Крадій

Розділ 35

Наступного ранку вух Абгіка Лі досягає доповідь, що Ремі Берка — принаймні, чоловіка, чия зовнішність відповідала його описові — бачили в Кхонкені. Новина була така надійна, що Абгік Лі відразу сів на перший-ліпший поїзд, що прямував на північ, залишивши позаду три інші, окремі, але ймовірні випадки спостереження Ремі в Бангкоку.

Ми махаємо Абгікові на вокзалі рукою, але він нам не відповідає.

Тієї ночі ця інформація надходить до Ремі Берка, і через дві години він проникає до приватних кімнат Абгіка Лі в Ратананокосіні.

Захопливе вторгнення! Ми рухаємося крізь життя Абгіка та бачимо розмазаною по всіх речах, що йому належать, історію цього чоловіка. Ми почуваємося подібними до богів, гріховними, напрочуд розумними, коли нишпоримо серед його пожитків, знаючи, що він дуже далеко. Хто став би жити звичайним життям, якщо можна жити як крадії та арбітри, як ми? Він прожив у цьому місці досить тривалий час, менш ніж у трьох вулицях від Великого Палацу. Нагорі, біля стелі, повільно обертаються лопаті вентиляторів, мухи тиснуть на сітку, що закриває вікно, віконниці за ними зачинені. Протимоскітна сітка висить над скуйовдженим подвійним ліжком — скуйовдженим, бо він не мав часу прибрати, коли отримана новина відправила його на північ; скуйовдженим, бо Абгік Лі нікому не довіряє свою приватність, свою власність.

Він узяв з собою всю інформацію про своїх фігур, про тих генералів і полковників, дипломатів і міністрів, якими грав у цій грі, але все одно залишилося багато цікавого. Полиці з книжками: Від «Das Capital» до «Mein Kampf», від Достоєвського до Геммінґвея, від Ішварчандри Гупта та Каві Кант до Сунтхон Пху та Сей Сьонаґон. Коли Абгік навчився читати середньовічною японською? (Гра в детективів у перському заміському палаці. Дрібного принца знайдено мертвим, і Абгік спіймав убивцю раніше за свого суперника. Абгік поставив своє знання хінді проти знання японської — хороша ставка, чесна гра.) На кухні багато рису та овочів, нічого надто солодкого, взагалі немає м'яса. Ніякого алкоголю, але вода — тричі фільтрована, кип'ячена та охолоджена. Абгік так сильно поспішав, що миска з рисом, холодним і загустілим, стоїть біля раковини, з неї стирчить брудна ложка, злетілися бенкетувати мухи. Сім різних сортів чаю, в тому числі банка, в якій кілька різних сортів перемішані в ідеальній пропорції. Карта Бангкока — залишена — а коли Ремі зв'язується телефоном з оператором, то останній номер, з яким його зв'язують — особистий номер міністра внутрішніх справ.

Маленький столик, на якому стоять пахощі. Перед ним на підлозі маленька подушка, на якій відбилася форма колін Абгіка. Це міг би бути вівтар, так обережно розставлено кожну його деталь, але тут немає ніякого божества, ніякого символу. Грамофон. Музика — індійський ситар. Поки музика грає, він переглядає платівки, що лежать внизу: Ваґнер, Елґар, Моцарт, Дюк Еллінгтон і Біллі Голлідей.

Ванна кімната мала та пуста. На одній зі стін біло-сині кахлі тріснуті, килимок кинуто на край ванни, раковина трохи пожовкла навколо стоку. Відкривши настінну шафу, він не знаходить у ній найнеобхіднішого — щонайменше зубну щітку Абгік забрав до Кхонкена. Ремі нишпорить у маленькому плетеному кошику для сміття, що стоїть на підлозі, і виймає звідти коричневу скляну пляшечку з ложечкою. Приліплений до неї папірець має ім'я Абгіка, дату та торгову марку: «Окулімол». Пляшка пуста, дата в межах минулих трьох тижнів. До свого повернення до міста Ремі збився з рахунку днів.

Він кладе пляшечку в кишеню та виходить з квартири так само, як зайшов.