Розділ 26


Це ризик, але іншого вибору він не має.

У сутінках він падає на землю перед маленьким монастирем з літніми монахами та метушливими хлопчиками.

Двері відчиняє старий чоловік, який цокає язиком і зітхає, побачивши Ремі, та залишає його лежати, пішовши кликати молодих хлопців.

Двоє дітей, десяти та дванадцяти років, допомагають Ремі дошкандибати до кімнати, що злегка тхне цвіллю.

Найстаріший з монахів — чоловік, що ходить за допомогою ціпка з круглою голівкою — сідає поруч, щоб оглянути ногу Ремі, щось бурмоче та заявляє, що так, дійсно, тут медичних знань монахів не достатньо! Постільний режим, якщо ваша ласка, постільний режим.

— Ви злочинець? — спитав, сідаючи біля Ремі, молодий чоловік сімнадцяти років, сирота, якого залишили опіці священників, коли йому було два роки.

— Ні, — відповів він.

— Як ви отримали це поранення?

— Упав.

— Ви впевнені, що ви не злочинець? Ми тут раді всім, незалежно від їхнього минулого.

— Я не злочинець.

— А... Але ж ви тікаєте, так?

— Не від закону.

— Ви впевнені?

— Клянуся.

Вранці найстаріший монах повернувся, щоб знов оглянути Ремі, буркотів, а потім заявив:

— Так, так, постільний режим, як я і сказав!

Опівдні абат — молодший за найстарішого монаха, але набагато обізнаніший у політиці — прийшов привітати несподіваного гостя.

— Дивина за дивиною! — весело вигукнув він. — Поранений іноземець, що розмовляє нашою мовою! Чи ви знаєте щось про шлях до просвітлення?

— Я чув, — буркнув Ремі зі свого солом'яного матраца на підлозі, — що добрими вчинками та доброчинністю в цьому житті можна просунутися у колесі Всесвіту.

— Думаю, це чудово, що ви прийшли до нашого монастиря, — весело хихикнув абат. — Для вас, для нас, для всіх!

Сказавши це, абат повернувся до своєї кімнати та написав своєму начальнику у великому храмі в місті листа, яким повідомив, що чоловік, якого розшукує поліція, прибув до його храму, і чи не скасували ту суттєву винагороду за його піймання? Він відправив хлопця на пошту й задоволено став чекати на відповідь.

Загрузка...