Володар драконів

Полум’я з пащі дракона

— Як на мене, без цього цілком можна було обійтися, — пхикнула Сірчана шкурка, коли вони знову опинилися надворі. — Ми спеціально заради цього задаваки заявилися до цього смердючого міста, і що ж він нам дає? Гнойовик дзвінковий! Якусь, бачте, мапу! Купу закарлючок! Та я цей небесний поділ знайду без будь-якої мапи, просто нюхом.

Вона передражнила голос Гільберта:

— «Тепер поговоримо про оплату!» Треба було прив’язати його за хвіст до глобуса, товстого ненажеру!

— Заспокойся! — Бен накинув Сірчаній шкурці на вуха капюшон і потягнув її за собою по вулиці. — Мапа — це дуже корисна річ. Не все на світі можна відчути!

— Ти кажеш так, ніби розумієшся на цьому, — бурчала Сірчана шкурка, невдоволено плентаючись за ним. — Ви, люди, вмієте носами тільки в хустки сякатися!

Деякий час вони мовчки йшли поруч.

— Коли ви збираєтеся вирушати в дорогу? — запитав Бен через деякий час.

— Щойно надворі стемніє, — відповіла Сірчана шкурка і мало не наткнулася на товстуна, чия такса обнюхувала край тротуару. Собака здивовано підвела морду, відчувши кобольда, і з гарчанням натягнула поводок. Бен квапливо затягнув Сірчану шкурку до найближчого провулку.

— Ходи сюди, — сказав він. — Тут менше народу. Ми все одно вже майже прийшли.

— Саме каміння, повсюди саме лише каміння! — Сірчана шкурка неспокійно глипнула вгору, на стіни будинків. — У шлунку в мене бурчить гучніше, аніж усередині цих машин. Як же мені хочеться якомога швидше забратися звідси геть!

— Мабуть, чудово вирушити у таку далеку подорож! — замріяно мовив Бен. Сірчана шкурка насупилася:

— Я з набагато більшим задоволенням залишалася б у себе в печері.

— Так, але вирушити в Гімалаї — це так романтично! — Бен навіть прискорив крок, так збудливо це звучало. — Летіти верхи на драконі! Оце пригода! — він похитав головою. — Я б луснув із радості! А ще ж на вас чекає не одна, а ціла тисяча пригод!

Сірчана шкурка глянула на хлопчика і знизала плечима:

— Дурниці! Які там пригоди? Ось голод і холод нас точно чекають, а ще страх і небезпека. А вдома у нас дуже добре, запевняю тебе. Дощу, можливо, трохи забагато, але це дрібниці. А знаєш, чому ми вирушили в цю шалену подорож? Усе через вас, людей. Від вас ніде немає спокою. Тому-то нам потрібно знайти місце, де ваші безволосі фізіономії ніколи не з’являться. Але кому я це говорю? Ти сам такий. Треба ж, ми тікаємо від людей, а я тут розгулюю з одним із них. Здуріти можна, еге ж?

Замість відповіді Бен заштовхав Сірчану шкурку до темного під’їзду, повз який вони проходили.

— Гей, ти чого? — Сірчана шкурка кинула на хлопчика розлючений погляд. — Ти що, образився? Нам треба на той бік, фабрика ж навпроти.

— Так, знаю. Але хіба ти не бачиш, що там коїться? — прошепотів Бен.

Сірчана шкурка глянула через його плече.

— Люди! — відсахнулася вона. — Ціла юрба! І машини з ними! — Вона застогнала. — Згадаєш чорта — а він тут як тут…

— Стій тут, — перебив її Бен. — Я сходжу туди і дізнаюся, що відбувається.

— Що? — Сірчана шкурка енергійно потрясла головою. — Ні, навіть не думай. Я повинна попередити Лунга. Негайно!

І не встиг Бен її втримати, як вона вже вискочила на вулицю, промчала між машинами, не звертаючи уваги на їхні сигнали, і видерлася на низьку стіну, що оточувала фабрику. Бен, чортихаючись, помчав за нею.

На щастя, у дворі фабрики кипіла така жвава діяльність, що їх ніхто не помітив. Кілька людей радилися про щось біля величезного екскаватора. Бен бачив, як Сірчана шкурка сховалася за великою лопатою, підслуховуючи. Він прошмигнув до неї і присів поруч.

— Я не розумію, про що вони говорять, — пошепки сказала Сірчана шкурка. — Чую, звичайно, але не знаю деяких слів. Вони весь час говорять щось про якусь «вибухівку». Що це означає?

— Нічого доброго, — шепнув Бен у відповідь. — Побігли! — Він помчав до фабрики, тягнучи її за собою. — До Лунга, мерщій! Нам треба негайно якось вивести його звідти. Негайно, зрозуміла?

— Гей, що ви тут робите? — гукнув хтось їм услід. Вони миттю зникли у рятівній темряві фабричної будівлі. Збігаючи сходами, вони чули за собою кроки. Важкі кроки.

— Вони забігли всередину! — крикнув хтось. — Двоє дітей!

— Чорт забирай, як це могло трапитися? — відповів інший голос.

Бен із Сірчаною шкуркою неслися далі порожнім і занедбаним підвалом фабрики. Їхні кроки відлунювали у довгих коридорах зрадницьким гуркотом. Але що вони могли вдіяти? Їм потрібно було попередити дракона, поки його не виявили.

— А якщо ми спізнилися? — насилу вимовила Сірчана шкурка, задихаючись від швидкого бігу. Капюшон зісковзнув з її гострих вух. Вона поспіхом натягнула його назад. — Раптом вони його вже схопили? Можливо, вони вже зробили з нього опудало? — вона схлипнула.

— Не мели дурниць! — Бен взяв її за лапу, і вони побігли далі. Кроки за ними наближалися. У Сірчаної шкурки тремтіли ноги, але місце, де ховався Лунг, було вже близько. Раптом Бен зупинився. Він насилу переводив дух:

— Чорт забирай, як мені раніше не спало на думку? Треба їх відволікти. Ти біжи далі. Скажи Лунгу, щоб скоріше пірнав у канал. Вам треба відплисти від фабрики якнайдалі. Скоро вся будівля злетить у повітря.

— А ти? — видихнула Сірчана шкурка. — Як щодо тебе?

— Зі мною все буде гаразд, — сказав Бен. — Біжи швидше! Попередь Лунга!

Сірчана шкурка якусь мить вагалася, потім таки повернулась і помчала далі. Кроки були вже зовсім близько. Вона поспіхом завернула за ріг і вбігла в приміщення, де вони вперше зустрілися з Беном. Дракон лежав біля люка і спав.

— Лунгу! — Сірчана шкурка встала у нього між лапами і почала його термосити. — Прокидайся, нам треба тікати звідси. Швидше!

Дракон підвів голову, ще не отямившись від сну:

— У чому справа? А де хлопчик?

— Потім поясню! — пошепки сказала Сірчана шкурка. — Швидше, через люк, до каналу!

Але Лунг прислухався, підвівся і повільно пішов до проходу, звідки вбігла Сірчана шкурка. Він почув людські голоси: два грубих, чоловічих і голосок Бена.

— Чого тобі тут треба? — спитав один із чоловіків.

— Схоже, він звідкись втік, — сказав другий.

— Дурниці! — вигукнув Бен. — Відчепіться від мене. Я нічого поганого не зробив, нічого!

Дракон стривожено витягнув шию.

— Лунгу! — Сірчана шкурка в розпачі потягнула дракона за хвіст. — Лунгу, та ходімо ж! Тобі не можна тут залишатися.

— Але хлопчикові, можливо, потрібна допомога, — дракон зробив ще крок вперед. Чоловічі голоси ставали все різкіші, а голос Бена все більш боязким.

— Він боїться, — сказав Лунг.

— Він людина! — вмовляла Сірчана шкурка. — І ті, інші, теж люди. Вони його не з’їдять. І опудало з нього не зроблять, а з нас запросто, якщо зловлять. Ну ходімо ж!

Але Лунг не рушив із місця. Його хвіст бив по підлозі.

— Гей, подивись, він хоче втекти! — вигукнув один із чоловіків.

— Нічого, я його зловлю, — відповів другий. Почулося човгання ніг, якесь борсання. Лунг зробив ще крок вперед.

— Зловив! — крикнув чоловік.

— Ай! — вигукнув Бен. — Пусти! Пусти мене, покидьку!

І тут Лунг зірвався з місця. Він мчав підвалом м’якими стрибками, немов величезна кішка. Сірчана шкурка, чортихаючись, бігла позаду, намагаючись не дуже відставати. Голоси людей ставали все голоснішими, аж поки раптом дракон побачив просто перед собою цих двох. Вони стояли до нього спиною, один тримав Бена, який щосили пручався.

Лунг тихо загарчав. Звук був глибокий, загрозливий. Чоловіки різко обернулися… і випустили Бена. Він гепнувся на підлогу, як мішок із картоплею, потім схопився на ноги і з жахом кинувся до Лунга.

— Ти ж повинен був тікати! — крикнув він. — Я…

— Залазь! — перебив його дракон, не спускаючи очей з обох чоловіків. Вони все ще стояли як укопані. Бен видерся Лунгу на спину. Ноги в нього тремтіли.

— Забирайтеся геть! — сказав дракон. — Це мій хлопчик! — Його хрипкий голос громом прокотився лунким підвалом. Чоловіки з переляку заточилися.

— Я сплю! — пробурмотів один. — Це ж дракон.

Обидва, здавалося, прикипіли до місця. Тоді Лунг роззявив пащеку, загарчав і вивергнув блакитне полум’я. Воно лизнуло яскравим язиком брудні стіни, чорну стелю, кам’яну долівку. Усе довкола спалахнуло. Люди з жахом позадкували і з вереском кинулися геть не розбираючи дороги.

— Що сталося? Що? — спитала, задихаючись, Сірчана шкурка, яка нарешті добігла до них коридором.

— Швидше до каналу! — гукнув Бен. — Коли вони повернуться, їх буде вже двадцять!

— Залазь, Сірчана шкурко! — скомандував Лунг. Він тривожно прислухався до кроків, що віддалялися. Коли Сірчана шкурка нарешті видерлася йому на спину, дракон повернувся і великими стрибками помчав назад до їхнього сховища. Крізь отвір люку, як і раніше падало яскраве сонячне світло. Лунг обережно висунув морду назовні.

— Там усе ще видно! — зарюмсала Сірчана шкурка. — Дуже видно! Що ж нам робити?

— Ходімо! — Бен стягнув її за собою зі спини Лунга. — Він мусить плисти далі сам. Тоді він зможе пірнути, і вони його не знайдуть. А ми візьмемо мій човен.

— Що? — Сірчана шкурка недовірливо відсторонилася від хлопчика і притулилася до Лунга. — Знову розлучатися? А як ми потім знайдемо одне одного?

— Під мостом! — Бен повернувся до дракона. — Якщо ти попливеш каналом ліворуч, там буде міст, ти його ніяк не пропустиш. Сховайся під ним і чекай нас!

Лунг уважно подивився на хлопчика. Потім кивнув.

— Бен правий, Сірчана шкурко, — сказав він. — Будьте обережні! — Він протиснувся крізь люк і глибоко пірнув у брудну воду. Сірчана шкурка з тривогою дивилася йому вслід.

— І де твій човен? — кинула вона Бену, не повертаючи голови.

— Тут, — Бен підбіг до штабеля картонних коробок і розкидав їх на всі боки. За ними виявився пофарбований у червоний колір дерев’яний човен.

— Це човен? — зойкнула Сірчана шкурка. — Та він не більший за підберезник!

— Що ж, якщо він тобі не подобається, — відповів Бен, — можеш плисти сама.

— Тихо! — Сірчана шкурка прислухалася: здалеку почулися голоси. Бен заповз за ящики, туди, де він ховався при першій їхній зустрічі, і виліз назад із величезним рюкзаком.

— Ну то як, ти йдеш? — запитав він, підштовхуючи човен до люка.

— Ми потонемо, — пробурчала Сірчана шкурка, з огидою дивлячись на брудну воду.

І вони разом зіштовхнули човен на воду.