Король шрамів

37

Ісаак

У Ісаака змокли долоні. Вислизнути з-під нагляду Толі з Тамар виявилося непросто. Близнюки були загартованими найманцями з даром з’являтися там, де на них найменше чекали. Та, щойно побачивши Егрі в оранжереї, хлопець зрозумів, що залюбки надурив би тисячу солдатів, аби мати змогу опинитися тут. Він і гадки не мав, як їй удалося позбутися своєї охорони і скільки часу він зможе провести з дівчиною наодинці, перш ніж їх хтось помітить. Напевно Ісаак знав лише одне: він готовий милуватися нею ціле життя. На Егрі була сукня відтінку зеленої груші, вигадливі складки якої прикрашали вишиті соколи. У темних водоспадах кіс мерехтіли смарагдові гребінці.

— Ніколаї? — запитала дівчина, вдивляючись у тьмяне світло оранжереї.

«Ісаак», — вартовому кортіло попросити дівчину називати його так. Цікаво, як звучатиме його справжнє ім’я в її устах?

— Я тут, — прошепотів він. Егрі обернулася, і від її усмішки йому перехопило дух. — Я був не певний, що ви прийдете.

— Я теж не була певна, що мені це вдасться. Мої панянки метушилися довкола від самого світанку. Я вже думала, що не випаде жодної секунди на самоті, щоб я змогла втекти від них.

— Я радий, що вам пощастило. — Сміховинне зауваження, та Ісаакові не вдавалося вигадати нічого кращого.

Егрі ступила крок назустріч, а він мимохіть позадкував, зберігаючи відстань між ними. Побачивши біль на дівочому обличчі, Ісаак відчув себе останнім йолопом.

— Перепрошую, — похапцем пробелькотів він, хай навіть знав, що королі не розкидаються вибаченнями.

Егрі склала долоні на грудях.

— Невже я… невже я щось хибно зрозуміла?

— Ні, — запевнив хлопець. — Ні. Але я мушу вам дещо розповісти. — Ісаак розвернувся й покрокував повз помаранчеві дерева, від цвіту яких повітря наповнювалося солодкими пахучими хмарами. Він планував розповісти їй стільки всього, але жодне слово не здавалося тепер доречним. Він — бідний хлопчина з маленького містечка. Він був вартовим у Палаці. Вважав себе щасливим. Він був щасливим, поки не почалося все це. А тепер?

Ісаакові хотілося стиснути Егрі в обіймах і поцілувати, та він не міг цього зробити, адже кожне промовлене ним словом аж сочилося брехнею. Та й правди він не міг розповісти, адже це поставило б під загрозу добробут цілого народу.

— Егрі… — озвався хлопець, — якби я не був королем… — Він повагався. Що саме він намагається сказати? Спробував почати знову: — Що вам у мені подобається?

Принцеса засміялася, і від цього звуку хлопцеве дихання вдячно вихопилося з грудей.

— Це якась перевірка? Чи вашу гордість необхідно почухати за вушком?

— Моя гордість завжди потребує уваги прекрасних створінь, — відповів Ісаак і вилаявся собі під носа. Це були слова Ніколаї, а сьогодні йому не хотілося бути Ніколаї.

— Заждіть-но. Я розповім вам, що мені у вас подобається. Ваша нервовість. Те, як ви пораєтеся з навчальним мечем. Те, що ви не приховуєте того, що у вас на думці. Ваш вигляд, коли розповідаєте історії про свою домівку біля озера.

Дівчина схилила голівку, і на мить на її обличчі промайнув несамовито засмучений вираз.

— Що сталося? — занепокоївся хлопець, бажаючи стерти з її пам’яті те, що спричинило цей біль.

— Нічого, — озвалася Егрі, — просто мені хотілося б, щоб ця мить тривала довше.

Ісаак прагнув запевнити її, що так і буде, однак не знав, чи правда це. Він нічого не міг їй запропонувати. До того ж реальність була неприємною: хлопець досі не відав, чого насправді хоче від нього Тріумвірат. Може, вони попросять його назавжди залишитися в цій ролі й керувати Равкою? Раніше хлопець вважав, що аж ніяк не зможе стати королем, якого вони потребують, та, вечеряючи з Егрі, замислився: а може, поряд із нею йому це вдасться? Чи миритимуться Женя й решта з його залицянням? А якщо заборонять йому зустрічі з Егрі, чи вистачить йому духу заперечити їм? Ба навіть гірша думка заважала йому заснути після того щасливого вечора на острові: ану ж справжній король повернеться й обере принцесу собі за дружину? Невже Ісаакові доведеться дивитися, як він упадає за нею і врешті-решт побереться? А може, він, виструнчившись, стоятиме в почесному караулі в капличці на королівському весіллі. Чи зрозуміє Егрі, що чоловік, із яким вона одружилася, це не той, хто цього вечора стояв поряд із нею в оранжереї й чиє серце краялося від жаги.

— Мені теж хотілося б, щоб вона тривала довше, — промовив уголос він. — Я хотів би, щоб у цілому світі не було нікого, крім нас, — ані країн, ані королів із королевами.

Він наблизився на крок, і дівчина опинилася в полоні його обіймів. Вона була гнучка, досить жиляста. Вона була досконала.

— Егрі, — прошепотів Ісаак, притискаючи принцесу до себе, і вона повернула до нього своє чарівне обличчя, — ти змогла б покохати мене, якби я не був королем?

— Змогла б, — відповіла дівчина, і він не зрозумів, чому на її очах раптом забриніли сльози. — Я знаю, що змогла б.

— Що сталося? — Ісаак узяв дівоче личко в долоні, витираючи великим пальцем солоні краплини.

— Геть нічого, — прошепотіла вона.

Хлопець відчув удар, наче принцеса відштовхнула його, і опустив погляд. Із його грудей щось стирчало. Щойно мозок упізнав ці обриси, як хвилею накотив біль. Кинджал. Біле руків’я прикрашала вовча голова. Ісаак почув, як щось несамовито б’ється в шибку, немов пташка намагалася залетіти до оранжереї.

— Чому? — спромігся запитати він, сповзаючи на землю.

Дівчина уклякла поряд із ним, обличчям заструменіли більше не стримувані сльози.

— За мою країну, — схлипуючи, відповіла вона. — За мого брата. За мою королеву.

— Ти не розумієш, — спробував сказати Ісаак. З його вуст зірвався сміх, але здався якимось неправильним, наче бульбашка луснула.

— Пробач мені, — попросила дівчина й висмикнула кинджал із його тіла. Із рани вперіщила кров, і біль протнув Ісаакове тіло.

Принцеса ніжно поцілувала його в губи.

— Єдине, що мене заспокоює, — думка, що ти ніколи не зміг би стати моїм. Але знай, що я б залюбки стала твоєю.

— Егрі, — застогнав хлопець, коли світ навколо потьмянішав.

— Я не Егрі.

Ісаак почув звіддалік крики, хтось тупотів, наближаючись до них.

— Усі тужать за першою квіткою, — ледь чутно промовила дівчина.

«А хто проллє сльози за всіма, що зав’януть?» Хлопець безпомічно дивився, як вона схопила клинок і встромила лезо у власне серце.