Щоденник Яти Ольше. Том І

Частина ІІ "Весна 157" - 7 -

35 Кветовія 157р.

Маг-Рівік

Відзначання свята Еудірона почалося ще з вечора.

В парку, біля гільдії магів із самого ранку прикрасили дерева різноманітними стрічками та квітами. В повітрі літали ілюзії метеликів та птахів, а магічні ліхтарики з пелюсток плавали у повітрі, розсіюючи м’яке світло. Біля кожного дерева вісіли стрічки бажань - усі охочі могли написати мрію й прив’язати її до гілки, сподіваючись, що воно збудиться.

Повсюди стояли лотки з готовою їжею: невеличкі смаженні шматочув м’яса та риби, солоні пиріжки, та солодощі. Біля них - бочки з вином, пивом, елем чи сидром. А ще - музика, яка лунала звідусіль, хоча музикантів видно не було. Магія. Можуть, коли хочуть.

У центрі парку палало велетенське багаття, прикрашене різнокольоровим камінням. Навколо вогнища танцювали парочки - спочатку повільно, по колу, а потім усе веселіше. Кажуть, якщо пара тричі обійде вогонь, тримаючись за руки, то їхнє почуття не згасне цілий рік..

- Нічого собі, - оцінила масштаб гуляння. Я прийшла в парк після роботи в “Ведмедику” й вважала, що більшість гуляк вже втомиться. Але ні - охочі веселитися все підходили й підходили.

- А ти що думала? Це одне з самих улюблених свят серед магів. Це свято не лише цвітіння квітів, а й кохання, - пояснила Улла.

Ми прийшли вчотирьох: я, Улла, Філл та Вальдегор. Вампір уже був знайомий з соліенкою. Було вирішено довіритись дівчині й розповісти декілька таємниць. Подружка прийнала новину спокійно - навіть із деякою цікавістю. Її бажання дослідити “вплив крові дракона на вампірів”, могла з легкістю суперничати з ал’єром.

- Ну що? Так і будемо стояти? Чи підемо танцювати? - запитала Улла, та потягла Філла до кола танцюючих.

Ми з Гором також приєдналися до них. Завдяки Террі я тепер не відтоптувала ноги партнеру.

Гуляла тут, мабуть вся школа. Через два танці Гора змінив Леорі, а потім - Віткар. Сам же вампір витанцьовував з Олдрі. Фіону бачила з Джером, а Ванду - з незнайомим хлопцем. Соренто ж руки не відпускав гарної іллінки, наче боявся, що її вкрадуть. Навіть пара Елбону знайшлася.

У перервах між танцями пили вино чи ель. На мене алкоголь не діяв: драконів організм вважав його за отруту та хутко знешкоджував. Замість випивки я зняла сережку-артефакт - і в “колисці” чужих емоцій гойдалась, як п’яна.

Останнім з ким мені довелося танцювати, був Нолан. Було вже далеко за північ, коли перевертень з’явився поруч, мовчки просяг руку. Ми танцювали мовчки - жодної зайвої репліки, лише обережні доторки та погляди. Потім він ввічливо запропонував провести, але я відмовилась, запевнивши, що додому йду не сама - Улла та Філл залишались в мене сьогодні на ніч. У подруги був день народження першого травневого, тож зранку неї очікував сюрприз.

01 Травневия 157р.

Дикий Ліс, Маг-Рівік

Сонце тільки почало сходити, а ми з Уллою пішли до галявини в лісі збирати квіти. Хлопці удавали вигляд, що сплять, а щойно ми пішли з дому, одразу з Кошою взялися готувати святковий сніданок.

Про день народження подруги я дізналась випадково, тож соліенка навіть не здогадувалась, що на неї очікувало. Звісно, джерелом раптової інформації стала Олдрі - середньовічний гугл на ніжках.

Коли ми повернулися, накритий стіл зі святковим сніданком уже очікував. А які були щасливі очі Улли, коли почали дарувати їй подарунки - передати словами неможливо.

Дівчина аж розплакалась.

Як виявилось, в неї є сестра-близнючка, якій батьки приділяли всю увагу, частенько забуваючи, що є ще одна. Саме тому Улла навчалася тут, у Маг-Рівіку, а не в Маг-Коріфу, який був ближче додому. Вона хотіла втекти від ролі тіні Одди, на яку її прирекли батьки.

***

Яскраве сонце, так сяяло за вікном, що не дозволяло нормально концентруватися на лекції, особливо після майже безсонної ночі. Його промені грали у молодому листі дерев, відображалось на дзеркальних поверхнях, пускало “зайчиків”, тим самим привертаючи до себе увагу. Навіть старанний Філл ні-ні, та й подивиться у вікно.

- Може, все ж таки звернете увагу на те, про що розповідаю? - запитала магістр Яла, привертаючи увагу. - Й хто придумав працювати у святковій день? Ніякої ж користі від сонних учнів. Краще буде вам дати це завдання додому. Отже, записуйте які довідники вам знадобляться.

Пір’я дружно скріпили по пергаменту.

***

На аретфакториці було більш веселіше. Ми проходили кристали охолодження та нагрівання, які багато хто використовував у повсякденному житті. Після закінчення, коли йшла до холу, де на мене чекала Улла, я розмірковувала, чи вистачить мені знань, щоб самостійно їх виготовити, чи краще купити в крамниці. У вежі, яку собі уподобав Гор, нічого подібного не було.

- Вважаєш, що якщо будеш корчить з себе сором’язливу зубрилку, на тебе більше чоловіків поведеться? - противний голос Айши відволік мене від думок.

Я не одразу зрозуміла, що звертались саме до мене, бо занурилась в розрахунки. З новою пам’яттю було не важко робити елементарні підрахунки на ходу.

Давно я її не чула й не бачила. Навіть вчора на святі вона була відсутня разом зі своєю шайкою.

- Оглухла, чи що? - ніяк не заспокоювалась Каштанка.

- Чого знову гавкаєш? Від гніву, що на тебе ніхто більше не звертає увагу?

- Мені ці низкородні не потрібні! - розізлилась дівчина.

Всі, кого Айша встигла дістати, називали її Каштанкою. Але коли та дізналася, що це собаче прізвисько, вибухнула вулканом злоби. Свідки розповідають, що навіть вікно розбила від люті.

- Я гідна найкращого.

- Це чудово. От постій тут гідно та помовчи. Тобі воно дуже личить - мовчання. Навіть розумною здаєшся.

- Як смієш? Шкода, що тебе не заарештували? - порада пройшла крізь мозок й навіть не заціпила його.

- За що? - здивувалась я.

- За привороти та проституцію. Мені Руперт все розповів. Як ти зі своїми подружками плату за клієнтів не поділила.

- О, сила! Айша! Благаю тебе, прояви уяву та придумай щось нове. А то ця плітка вже застаріла та неактуальна.

І пішла. З гордо піднятою головою. Як зазвичай.

Так виявляється Айша водить дружбу з головою магічної охорони. Тоді не дивно, що він кривиться кожного разу, коли зустрічається зі мною.

***

Сьогодні було вирішено пропустити похід до бібліотеки. Замість неї ми з Уллою Вальдегором гуляли по крамницях готового одягу. Літо на носі, в теплих речах вже парко. Спочатку тягти за собою вампіра не хотілося, але якщо сорочку ще можу купити на око, то взуття - ні.

Першим місцем нашого мандрування стала ювелірна крамниця - вирішили спробувати продати необроблені алмази, знайдені Гором. Камінці були розміром з голубине яйце.

- Ось це дуже сподобається вашій дівчині, - перше що ми почули, увійшовши. А перше, що побачили - Санрея, який обирав прикрасу.

Окрім мага та ювеліра в залі був і Суфо.

- Доброго дня, - привітався з нами інший працівник, як дві краплі схожий на першого. - Чим можу бути корисним?

- Ми хочемо продати цей камінець, - відповіла я, й протягла на долоні один алмаз.

- Подивимось, подивимось. Гм. Камінчик із вадою. Багато за нього не дам.

- Ви впевнені? - перепитала я, бо знала, ювелір бреше. Я, як дракон, відчувала каміння - і цей був чистим.

- Звичайно.

- Шкода. Дякую за інформацію.

Забравши камінь, ми майже вийшли з крамниці, коли я краєм вуха почула:

- Клієнт заплатив підробкою. Таке буває, - пробуркотів головний вартовий.

Що на це відповів Санрей - не почула. Бо довелось в прямому сенсі тягти Вальдегора за руку. Бо вампіру дуже захотілося почати виясняти відносини, а в самого навіть документів немає.

Якось не добре місяць почався.

Камінці ми здали в “Платиновій Кірці”, де мене зустріли як рідну.

Окрім продажу, в мене відбулася розмова з паном Грорином. Я попросила, якщо з’явиться така можливість, передати до філії в Мілет-Дуна інформацію: якщо там з’явиться чужинці Галеон Талек чи Лавена Сольвейг, щоб повернути борг, то їх розшукує Ятаар Ольше, з якою можна зв’язатися через мережу цього банку.

Пан Грошин пообіцяв передати інформацію, але попередив: розумні, яких я розшукую, можуть й не захотіти, щоб їх знайшли. Я це чудово розуміла. Але все ж вирішила спробувати.

Після банку ми пройшлись по крамницях, а потім ще трохи погуляли в місті, яке продовжувало святкувати Еудірон.

04 Травневия 157р.

Дикий Ліс

Вежа була готова до переїзду вампіра. У зв’язку з цим ми влаштували невеличкий пікнік на свіжому повітрі.

Вальдегор смажив мариноване м’ясо на вогнищі, Самідір, у вигляді вовка, сидів поруч, очікуючи смачненького шматочка. Я й досі дивувалася, як фамільяр їсть все підряд, в залежності від іпостасі - від трави, до сирого м’яса. Улла читала якусь книжку, а я за допомогою Філла розбирала кам’яні завали якими було засипано двір колишньої фортеці. Переносили ми їх, звісно, не в ручну, а за допомогою заклинання левітації.

- Було б добре магією відновити фортецю повністю, - мріяла я.

- Взагалі-то існує заклинання відновлення, - відірвавшись від роману, озвалася Улла. - Але воно не з простих і потребує колосальних зусиль та величезного магічного резерву.

- А ти його знаєш?

- “Знаю” - це гучно сказано. Читала про нього раз у п’ять років у сімейній бібліотеці, у щоденнику дідуся. Може, щось і збереглося десь у глибинах пам’яті, не більше.

- Треба буде в шкільній бібліотеці пошукати, - вступив до розмови Філл.

- Так кажеш, нібито тобі мало, що ти вже шукаєш.

- З містом, назву якого знайшли раніше, поки зайшов в глухий кут.

Усі важко зітхнули. Ніхто з нас більше нічого не знайшов. Єдина надія - на Террі. Може в бібліотеці ельфів щось знайдеться. Складалось враження, що хтось навмисно знищив усю інформацію про Вільні Землі, включно з Диким Лісом.

- Може, досить теревенити? М’ясо готово, підходьте, беріть, - запросив нас Вальдегор до столу.

Першим, звісно, був Самідір. Махаючи хвостиком, випрошував найсмачніші шматочки.

Головною темою цього дня стало, що Вальдегор, як справжній вампір буде жити в замку, та пити кров дів замість чаю на сніданок. Про кров розумних, звісно, був жарт - Гору вистачало звичайної їжі, а кров звірів він пив лише двічі - після того як спробував мою. З часу нашої першої зустрічі вампір добре набрав вагу - навіть рельєф м’язів з’явився. Щоправда, їв він стільки, ніби в нього замість шлунка - чорна діра. І куди це потім дівалося?

А ще ми обговорювали, що робити з Айшою та як вгамувати її жадобу помсти. По школі продовжувала ходила плітка, що я торгую своїм тілом. Мені до неї було байдуже - рано чи пізно правда спливе на поверхню. Але Філл наполягав, що в майбутньому це може вилізти боком.

- А ще добре, що вона не знає, що незаміжня дівчина живе з хлопцем в одному будинку. Ото буде привід по пліткувати, - додала Улла.

- Колись я не стримуюсь й зверну їй шию, - пообіцяв Філл.

- Краще прийми другу іпостась, дочекайся у темному провулку та налякай, - порадила я.

- Тоді вже краще лякати Вальдегором. Вампір - це дійсно страшно, - знов додала Улла.

- Для чого лякати? - здивувався блондинчик.

- Щоб після кожного переляку дзюрила в штани, - вже відповіла я.

На мене всі подивилися.

- Я от дивлюсь на тебе та гадаю: ти серйозно, чи жартуєш? - запитав Філл.

- Сама іноді не знаю. Здається, в моїй голові живе дві особистості: одна й голос подати боїться, а друга постійно шукає пригод.

Просиділи ще десь годин дві, аж раптом я відчула, що нібито за нами спостерігають.

- Що не так? - запитав Вальдегор, помітивши, що я кручу головою, в пошуках спостерігачів.

- В мене відчуття, що за нами хтось стежить з лісу.

- Не задлося. В мене також, - поділився блондинчик. - Підемо перевіримо?

- Що перевірите?

- Ліс. Ти посидь тут з Уллою, а ми швидко.

Не встиг Філл навіть щось сказати, як ми втрьох сховалися за густими гілками ялинок.

Самідір, хутко перебираючи чотирма лапами, біг попереду винюхуючи чийсь слід. Отже, мені не здалося. Кроків десь за двісті ми надибали відбиток підошви чобота. Це був не мій і не вампіра - розмір не збігався. Може, у Філла, після повного перетворення й буде такого величезного розміру, але одногрупник тут не змінював іпостать.

- У-ху, - почулося з гори.

Я підняла голову. На гільці дерева сидів чорний птах, дуже схожа на сову з кістяними наростами на голові - наче невеличкі ріжки. Птах сидів спокійно, доки не зустрілася зі мною поглядом. Тоді різко змахнув крилами й зник у повітрі.

Йти дали на пошуки було морно - Самідір загубив слід. А якщо він не зміг його знайти, то я тим паче.

- Ми, в цьому лісі не самі, - доповів про знахідку Гор. - Там хтось за нами стежив. Ми знайшли здоровезний відбиток ноги.

- Однієї? - запитав Філл, та отримавши підтвердження, додав: - Покажи.

Ми з Уллою залишились самі. Святкувати більше не хотілося - це місце до сьогодні вважала своєю особистою схованкою.

- Які плани на завтра? - запитала Улла, щоб розмовою зняти напругу.

- Сьогодні Санрей намалювався в крамниці.

- Удавав, що нічого не відбулося?

- Так. А ще, уявляєш, запросив панів Прієрів та мене на вечерю до себе.

- Він дійсно такий дурний?

- Мабуть. Але від вечора мені не вдалося відмовитись. Тож завтра йду в гості.

- От же ж паскудство.

- Та не кажи.

Хлопці повернулися ще більш похмурі. Вони ще знайшли декілька слідів незнайомця.