Щоденник Яти Ольше. Том І

Частина І. “Зима 156-157рр. ” - 2 -

02 Морозія156р.

Дорим

Через те, що ніколи не могла нормально спати на новому місці, прокинулась ще затемна, і з заздрістю подивилася на напівельфійку, що солодко спала. Дівчина прийшла далеко за північ, рухаючись якомога тихіше, але скрип і шурхіт мене все одно розбудили. Вдягнувшись і заплівши довгу косу, вийшла на вулицю - до туалету. Пробіжка туди-назад разом із морозом та вмивання снігом розвіяли залишки сну, подарувавши бадьорість.

Зал як очікувалося, був порожній. Ні, меблі в ньому були, а ось хоч одного розумного - ні. Навіть охоронець кудись подівся. Заходь хто хоче, бери, що хоче. Якось не віриться, що злодіїв у цьому світі зовсім немає. Навіть навпаки, судячи з вчорашніх поглядів перехожих. Трохи зазіхаєш - й твої голі ноги стирчать з підворіття та синіють. Сподіваюся, ніхто зі сторонніх не увійшов у заїзду і не лазить по кімнатах, замки там хисткі. Мені то що, все найважливіше завжди з собою - в браслеті. Зняти артефакт неможливо, до того ж поки він не активний, це ледь помітне, біле татуювання на зап'ясті.

- Ви рано, - швидше засмутився, ніж здивувався охоронець із в'язанкою дров.

- Так вийшло. А сніданок скоро можна отримати?

- Зараз схожу на кухню. Ви сідайте, та ближче до вогню. Мороз на вулиці - до кісток пробирає, - підкинувши у вогонь пару полін, чоловік пішов на кухню.

Стояти справді не було сенсу, тож я зайняла один зі столиків ближче до каміна - той, за яким сиділи вчора. Відзначивши чистоту стільниці: хтось уже встиг не тільки поставити меблі на місця, а й вимити зал після нічних гулянь. І вже думала дістати блокнот і ручку, щоб скласти на сьогодні план дій, як з кухні вийшла дівчина з повною тацею їжі. Гарячі млинці, ягідне варення, шинка, варені яйця, сир, той самий хліб, тільки свіжої випічки - й все це знову належало запивати елем. Так і спитись недовго. Потрібно терміново знайти альтернативу. І якщо у цьому світі немає чайного листа, то трав'яний збір також згодиться. З'ясувавши у робітниці, коли відкриваються крамниці, я неквапливо почала снідати в очікуванні, коли проб'є потрібний дзвін.

***

За порадою дівчини з канцелярії в першу чергу попрямувала до гільдії магів - за документом, що засвідчить: я чаклунка, в якій щойно прокинулась сила, та їду до Маг-Рівіка на навчання. Це мало допомогти уникнути зайвих проблем у дорозі.

Документ мені видали швидко - цьому посприяв магістр Ланг, якого я зустріла в холі. Чоловік мене упізнав й одразу провів до потрібної кімнати відклавши свої справи. По дорозі запитав як почуваюся, чи є перші прояви магії, і де інші? Я чесно відповіла, що стан мій задовільний, магія поки спить, а решту бачила останнє біля дверей канцелярії. Магістра мої слова про товаришів здивували, але він упорався з емоціями й попросив передати, щоб вони також зайшли до гільдії по свої довідки. Ще він додав, що вступні іспити тривають з першого по двадцяте лютерія або врожарія, кожного року. У поспіху він вчора забув про це наголосити.

Я ж в свою чергу задала головне питання яке ще вчора крутилося в голові, але від напливу інформації постійно забувалося: нащо ми з'явилися в цьому світі?

Чоловік пильно подивився на мене своїми сірими очима і чесно відповів, що навіть здогадки не має. Можливо, відповідь є у жерців, але ті не поспішають відкривати цю таємницю. Лише час дасть відповідь на це питання.

Подякувавши за допомогу, ми на цьому розійшлися.

Я чесно намагалася прочитати видані документи, але з того нічого не вийшло. Мабуть, дія закляття спало раніше, аніж припускав пан Ланг. Отже треба терміново вивчити місцевий алфавіт. А краще знайти вчителя для пришвидшення.

Далі мене очікували торговельні ряди.

***

Я довго вешталась між продуктовими лавками, запам'ятовувала ціни, і рахувала, у скільки може обійтися подорож на свої двох. Ідея йти пішки мені не дуже подобалась - це могло затягнутися місяця на три, не менше. Так і на вступні іспити спізнюся, потім інших пів року чекати. І грошей на портали шкода. Мабуть, в мені прокинулась жадібність драконів.

Ознайомившись з асортиментом і порядком цін я повернулася до “Північного Вітру” зі змішеними почуттями - вже подумувала залишитися в Доримі до літа та спробувати заробити грошей.

Заїзд знову гудів. Потраплянці співали, їли, горланили пісні - здавалося ні про що не турбувались. Особливо про гроші: чи то не розібралися у місцевих цінах, чи то у них туго з математикою.

На цей раз в залі зібралися майже всі - лише жерців бракувало. От їх я останній раз бачила ще під час розподілу. Може, для них передбачені якісь окремі пільги, тому їх тут не було зовсім?

Компанія ж магів сиділа окремо і весело гоготіла над жартами. Набравшись сміливості, я не питаючи дозволу, підсіла до них.

- Вітаю! - Миролюбно привіталася я, хоч мала повне право наїхати, що вони вчора пішли, не дочекавшись мене.

- А ось і наша велетня знайшлася, - сьорбаючи пиво, озвався Конн.

На “велетню” я здивовано скинула ліву брову. Як пам'ятається обидва хлопці були, хоч і ненабагато, але вищі за мене.

- І де ти була? - хлопець явно був напідпитку.

- По крамницях ходила. Оцінювала у скільки може обійтися дорога до Маг-Рівіка.

- І як? Вдало?

Його тон мені не сподобався. Ніби звертався до когось меншого, незначного. Як і емоції, що тягнулися від нього: пожадливість до чотирьох дівчат одразу, й зневага - холодна, буденна - до мене. Відчувати на собі пристрасть мені зараз точно не хотілося. У мене не той настрій, не та ситуація, і точно не той хлопець. А от поваги - бодай трішки, бодай на рівні ввічливої цікавості - хотілося. Я не дарма сьогодні обійшла пів міста, рахувала, планувала, дізнавалася.

- Конн. Ну що ти причепився? Бачиш, жінка втомилась. Цілий день на морозі. Так і шкіра швидко постаріє та покриється зморшками. І без того не красуня - ще страшніше буде, - вставила вампірша Ліона, при цьому, намагаючись якнайдошкульніше принизити мене.

Я перевела погляд на дівчат. Ті за добу, що я їх не бачила, встигли роздобути одяг і тепер не світили голими стегнами.

- Гаразд. Сьогодні явно не вийде розмови. Але я бачила магістра Ланг - він просив вам передати, щоб зайшли до гільдії магів, ще за одним документом, - але, мене явно ніхто не слухав. - Як протверезієте - поговоримо ще раз, - додала я сподіваючись, що тверезими змінять ставлення до мене. От би ще дізнатися, чим воно викликане.

А ще я щойно зрозуміла, що змогла відчути емоції цієї компанії. От і перший прояв магії. Емпатія.

Піднявшись із-за столу, я почала шукати вільне місце, щоб пообідати, як помітила Лавену в компанії “крадіїв” та трьох “воїнів”, двоє з яких були близнюками. Вчора тільки познайомилися, того як їх звати добре пам'ятала. Смуглявого брюнета, який був на четверть орком, звали Галеон, а червоношкірих шатенів із рогами - Ронан і Беван, загадкової раси теффір. Обладунків та зброї при них не було - напевно, залишили в кімнатах. Даремно.

- Я прокинулася, а тебе немає. Встигла злякатися, та господар сказав, що ти пішла до торгових рядів. І без мене! - Защебетала дівчина.

- Вибач. Але мені потрібно було зайти до гільдії магів ще за одним документом. Боялася, що вони всі розійдуться, і прийдеться знов до них йти. А ти так міцно спала - не хотілося будити.

- Завтра без мене нікуди не йди. А якщо не буду прокидатися - дозволяю полити мене водою з глечика.

- Домовились, - погодилась я, відчуваючи, що напівельфійка справді хвилювалась за мене.

- Ти сідай поряд. Їсти хочеш? - потіснувшись запитав один із близнюків, та не чекаючи моєї відповіді, махнув рукою, привертаючи увагу однієї з дівчат, що розносили їжу. Самостійно зробивши замовлення він знову звернувся до мене: - так що ти дізналася?

- Що дізналася? Навіть не знаю, чи буде воно вам корисним.

- Ти говори, а ми вирішимо.

Я і розповіла, як прошвендяла пів дня по базару, а от як швидко і дешево добратися до Маг-Рівіка - так і не надумала. Проте отримала пропозицію їхати, з уже сформованою компанією, як виявилося, до Мілет-Дуна в пошуках пригод та заробітку.

Довелося їх засмутити: без диплома я не маг, а потенційна загроза. Та ще й магією уявлення, навіть не маю, як користуватися. Засмутилися хлопці сильно. Вони вважали, що мало не з першого дня на них чекають пригоди.

Посидівши для пристойності до півночі, попрощавшись, та разом з Лавеною пішла спати. Завтра чекав новий день, з тими самими питаннями: “Як дістатися до Маг-Рівіка?” та “Як зекономити гроші?”.

03 Морозія 156р.

Дорим

Я знову прокинулась на світанку. Цього разу цьому сприяв спів півня під вікном.

Вставати поки не хотілося, того я лежала в ліжку, коли мене відвідала ідея, як дістатися до Маг-Рівіка. Справді, ранок вечора мудріший. Караван купців! Слова Галеона про спільну подорож до Мілет-Дуна привели мене до цієї думки. Охоронець, з мене, звісно, нікчемний - зате пасажир цілком прийнятний.

Розбудити сусідку вдалося з другого разу, вмивши її снігом. Заливати постіль водою було шкода.

Дівчина прокинулась одразу й навіть не обурилася. Поки вона зівала, я виклала свій план.

- Треба про це Галеону розповісти. І бажано - прямо зараз.

- Хочеш, щоб я його розбудила?

- Так. Повір, він не розсердиться. Ми ще вчора про це говорили, що сьогодні потрібно раніше встати.

- Ну добре. Я піду, а ти продовжуй збиратися. І не засни знову.

Напівельфійка погоджуючись кивнула головою, та почала розчісувати довге, чорне волосся.

На диво, Галеон швидко відчинив двері, хоча і позіхав у весь рот. На мить я зам'ялася: на ньому були лише штани, а голий торс прикрашали рель’єфні м'язи. Ледве стрималась, щоб його не торкнутися.

- Доброго ранку, - загала, навіщо прийшла, та привіталася. - Ми з Лавеною збираємося шукати караван, та подумали, що вам це також буде цікаво.

- Буде. Заходь. Розповідай, - коротко скомандував брюнет, пропускаючи мене в середину.

В кімнаті, в якій він мешкав сам, стояв запах сторонньої жінки - особливо відчувався від постільної білизни, однієї з подавальниць. Спритний який.

- Так що там в тебе? - знов привернув до себе увагу.

- Я вчора, коли була на базарі, то чула про купців та їхні каравани, що постійно мандрують від одного міста до іншого по Шляхам. От і припустила, що з ними можна дістатися потрібного міста.

- Це діло, - похвалив Галеон й з зухвалою посмішкою спостерігав, як я морщусь від запаху. - Ревнуєш?

- Кого? - не одразу зрозуміла на що натякав здоровань, і вже не втримавшись - дзвінко чхнула.

- Тобі сьогодні потрібно ще зайти в аптеку перевертнів, за носовою маззю -вона знижує нюх.

- А така існує?

- Так. Алкід з Кріоном теж за нею сьогодні ідуть. Кажуть, навколишні запахи їх з розуму зводять.

- Є таке, - якщо я, як дракон, їх так сильно відчуваю, то лишається лише здогадуватися, як не солодко доводиться перевертням. - Останніх розбудиш сам, а я піду за Лавеною. Чекаємо вас внизу.

- Впевнена, що нам потрібно так зрання кудись іди? Може проведемо час з більшою користю?

На непристойний натяк не образилась. Я відчувала, що хлопець по-дружньому наді мною кепкує, особливо після того, як я довго роздивлялася його голий торс, а потім ще відчула запах жінки.

- Згодна, - вирішила підіграти. - Тільки змий спочатку цей гидкий запах.

- Лазні тут немає.

- Але є криниця.

- Якось іншим разом, - хлопець ледь помітно здригнувся від перспективи митися в крижаній воді на морозі.

- Домовилися. А зараз я піду повторно будити нашу співачку.

***

Сніданок сьогодні був не такий шикарний, як вчора: пшенична каша, відбивна з баранини та сірий хліб. Після цього ми попрямували до південних воріт, де збиралися торговельні каравани по різним напрямкам.

До воріт дісталися не швидко - вони були розташовані на іншому кінці міста. Але майже одразу знайшла відповідного торговця, який днями висувався аж до самого Ейсшора, що був розташований на заході материка.

- Зараз с тебе два асімма за бронювання, - окинувши мене поглядом, кинув невисокий, пухкий торговець. - А потім будеш платити вперед за кожен перехід. Так дивись і дістанешся самого Норгерда. Якщо не змерзнеш по дорозі.

Стоявши поблизу охоронці зло розсміялися.

- Не замерзну, - запевнила я, хоча сама трохи в цьому сумнівалась. До таких зим встигла відвикнути.

- І ще: в тебе кінь є? - запитав торговець. - Чи хоча б кульгавий віслюк?

- Ні того, ні іншого, - чесно відповіла я, з жахом представляючи себе верхи. Ми щойно закінчили обговорювати фінансове питання і тут на тобі.

- Місце на санях дорожче. Тож вирішуй сама: або вверх на коні, або на тюках.

- У мене є час подумати?

- Є. Але в день відправлення місць може вже не бути. Й підеш пішки.

- Я спробую дати відповідь заздалегідь, - пообіцяла я, і пішла шукати своїх знайомих.

Вони теж знайшли собі відповідний караван, і також встало питання з приводу коней.

- Джед, охоронець зі з'їзду, порадив одну конюшню. От зараз до неї й навідаємося, - запропонував Галеон.

Відкладати на завтра, те що можна зробити сьогодні ніхто не хотів, тому всі погодилися.

Потрібна конюшня знаходилася, як на зло всім, на протилежній частині міста, а саме біля північних воріт. Коли туди дісталися, було вже опівдні, і ми побоювалися нікого не застати. Але тут нам пощастило: і конюх, і коні були на місці. На будь-який смак.

- Ось тут мої красені, - почав розхвалювати тварин здоровий, сірошкірий, лисий чоловік. - Хочеш жеребчика, хочеш кобилку. Білі, гніді, вороні, в яблуках. Від двох років і старші.

Я з цього розуміла лише колір та стать тварини.

- А уроки верхової їзди часом не даєте? - лячно запитала я у надії. Купити коня - півсправи, мені ж потім на ньому їхати треба, а не вести під вуздечку. Так я і пішки можу йди.

- Не даю. Але, можливо, вам не кінь, а віслюк потрібен? Вони менш примхливі.

- А вони у вас є?

- Ні, - відповів розумний і розлючено подивився.

Хлопці, поблукавши з годину все ж обрали пару коней. А я, з дозволу господаря спробувала сісти в сідло, й одразу прийшла до висновку, що поїду в санях. Так, дорожче, але зекономлю на купівлі, а потім годуванні скакуна. І дупа буде цілішою.

04 Морозія 156р.

Дорим

Це був найскладніший похід за покупками за все моє життя. Напевно. Якщо я пам'ятала, трохи більше, про колишнє. Я не раз намагалася згадати, але всі мої спроби зазнавали поразки ще на самому початку. Найімовірніше, нам встановили ментальний блок, щоб не турбувались про минуле життя. Я якось висловила думку в голос в компанії, з якою вдалося встановити теплі співвідношення, і вони мій висновок підтримали.

Здавалося, ми обійшли кожну крамницю, щоб придбати все необхідне для подорожей. Галеон зі своєю командою, в яку увійшла й Лавена, також не затримувалися. Їхній караван, як і мій, відправлявся завтра - з однією різницею: я на захід, вони на південь.

Останнім місцем для закупівлі була аптека для перевертнів, де я з “крадіями” купили спеціальну мазь для приглушення нюху.

Увечері, коли ми повернулися з покупками до “Вітру”, то той продовжив гудіти, як стривожений вулик.

- І чого вони знову гуляють? - здивовано запитав Алкід.

- Мабуть, вважають, що виділені гроші ніколи не закінчаться, - припустив Кріон.

- Це вже їхні проблеми, - підсумував Галеон і мовчки взявся за вечерю. Він був настільки зосереджений, що навіть не звернув увагу на подавальницю, з якою провів ніч. Від чого дівчина обурилась і з гуркотом розставляла посуд на столі.

05 Морозія 156р.

Дорим, Північний Шлях

На всякий випадок ми попросили господиню розбудити нас задовго до світанку, аби не запізнитися на відправлення.

Дивно, але окрім нас в таку рань в залі були три жерці, про існування яких я вже встигла забути: дівчина і двоє хлопців. Саме їхня присутність нагадала мені, що я збиралася ще раз поговорити з магами й передати слова магістра Ланг. Будити когось зараз не було сенсу, того заспокоїв себе, що один раз я їм про це розповіла. А якщо вони не запам'ятали чи проігнорували - це їхні проблеми. В мене своїх турбот більш ніж треба.

Поснідавши та взявши їжі з собою в дорогу, ми вирушили до воріт. І вже там попрощалась з встигнувши здружитися компанією. Лавена навіть розплакалась при розлуці, того прийшлось пообіцяти, що ще якось зустрінемося. Після чого кожен пішов в свою сторону.

***

За міськими стінами розкинулося справжне снігове море. Ліс, гори і небо все зливалися в єдине - безкрайне, біле, холодне.

Сані монотонно скрипіли по снігу, заганяючи в напівдрімоту. Але мороз, що пробивався аж до кісток, попри хутро, не давав заснути. А від сидіння без руху м’язи зводило судомами. Час від часу я змінювала положення, сподіваючись, що хоч якось покращу кровообіг, але без особливого успіху.

Повз пролітали засніжені дерева - схожі на велетенські білі статуї, застиглі у мовчазному вартуванні. Інколи зустрічалися інші подорожні: вершники, сховані по самий ніс у плащі, або обмерзлі вози, накриті рогожами.

Поряд зі мною сиділо подружжя. Дружина майже без перерви або лаялася на подорож, або ділилася плітками зі своїм чоловіком. Той лише час від часу погоджувався з нею, киваючи головою, мовчазно приймаючи свою долю. Вона й мене намагалася залучити до розмови, але, помітивши, що я не людина, почала тихим голосом звинувачувати всіх нелюдей - прямо чоловікові у вухо. Жінка все боялася, що я, зі своїми іклами, які вже встигла продемонструвати, перегризу їй горло вночі. Здавалося, її голос ставав тільки голоснішим, коли я заплющувала очі - ніби спеціально.

Шкода, що не вдасться закрити їй пельку - доведеться терпіти її, в кращому випадку, аж до Сардана. А це - десять днів доброї погоди.