Король шрамів

28

Ніна

Ніні ще ніколи не доводилося бувати на такій тривалій дивній вечері. В одному з найгарніших приміщень каплиці стіл накрили особисто для Брума, його доньки та її нової вчительки іноземної мови. Їжа була помітно кращою за скромні монастирські харчі: печеного окуня подали з мідіями, голубці — зі сметаною, а ще на столі були копчений вугор, мариновані грибочки й тушкований порей. Ніна сховала до кишені спідниці два крихітних перепелиних яєчка, про той випадок, якщо Трассел полюбляє делікатеси, і замислилася, чи не пригостять її на десерт присипаним цукровою пудрою мигдальним печивом. А що, можна бути завзятою шпигункою й однаково полюбляти солоденьке!

Брум того ж вечора порозпитував Адріка з Леоні, і, вочевидь, їхні відповіді його вдовольнили. Ніна очікувала, що тепер, після допиту командира дрюскелле, хлопець відмовиться втілювати в життя її план, однак він її здивував.

— Я завжди знав, що помру молодим, — традиційно похмуро процідив він. — То чому б не зробити цього, надававши добрячих копняків убивці?

Цього вечора вона була Ніною Зенік, що сиділа навпроти свого найзапеклішого ворога — колишнього Матаясового наставника й диригента кількох найжахливіших злочинів проти людства. Та водночас вона була Мілою Яндерсдат, бідною дівчиною, запрошеною на вечерю зі значно шляхетнішими за себе людьми, від якої не приховалися страждання подруги.

А її подругою була Ханна. Зенік думала про те, як Ханна потайки вислизала з монастиря, щоб допомогти народитися небажаній дитині. Про те, як вона обіймала за шию коня, скачучи верхи полями, як стояла в класній кімнаті, здійнявши руки в бойовій стійці й розпашівшись від завзяття. Вона була народжена воїном. І володіла якоюсь несамовитою великодушністю, що могла забуяти магічним цвітом, якщо їй дозволять розквітнути. Це могло відбутися в Равці. Проте аж ніяк не могло за цим столом.

Брум засипав доньку нескінченними запитаннями про її уроки етикету й плани на наступний рік.

— Ми з твоєю матір’ю сумуємо за тобою, Ханно. Ти вже давно поїхала з Дієрнгольма.

— Я теж за вами сумую, татку.

— Переконаний, якщо ти відмовишся від своїх негідних ідей і докладеш трохи зусиль, тебе знову радо вітатимуть при дворі. Уяви лишень, як чудово буде, коли ми знову зберемося разом.

— Так, татку.

— Мені не подобається думка про те, що ти залишишся тут, а надто через те, що маленькі містечка неабияк піддаються іноземному впливу. Берегиня розповіла мені, що якусь послушницю застукали з іконою язичницького Святого під подушкою. А твоє місце в Льодовому Дворі.

— Так, татку.

Від Ханниних спроб завести бесіду про навчання, Брум відмахувався.

— Ти завжди була розумною, Ханно. Але це не допоможе тобі знайти впливового чоловіка.

— Невже чоловікові не хочеться знайти дружину, з якою він зміг би обговорювати політику й державні справи?

Брум зітхнув.

— Чоловікові, котрий цілий день вирішував державні справи, не захочеться базікати про таке з дружиною. Йому захочеться, щоб його приголубили, розважили, нагадали про шляхетніші речі — про те, за що ми так важко боремося.

Ніну мало не знудило. Вона засумнівалася, що втримає в шлунку розкішну вечерю. Коли суперечка між Ханною та її батьком стала запеклішою, дівчина стримано перепросила і вийшла. Брум залишиться на фабриці, тож їхній план доведеться відкласти до його від’їзду завтра вранці.

Ніна навідалася до вбиральні, а тоді перевірила кишені Брумового пальта, яке він охайно повісив на стілець у вітальні. Там вона знайшла листа, у якомусь хтось розпинався про «малого Ланцова» і когось на ім’я Вадік Демідов. Вона щосили намагалася зберегти всю інформацію в пам’яті, та не могла дозволити собі надовго залишати стіл.

Задувши свічку, Зенік вислизнула з вітальні. Ярл Брум стояв у тьмяно освітленому коридорі.

— Ой! — зойкнула Ніна, торкнувшись тремкою рукою вирізу сукні. — Ви мене налякали.

— Ви загубилися дорогою із вбиральні?

— Ні, сер, — озвалася вона, дещо захеканим голосом. — Я побачила, що свічки вже догорають, і зупинилася, щоб задмухнути їх.

— А хіба це не завдання прислуги, Енке Яндерсдат?

— Прошу, називайте мене Мілою.

Брум витріщився на неї у півмороку.

— Це було б не зовсім пристойно.

Як ці фієрданці панькаються зі своєю пристойністю! Однак Ніна вже підозрювала, що вони з такою любов’ю вигадують свої правила, аби мати що порушувати.

— Пробачте, — перепросила вона, присідаючи в занадто поштивому реверансі. — Я не хотіла вас образити. Боюся, вам не до душі мої сільські манери.

Брум підчепив пальцем її підборіддя, але цього разу поводився ніжніше, змушуючи її виструнчитися й підвести погляд.

— Анітрохи. Вони здаються мені ковтком свіжого повітря. Згодом ви навчитеся, як поводитися в товаристві поважніших за вас людей.

Ніна потупила очі.

— Якщо мені пощастить серед них опинитися.

Командир уважно розглядав її.

— Завтра вранці я поїду, проте я часто навідуюся до Ґефвалле, щоб переконатися, що на збройній фабриці все працює як слід. — «І оцінити свої експерименти», — подумала Ніна, закипаючи від люті. — Із нетерпінням чекаю на Ханнин прогрес у вивченні мови.

— Я не працюю в монастирі постійно, — пролопотіла Ніна, заламуючи руки. — Не знаю, як довго Берегиня терпітиме мою присутність.

Брум накрив її долоню своєю, і дівчина заклякла.

— Така знервована крихітка. У Берегині завжди знайдеться для вас місце, якщо я так вирішу.

Ніна подивилася на чоловіка з усією побожністю, яку їй вдалося зобразити, і міцно стиснула його руку.

— Дякую, сер, — палко озвалася вона, — дякую.

Приєднавшись до Ханни у вітальні, вони попрощалися.

Щойно батько пішов, Ханна з полегшенням сповзла по стіні.

— Дякувати Джелові, це закінчилося. Ти роздобула те, що хотіла?

Ніна показала їй шматочок теплого свічкового воску, який притиснула до Брумового персня, створивши досконалий відбиток печатки.

— Роздобула. Решта залежить від тебе.

***

Адрік не помилився щодо труднощів із тим, як потрапити на фабрику. Навіть побачивши Брумову печатку на військовому наказі, вартові східного виходу нізащо не впустять жінок і дівчат без охорони у вигляді переконливого фієрданського солдата.

Наступного ранку Ханна не встала з ліжка, повідомивши, що її шлунок не впорався з учорашньою щедрою вечерею. Берегині від почутого урвався терпець:

— У наші обов’язки не входить догляд за розбещеним дівчиськом із занадто чутливим шлунком.

— Аж ніяк, Берегине, — погодилася дівчина. — Зі мною може посидіти Енке Яндерсдат. — Після цих слів вона перехилилася через край ліжка і виблювала.

Берегиня затиснула рукавом ніс, захищаючись від смороду.

— Гаразд. Нехай винесе твоє відро й прибере за тобою цей безлад.

— Здається, блювотний засіб Леоні спрацював занадто добре, — зауважила Ніна, щойно вони залишилися вдвох за ретельно зачиненими дверима.

Ханна застогнала й відкинулася на подушки, аж позеленівши від слабкості. Ніна сіла поряд із нею на ліжко й притиснула до губ хворої слоїчок з іскристою рідиною.

— Ось, це повинно допомогти. Зміцнювальні засоби вдаються Леоні не гірше за блювотні.

— Сподіваюся, — пробурмотіла Ханна.

Поки вона відпочивала, Ніна прибрала в кімнаті й приготувала їй яєчню з хлібом.

— Тобі знадобляться сили.

Ханна сіла на ліжко, підперши спину подушкою. Волосся вона не заплела, і воно лежало червонястими хвилями на плечах; Ніні несподівано закортіло накрутити на палець товстеньке кучеряве пасмо.

— Не знаю, чи вдасться мені щось, — зізналася послушниця. — Я ще ніколи не намагалася нічого перекроїти.

Ніна розсунула завіси, запускаючи всередину якомога більше сонячного світла. Ханнина кімната розташовувалася на другому поверсі, тож можна було не хвилюватися, що за ними спостерігають чиїсь допитливі очі.

— Це просто один зі способів маніпулювати тілом.

— Ти вже бачила, як це робиться?

— Один-єдиний раз, — збрехала Ніна. Усе її обличчя й тіло було перекроєне до цілковитої невпізнаваності. Вона й сама кілька разів попрацювала Краяльницею.

— А що, як зроблене мною залишиться назавжди?

— Тоді ми знайдемо когось, хто зможе все виправити, — пообіцяла Зенік. «Навіть якщо для цього мені доведеться витягнути тебе до Равки». — Утім, не думаю, що виникнуть якісь проблеми. Ти зробиш лише кілька дрібниць. — Ніна сіла перед Ханною й піднесла вгору ідеально відполіроване люстерко.

Ханна уважно подивилася на себе.

— З чого почати?

— Спробуємо з підборіддя. До носа візьмемося, коли ти трохи потренуєшся. Не хочу, щоб ти випадково перекрила собі дихальні шляхи. — Ханнині очі налякано розширилися. — Жартую! — заспокоїла її Ніна. «Загалом».

Послушниця затамувала дух і обережно притиснула пальці до лівого боку нижньої щелепи.

— Зосередься на клітинах шкіри, — порадила Зенік. — Думай про напрямок, у якому ти хочеш їх зрушити.

— Це жахливо, — прошепотіла Ханна, коли обриси її щелепи повільно заворушилися.

— Жахливіше за Берегиню, коли вона ловить когось за розвагами?

Ханнині губи скривилися в ледь помітній усмішці, й дівчина, схоже, трохи розслабилась.

— Із цим нічого не може позмагатися.

За кілька годин вона змінила лінію підборіддя, зробивши щелепу квадратною, додала чолу трохи опуклості й урешті-решт приплюснула ніс. Ніна скрутилася біля дівчини на вузькому ліжку, спостерігаючи за змінами в люстерку, даючи поради та підбадьорюючи. Час від часу вона виходила з кімнати за горнятками з бульйоном і вдавала, наче виносить тазики, створюючи ілюзію, що Ханна досі нездужає.

Нарешті настав час для завершальної дрібниці.

— Упевнена? — перепитала Ніна, торкаючись густих русявих кіс. Вони були помережані золотом і на доторк здавалися прохолодними й шовковистими, наче стрімка вода. — Можемо просто заховати їх під кашкет.

— Я не така марнославна, щоб наражати наш план на небезпеку. — Ханна примружила очі. — Зроби це.

Відрізати таке розкішне волосся було справжнім злочином, але Ніна взяла ножиці й відтяла густі пасма. Насамкінець вона коротко поголила волосся, як це робили фієрданські солдати. Лише дрюскелле носили довгі зачіски. Повернувши собі звичний вигляд, Ханна зможе стверджувати, наче поголила голову, спокутуючи перед Джелом свої гріхи.

Ніна прибрала відрізане волосся, зібравши його в миску, а потім винесла на смітник, переконавшись, що закопала докази досить глибоко. Коли вона повернулася, Ханна з набряклими від сліз очима розглядала себе в люстерку, сидячи на ліжку.

— Не плач, — взялася втішати її Ніна, зачинивши за собою двері та поспішаючи до дівчини. — Воно відросте. Обіцяю.

— Це не через волосся, — витріщаючись на власне обличчя, пояснила послушниця. З люстерка на неї дивився хлопець. Нижня щелепа, чоло, ніс, трохи загрубіла шкіра на щоках здавалася щойно поголеною. Зміни були незначними, але результат приголомшував. — Якби ж я народилася хлопчиком… Якби була сином, про якого завжди мріяв мій батько…

Ніна схопила її за плечі.

— Ханно, ти досконала. Те, що твій батько не в змозі оцінити твою силу, свідчить лише про його слабкість.

Послушниця знову подивилася в дзеркало, кліпаючи, щоб відігнати сльози.

— Губи занадто повні.

— Дай губам спокій, — різко кинула Ніна й підвелася, приховуючи, що зашарілася. — Вони саме такі, як треба.