Крадій

Розділ 18

Ми дивимося з неба вниз, і поміж хитанням лісового листя, що шепоче звуком галькового пляжу, не бачимо Ремі.

Слідопит знаходить місце, де той спав уранці, але багаття згасло дуже давно, він пішов на світанку, поліз по голих каменях, на яких не залишається жодної ознаки того, що тут ступала людська нога.

Якийсь час вони йдуть, припускаючи найбільш імовірний шлях втікача, але марно.

Ремі Берк улетів, як подих.

Три дні його не бачили.

Скільки може чоловік пройти пішки за три дні?

Три милі за годину, п'ятнадцять годин щодня — не більше; три дні — сто тридцять п'ять миль.

Неможливо. Жодного шансу, що Ремі зайшов так далеко!

На четвертий день Абгік сідає біля карти, креслить на ній коло радіусом сто миль навколо села, де востаннє бачили Ремі, та міркує. Стомильний радіус містить величезну територію, але деякі місця легко виключити. Його люди були на річках, у містах, на вокзалах, і в будь-якому з цих місць іноземця помітили б. У жодному з найближчих великих міст чужинців не бачили, і хоч кількість його карт обмежена, їм доступні великі ресурси. Полісмени, солдати та шпигуни нишпорять по селах, шукаючи Ремі Берка — фігури, якими грає чоловік, яким самим грає Абгік Лі.

О, Абгіку, ти справді думаєш, що на тобі гра зупиняється? Чи ти, рухаючи свої фігури по цій мапі, як по уявній дошці чи шахівниці, ти справді думаєш, що є володарем усього, що відбувається?

Іноді ми забуваємо, який ти молодий.

Чуток, звісно, багато. Чужинець, якого бачили в Ратчапхоні, виявився британським журналістом, рабом у рівній мірі джину та малярії, який звільнився на кілька місяців зі своєї посади в Сінгапурі, щоб переосмислити своє життя та поміркувати, чи не настав час долучитися до комуністичної партії. Інший чоловік, якого бачили в Нонг-Кланг, виявився німецьким археологом з дружиною. Подейкували, ніби той німець насправді був євреєм, а на археології знався не краще, ніж косатка на чайній церемонії, але відрікся від себе старого та вигадав собі таке ім'я, що найбільше йому пасувало, і таким чином підвищив шанси свого виживання. Голландець на двадцять миль південніше шукав коштовні камені, маючи загін з тридцяти тихих чоловіків, які не всміхалися й не хмурилися, коли він ходив туди-сюди та кричав кожному, хто до нього наближався: «Сюди, сюди!» та «Геть, геть!» — певно, це були єдині місцеві слова, яких він навчився. Він був переконаний, що знайде діаманти та розбагатіє, але коли прийшли японці, його інтернували як ворожого чужинця, а коли звільнили в 1945-ому, його голос був зламаний, хоча спину він досі тримав рівно.

Усі ці чутки Абгік переслідує, надсилає своїх фігур досліджувати кожну, знаючи при цьому, що жодна з них не є Ремі.

І ця відсутність Ремі дозволяє звузити коло.

Десь у дикому місці; не серед людей. Рано чи пізно він буде змушений визирнути, і Абгік не має жодного сумніву, що в межах прокресленого на карті кола він знайде переслідуваного.