Крадій

Розділ 4

Ми дивимося.

Дивимося, як Срібний за п'ять хвилин до дванадцятої виходить з готелю через задній вхід. Гра ще не розпочалась — це станеться з ударом дзвона — але нетактовно, невиховано, якщо побачать, що один гравець допомагає іншому надто відверто. Через це в Домі можуть зацікавитися справжніми намірами цього гравця.

Ми бачимо, як Абгік Лі крокує взад-вперед перед срібними дверима Дому Ігор. Як цей будинок опинився тут? Ми бачили ці двері у Венеції та в Лондоні, в Парижі та в Нью-Йорку, в Токіо та в Пекіні, завжди ті самі двері з металевими лев'ячими головами, але де б він не був, де б не з'являвся, Дім Ігор здається старим, незмінним, вбудованим в архітектуру місця так, ніби завжди був тут, і зникав, не залишаючи по собі шраму.

Ми питаємо себе, ви і я: хто керує цим рухом по світові? Хто заявляє, що тут і тепер, у 1938 році, двері до Дому відчиняться саме в Бангкоку?

А потім ставимо собі інше, набагато складніше запитання: чому?

Абгік Лі такими питаннями не переймається. Він гравець вищої ліги Дому Ігор. Він має лише одну мету, ту саму, що керує будь-яким чоловіком або жінкою, що ступали до цих пустих залів — він рішуче налаштований виграти. Будь-яка інша думка лише заважає.

Подивімось хвилинку на Абгіка Лі. Його родовід надзвичайно заплутаний. Перси, бенгальці та непальці зустрілися кілька поколінь тому з шотландським сержантом зі Східної Індійської компанії, який закохався в Індію, збрив бороду і дав слово ніколи більше не їсти м'ясо, і його внуки були красивішими за всіх у селі, чорноволосі та зеленоокі, і їх цуралися як чужих. Абгіка теж цуралися, але він натрапив на двері Дому Ігор, де вдягнені в білі шати арбітри чекали на нього, і де він виявив, що вправність у картах може дати більше, ніж мінлива слава.

Гарний сірий костюм і гарні чорні туфлі — напевно, з Лондона або з Парижа. «Йому має бути жарко в шерстяному», — припускаємо ми, але він ніколи його не знімає, його ніколи не бачили зі складкою на сорочці або з плямою на штанах, бо тепер, коли Абгік має ці речі, яких бажають інші чоловіки, без них його не бачитимуть. Абгік Лі перевдягатиметься до вечері навіть у Сахарі, носитиме підтяжки для шкарпеток у Такла-Макані, бо він це може, а ви — ні. Він бачив плакати про вибори в Бангкоку, чув вітри змін, чутки про японські війська, що поглядають на сусідній Сінгапур, про армійських генералів, яким байдуже, у що вірить колись священний король — і все це йому байдуже. Усе це лише історичні події навколо його життя, а історія мине; а він, натомість, триватиме.

Його годинник має срібний футляр; він ніколи не марнує час.

Годинник б'є дванадцять, і починається полювання.