Крадій

Розділ 38

Гра в шахи.

Ми стежимо.

Стежить також половина Дому Ігор.

Ці люди багато що бачили, але просякнутий кров'ю гравець, що посеред гри у схованки забрів сюди? Ну, це... на це досі варто подивитися. Нас вабить, вабить запах крові у воді.

Хто був останньою особою, що любила Ремі?

Він не впевнений, що може це згадати, але ми можемо, і ти, Ремі, теж зможеш, якщо спробуєш. Вона чекає на тебе у зламаній хатині в лісі, над нею місяць, під нею води озера, твоя лісова вдова. Ми не думаємо, що ти повернешся до неї, і вона теж так не думає, але силу її почуттів це не зменшує. Ван Заулен матиме її, якщо виграє, як трофей на стіні.

Не слід грати на те, що тобі не належить, Ремі.

Не можна ставити на кін те, що не можеш дозволити собі втратити.

Це не узгоджується з твоїм кодексом.

Ми дивимося, чекаємо на програш Ремі.

Він грає чорними; ван Заулен — білими.

Він розпочинає агресивно, міняє слона на коня, коня на слона, розкриває центр шахівниці, пішака бере пішак, якого бере пішак, якого бере пішак. Фігури зникають, центр звільняється. Рокірування, перегони до протилежних країв шахівниці, укриття. Ферзі один навпроти іншого, Ремі розглядає можливість обміну, ван Заулен...

Здригнувся.

«Ще не настав час, — неначе каже голландець, — забирати з дошки найсильнішу фігуру».

Коли ферзь відступає, Ремі вивчає його обличчя.

Відмова від обміну сама по собі не є помилкою, але вона... про щось свідчить.

Чи не бачить ван Заулен щось на його скривавленому обличчі?

(Бачить. Він бачить вождя племені на безіменному острові, на який заслали його, розпусника, що забагато розпусничав. Він бачить старезного чоловіка, що танцює в намисті з кісток убитих акул, чує удари барабана, відчуває кров у своєму обличчі, у шиї, в кінчиках пальців, несподівано підводиться, щоб теж танцювати, вертиться, кружляє з вождем, і з дочкою вождя, і з дружиною вождя, доки не розуміє, що м'ясо, яке він їсть, сире, а барабани замовкли, і все село дивиться, як він жере, лише на нього. У їхньому мовчанні є темрява, насилля, що готується пролитися, але вони не ворушаться, нічого не кажуть, коли він крадеться геть, назад, до факторії в бухті, і барабани не б'ють, а він більше не танцює. Тепер ван Заулен дивиться знов на просякнуте сонцем і кров'ю обличчя Ремі Берка і бачить у ньому насилля та владу, відчуває в роті смак сирої плоті й чує удари барабана, і йому невимовно страшно.)

Взято фігуру; лише пішака, та й то з тактичним ризиком.

Через чотири ходи ван Заулен відіграє пішака, потім ще одного, його пульс прискорюється, він чує перемогу.

Він помиляється: це не перемога, а пастка. Його звабили смаком легких здобутків, і тепер його тура в пастці, загнана в кут королем і слоном. Він пробує втекти, але тікати нікуди, і він, зітхнувши, міняє свою туру на останнього пішака, і розуміє, що гра майже скінчилася, хоч і не знає, звідки прийде смерть.

Смерть приходить через три ходи після неминучого обміну ферзями.

Він здається, коли це стає очевидним, і спостерігачі, крім нас, розходяться.

Ремі каже:

— Ти винен мені інформацію.

— Що ти хочеш знати? — питає голландець, збагнувши, що почувається виснаженим.

— Сім місяців тому ти грав проти Абгіка Лі, і він програв. Ось моє запитання: що він програв?

Ван Заулен посміхається, хоч його руки тремтять.

— О, — каже він. — Тепер я розумію.