Володар драконів

Кінець Кропивника

Сірчана шкурка бігла щодуху. Вона мчала нескінченним тунелем і горлала:

— Іде! Іде!

Стрілою влетіла вона у велику печеру, підбігла до Лунга і вилізла нагору його хвостом. Бен уже сидів у нього на спині з Мухоніжкою на колінах, як звичайної ночі під час їхньої подорожі. Бур-бур-чан прилаштувався між зубцями Майїного гребеня.

— Він видирається на гору, як людська машина! — кинула Сірчана шкурка, пристібаючи ремінь. — Він пихкає, гарчить, і він величезний, як… як…

— Коротше, більший за будь-кого з нас, це давно вже зрозуміло, — перебив її щур, заводячи мотор літака. — Ну, поїхали. Діємо за планом, — він зачинив дверцята кабіни, спрямував літак круто вгору, а потім широкою дугою повів його до виступу скелі, що видався з тунелю у печеру. Там він посадив свою машину і став чекати на появу Кропивника.

— Хай щастить! — сказав Лунг, розправляючи крила. — Як ти гадаєш, дракон лише людям приносить щастя?

— Хтозна, — відповіла Майя. — Але нам його наразі знадобиться багато, дуже багато.

— Мухоніжко, — сказав Бен, востаннє перевіряючи ремінь, — тримайся міцніше, добре?

Гомункулус кивнув. Він невідривно дивився на вихід із тунелю. Серце у нього тремтіло, як у миші, що потрапила в пастку. А раптом цей дурний гном так розвів слину кобольдів, що вона не подіє?

— Може, ти краще в рюкзак залізеш? — шепнув йому Бен. Мухоніжка рішуче похитав головою. Він не хотів пропустити ані хвилини видовища. Він хотів на власні очі побачити кінець Кропивника. Він хотів побачити, як розтопиться панцир, який він чистив стільки років, і як Кропивник, охоплений драконовим полум’ям, перетвориться на те, з чого був зроблений.

Раптом Сірчана шкурка випросталась.

— Чуєте? — хрипко сказала вона. Всі почули, навіть Бен із його слабким людським слухом. Тунелем лунав глухий тупіт. Він насувався загрозливо повільно. Кропивник нарешті відчув, де ховається здобич. Полювання почалося.

Бен і Сірчана шкурка вчепилися в ремені. Мухоніжка міцно притиснувся спиною до живота хлопчика. Дракони розправили крила і злетіли. В очікуванні вони описували поряд кола під стелею печери.

Тупіт все наближався. Здавалося, вся печера двигтить. Нарешті з тунелю просунулась до печери золота голова Кропивника. Він стояв, пригнувшись. В іншому положенні його величезне тіло не вміщалося в прохід, побудований дубідаї. Він повільно обвів печеру криваво-червоними блискучими очима і потягнув носом, жадібно втягуючи запах драконів.

Бен чув, як важко він дихає після довгого підйому. Злоба і жорстокість заполонили печеру, як темна хмара. Крок за кроком вибирався Кропивник із тунелю, витягаючи тіло з тісняви, аж поки випростався на весь свій величезний зріст у печері.

Ноги в нього вигнулися під вагою броні, яка вкривала кожен сантиметр огидного тіла. Важкий хвіст, що волочився ззаду, наїжачився гострими шипами. Вишкіривши зуби, чудовисько хижо роззиралося на всі боки. З грудей у нього вирвався нетерплячий рик.

І тут Луї Довгохвостий кинувся в атаку. Він спікірував до броньованої голови Кропивника, з дзижчанням облетів його роги і просвистів біля самих очей. Кропивник здивовано подивився вгору і потягнувся схопити літак пащею, як набридливу муху.

— Не так близько! — шепотів Бен. — Не треба так близько, Луї!

Але щур був пілотом вищого класу. Непередбачуваний, швидкий, як блискавка, звивався він над головою чудовиська, описував петлю під його підборіддям і пролітав між ногами. Він приземлився Кропивнику на спину і знову злетів, коли той спробував схопити літак зубами, і так поступово заманював його все далі вглиб печери.

Забавки щура призвели Золотого до сказу. Він безладно махав лапами, гарчав, сопів, намагався розтоптати, розчавити, проковтнути цю мерзенну штуку, що заважала йому підступитися до цієї здобичі. Коли Кропивник опинився посеред печери серед скам’янілих драконів, Лунг кинувся просто на нього зі стелі, витягнувши шию і шелестячи крилами. Він налетів на Кропивника спереду. Майя атакувала його збоку.

Чудовисько, заскочене зненацька, підвело голову, загарчало і вишкірило жахливі зуби. Сморід від його дихання змусив драконів на мить позадкувати. Луї розвернув літак і приземлився на голову скам’янілого дракона. Він свою справу зробив. Тепер черга була за Лунгом і Майєю. Дракони описували кола над головою ворога.

— Р-р-р-р! — Кропивник облизався і кинув на них хижий погляд криваво-червоних очей. — Отже, їх двоє.

Від його голосу здригнулися кам’яні колони. Звук був таким низьким і гучним, немов виходив із залізного тунелю.

— І кобольди з ними! Непогано! Чудовий десерт.

— Десерт? — Сірчана шкурка звісилася зі спини Лунга так низько, що гаряче дихання Кропивника вдарило їй у ніздрі. — Сьогодні ти у нас у меню, золота галушко!

Кропивник навіть не глянув на неї. Він втупився в Лунга і Майю, облизав губи і загрозливо випростався.

— Де решта драконів? — гаркнув він, нетерпляче озираючись. Він увесь трусився з нетерплячки, кігті судомно шкребли по кам’яній долівці. — Виходьте! — загарчав він, розтинаючи рогами повітря. — Виходьте! Я хочу поганяти вас всією зграєю! Хочу, щоб ви кинулися врозтіч, як зграйка качок, коли я вдарю по вас! — Він із гарчанням підніс лапу і розбив сталактитову колону вщент, ніби скляну рурку. Печерою розлетілися кам’яні уламки. Але два дракони продовжували кружляти у нього над головою.

— Тут немає інших! — вигукнув Лунг, знижуючись так різко, що його крила торкнулися морди Кропивника. У Бена і Сірчаної шкурки перехопило подих, коли вони опинилися так близько до чудовиська. Міцно вчепившись у ремені, вони пригнулись за зубцями Лунга.

— Тут лише ми! — крикнула Майя, кружляючи над спиною Кропивника. — Але ми тебе переможемо! Ось побачиш! Ми вдвох і наші наїзники!

Кропивник почав злитися.

— Їздці на драконах, аякже! — він глузливо всміхнувся. — Ви мені вирішили розповісти старі казки? Де решта, я питаю?

Бен не помітив, як Мухоніжка вислизнув із ременів. Тихо, як мишка, видерся гомункулус вгору цупкою курткою хлопчика і став йому на плечі.

— Мухоніжко! — перелякано зойкнув Бен. Але гомункулус не дивився на нього. Він рупором приклав долоні до вуст і пронизливо крикнув:

— Гей, повелителю! Погляньте-но сюди, хто тут перед вами!

Кропивник здивовано задер голову.

— Це я, господарю! — волав Мухоніжка. — На плечі Володаря драконів! Розумієте? Інших драконів тут немає! Я обдурив гнома! Я обдурив вас! Вас розтоплять, а я помилуюся на це!

— Мухоніжко! — засичав Бен. — Злазь! — Він спробував стягнути гомункулуса зі свого плеча, але Мухоніжка міцно вчепився йому в волосся і вимахував крихітним кулаком.

— Це моя помста! — верещав він. — Це моя помста, господарю!

Кропивник глузливо скривив пащу.

— Ви тільки погляньте на цього нікчему, — прогарчав він. — Павучок сидить верхи на срібному драконі. Мій колишній чистильник панцира. Подивись на цього дурника, Кремінна бородо, і нехай те, що я з ним зараз зроблю, буде тобі уроком.

— Кремінна борода? — вигукнув Мухоніжка, перехиляючись вперед так, що мало не впав. — Ви ще не помітили? Кремінної бороди у вас більш немає. Він утік, так само, як я. Немає у вас чистильника панцира. До речі, скоро він вам не знадобиться.

— Замовкни, Мухоніжко! — крикнув Лунг, не обертаючись.

І тут Кропивник, загарчавши, звівся на задні лапи. Зі страшною силою замахнувся він на дракона, що кружляв над ним. В останню мить Лунг зумів ухилитися. Але Мухоніжка з пронизливим криком змахнув руками і полетів вниз.

— Мухоніжко! — загорлав Бен, нахиляючись вперед, але підхопити його не встиг. Гомункулус гепнувся просто на броньований лоб Кропивника. Звідти він зісковзнув вниз його товстою шиєю і повис, хвицаючи ногами, між двома зубцями спинного гребеня. Кропивник із гарчанням знову опустився назад на чотири лапи.

— Тепер ти від мене не втечеш, клятий павучок! — прогарчав він і потягнувся роззявленою пащею туди, де висів, відчайдушно метляючи ногами, його зрадливий слуга.

— Лунгу, — вигукнув Бен. — Лунгу, ми повинні йому допомогти!

Але обидва дракона вже мчали з двох боків просто на Кропивника. Вони вже розкрили було пащеки, щоб вивергнути полум’я, і тут Мухоніжка пронизливо закричав:

— Ні! Ні! Тільки не полум’я дракона! Воно перетворить мене! Ні! Благаю, не треба!

Дракони сповільнили свій лет.

— Ти з глузду з’їхав, Мухоніжко? — кричала Сірчана шкурка. — Він тебе зжере!

Кропивник із риком обернувся і знову спробував схопити Мухоніжку за ноги. Лунг і Майя знову зробили відволікаючий маневр, вдаривши лапами по його панциру, але Кропивник струсив їх, як настирливих мух. У Мухоніжки завмерло серце від смертельного жаху. На мить він просто заплющив очі.

І тут пролунало дзижчання. Це летів йому на підмогу щур. Літачок спікірував на броньовану спину Кропивника. Дах кабіни відчинився, і звідти висунувся Луї.

— Мерщій, гельмукусе, залазь! — гукнув він, відчайдушною петлею наближаючись до Мухоніжки.

— Стрибай, Мухоніжко! — закричав Лунг. — Стрибай! — Він зашкрябав кігтями по броньованій потилиці Кропивника, щоб відвернути його увагу від Мухоніжки на якусь рятівну мить.

Поки золотий дракон, злобно рикаючи, роззявляв свою смердючу пащеку на Лунга, гомункулус випустив зубець, на якому висів, і гепнувся на заднє сидіння літака Луї. Щур додав газу, і літачок із відкритим верхом і тремтячим Мухоніжкою всередині злетів під стелю печери.

Кропивник загарчав так голосно, що кобольди затиснули лапами вуха. Він різко випростався і накинувся на драконів. Кігті його ледь не зачепили Майю.

Але замість того, щоб утекти, дракониха кинулась на нього, як розлючена кішка. Вона розкрила пащу і вивергнула блакитне полум’я.

Лунг налетів з іншого боку і вивергнув на голову Кропивника сніп вогню. Язики Майїного полум’я вкрили золоту спину, заіскрилися хвостом Кропивника і лизнули його ноги.

Золотий дракон вишкірив зуби і розреготався. Від його громового реготу зі стелі печери посипалося каміння. Полум’я дракона. Скільки разів воно лизало його броню і випаровувалося на золотому панцирі! Його холод загасить блакитні язички, а обидва дракони розгублять разом із полум’ям силу і мужність. І тоді він схопить їх, як очманілих на світлі кажанів. Він засопів і облизався у передчутті — і раптом відчув, як щось стікає у нього з чола. Щось крапнуло йому в очі. Він мимоволі підняв лапу, щоб змахнути краплю — і завмер.

Його кігті втратили форму. Луска стала схожою на сухе листя. Кропивник моргнув. Із чола у нього стікало і заливало очі рідке золото.

Дракони знову летіли на нього. Його знову обліпило блакитне полум’я і стало палити його тіло. Кропивник зігнув шию і з подивом оглянув себе. Його панцир на очах перетворювався на липку золоту кашу. Він із жахом заревів і став гасити блакитне полум’я. З його лап бризнуло золото. Кропивник гарчав, пручався і нетямився з люті. І знову налетіли на нього дракони. Він кинувся, щоб схопити їх, і послизнувся в калюжі рідкого золота.

І тут вперше за довге, повне злодіянь життя він відчув страх — гарячу, чорну хвилю, яка підводилася з глибини. Він зацьковано озирнувся. Куди бігти? Куди подітися від вогню, що пожирав його панцир? Йому ставало все гарячіше. Сила його танула разом із лускою. До води, швидше до води! Кропивник рвонувся до тунелю, яким пробирався сюди цілу вічність тому — тоді, коли він був ще Кропивником, Золотим, Непереможним. Але перед входом у тунель кружляли срібні дракони, вивергаючи блакитне полум’я, що перетворювало його дорогоцінний панцир на липку кашу. Кропивник пригнувся, спробував, сопучи, відірвати лапи від долівки, але вони намертво влипли в золоті калюжі, які все ширше розливалися печерою. І золотий дракон відчув, як рветься його серце.

Із його пащеки зринула густа біла пара. Холод із шипінням виходив із величезного тіла, наче з пробитої повітряної кульки, аж поки воно не впало на долівку. Крижані клуби диму сповнили печеру і повисли хмарою над скам’янілими драконами.

Лунг і Майя завмерли і нерухомо кружляли в молочно-білому тумані. У печері стало холодно, дуже холодно. Бен і Сірчана шкурка мерзлякувато притулилися одне до одного і, примружившись, дивилися вниз. Але туман приховував Кропивника, видно було лише скоцюрблену тінь.

Помовчавши, Лунг і Майя стали знижуватися крізь холодні хмари. Сніжинки сідали на хутро Сірчаної шкурки і обпалювали обличчя Бена. Довкола було тихо, і лише літачок Луї дзижчав десь неподалік у тумані.

— Ось він! — сказав Бур-бур-чан, коли Майя і Лунг приземлилися на залиту золотом долівку. — Там.