Володар драконів

Прохання гнома

Панцир Кропивника лежав у величезній золотій калюжі, як скинута зміїна шкіра. Сніжинки з легким сичанням танули на її поверхні. З роззявленої зубастої пащі виринала зеленувата пара. Очі стали чорними, як згаслі ліхтарі.

Два дракони повільно брели рідким золотом до останків свого ворога. Луї промчав над ними і приземлився на розтоплений панцир. Коли щур відчинив дверцята кабіни, Мухоніжка виткнув голову з заднього сидіння і, не вірячи своїм очам, дивився на те, що колись було його господарем.

— Ви тільки погляньте, — сказав Луї, вистрибуючи на крило. — Він весь жерстяний! Як машини в людей, чи не так? — Він поплескав по ще теплому золоту. — За звуком схоже, що там всередині порожньо.

Мухоніжка дивився, широко розкривши очі.

— Зараз ми його побачимо! — прошепотів він.

— Що саме ми побачимо? — Луї присів на крилі, метляючи ногами. Але гомункулус не відповів. Він дивився як зачарований на роззявлену пащу Кропивника, з якої все ще струменіла блакитнувата пара.

— Чого ти чекаєш, Мухоніжко? — запитав Лунг, підходячи ближче. — Кропивник вже мертвий.

Гомункулус подивився на нього.

— Хіба круки тоді впали мертвими? — запитав він. — Ні, звичайно. Вони знову стали тим, чим були раніше. З якої істоти зробив алхімік Кропивника? Він не міг створити нове життя, він міг лише взяти його в борг в іншої істоти.

— В іншої істоти? — Сірчана шкурка неспокійно заворушилася на спині в Лунга. — Ти хочеш сказати, що звідти зараз щось виповзе? — Вона потягнула за ремінь. — Полетіли, Лунгу, я воліла б це побачити з безпечної відстані.

Але дракон не зрушив із місця.

— Якої істоти, Мухоніжко? — запитав він.

— Ну, не так вже й багато на світі істот, в яких можна позичити життя, як теплу куртку, — сказав гомункулус, не зводячи очей з пащі Кропивника. Решта здивовано перезирнулися.

— Перестань дурити нам голову своїми казками, геміколосе! — сказав Луї, підводячись. — Битву скінчено, чи ні?

— Ось! — прошепотів Мухоніжка, не дивлячись на нього. Він нахилився і показав униз. — Дивіться! Ось воно, життя Кропивника.

Із роззявленої пащеки виповзла жаба. Вона шубовснула в золоту калюжу, перелякано підскочила і застрибала вкритою снігом долівкою.

— Жаба? — Сірчана шкурка перехилилася зі спини Лунга і недовірливо дивилася на неї. Жаба глянула на кобольдиху золотими очима і стривожено заквакала.

— Не мели дурниць, геміколосе! — сказав щур. — Ти нам морочиш голову. Він просто проковтнув колись цю жабу, і все.

Але Мухоніжка похитав головою:

— Хочете вірте, хочете ні — алхімік був майстер робити з незначного жахливе.

— Нам її зловити, Мухоніжко? — запитав Лунг.

— Ні! — Мухоніжка злякано похитав головою. — Жаба абсолютно нешкідлива. Кропивник був злий через злобу нашого творця, а не через її власну.

Сірчана шкурка спохмурніла:

— Жаба, ну треба ж! — І раптом розсміялася, дивлячись на Мухоніжку. — Так ось чому ти так боявся драконового полум’я. Ти б також перетворився на таке саме жабеня, чи не так?

Мухоніжка сердито подивився на неї.

— Ні, — з образою в голосі сказав він. — Я, звичайно, був чимось дрібнішим, якщо вже тобі так цікаво. Для істот мого розміру алхімік брав зазвичай мокриць або павуків, — і він повернувся до Сірчаної шкурки спиною.

Лунг і Майя відвезли своїх вершників туди, де на долівці не було рідкого золота. Жаба подивилася їм услід. Вона не зрушила з місця навіть тоді, коли Бен і кобольди злізли зі спин драконів і підійшли до краю золотої калюжі, щоб ще раз подивитися на розтоплений панцир Кропивника. І лише коли Луї завів мотор свого літака, жаба застрибала геть.

Сірчана шкурка погналася було за нею, але Лунг м’яко втримав її, тицьнувши мордою.

— Хай собі біжить, — сказав він і здригнувся. Щось дрібне мчало до нього снігом, крихітна фігурка з кошлатою бородою і у великому капелюсі. Вона впала навколішки перед Лунгом і Майєю і жалібно закричала:

— Змилуйтеся, срібні дракони, змилуйтесь наді мною! Виконайте, будь ласка, моє прохання! Від нього залежить моє життя. Виконайте моє прохання, інакше весь залишок мого жалюгідного життя моє серце буде мучитися від туги!

— Це, схоже, маленький шпигун Кропивника? — з подивом запитала Майя.

— Так, я це визнаю! — Кремінна борода підвівся з колін і підвів до неї збентежене обличчя. — Але не з доброї волі, клянусь! Він мене змусив, правда!

— Брешеш ти все! — вигукнув Мухоніжка, вилазячи з літака. — Ти з доброї волі втік до нього. Тебе вабило золото. Якби не ти, він би не дізнався про існування Лунга!

— Що ж, — пробурмотів Кремінна борода, мнучи бороду. — Може, й так. Але…

— Озирнись! — урвав його Мухоніжка. — Тепер ти можеш купатися в його золоті! Як тобі ця думка?

— Ти про це хотів попросити? — Лунг потягнувся і, насупившись, дивився на гнома. — Говори вже нарешті. Ми всі втомилися.

Але Кремінна борода замотав головою так енергійно, що мало не впустив свій капелюх.

— Ні, золото мене більш не цікавить! — вигукнув він. — Анітрохи. Воно мені стало байдуже. Я хочу, — він розвів короткими ручками, — я хочу залишитися у цій печері. Це моє прохання, — він у напруженому очікуванні втупився в обох драконів.

— Навіщо це тобі? — недовірливо запитав Бур-бур-чан.

— Щоб зробити її кращою, — прошепотів Кремінна борода. Він благоговійно обвів поглядом стіни. — Я хочу вивести на поверхню приховане в ній каміння — дуже дбайливо, дуже обережно. Я його бачу, розумієте? Я чую їхній шепіт. У стінах, у колонах. Тут трохи постукати. Там пошкребти. І вони засяють і заграють всіма кольорами веселки, — він зітхнув і заплющив очі. — Це буде чудово.

— Гм! — буркнув Бур-бур-чан. — Що ж, звучить непогано. Але вирішувати будуть дракони.

Лунг позіхнув і подивився на Майю. Дракониха ледь трималася на ногах з утоми. Вона вивергнула стільки вогню, що їй тепер вперше в житті було холодно.

— Не знаю, — сказала вона, скоса поглядаючи на скам’янілих драконів. — Мені ця печера не потрібна, якщо вже не треба ховатися від Золотого. Але як щодо них? Чи не буде їм заважати його стук?

Кремінна борода озирнувся.

— Про кого ти говориш? — запитав він із тривогою.

— Ходімо, — сказав Лунг і простягнув йому хвоста. Гном боязко примостився між зубцями, і дракон відніс його в обхід золотої калюжі до скам’янілих драконів. Майя та інші пішли за ними.

— Це, — пояснив Лунг, коли Кремінна борода зіскочив із його хвоста на лапу скам’янілого дракона, — ті решта двадцять драконів, яких шукав Кропивник. Мухоніжка збрехав тобі, щоб у Кропивника не пропало бажання полювати і щоб заманити його сюди.

Гном із цікавістю дивився на скам’янілі тіла.

— Вони перестали пити місячне сяйво, — сказала Майя. Вона опустилася на долівку. Сніг розтанув у теплі печери. На долівці виблискувала вода. Але Кропивник вже не міг у ній зникнути.

— Справді, такі речі відбуваються швидко, — пробурмотів Кремінна борода і з видом фахівця постукав пальцем по кам’яній лапі. — Камені ростуть швидко. Цю швидкість зазвичай недооцінюють.

Ніхто особливо не вслухався в те, що він говорить. Лунг, зовсім сонний, приліг поряд із Майєю. Бур-бур-чан і Сірчана шкурка завзято готували собі грибну перекуску. Луї стирав бризки золота з літака. Всі втомилися від пережитої боротьби. Один тільки Бен звернув увагу на слова гнома.

— Що ти маєш на увазі? — запитав він, сідаючи навпочіпки поруч із гномом. Мухоніжка виліз Бенові на коліно. — Ти вже бачив таке? Щоб жива істота стала каменем?

— Звичайно, — Кремінна борода поклав руку на кам’яну луску. — 3 казковими істотами це відбувається на кожному кроці. Їх повно по ваших містах. Дракони, крилаті леви, єдинороги, химери — всі скам’янілі. Люди знаходять їх і виставляють напоказ, гадаючи, що вони повністю кам’яні. Це, звісно, не так. Зазвичай в них існує ще слабкий відгомін життя. Але люди зовсім на цьому не розуміються. Вони виставляють їх на огляд, ніби самі їх зробили! Аякже! — Гном презирливо наморщив носа. — Задаваки! А у цих, — Кремінна борода зсунув капелюх на потилицю і подивився на скам’янілих драконів, — кам’яна шкаралупа ще зовсім тонка. Її легко можна розколоти!

— Розколоти? — Бен здивовано подивився на гнома.

— Запросто! — Гном насунув капелюх назад. — Але якого біса я стану це робити? Мені вони набагато більше подобаються кам’яними.

— Лунгу! — Бен так різко підхопився, що Мухоніжка звалився з його коліна. — Лунгу, ти тільки послухай!

Дракон підвів заспану голову. Майя теж скинулася. Кремінна борода злякано потягнув Мухоніжку за рукав.

— Що йому треба? — прошепотів він. — Я ж нічого не зробив. Я навіть молоток свій не діставав. Ти свідок.

— Гном каже, що може їх розбудити! — схвильовано вигукнув Бен.

— Кого розбудити? — пробурмотів Лунг, позіхаючи.

— Драконів! — вигукнув Бен. — Скам’янілих драконів! Він каже, що камінь лежить на них тонким шаром. Як шкаралупа, розумієш?

Сірчана шкурка і Бур-бур-чан недовірливо підвели очі від своєї трапези.

— Мені здається, гном просто хоче, щоб йому дозволили тут стукати молотком, — сказала Сірчана шкурка, відкушуючи ніжку гриба. — Розколоти шкаралупу! Нісенітниця яка!

— Зовсім не нісенітниця! — Кремінна борода ображено підвівся з лапи скам’янілого дракона. — Я вам доведу, — гном дістав із рюкзака молоток і видерся нагору зубчастим хвостом на кам’яну спину. — Це забере деякий час, — крикнув він вниз. — Але ви побачите!

Дракони з сумнівом дивилися на нього.

— Ми можемо тобі чимось допомогти? — запитала Майя. Гірський гном зневажливо похитав головою:

— Ви? З вашими величезними лапами? Ні, дякую красно! Навіть у чоловічка для цього недостатньо чутливі пальці, — він із поважним виглядом поправив капелюха. — Це вміють лише гірські гноми, а більш ніхто.

— Гасіть світло! — буркнула Сірчана шкурка, повертаючись до перерваного сніданку. — У такому випадку перший дракон вилупиться зі шкаралупи, коли у мене вже всі зуби випадуть!

— Один день! — Кремінна борода сердито змахнув молотком. — Один день, можливо, навіть менше! І ти побачиш!

Мухоніжка зітхнув і влаштувався зручніше на колінах у Бена.

— Ці гірські гноми такі задаваки, — шепнув він хлопчикові. — Вони завжди краще за всіх усе знають! Але з цим він, можливо, справді впорається. На каменях вони справді розуміються.

— Один день? — Лунг позіхнув і знову із сумнівом подивився на крихітного гнома. — Ти, однак, дуже багато обіцяєш! Розбуди нас, якщо справді зустрінеш щось живе. Добре?

— Звичайно, звичайно, — відповів Кремінна борода. Він опустився навколішки, обмацав рукою скам’янілу луску і почав обстукувати її молотком так обережно, що звук виходив не голосніше за цокання годинника.

Бен спостерігав деякий час, як працює гном. Але очі у нього злипалися. І коли дракони і кобольди давно вже спали і навіть із літачка Луї долинало легке похропування, заснув нарешті й він, а за ним і Мухоніжка.

У великій печері стало зовсім тихо. Лише Кремінна борода продовжував невтомно працювати молотком. Час від часу він поглядав на залишки панцира, що лежали в калюжі рідкого золота, яке поволі вже тверднуло. Гном злорадно посміхався і продовжував працювати.