Щоденник Яти Ольше. Том І

Частина ІІ "Весна 157" - 4 -

28 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Знову вдарили морози, і вулиці перетворилися на справжню смугу перешкод. Та якщо вдень можливо пройти, то після заходу зірки - проблематично. З освітленням тут проблеми також були присутні. І це в місті, де жиуть маги! Соромно.

Повертаючись з вечірньої роботи, я намагалась не впасти та водночас, розмірковувала над тим де збути скарби знайдені Вальдегором та Філлом в покинутому місті. Через це вчасно не помітила, що за мною ідуть двоє.

- Дівчино, а куди ти так поспішаєш?

- Зілля варити, - відповіла я, при цьому обмірковувала, яке зі знайомих заклинань краще використати в випадку для самозахисту.

- Зілля для кохання - та тільки його. Ще, правда, знадобиться заклинання контрацепції. Нам не потрібні діти. Ти ж його, сподіваюсь, знаєш?

- Протиблювотне, - від п’яниць смерділо гірше, ніж від зливної ями. А ще ці придурки знали, що я магічка, та все одно полізли до мене.

- Що тут відбувається?

“Ще один актор цієї вистави,” - майнула думка в моїй голові. Блондинчик у формі міської варти.

- Та, ось пане вартовий, з дівчиною знайомимося, - відповів один з “залицяльників”. - Якраз домовились про побачення, а зараз вже йдемо. До побачення.

Поклонившись, негайно зникли за першим поворотом - лише п’яти виблискували. Як не зламали шиї на крижаній бруківці - загадка.

- З вами все гаразд? - запитав вартовий.

Я стверджуючи кивнула головою.

- Чого ви ходите вночі самі? А якби ми б не звернули в цей провулок? - до нього щойно приєдналося ще троє у формі.

- Не хочу вас образити, я вам вдячна. Але повірте, я можу за себе постояти, - відповіла я, а сама подумала, про те де трупи ховала б.

- Може, й так. Але все одно - це небезпечно. Де ви живете?

- Сірий провулок.

- В Торговельному Кварталі?

- Так.

- Ми вас проведемо. То чому ви опинилися на вулиці вночі? - продовжив допит.

Хлопець йшов поруч зі мною, а його партнери - на кілька кроків позаду. І я чітко відчувала запах звіра, що йшов від всій четвірки. Так пахло від перевертнів в Окрольді. Вовками.

- Йду з роботи.

- Чого так пізно?

- Вдень я навчаюся в школі магії.

- Зрозуміло. Тобто ви уявляли себе неперевершеною чаклункою та вирішили, що вуличні бандити вас не бояться?

- Я не вперше йду цією дорогою додому - й поки що нічого не сталося. Сьогодні - це прикра випадковість. Та й не така вже я безпорадна. В мене не тільки є магія.

- Пазурі, звісно, це аргумент. Але вибачте за безтактність: якби ви були в клані, то знали б закони. Але схоже ви покинули його до того, як почали розмовляти. Тому й не знаєте, про всю відповідальність...

- Вибачте за мою безтактність, - перебила я вартового, - але я ніколи не належала ні до одного клану вашого світу. Тому правил ваших не знаю. А от закон свого старого світу - добре. Там кожен сам відповідає за своє життя.

- Ви чужинка? - від несподіванки непрошений співрозмовник зупинився та почав добре мене розглядати.

- Так. А тепер вибачте, я поспішаю додому. Наступного разу обіцяю бути більш обачною. До мого дома десять кроків, якщо не проти, далі піду сама. До побачення.

Та не чикаючи доки хлопець оговтається від інформації, поспішила додому.

32 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні заняття з елементаристики знову проходили на подвір’ї. У парі зі мною була Улла Яфіт - представниця раси соліен. Жовтувата шкіра, чорне волосся, та очі - наче яєчний жовток. Бідно вдягнена, вона не страждала від надмірної зарозумілості. Але гордість мала немалу. Дівчина мені подобалась, саме тому ми здружилися, та сиділи разом на тих заняттях, на яких був відсутній Філл.

На уроці ми навчалися створювати вогневі кулі без джерел, яким на попередніх заняттях були свічка. Виходило погано. В Улли вогонь спалахував та негайно згасав. А в мене лише іскри "танцювали" на кінчиках пальців, а "зростати" та приймати форму кулі відмовлялися. Це спричинило сміх однокласників - за їхніми словами, не все так просто, як здається.

Пороте під кінець уроку в мене вийшло створити вогняний батіг, чим я добряче налякала магістра Дафстіна.

- Покажіть ще раз, - попросив чоловік, відступивши трохи в бік і назад.

Я сконцентрувалася. Іскри застрибали на кінчиках пальців. Потім, стиснувши кулак, різко розтиснула - з’явився батіг. Я спокійно тримала його в руці, а він не спричиняв мені шкоди. Лише залишки снігу з шипінням танули, утворюючи калюжі.

- На сьогодні все. Ви можете бути вільними, - оголосив магістр, - крім вас, пані Ольше. Пройдемо до мого кабінету.

Мені нічого не залишалося, як розвіяти вогонь та піти слідом за викладачем, махнувши Уллі, щоб вона не чекала на мене.

Кабінет був крихітним, із великою купою мотлоху: папки, сувої та книги, лежали в самих несподіваних місцях. Вказавши на єдине вільне крісло, щоб сіла, сам же магістр відкопав чистий аркуш, чорнила та перо почав писати.

- Ось вам перелік книг і дозвіл на винос їх з бібліотеки на три навчальних дні. Почніть з першої, а далі - за списком. Прочитайте ці теми до наступного уроку. Запитаю обов’язково. - Переді мною лягли два аркуші. - А тепер можете бути вільними. І ще: пам’ятайте, будьте обачними з магією поза стін школи. Нам не потрібні зайві руйнування.

Я, погоджуючись, кивнула головою, схопила обидва списки, подякувала та поспішила на наступний урок. Книжки на виніс. Гор буде в захваті.

Нещодавно вампір викопав назву руїн - місто мало назву Лумінен. Нам із Філліграном залишилось лише знайти хоч якусь інформацію про нього. Та, на жаль, поки нічого не траплялося. Через це Вальдегор почав від неробства все глибше заходити до лісу. Мені це не подобалось - небезпек там вистачало. Сподіваюсь, ці книги змусять його затриматись в будинку на кілька тижнів. Треба лише придбати папір, щоб було куди переписувати зміст. Добре, що почерк у хлопця чіткий та розбірливий.

34 Діаманія 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні погода здивувала снігопадом. Мокрим, тож сподіваюсь, що останнім. Бо повітря нагрілося настільки, що залишки снігу на землі почали танути. Знизу. Зверху - сніг, а під ним - вода. Трохи не туди поставив ногу - та по щиколотку у калюжі.

Що ж, принаймні власники магазинів очистили проходи до своїх крамниць. Ось і власник "Меча та Щита" був не надто ледащім - лише калюжа перед дверима була перешкодою. Всередині пахло залізом та олією.

- Добридень! - Привіталась якомога голосніше, оскільки в залі нікого не було, попри розпал робочого дня.

- Доброго дня, - привітався Леорі, вилазячи з-під прилавка.

Що він там робив?

- Не в ту крамницю зайшла, чи просто в гості? - посміхнувшись так широко, що, мабуть, зуби мудрості видно. Якщо в нього вони, звісно, є.

- Або прийшла туди, куди потрібно, - додала трохи ображено. Наче дівчині не потрібна зброя.

- Не гнівайся. Що саме тебе цікавить?

- Ось такі кінцівки для стріл, або близькі до них, - я виклала на стіл одну з подарованих Террі стріл, як зразок.

- Збираєшся полювати на монстрів? - але, зустрівши мій похмурий погляд, додав: - Мовчу, мовчу. Нічого собі! Ельфійська! Таких точно немає. Але є подібні, можу підібрати. Тобі скільки?

- Десятка три повинно вистачити. Ще потрібно,.. - й завагалася. Може, зайти іншим разом, коли цього тут не буде?

- Так що ще? Обіцяю - мовчатиму.

Ну добре.

- Навчальні мечі. П’ять пар.

На обличчі старшого студента змішалися здивування й неприхованне бажання запитати: “Навіщо?”. Усі емоції на поверхні - навіть емпатія не потрібна.

- А в якій школу тренуєшся? - не стримавшись, запитав хлопець.

- Ні в якій. На домашньому навчанні у друга, - чесно зізналася. Бо якщо не відповім, Леорі лусне від цікавості.

Я не вперше купувала навчальні мечі. Попередні ми вранці зламали на тренуванні. Кожен бив що сили.

- Друг, кажеш.

- Так.

- Зачекай трохи, зараз все принесу.

- Добре, - а сама, скориставшись тим, що залишилась на самоті, почала роздивлятися справжні мечі. Вирішувала, який краще підійде Вальдегору. Як тільки зійде останній сніг, ми планували невеличкий похід.

- Для дівчат вони не годяться, - оголосив хлопець, повернувшись із товаром.

- Тож я не для себе обираю.

- Для друга. А собі не хочеш?

- В мене вже є.

- Якось покажеш?

Та хоч зараз.

Легким дотиком руки я витягла один із мечів із браслета. Не знаю, що більше здивувало Леорі - той факт, що меч завжди зі мною, звідки його дістала, чи сам меч.

- Можна я його огляну? - запитав Леорі, вказуючи на клинок.

- Можна, - та поклала зброю на прилавок.

Хеда хвилин п’ять ретельно вивчав меч. Хиба що без лупи.

- Я ніколи не бачив такого металу. Звідки він? Тільки не кажи, що в Доримі кують такі мечі. В житті не повірю. Місто, звичайно, стоїть на перехресті Шляхів, але навряд чи в них є таке у вільному продажу.

Переконав - не скажу. А про Дорим йому, мабуть Віткар розповів. Ці чоловіки пліткують гірше, ніж дівчата.

- А де взяла браслет?

- Він йшов бонусом.

- Бонус за що?

- За .. - та заткнулась. Зрештою, я вирішила не розповсюджувати про те, що я з іншого світу. Ця інформація - лише для друзів. - Звідки, звідки й меч. А взагалі, будеш багато знати, хвіст - облізе.

Від моєї зухвалої відповіді Леорі вибухнув сміхом.

- Добре, що в мене його немає. А можна просто оглянути браслет?

- Вибач, але ні.

- Шкода. Можна буде якось ще подивитися на твій чудо меч?

- При нагоді. А зараз маю йти, - покидавши кінцівки для стріл в мішечок та підхопивши навчальні мечі, поспішили залишити крамницю.

03 Кветовія 157р.

Маг-Рівік

Сніг розтанув. Майже. Ще трохи залишилось на подвір’ях, де ніхто не ходить. Він лежав брудними купами землі й нагадував про зиму та її величність. Але як би пані Зима не затягувала час свого правління - настав момент передати кермо свої наступниці. Та вона уперто не хотіла йти, тому ночами ще трималися заморозки.

Зима в цьому році затяглася неймовірно довго, це викликало у місцевих жителів підозри: мовляв, то потраплянці у цьому винні. Суперечити чи доводити інше не поспішала - хто знає, як ті портали жерців працюють. Може, й дійсно наша поява винна у зміні погоди.

А ще снігу було вдосталь в Лісі - це заважало нашим планам, по його обстеженню.

Дверний дзвін привернув увагу і мою, і пана Пієра.

- Доброго ранку, - привітався чоловік. Гарний, високий, стрункий, широкоплечий. На обличчі легка щетина, а темне волосся трохи скуйовджене. Ідеально підходить для жіночого роману.

- Санрей! Давно вас не було видно! Де були? Чим займались? - власник крамниці був у захваті від відвідувача.

- Був у Мілет-Дуні. Щойно повернувся. Я зі своїми учнями проходили практику. А я дивлюся - у вас цілий квітковий сад. Познайомите?

- Це Ятаар. Віднедавна працює у крамниці на вихідних. А ще - майбутня чаклунка, навчається в школі.

- Дуже приємно познайомитися. Я Санрей Наос. Бойовий маг. А ви вже вирішили, що будете робити по закінченню навчання?

- Так.

- Ким же? Хоча… Зачекайте, дозвольте мені здогадатися. Травник? Ні. Побутовий чи природник? Теж ні. Цілитель? Ні. Тоді я здаюсь.

- Артефактор, - відповіла я чесно. Пан Прієр знав про мої плани, і иаємниці з цього я не робила.

- Сміливо. Дуже сміливо, треба сказати. Можливо, ще сміливіше, ніж коли дівчина мріє стати бойовим магом. Але ми відволіклись. А в мене сьогодні, на жаль, дуже мало часу. Пан Мепркін, я хочу, щоб ви подивилися на кілька артефактів, які я приніс.

- Звичайно. Прошу пройти до майстерні. Ята, крамниця на тобі.

- Я за нею догляну, - запевнила я, намагаючись заспокоїти шалений ритм серця.

Що це зі мною? Чи не намагався пан маг застосувати до мене якусь магію? Але яку - і як їй протистояти?

Впоравшись з собою, я заспокоїлася та почала аналізувати ситуацію. Дар емпатії вказував лише на інтерес - нічого більше. Та все одно щось у ньому мені не подобалося.

І тут згадала. Це з ним, з Наосом, в “Ведмедику” лаявся магістр Ванлір. Ось коли я бачила цього чоловіка та перехопила хвилю неприязні. То, може, це ставлення - не моє, в успадковане від Ванліра?

- Я повернусь дня за два, - чоловіки вийшли з майстерні до крамниці. Разом із цим повернулося відчуття огиди.

- Запевняю, до цього часу все буде готово.

- Чудово. Рад був познайомитися. До побачення.

- До побачення. Приходьте ще, - з чемністю побажала я, як і кожному клієнту.

- Який талановитий маг. Який талановитий. Раніше часто ходив у Вільні Землі на рейди. Зараз оселився й займається приватною практикою. Учнів взяв. До речі - досі не одружений, - нахвалював замовника аретфактор, при цьому хитро підморгував. Мовляв, ти диви який кавалер.

Я ж із ввічливості скромно посміхнулася та не стала нічого коментувати. Бо цей Санрей здавався мені слизьким змієм. І, здається, намагався накласти на мене якесь заклинання. Я згадала це почуття. Дуже схоже на те, коли мене намагалися приспати.

06 Кветовія 157р.

Маг-Рівік

Сьогодні нарешті вдалося створити вогняну кулю. Щоправда, вона мала неправильну структуру: коли потрапляла в мішень, то вибухала, замість того щоб просто підпалити її. Але в мене це вийшло! І я отримала похвалу та рекомендації вступати до бойових магів від магістра Дафстіна.

Бойовим магом ставати не збиралася - всі про це знали. Але деякі учні, які точно мітили в бойовики, скрипіли зуби та кидали злі погляди в мій напрямок. Ха. Вони ще не знали про мої експерименти з артефактами.

Після прочитання декілька книжок по артефактах, мене відвідала думка: створити декілька самостійно. Так би мовити, вигадати нові - на фундаменті старих. Це означало, що такі артефакти давно винайдені та використовуються, але новий підхід до створення та таємниця їхньої дезактивації - ключ до успіху.

Тож зараз у лабораторії в Лісового Будинку мене чекали заготівлі вогненних артефактів із відстроченої дії та дистанційної активації. Ось! Вальдегору дуже сподобалася ідея, і він активно допомагав у цьому.

А на уроках елементаристики мені тепер доведеться самостійно вивчати вогненний щит - бо однокласники вже давно пішли вперед.

- Пані Ольше, затримайтесь, будь ласка, - попросив магістр. А коли залишились на одинці, додав: - покажіть мені свою кулю. Але, дуже прошу, не відпускайте її.

Іскри на пальцях. Стискаю кулак - великим пальцем всередині. Повільно розтискую не випускаючи при цьому великого пальця, який є серцевиною вибухової кулі. Я знову з захопленням спостерігаю вогонь, що обертаючись по колу, тримав форму.

- Вперше стикаюся з чимось подібним, - чесно зізнався вчитель. - Та що там, я навіть відтворити не зможу. А жаль. Нашим бойовикам це було б дуже корисно - так легко та швидко. Що ж. Більше вас не затримую. Пам’ятайте, у вас є лише місяць, щоб опанувати заклинанням вогненного щита. В наступному переходимо до води.

- Я наздожену, - запевнила та побігла на наступну лекцію.

***

Магістр Шиппер також попросив продемонструвати мою диво-кулю. Мені не важко - показала. Артефактор став блідим, як тільки він подивився на неї.

Поглинувши вогонь в себе, щоб уникнути вибуху, я без зайвих коментарів зайняла своє місце.

Але після практики вчитель знов попросив продемонструвати кулю.

Я виконала.

- Тепер зрозуміло, чому ваші артефакти настільки потужні, - підсумував вчитель.

- І чому? - запитала я, ховаючи вогонь.

- У вас величезний магічний потенціал. Я не здивуюст, якщо приблизно років через десять ви станете архімагом.

- Що ви! Мені до цього ще вчитися та вчитися, - збентежено відповіла я, хоча сама прагнула цього звання.

- Я цілком серйозно. Але вам потрібно навчитися контролювати не лише силу, а й її кількість. На жаль, у нас немає такого вчителя, того доведеться займатися самостійно. Ось вам перелік потрібних сувоїв, та дозвіл на їх винос з бібліотеки. Пам’ятайте: три дні, не більше. Та не дивитесь на мене так. Я дбаю не тільки про вас, а й про стіни школи. Одного разу не втримаєте потік - прощавай Маг-Рівік.

- Дякую.

- Нема за що.

Взявши список сувоїв з дозволом, я вийшла з кабінету, та поспішила до бібліотеки, де на мене вже чекав Філл - в обіймах з наступної книги.