Крадій

Розділ 24

Вночі він влаштувався спати під пологом листя похиленого пальмового дерева, і вважав, що він у безпеці, доки раптово не прокинувся й не побачив ліхтар, що миготів поміж деревами, почув голоси, що бурмотіли в темряві, тріск під ногами. Як вони підійшли так близько: п'ятсот метрів, а може менше, чотириста? Він накинув рюкзак на спину й побіг наосліп у темряву.

Почувши його, інші нічні бродяги спрямували на нього світло, хтось скрикнув, і вони теж побігли, помчали до нього крізь неспокійне дзижчання темряви.

Він біг, доки не опинився перед потоком, а потім побіг вздовж нього, хапаючи ротом повітря; по обличчю текли піт і сльози, ноги тремтіли, легені рвалися, а переслідувачі не відставали, один з них випередив решту — босий і прудкий, вдягнений у довгу сорочку та підперезані мотузкою шорти — слідопит, без сумніву слідопит, фігура в руці Абгіка Лі, сильніша та небезпечніша за будь-яку найняту допомогу.

Ремі біг, доки не перечепився й відразу підвівся, і по теплу, що він відчув у гомілці, зрозумів, що це буде ціна, яку він заплатить згодом, і продовжував бігти, доки його ноги його не підвели — живіт палав, обличчя мало не лускалося — він упав руками та колінами на землю, перекотився на спину, здригався та тремтів.

Біг його переслідувача позаду трохи сповільнився. Кліпаючи, щоб прогнати сльози, Ремі дивився на світло, ледь бачачи чоловіка, що тримав ліхтар: худий, як каштанове дерево, а на обличчі пустота — самий лише професіоналізм; чоловік, що виконує свою роботу. Він підійшов ближче до Ремі, вийняв з-за свого мотузкового паска мачете, звільнив ще одну мотузку, що була обмотана навколо його живота, і обережно, крок за кроком, підійшов до Ремі й зупинив кінчик клинка над самими його грудьми.

— Ти мене не вб'єш, — видихає гравець тайською. — Це буде проти правил.

Чоловік не відповів, на його обличчі не було розуміння.

— Абгік виграє лише якщо торкнеться мене сам, лише якщо я буду живий, — повторив Ремі французькою. — Ти мене не вб'єш.

Французька, певно, було зрозумілішою, бо клинок у руці чоловіка миттєво розвернувся, вигнуте лезо зупинилися трохи нижче правого ока Ремі.

«Живий, — без слів казало сталеве лезо, — не обов'язково означає цілий».

Повільно, дуже повільно слідопит присів біля Ремі, залишаючи лезо на місці. Позаду нього, продираючись крізь темряву, лунали кроки решти переслідувачів, що були не такі прудкі й упевнені в шляху, як цей чоловік. За мить мисливець гукне їх, покличе до здобичі, і тоді все — кінець гри.

Ремі заплющив очі, глибоко вдихнув, і мисливець, певно відчувши, що це може означати, міцно стулив губи. А потім Ремі перекотився, відбив клинок рукою вбік, водночас якомога сильніше змахнувши ногою в напрямку обличчя чоловіка. Мисливиць теж покотився, звільнив мачете, але Ремі кинувся всім тілом на супротивника, ігноруючи клинок, ігноруючи пальці, що вчепилися в його обличчя й намагалися дотягнутися до його очей, щоб вирвати їх з западин. Мить, упродовж якої махали руки та ноги — забагато кінцівок, щоб була від них користь, жодного плану в бійці, лише лікті в живіт, коліна в пах, кулаки в обличчя, а потім Ремі звільнив з плутанини лікоть і опустив його усією вагою тіла на горло чоловіка.

Очі мисливця вирячилися. Він захрипів, витріщився в ніщо, і руки, що хапали, тепер упали глухо на землю. Ремі відкотився від шокованого нападника та, досі чуючи в лісі звуки наближення інших, розвернувся й побіг.