Король шрамів

29

Ісаак

Після безладу, який здійнявся на показі в «Позолоченому Болоті», Ісаак міг не хвилюватися, вирушаючи наступного дня на зустріч у торговельних справах. Однак члени Тріумвірату не мали жодної причини навідуватися туди, тож хлопцеві довелося зустрітися віч-на-віч із фієрданцями, каельцями та земені у супроводі самих лише фінансових радників Ніколаї. Ісаак боявся, що пошиє короля в дурні. Боявся, що равканську економіку чекає різкий спад лише через те, що він неправильно почухає носа.

Перед зустріччю Ісаак дослухався порад Жені та решти й особисто зустрівся зі своїми міністрами.

— Мені б хотілося, щоб за перемовини взялися ви, Уляшине, — сказав він. — Довіряю цю справу вам.

Міністр торгівлі засяяв і на зустрічі радісно обговорював розцінки та мита, елегантно уникаючи згадок про загрозливу купу равканських позичок. Ісаак був страшенно вдячний за це Уляшину. Навіть подумав, що, мабуть, варто подарувати йому човен, чи титул, чи що там дарують на знак удячності королі.

Зустріч завершилася на вочевидь позитивній ноті, і, підводячись, щоб потиснути руки гостям, Ісаак із полегшенням зітхнув. Та щойно він збирався забратися звідти подалі, як його загнав у куток Хайрам Шенк і розлючено засичав:

— Вирішили, що й надалі можете гратися з нами в кота й мишки?

Женя навчила хлопця, що, коли його заскочать зненацька, найкращою відповіддю буде «Перепрошую?», промовлене з гордовитим благородством.

Ісаак вирішив скористатися цією стратегію, задер носа й кинув із повною зневагою:

— Перепрошую? Хіба не вашу мокру як хлющ доньку я витягнув учора зі ставка?

Та Шенка це не зупинило.

— Ви справді гадаєте, наче ваша вчорашня вистава нас надурила? Ми ще кілька місяців тому дістали інформацію, що розробка ваших підводних човнів і ракетних систем наближається до завершення, а всім добре відомо, що ви не заспокоюєтесь, поки не доводите свої винаходи до досконалості. Досить уже набивати собі ціну, як дебютантка на балу. Ми або отримаємо замовлене, або поводитимемося з вашою жебрацькою країною так, як вона того заслуговує.

Ніколаї Ланцов нізащо не стерпів би таких образ. Він знайшов би ідеальні слова, щоб Шенк затремтів від страху й пожалкував про те, що розтулив свого рота.

— Перепрошую, — рішуче повторив Ісаак і рушив повз Шенка до рятівних відчинених дверей.

Поспіхом вийшовши з кімнати зі скрученими від переляку кишками, хлопець побачив, що там на нього вже чекають близнюки, готові запропонувати свою допомогу для подолання чергової тривожної перешкоди.

— Керчинці не купилися на вчорашню виставу, — повідомив Ісаак, розмашисто крокуючи коридором поряд із вартовими.

— Ми знаємо, — озвалася Тамар, — усе чули.

— Мабуть, заблукала ракета була зайвою, — припустив Толя.

Ісаак обсмикнув свій кітель сливового кольору.

— Що тепер робитимемо?

— Не знаю, — зізналася Тамар. — Спочатку спробуємо пережити цей день.

«Ще декілька днів, — нагадав собі Ісаак. — Ще декілька вечірок. Я впораюсь».

Та куди ж подівся король?

Учора ввечері, пішовши перевдягнутися в сухий одяг, він підслухав розмову Тріумвірату у вітальні.

— Необхідно просто пережити завершальний бал, — сказала Тамар, обіймаючи Женю, — а тоді вирішимо.

— Як таке могло статися, що вони водночас безслідно зникли? — ледь чутно схлипнувши, запитала Краяльниця. — Уже майже три тижні минуло. Люди не зникають просто так. Не думала, що колись це скажу, та я сумую за Зоєю.

— Я теж, — утрутився Толя. — Хай навіть знаю, що вона відгамселила б мене за марнування часу на хвилювання через неї.

— Думаю, Аппаратові щось відомо, — припустила Тамар. — Він надіслав прохання про королівську аудієнцію, щоб розпитати Ніколаї щодо прощі, і вимагає розповісти, де Юрій. Вічно годувати священника обіцянками не вдасться, до того ж він, як на мене, занадто часто буває за межами столиці. У нього є власна мережа тунелів, що ведуть із міста. А в них — чимало місцин, де можна сховатися.

— Ми можемо залучити його до приймання гостей, — запропонував Толя. — Попросимо провести службу…

Тамар негайно урвала брата:

— Не можна підпускати священника до Ісаака. Старий лис занадто хитрий для цього.

— Може, нам слід прибрати його? — кинув Давід.

Женя знову розплакалася.

— Коли ти так кажеш, я ще дужче сумую за Зоєю.

«Що ж далі?» — замислився Ісаак. Можливо, йому вдасться пережити день, можливо, вдасться навіть пережити нескінченні пишні прийоми, не влаштувавши більше жодної катастрофи. Але це не означало, що йому вдасться правити країною чи навіть залишатися маріонеткою в руках Жені й решти.

Завернувши за ріг, до портретної галереї, хлопець наштовхнувся на принцесу Егрі в супроводі кількох охоронниць, як і повідомили розвідники близнюків. Привітавшись із дівчиною, Ісаак щосили намагався зобразити подив і завів із нею світську бесіду про ранкові розваги.

— Хотіли прогулятися садком, але погода виявилася занадто примхливою, — сказала Егрі, — тож ми влаштували собі екскурсію портретною галереєю.

— І як вам картини?

— Обличчя в усіх дуже суворі.

«Просто не придивляйся занадто уважно», — подумав Ісаак.

— Чи можу я запропонувати вам екскурсію цим крилом Палацу? — Він міг присягнутися, що відчув мовчазне схвалення її охоронниць, котрі насправді про успіхи та невдачі Егрі мали звітувати її сестрі.

Вони подивилися на синю розкіш Лазурової вітальні, зазирнули до концертної зали, а тоді навідалися до скромніших куточків Палацу: кімнати з мисливськими трофеями, де тхнуло цвіллю, а на стінах хизувалися оленячі роги й голови великої дичини; до арсеналу зі старомодними сідлами й мечами; та насамкінець до тренувальних зал.

— Нумо завітаємо, — запропонував хлопець. Його власним вухам слова здалися незграбними й фальшивими, та принаймні він знав, що принцеса — велика прихильниця бойових сокир.

— Тут тренуються ваші вартові?

— Так, — відповів Ісаак. Він теж тренувався тут і влаштовував спаринги з королем. — Тамар, чи не влаштуєш нам невеличкий показ?

Дівчина зняла зі стіни дві затуплені сокири.

— Ти, — сказала вона, тицьнувши пальцем в одну з дівчат із Тавґхараду. Охоронниця була юна, з серйозним личком і загостреним підборіддям. Це мала бути Маю Кір-Каат, чий брат-близнюк зник і котра, як вважалося, стомилася від служби шуанській короні.

Крок уперед ступила одна зі старших жінок.

— Я залюбки вступлю з тобою в спаринг. — Її гарний носик перетинав довгий шрам.

Тамар нахилила голову вбік.

— У цьому прайді є лише одна левиця?

— Я битимуся з нею, — втрутилася дівчина із загостреним підборіддям.

— Маю, — м’яко гукнула її інша охоронниця.

Проте дівчина однаково рішуче вийшла вперед, ніби чекала на виклик. Атмосфера в залі стала напруженою.

— Може, і нам слід улаштувати спаринг, — запропонував Ісаак.

Близнюкам хотілося, щоб Тавґхарад спостерігав за Егрі, а не за Тамар з Маю. Хлопець зняв зі стіни дерев’яний меч.

— У мене невеликий хист до двобоїв, — нервово заперечила принцеса.

— А я думав, що всіх членів династії Табан навчають захищати себе.

— Авжеж. Але мої сестри б’ються краще за мене.

— Можливо, я зможу вас дечого навчити. — Ісаак і не хотів тиснути на дівчину, але він знав, що увагу вартових потрібно відвернути, щоб Тамар могла спробувати поговорити з Маю. Дружня балачка під час спарингу була не найкращим варіантом, та іншої нагоди заскочити охоронницю наодинці не було.

Ісаак кинув Егрі навчальний меч, і вона з легкістю схопила його. Члени Тавґхараду несхвально зашепотілися.

— Принцесо… — звернулася до дівчини старша жінка, та Егрі вже пішла в наступ.

Вона неабияк применшила свої вміння. Егрі талановито володіла мечем і змахувала ним без найменших вагань. Ісаак почув віддалене бурмотіння іншої пари й наважився глипнути на них. Він побачив, що Тамар однією лівою поклала Маю на лопатки. Допомагаючи дівчині підвестися, вона низько нахилилася, і хлопець міг лише сподіватися, що вони встигли перекинутися необхідними словами… якщо Маю і справді хотіла дезертирувати.

Аж раптом меч Егрі пласким боком ударив Ісаака в сонячне сплетіння так, що йому аж дух забило, і хлопець голосно видихнув «уф-ф».

Принцеса вигнула брову.

— Королю Равки бракує зосередженості.

— Та хіба ж хтось може не відвертатися на вашу красу? — Як не крути, слабенька відповідь.

Егрі лише розреготалася. Тепер вона здавалася розслабленішою, ніж хлопцеві доводилося її бачити.

— Ви б’єтеся геть не так, як я очікувала, — зауважила вона.

«Напевно, тому, що ти очікувала двобою з королем, котрого з колиски вчили володіти мечем», — подумав Ісаак. А натомість отримала вчительського сина, котрий уперше взявся за клинок після призову до армії.

— Те саме можу сказати про вас, — щиро зізнався хлопець. Йому здалося, що дівчина билася не на повну силу, хоча точно він не був певен. Невже всіх шуанських принцес навчають досконало володіти мечем? Йому не вдасться її нічого навчити.

Ісаак почув за спиною крик, і вони з Егрі, озирнувшись, побачили, що Маю захекано склалася навпіл.

— Досить! — рвучко кинула старша шуанка.

— Перепрошую, — низько вклонившись, відповіла Тамар.

— І я теж, — втрутився Ісаак. Що сталося? Чи здобула вартова необхідну інформацію? Невже все це частина її плану? — Можу відвести вас до ізолятора. Ми…

— Ні, — видихнула Маю Кір-Каат. — Зі мною все гаразд.

— Прошу, — не вгавав хлопець, — я не хотів би, щоб когось із наших гостей травмували під час розваг.

— Це сталося випадково, — кинула принцеса Егрі. — Нам усім це відомо.

На мить здалося, наче кімната аж зашкварчала від напруження, поки думка про ймовірні неприємності кидалася з голови в голову, шукаючи прихистку.

— Якщо дозволите, принцесо, — озвалася Маю, виструнчившись. — Шу Хан може вимагати компенсації.

Тамар насупилася.

— Ти про що?

Охоронниця перезирнулася з Егрі.

— Скажімо, вечеря наодинці?

Тамар похитала головою.

— Іншим видасться, наче король віддає перевагу одній із претенденток.

Егрі, схоже, почувалася незручно.

— Ми не хочемо створювати королю неприємності.

— А інші про це аж ніяк не дізнаються, — бовкнув Ісаак, перш ніж як слід подумати.

Тамар насупилася ще дужче, та сказала лише:

— Авжеж, ваша величносте.

Щойно Егрі з охоронницями зникли, зморшки на чолі Тамар розгладилися. Вона штурхнула хлопця в плече.

— Чудово впорався. У нас буде ще одна нагода видобути інформацію. — Та на його обличчі, мабуть, з’явився розчарований вираз, позаяк дівчина позадкувала. — О ні, Ісааку, дурню ти набитий. Вона тобі подобається, еге ж?

— Не верзи дурниць, — заперечив хлопець, відчуваючи, як шаріється. — Я знаю, в яку гру ми тут бавимося. Що вдалося дізнатися від Маю?

— Нічого. — Погляд Тамар став замисленим. — Я сказала їй, що чула, наче вона кеб, і поцікавилася її братом-близнюком, та вона відповіла лише, що родом із провінції Бол.

— Може, це не та дівчина?

— Можливо. Утім, вона була чимось налякана й билася не так добре, як я очікувала. Я не хотіла завдавати їй болю, просто хибно оцінила її реакцію. Маю ще дуже юна й новенька у лавах варти, тож природно, що вона б’ється гірше за решту дівчат із Тавґхараду. Однак, якщо їй нічого не вдається на тренуваннях, вона може шукати способу забратися звідти, поки її не витурили геть.

— І тоді їй доведеться вступити до лав регулярної армії?

— Після того як вона жила поряд із членами родини Табан і бачила найделікатніші речі? Аж ніяк. За помилки її просто зішлють кудись. Вона більше ніколи не побачить брата чи інших родичів. — Тамар повісила меч на стіну. — Можливо, дезертирувати вирішила інша дівчина. Або й жодна. Наша мережа розвідників у Шу Хані працює так собі. Я спробую влаштувати так, щоб удалося поговорити віч-на-віч із кожною з дівчат, поки ти зачаровуватимеш принцесу. Переконайся, що вечеря буде тривалою й милою.

— Ну, якщо це необхідно.

— Юєх сеш, Ісааку, — нагадала Тамар, знаком наказавши служнику прибрати в тренувальній залі.

«Не зважай на серце», — шуанська приказка. Роби те, що повинен. Хлопець знав, що саме слід було відповісти, що відповів би будь-який шуанський солдат, а може, навіть король: «Нівех сеш. У мене немає серця». Та натомість на думку спадав вірш «Кеббенья» і перший опалий цвіт.

Він не був шуанським воїном і не був равканським королем. Ісаак — просто хлопчина з села, котрий хоче повечеряти з дівчиною, що була з ним люб’язною.

Хлопець мовчки вийшов із зали.

***

Зустрівшись того вечора з Женею, Давідом і близнюками у своїй вітальні, Ісаак очікував, що вони радітимуть його таємній вечері з Егрі. Натоміть здавалося, наче він потрапив на поминки.

— Що сталося? — запитав хлопець. — Щось із королем?

Толя спохмурнів, Тамар, схоже, хотіла когось убити, а Женя немовби вмить постарішала на двадцять років. Навіть Давід відклав убік свою книжку й здавався якщо не розчавленим, то принаймні дещо стурбованим.

— Погані новини з Фієрди, — повідомила Тамар. — Вони готують наступ на Равку. Можливо, за тиждень чи місяць, але війни не уникнути.

Ісаак важко опустився на стілець. Війна. Їм навіть трьох років не вдалося прожити в мирі.

— Це ще не все, — додав Толя, — вони виступають під прапорами Ланцових.

Королівський двійник глипнув на нього.

— Не розумію.

— Їхні очільники приєдналися до Вадіка Демідова.

— До кого?

— Він називає себе кузеном Ланцова і законним спадкоємцем Равканського престолу.

— Та це ж нонсенс. Навіть якщо він Ланцов…

— Його заяви підтримує Маґнус Оп’єр, — пояснила Женя, — фієрданський кораблебудівельний магнат.

— Колись він був послом у Равці, — повела далі Тамар. — Оп’єр стверджує, що мав інтрижку з королевою Равки. І називає себе справжнім батьком Ніколаї.

— Це неможливо, — запротестував Ісаак. — Усе це просто фієрданська пропаганда.

— У нього залишилися її листи, — тихо озвалася Женя. — Якщо вдасться довести їхню справжність…

— Та навіть якщо не вдасться, — урвала її Тамар. — Фієрданцям і цього приводу буде достатньо.

— Ні, — скрикнув Ісаак і підвівся, сам не знаючи навіщо. — Равканці люблять свого короля. Вони підтримають його.

— Можливо, — погодився Толя. — Та я б почувався спокійніше, якби ми знали, де саме зараз Аппарат. Він заліг десь на дно разом із Духовною вартою в майже повному складі. Якщо він виступить на боці самозванця…

Давід посовав книжку на колінах.

— Нам, напевно, слід було його вбити.

Тамар потерла руками обличчя.

— Доведеться укладати угоду з Керчем.

— А на морі нам потрібні земені, — додав Толя. — Наш флот не зможе дати відсіч фієрданському.

— Це якщо ми не матимемо керчинських грошей, — узялася сперечатися сестра.

— Навіть із грошима ми не матимемо часу на будівництво кораблів.

Ісаак не йняв віри власним вухам. Він розтулив рота, щоб сказати щось, і сам налякався істеричного сміху, що вихопився замість слів.

— Ви що всі, збожеволіли? — Усі присутні витріщилися на нього. — Я не Ніколаї Ланцов. Я не можу повести країну на війну. Цю виставу слід закінчувати.

На довжелезну мить запала тиша.

Нарешті Женя поцікавилася:

— А фієрданська делегація досі тут?

— Так, — відповіла Тамар. — У мене є шпигуни в Льодовому Дворі, та про війну мало хто знає навіть серед військових високопосадовців.

— Чудово. Доживемо до кінця тижня й завершального балу. А план складемо, коли поїдуть гості. — Дівчина подивилася на Ісаака. — План, який нас усіх влаштує.

***

Після новин із Фієрди приємне очікування вечері з Егрі цілковито покинуло Ісаака. Якщо король не повернеться, невже вони справді попросять його назавжди залишитися в ролі Ніколаї? Напевно, йому слід було радіти нагоді прожити життя в багатстві та розкошах. Хіба не це обіцяли простим хлопцям із добрим серцем казки? Та Ісаак знав, що він не герой казки. Він був сором’язливим хлопчиною і пересічним солдатом, котрому пощастило привернути увагу короля… та за цю удачу, можливо, доведеться заплатити власним «я».

Стіл для вечері накрили в лісочку на острові посеред озера, подалі від Ґранд-Палацу й допитливих поглядів. Дерева навколо прикрасили ліхтариками, а десь у затінку ніжно грала балалайка. Обстава була надзвичайно романтичною. А Тамар матиме чудову нагоду поспілкуватися з охоронницями з Тавґхараду, котрі вишикувалися на своїх постах у лісі.

Ісаака під покровом темряви човном привезли на острівець. Він був убраний в оксамитове пальто бірюзового кольору, що дуже личило королю. У кишені хлопець знову знайшов срібні намистини.

Очікування змушувало його дедалі дужче нервувати. Хлопець утомився від розкоші й вишуканих шат. Він і далі писав додому листи, удаючи, наче в Палаці йому ведеться звично, та хотілося Ісаакові одного: сісти з мамою на крихітній кухоньці, подивитися на садок і пограти з сестричками в карти. Йому кортіло опинитися поряд із людьми, котрі знали його справжнього.

Та чи знали вони його? Зараз, напевно, і не впізнали б. Щодня, проходячи повз товаришів-вартових, знайомих із ним не один рік, Ісаак мріяв крикнути: «Це я! Ісаак Андрєєв!» Його командирові повідомили, що хлопцеві послуги перекладача знадобилися в Ос Керво. Так просто було змусити його зникнути.

— Вона йде, — нарешті повідомив Толя.

Егрі повільно вийшла на галявину. Вона була вбрана у вигаптувану зелену, наче трава, сукню й золотий головний убір, прикрашений смарагдами завбільшки з хлопців ніготь.

— Скільки він важить? — прошепотів хлопець, коли вони сіли за стіл і подали першу страву.

— Точно не знаю, — зізналася Егрі. — Але здається, наче в мене на голові влаштувалося ціле стадо в’ючних тварин, тож десь від двох до дванадцяти биків.

— Вас змушують тренувати шийні м’язи?

— Авжеж ні. У жінок династії Табан від народження міцні шиї, просто тобі дар божественного промислу.

— От я дурник! — Ісаак відчув, що розслабився. Просто балакати з Егрі було легше, ніж… з усіма. З близнюками, Женею, Давідом і точно з рештою претенденток. Схоже, інші потенційні наречені ретельно добирали слова, кажучи лише те, що Ісаакові — чи радше Ніколаї — хотілося почути. Та Егрі, вочевидь, не надто цікавило, чи вибере він її своєю нареченою. Ця думка водночас заспокоювала і дратувала. Хлопець не сумнівався, що справжній король із легкістю закохав би в себе принцесу, тож ревнував її до чоловіка, котрого вона навіть ніколи не бачила.

Егрі потупила очі в тарілку.

— Чим нас сьогодні пригощає ваш кухар?

— Якимось холодцем. Здається, він переконаний, що з усього необхідно варити холодець.

— А яка ваша улюблена страва?

— Мамині голубці.

— Королева готувала?

«Хай йому грець».

— Ну, готувала прислуга, але мама приносила мені їх, коли я хворів. — Ісаак не знав, чи таке взагалі можливо, але звучало це непогано. — А як щодо вас? — поспіхом додав він.

Дівчина надовго замислилась.

— Є одна страва, яку ми їмо раз на рік, на весняні свята. Молочний пудинг у формі місяця, политий трояндовою водою. Я знаю, що звучить не дуже, але річ у традиції, пов’язаній з ним. Сидиш собі в родинному колі, розповідаєш історії, милуєшся феєрверками й намагаєшся розтягнути пудинг на цілісіньку ніч.

— І навіть у королівській родині дотримуються цього звичаю?

Егрі повільно кивнула.

— Так, проте ми вже дуже давно не збиралися разом. Іноді я навіть замислююся, чи відбудеться це ще колись.

— Маєте на увазі, якщо ви поберетеся й залишитеся жити в Равці?

Дівчина закліпала, відганяючи сльози.

— Так.

Ісаак виявив, що панікує, коли Егрі засмучується.

— Я… я залюбки відпускатиму вас до батьків, коли вам захочеться. — Він і гадки не мав, чи в змозі король стримати цю обіцянку.

— Краще не думатимемо про це, — запропонувала принцеса, витираючи серветкою очі. — Зараз ми тут, і нам слід спробувати насолодитися вечором.

Дівчина скуштувала шматочок холодцю, й Ісаак побачив, як вона скривилася, проковтнувши їжу.

Глипнувши на вартових біля дерев, хлопець непомітно нахилив тарілку, дозволивши холодцю зіслизнути на землю, і заштовхав його під стіл носаком черевика.

Егрі всміхнулася і скористалася його прикладом.

Вони пережили кілька перемін із численними варіаціями холодцю, зраділи твердому й добре знайомому стейку з оленини й погодилися, що якась незрозуміла сіра штука виявилася смачною.

— Складно, чи не так? — запитала нарешті дівчина. — Просто сидіти тут і вдавати, що наші країни не ворогують.

— А хіба вони мусять ворогувати? — перепитав Ісаак. Слова здалися незграбними й бездумними. А може, небезпечно схожими на пропозицію.

— Від мене це не залежить, — сказала дівчина. — Я не королева. Я взагалі ніхто.

— Ви принцеса! — вигукнув Ісаак.

Егрі торкнулася пальцями головного убору.

— А невже ви ніколи не почувалися… ну, ошуканцем?

«Щодня почуваюся». Та що б на це сказав Ніколаї? Ісаакові раптом стало байдуже.

— Так. Почуваюся. Весь час.

Егрі нахилилася вперед.

— Чи залишатимусь я принцесою, якщо люди не вклонятимуться мені, якщо не одягатимуть мене в шовк і не цілуватимуть пруг моєї сукні? А може, стану просто дівчиною з неоковирним друшляком на голові?

Ісаак засміявся.

— Хороше запитання. Єдине, що мені відомо, я не почуваюся королем.

— А як ви почуваєтесь?

— Утомленим, — чесно зізнався він. — І готовим з’їсти кілька голубців.

— Ми щойно з’їли по сім страв.

— Ви наїлися?

— Анітрохи. Може, на десерт подадуть ще один стейк?

Ісаак знову засміявся. Він сьорбнув крижане вино4, яке подали з останньою стравою, і запитав у дівчини про те, над чим замислювався сам:

— А якби королевою судилося стати вам, а не вашій сестрі… — Брови Егрі поповзли вгору, і хлопець зрозумів, що опинився на хисткій землі. Монархи не базікають знічев’я. — Як би ви керували Шу Ханом?

Егрі погралася з ніжкою келиха. Ісаакові страшенно закортіло торкнутися її руки, але він знав, що це заборонено. Дивно, що королю дозволяли керувати армією, але забороняли взяти за руку дівчину, котра йому сподобалась. А Егрі йому подобалась. Він божеволів від Жені, приголомшений її становищем і думкою, що така жінка взагалі його помітила. Але Егрі була інакша. Авжеж, він ледве її знає. Вона принцеса старовинної королівської династії. Вона сиділа навпроти нього, прикрашена смарагдами, за які можна було купити й продати Ісаакове рідне містечко. Та вона повсякчас дивувала його. Егрі була запальна, розсудлива і, схоже, переймалася умовностями не більше за нього. Якби вони були двома простими людьми, котрі зустрілися на сільських танцях, а не в залі, напхом напханій придворними підлесниками… Ісаак сам здивувався власним думкам. «Можна подумати, ти наважився б заговорити з такою дівчиною». Та, може, Егрі — добра й весела Егрі — пожаліла б його й подарувала б йому танець.

— Як би я керувала? — зачудувалася принцеса, підносячи келих до вуст.

— Ви достоту замислювалися про це.

— Для мене такі думки небезпечні. — Егрі похитала головою, зблиснувши смарагдами у волоссі. — Те, про що я фантазую, те, на що сподіваюся, — це не гідні королеви думки.

— Але гідні принцеси.

Егрі всміхнулася.

— Радше наївного дівчиська. Я мрію про завершення війни. Аби прості люди могли обирати своє майбутнє. Про світ, де родини не розриватимуться на шматки через злидні… чи обов’язки. Мабуть, мої балачки здаються вам дурнуватими.

— Анітрохи, — заспокоїв її Ісаак. — Хто мріятиме замість нас?

Дівчина кивнула, та її усмішка здавалася сумною.

— Хто мріятиме замість нас?

Подали останню страву. Незабаром по них прийдуть вартові. Ісаак збагнув, що, попри всі переживання, сумує, що вечір так швидко завершився.

— Після балу наприкінці тижня ви одразу повернетеся додому? — запитав він.

— Так. — Схоже йому не привиділося, що в її очах промайнув смуток.

— Зустрінемося в оранжереї під час балу, — бовкнув Ісаак, не встигнувши прикусити язика. — Інакше нам ніколи не випаде нагода побути хоч мить наодинці.

Хлопця приголомшили власні слова. А ще більше приголомшило те, що принцеса погодилась.

4 Десертне вино, яке виготовляють із замерзлого на лозі винограду.