи за викладацьким столом. Я ж поетапно розповідала про кожен свій рух.

- Вини учениці тут немає, - підвів підсумок декан.

- Але поранена дівчина стверджує протилежне.

- Ви ставите під сумнів мою компетентність?

- Що ви...

- Зараз ми ще поговоримо з дівчиною, а ви їй краще призначте додаткові завдання. Оскільки вона не в змозі розрізнити, де сама винна, а де - допомагали. І ще. Ви знаєте що робити.

- Так і зроблю. І те, і інше, - пообіцяв Амергі.

- Вас же, пані Ольше, чекаю у своєму кабінеті після закінчення занять, - додав декан.

- Звісно.

Хотілося запитати: “Нащо?”, та розуміла недоречність.

Дочекавшись, коли за керівництвом зачиняться двері, магістр звернувся до нас.

- На жаль, на сьогодні практика закінчилася. Решту часу ми витратимо на лекцію про безпеку. Також на наступний урок підготуєте письмову роботу на цю тему. Що ж, почнемо.

Всі дістали конспекти, та під монотонне читання заскрипіли пір’ями.

11 Кветовія 157р.

Маг-Рівік

- Що я чула? Ти намагалася вбити однокласницю! - проходячи повз, з насмішкою прогавкала Айша.

Ми з Філлом стояли біля кабінету ВННтН, занурені у читання попередніх лекцій, як раптом на горизонті намалювалось ЦЕ… незмінне джерело проблем.

- Звернись до цілителя, бо в тебе великі проблеми зі слухом! - вибухнув Філлігран, перш ніж мені вдалося відкрити рот.

Не знаю, як Айша, а я від цих слів, ошаленіла. Тихий та непомітний хлопець сьогодні явно встав не з тієї ноги. Я лише зараз помітила, наскільки роздратованим був друг - і причиною цього була не Каштанка. Захисний артефакт, нещодавно придбаний в пана Прієра, досить добре захищав від впливу чужих емоцій. Він був виконаний в формі сережки, для чого довелося пробити вуха - в чому мені допоміг Вальдегор. Сама собі я не наважилась.

- Як ти смієш? Ти, нікчема, не смій навіть рота відкривати, а не то…

- Це ти ретельно слова обирай. А то зубів не дорахуєшся, - втрутилась я, бо шкіра Філла потемніла, а його очі погрожуючи спалахнули. - Між іншим, ми с деканом поспілкувалися де с ким - і з’ясувалась не надто приємна інформація: що хтось погрожуючи учням розправою змушує їх порушувати правила та закони. Не знаєш хто це?

- Ти на що натякаєш, безрідна?

- А ти здогадайся. Увімкни свій маленький мозок, та змасти в ньому шестерні - може розумна думка з’явиться. А зараз - рота закрила та пішла, куди йшла. Не турбуй інших.

- Ти ще пожалкуєш що зі мною зв’язалася. За приниження заплатиш. Ви обидва. Зрозуміло?

- Будемо чикати, - сказав Філл, при цьому тихо гарчав.

На останні слова дівчини я не звернула уваги. Але от цікаво: якщо не вмієш вийти переможницею у словесній битві - навіщо її починати? Я, наприклад цього не вміла, то й не лізла зайве.

- Як добре, що сьогодні на мені захисний артефакт, а то ходити Айші без голови. А тебе яка муха укусила? - запитала я друга.

- Потім розповім. Коли залишимося на одинці.

***

“Потім” наступило після закінчення четвертої лекції, коли ми засіли в бібліотеці.

- Я сьогодні отримав листа з дома, - розпочав Філл свою історію.

Однієї цієї фрази вистачило, щоб нагострити вуха. Це був перший раз, коли друг говорив про свою родину.

- Новини - не веселі. Батько захворів, але мати до нього не пускають. Вона переживає, що його спеціально чимось труять, щоб потім списати смерть на невиліковну хворобу.

- Ого! - тільки й змогла сказати. - А докладніше?

Хотіла - отримала.

У ал’єрів було поширене багатоженство, а також рабство та гареми. Перші дві дружини-людинки Яснінга, батька Філла, були рабинями, поки не народили господарю по сину, після чого отримали волю та статус дружини. Алолі, мати Філла, стала дружиною за стародавніми традиціями, бо була вільною, належала до аристократичної, старовинної родини, та носила титул “кайра”, це означало, що всі її предки були вільними ал’єрами, без краплини чужинної крові. Саме в таких шлюбах народжувались спадкоємці. Але Філлігран народився з магічним даром, що ставило під загрозу його статус. Інших синів у Алолі не народжувалось. Скориставшись цим, дві перші дружини почали мутити воду та шукати спільників, щоб усунути Філла. Але на сторону Алолі встали аристократи, тому було вирішено, що Філл має здобути магічну освіту. Яснінг погодився та вислав сина в віддалений маєток, де зібрав вчителів. Така була офіційна інформація. Насправді ж брат матері Тетухі таємно вивіз племінника, та сховав тут в Маг-Рівіку, якомога далі від рук перших дружин. А поки головного спадкоємця не було поруч, дві гадюки вирішили усунути чоловіка, щоб потім дратись, чий син займе місце батька.

- А хто надає їм підтримку?

- Торговці, які їх подарували. Вони сподіваються отримати послаблення, коли влада зміниться. Хочуть відновити свої впливи і розширити торгівельні шляхи без зайвих перепон

- Чого тоді твій батько не арештує жінок за зраду?

- Того що все це - лише здогадки. Прямих доказів немає. В мене є припущення, що за спинами торговців стоїть ще дехто, у кого голова краще працює. Хтось, хто майстерно ховається за чужими спинами і управляє процесами з тіні. Тому батько змушений діяти обережно - одна необачність, і вся його родина опиниться під загрозою.

- А точно ніхто не знає, де ти зараз?

- Так. Ми з мамою спілкуємось через таку ж скриньку-телепорт, як в тебе, але не ельфійського виробництва. Сподіваюсь дядько не дасть маму образити та врятує батька. Але все це - лише надії. Навколо багато змов і тіней, тому кожен день може змінити все.

13 Кветовія 157р.

Дикий Ліс

Сніг у лісі повністю розстав, земля висохла й навіть з’явилася перша трава. Тож ми вчотирьох, включно Самідіра, йшли в ліс за вампіром. У голові одразу намалювався моторошний сюжет, на який я лише посміхнулася про себе - хлопці все одно не зрозуміють. Тринадцятого числа вампір заманює свій обід…

На щастя, Вальдегор нас не вів на обід, а от подивитися на майже зруйновану фортецю - так.

Фортеця - це, звісно, голосно сказано. Захисний рів давно поріс кущами. Від стіни одна назва - розвалилася повністю. Замість моста - повалене дерево. Одна з чотирьох веж була знищена до фундаменту, дві - наполовину, але четверта була цілою. Навіть дах на місці. І скло у вікнах. Скло!!!

- На неї накладено заклинання збереження, - пояснив Гор.

- А воно пропустить нас в середину?

- Так. Я вже заходив туди.

Ось де він останні дні пропадав - лише на вечерю повертався.

Обережно, крок за кроком, ми, проходячи між уламками колишньої стіни, дісталися дверей, що вели до вежі. Вальдегор поклав руку на ручку - і одразу на дверях спалахнув малюнок, щось клацнуло, замок відчинився.

За порогом була досить маленька кімната з ще одними дверима та гвинтовими сходами, щовели вгору та вниз. Повітря тут було сухим, трохи запиленим, але без гнилі чи цвілі - ніби час сюди не наважився заходити. Кам’яна кладка стін залишалася міцною, хоча в деяких місцях вгадувались тріщини.

Проігнорувавши двері, вампір упевнено почав підійматися нагору. Ми - слідом.

Другий поверх приголомшив. Це була повноцінна вітальня. Простора, із високою стелею. Уздовж стін стояли дерев’яні шафи з різьбленням: одні відкриті, інші засклені. Дивани й стільці - з масивного дерева, оббиті тканиною, що колись була оксамитовою. На підлозі - потертий, але досі барвистий килим. У кутку стояв камін, оздоблений чорним мармуром, а над ним - картина.

- Це не все. Йдемо далі.

Третій поверх повністю займала бібліотека. Полички тут сягали стелі. Вікна були високі, стрільчасті, також зі склом, що розливало на підлозі м’яке мерехтіння. Декілька крісел та невеликий стіл свідчили про те, що тут колись справді читали, а не просто зберігали книги. І хоча більшість томів були вкриті пилом, вони виглядали цілими.

- По магії тут нічого не має, за винятком декількох довідників по зіллєварінню, - сказав Гор помітивши блиск в моїх очах.

- А що тоді в них?

- Я, звісно, не все перевірив, але здебільшого - романи. Є про кохання, пригоди, навіть детективи. Але є одне "але".

Я взяла першу книжку й зрозуміла про що говорив хлопець. Я не розуміла ані слова.

- Ого. Це письмо зараз мало хто зможе прочитати, - сказав Філл, також відкривши першу-ліпшу книжку.

- Ото й дивне. Я з легкістю можу прочитати. Так що, якщо є бажання, можу навчити вас обох.

Бажання було. А в Філла - навіть більше, ніж у мене. Але чого не було - так це вільного часу.

- Потрібно придбати або створити артефакт-перекладач, - прийшла я висновку. Зрештою, якщо книги не розсипалися від часу досі, то за рік з ними нічого не трапиться.

На наступному поверсі була спальня - неймовірно збережена, як для такої давнини. Широке ліжко з різьбленими балдахінними стовпами, прикрите тканиною. Дзеркала у рамах із темного дерева. У стінах - приховані ніші для речей, а в одному з кутів - невеликий камін.

Схована за непомітними дверима ванна кімната стала справжнім шоком. Тут було все: кам’яна купіль, мідна фурнітура, навіть залишки ароматичних масел у флаконах. Хто б не жив у цій вежі - він знав, що таке комфорт.

Перший поверх, який ми проминули, займала простора кухня з їдальнею. Усе - зі слідами колишньої розкоші: начищені до блиску котли, довгий дубовий стіл, підвішені на ланцюгах казани та жердини для сушіння трав.

А ще у вежі був підвал і горище, куди ми заглянули з Вальдегором уже наприкінці оглядин.

Підвал - вузький кам’яний прохід зі сходами вниз, прохолодний і майже не вогкий, що вже було дивом для споруди такого віку. Колись тут зберігали продукти: в кутку ще залишилися старі полички, глиняні банки й навіть діжка, у якій досі відчувався запах квашених овочів. Біля стіни - кілька дерев’яних ящиків із залишками якихось круп, давно всохлих, але досі впізнаваних. У сусідній кімнатці невеликий льодовик, заглиблення в підлозі, з обкладеними каменем стінами. Колишні мешканці знали, як тримати холод. І хоча зараз тут лише спокійна тиша та запах старого дерева, не покидало відчуття, що колись ці кімнати могли бути й більш таємничими - чи то сховком, чи то притулком.

Горище виявилося ще цікавішим. Довгий скрипучий люк у стелі третього поверху відкривався ривком, а драбина - хоч і стара, але досі міцна. Там, під дахом, було захаращене, але дуже затишне просторе горище, куди крізь маленькі круглі вікна пробивалося м’яке світло. Повсюди - стоси тканини, порожні скрині, старі вішалки, навіть якийсь манекен у потертому плащі. Зовсім не в дусі нинішньої магії, зате з душею.

Гор збирався навести тут порядок й до літа перебратися сюди жити, аби не спати на незручному дивані. Щоправда, пообіцяв снідати, обідати та вечеряти в Лісовому Будинку.

Порадував - так порадував. Тепер я буду боятися кожного шелесту вночі, поки не звикну. Добре хоч, що фортеця знаходилась десь за пів години пішої прогулянки в добру погоду.

15 Кветовія 157р.

Маг-Рівік

В обідню перерву я знову поєднувала поїдання овочевого рагу та читання конспекту з елементаристики. Філла поряд не було - хлопець міцно засів в бібліотеці. Мабуть, вирішив пройти два курси за рік. Тому скрип стільця поряд став несподіванкою.

- Привіт, - привітався незнайомий хлопець. - Мене звати Шион.

- Ята, - коротко представилася у відповідь.

- Я довго спостерігав за тобою.

Чудово. І що з того? Яку реакцію це повинно викликати?

- Отже, думаю, чи можна запросити таку гарну дівчину на побачення?

А ось це несподівано. Враховуючи те, що від хлопця пахло Айшою на один тул рак, ситуація ставала цікавою.

- І куди? - запитала я. Інтерес переважив - стало цікаво, на яку гидоту в них вистачило фантазії. Бо на комплементи була мізерна.

- В одне миле місце. Я знаю чудову таверну, де подають найсмачніші солодощі.

Яка зворушлива наївність. Мені навіть не довелося знімати артефакт, щоб відчути загрозу.

- Я на цьому тижні зайнята. Давай наступного.

Відповіла, а сама спостерігала як змінювався вираз обличчя співрозмовника - від нетерплячого до переможно-радісного.

- Домовились, - й, не прощаючись, підхопився та побіг. Точно - доповідати про успіх.

19 Кветовія 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні ми з Філлом та Уллою знову залишились без обіду. Закопавшись у запилені книги, кожен шукав потрібну йому інформацію по зіллєварінню. Саме я шукала, де, окрім зілля проти виразки шлунка, використовується трава під назвою “Царкораг”. У моєму минулому світі такої не було, тож навіть уявлення не мала.

- Я як не подивлюсь на вашу компанію - ви завжди щось читаєте, пишете, чи досліджуєте. Що цього разу? - запитав Леорі.

- Зіллєваріння.

- Який багатий та різноманітний список предметів.

- Є таке.

- Завтра ми з друзями збираємося до однієї таверни. Посидіти, поїсти, послухати виступ барда. Приєднаєшся до нас?

Друге запрошення за тиждень? Це насторожило, я обережно зняла артефакт. Нічого підозрілого від хеда не відчула - лише суцільна дружність та зацікавленість.

- Не можу. У мене весь час поділено між навчанням та роботою.

- Й зовсім не має вільної годинки?

- Вільні годинки зустрічаються дуже рідко. Та й їх витрачаю на тренування.

- З другом. Я пам’ятаю. Тоді іншим разом. Я навіть знаю, коли він буде, - не втрачав надії Леорі.

- І коли?

- Тридцять п’ятого кветовія. Гулятиме все місто. Тож закінчуй свої справи - і нумо гуляти. Буде весело, обіцяю.

- Це запрошення?

- Так.

- Ну добре. Якщо гулятиме все місто - трохи виділю часу.

- Домовились. Бувай.

- Бувай.

Хлопець пішов, а я збиралася повісити сережку на місце, коли повернулися Філл з Уллою. І мене накрило - емоції, що лилися від цих двох: закоханість, бажання… і водночас чітке усвідомлення, що їм ніколи не бути разом. Аж мурахи по шкірі побігли від моторошності, тому поспішила повісти артефакт на місце.

Жах.

В цьому світі кожна раса боролася за чистоту крові, тому дуже рідко зустрічались змішані шлюби. А напівкровки частіше, були бастардами та вигнанцями серед родичів.

- Про що щебетали? - запитала Улла, вмощуючись на сусідньому стільці.

- Запрошував на якесь свято.

- На Еудірон. Свято цвітіння, - здогадалася дівчина.

- На що?

- Це свято квітів. Обов’язково на нього сходи. Якщо не хочеш з Леорі - йдемо з нами.

- Як не глянь, від свята не відверчусь. Добре, сходимо. А зараз може, ви знайшли де ця трава використовується?