Володар драконів

Драконова печера

Лунг стояв у снігу і дивився на озеро. Воно залишилося далеко внизу, але пильні очі дракона чітко бачили, як Кропивник метлявся вируючою водою, намагаючись схопити крихітну летючу істоту, яка дражнила його.

— Ходімо, — сказав Бур-бур-чан, спускаючись зі спини Лунга. — Ти ж бачив знак. Він впорається. А нам треба поквапитися. А то чудовисько все ж таки візьме та й гляне в наш бік.

Дубідаї квапливо рушив уперед. Бен і Сірчана шкурка йшли за ним слідом до високої, білої від снігу скелі, біля якої Бур-бур-чан зупинився. Лунг підійшов ближче і запитально подивився на нього:

— Куди далі?

Бур-бур-чан засміявся:

— Я ж вам казав, що ви впретеся в неї носом, і все одно нічого не побачите, — він приклав палець до гладкої кам’яної стіни у тому місці, до якого насилу міг дотягнутися. — Ось, бачиш заглиблення? Пристав до нього плече і вприся в скелю.

Лунг послухався. Не встиг він натиснути на холодний камінь, як скеля розсунулася, і перед ними з’явився темний тунель. Дракон обережно просунув туди голову.

— Заходьте швидше! — Бур-бур-чан підштовхнув Бена і Сірчану шкурку в темряву. Лунг востаннє озирнувся на озеро, де Луї Довгохвостий все ще морочив Кропивника. Потім повернувся і зник у тунелі.

Його ніздрів торкнувся знайомий запах. Він був ледь вловимо розчинений у холодному повітрі, яке з кожним кроком теплішало. Це був запах самого Лунга — прохолодний і свіжий, як повітря над хмарами, запах драконів. Раптом він відчув себе так, ніби повернувся додому.

Тунель тягнувся углиб. Він повертав ліворуч, а потім знову праворуч. Подекуди від нього відходили більш вужчі ходи, де якраз міг пройти кобольд. Із деяких ходів спокусливо пахло грибами. У Сірчаної шкурки забурчало в животі, але вона мужньо крокувала далі.

— Тут зовсім не темно, — сказав Бен, коли вони зайшли вже далеко вглиб гори. — Як таке може бути?

— Місячне каміння, — відповів Бур-бур-чан. — Ми облицювали стіни місячним каменем. Він вбирає світло, як губка. Досить зрідка впускати сюди місячне сяйво або дмухнути в тунелі драконівським полум’ям — цього вистачає на роки. І все ж таки тут стало набагато темніше відтоді, як я заходив сюди востаннє, — він глянув на мерехтливі стіни і знизав плечима. — Напевно, вони перестали навіть впускати всередину місячне сяйво зі страху перед золотим драконом. Страшенно цікаво, що вони скажуть, коли дізнаються, що він вже купається в озері там, унизу?

— Вони розсердяться, — пробурмотіла Сірчана шкурка, нервово мнучи вухо. — Страшно розсердяться. І можливо, навіть не стануть слухати, навіщо ми сюди прийшли.

— Із людьми ми не можемо боротися, — сказав Лунг. — Якщо навіть прогнати їх із сотню, то на зміну з’явиться тисяча. Але з Кропивником цілком можна помірятися силами.

— Що? — Сірчана шкурка стривожено загородила йому дорогу. — Ти знову за своє? Бійки йому захотілося! Це при тому, що ми пустилися в дорогу, щоб знайти місце, де можна жити спокійно! Битися з цим чудовиськом? Ще чого не вистачало!

— А він доволі незграбний, — сказав Бур-бур-чан за її спиною. — Швидко починає задихатися під своїм панциром. І схоже, не дуже кмітливий. Он-о як легко щур його обдурив.

— Дурниці! — Сірчана шкурка сердито повернулася до нього. — Дурниці і ще раз дурниці! Адже він у двадцятеро більший за Лунга.

— Більший! — Бур-бур-чан знизав плечима. — Ну то й що?

— Не гарячкуй, Сірчана шкурко, — сказав Лунг, м’яко відсуваючи вбік малу кобольдиху. — Ходімо далі.

— Добре, добре, — невдоволено рикнула Сірчана шкурка. — Але припини говорити про бійку, гаразд?

Вони мовчки пішли далі. Тунель тягнувся вглиб, потім раптом різко повернув — і перед ними відкрилася величезна печера. Зі стелі мерехтіли молочним сяйвом тисячі місячних каменів. Із напівтемряви бурульками звисали сталактити. З підлоги їм назустріч піднімалися сталагміти.

Бен зробив кілька кроків вперед, не вірячи своїм очам. Він ніколи не бачив нічого подібного. Усередині гори камені були немов живі. Йому здавалося, що він стоїть перед рідкісними рослинами, деревами і пагорбами — усе з сріблястого мерехтливого каменю.

— Ну то як? — запитала за його спиною Сірчана шкурка. — Де ж вони, ці дракони?

— Заховалися по кутках, — відповів Бур-бур-чан. — Готовий присягнути, що це саме так.

Лунг, вагаючись, увійшов до печери. Сірчана шкурка бігла за ним. Бур-бур-чан із Беном повільно йшли слідом. Посеред печери, між зубчастих кам’яних пагорбів, Лунг зупинився і гукнув:

— Де ви?

Жодної відповіді. Лише відлуння повернуло йому його слова.

— Гей, привіт! — крикнула Сірчана шкурка. — Ми облетіли півсвіту! Ви могли б хоч ніс висунути нам назустріч!

Але їй так само ніхто не відповів. Лише з заростей сталактитів у дальньому кутку печери пролунало легке шелестіння. Сірчана шкурка прислухалася.

— Чуєш? — шепнула вона Лунгу. Лунг кивнув.

— Тут темно, — сказав він. — Я додам світла.

Він витягнув довгу шию і дихнув полум’ям. Воно з шипінням пробігло камінням, лизнуло темні стіни і спалахнуло блакиттю під самісіньку стелю. Вся драконова печера спалахнула так яскраво, що Бен на мить примружився. Зі стелі сяяло місячне каміння. Стіни світилися, а на кінчиках сталактитів драконівське полум’я збиралося у тріскотливі смолоскипи.

— Саме так, — Бур-бур-чан змахнув руками, — саме так воно й повинно виглядати.

Лунг закрив пащу і подивився на нього.

— Лунгу, — Бен поклав йому руку на луску, — там хтось є. Бачиш очі?

— Знаю, — тихо відповів дракон. — Вони давно вже там. Давай почекаємо.

Якусь мить усе було тихо. Серед каміння потріскувало полум’я Лунга. Раптом з-за сталактитів у дальньому кутку з’явився дракон. Він був трохи менший на зріст, ніж Лунг, і більш витончений, але луска у нього мерехтіла тим самим срібним світлом.

— Це дракониха, — шепнула Сірчана шкурка до Бена. — Подивися на роги. Вони прямі, а не вигнуті, як у Лунга.

Бен кивнув.

Дракониха потягнула носом і боязко рушила назустріч Лунгу. Кілька секунд вони мовчки дивилися одне на одного. Нарешті дракониха вимовила хрипко:

— Ти не Золотий.

Лунг заперечливо похитав головою.

— Ні, — відповів він. — Я такий самий, як ти.

— Я… я сумнівалася, — сказала дракониха зніяковіло. — Я сама ніколи не бачила Золотого. Але мені розповідали про нього жахливі речі. Кажуть, він дуже хитрий, і іноді його супроводжують маленькі істоти.

Вона з цікавістю подивилася спочатку на Сірчану шкурку, потім на Бур-бур-чана.

— Це кобольди, — сказав Лунг. — Про них ти теж напевно чула.

Дракониха насупила чоло:

— Це ті, які нас зрадили? Саме тоді, коли ми найбільш потребували їхньої допомоги?

— Що? — обурено вигукнув Бур-бур-чан. — Та ми…

Лунг подивився на нього й похитав головою.

— Не гарячкуй, — сказав він. — Ми з цим потім порозуміємось.

— А де решта? — запитав Бен, виходячи з тіні Лунга. Дракониха раптом позадкувала від несподіванки.

— Володар драконів! — вигукнула вона. — Володар драконів повернувся!

Бен зніяковіло опустив голову.

— Де решта? — дракониха схилила шию так низько, що ледь не торкнулася мордою його носа. — Тут! Поглянь навколо.

Бен розгублено озирався:

— Де?

— Тут, — відповіла дракониха, показуючи головою йому за спину. Сірчана шкурка тихенько свиснула.

— Так, — прошепотіла вона. — Це правда. Вони тут.

Вона видерлася на один із зубчастих пагорбів, якими була сповнена печера, і мовчки погладила лускатий камінь. Лунг і решта з подивом дивилися на неї.

Бен простягнув руку і провів по кам’яному хвосту і схиленій драконовій шиї з сірого каменю. Дракониха підійшла і стала позаду нього.

— Нас було двадцять три, — сказала вона. — Але залишилася я одна. Легковажна Майя, звали вони мене, примара Майя, — вона задумливо похитала головою. Лунг повернувся до неї:

— Що сталося?

— Вони перестали виходити назовні, — тихо відповіла Майя. — Перестали літати у місячному сяйві. І стали поступово змінюватися. Я їх попереджала. Я казала їм: якщо ви забудете про місяць, це буде для вас страшніше, ніж золотий дракон. Але вони мене не слухали. Вони стали ледачими, дратівливими, вічно втомленими. Вони сміялися з мене, коли я вислизала назовні місячними ночами, або літала до озера, коли місяць був уповні. Вони весь час розповідали стару історію про золотого дракона, який знищить нас усіх, якщо від нього не сховатися. Стережись, він там, казали вони, коли я просилася вийти назовні. Він нас чекає. Але його там не було. Я сказала їм, що існує інша історія. Мовляв, згадайте про Володаря драконів, який повернеться того дня, коли срібло виявиться ціннішим за золото. Він переможе разом із нами золотого дракона. Але вони лише хитали головами і говорили, що Володар драконів помер і ніколи не повернеться, — вона подивилася на Бена:

— Але я була права. Володар драконів повернувся.

— Можливо, — сказав Лунг, дивлячись на скам’янілих драконів. — Але повернувся не лише він. Кропивник також тут. Золотий дракон.

— Він прийшов сюди по наших слідах, — додала Сірчана шкурка. — Він унизу, на озері.

Майя з жахом подивилася на них.

— Золотий дракон? — розгублено сказала вона. — Тож він таки існує насправді? І він тут?

— Він бував тут уже не раз, — сказав Бур-бур-чан. — Але не міг знайти вхід до печери. І цього разу він його також не знайде.

— І все ж таки це ми привели його сюди, — сказав Лунг. — Вибач. — Він схилив голову. — Мені так хотілося відшукати це місце, що я привів Кропивника до ваших дверей. Але я не буду більше ховатися від нього. Я…

— Що? — Майя здригнулася.

— Я битимуся з ним, — сказав Лунг. — Я хочу прогнати його звідси. Назавжди. Мені набридло ховатися.

Бен і кобольди з переляком подивилися на нього.

— Ти хочеш із ним битися? — Майя глянула на Лунга. — Я сотні разів мріяла про це. Тисячі разів. Слухаючи розповіді про те його полювання. Пожирач драконів у неприступній золотій броні, з тисячею гострих жадібних зубів… Він справді такий страшний, як вони розповідали?

— Вони не дуже перебільшили, — прогарчала Сірчана шкурка. Лунг кивнув:

— Він страшний. Але я все одно битимуся з ним.

— Так, — тихо сказала Майя. Вона замовкла, озираючись у незвично прояснілій печері.

— Я буду тобі допомагати, — вимовила вона. — Можливо, разом ми його здолаємо. Це я так само завжди казала іншим: разом ми сильніші за нього. Але вони страшенно його боялися, — вона сумно похитала головою.

— Ви тільки подивіться, що може зробити страх, — вона показала головою на скам’янілих драконів. — Ось вони стоять, зігнувшись, нерухомі, мляві. Я не хочу собі такого кінця. Знаєш що? — Вона підійшла ближче до Лунга. — Ви повинні були його сюди привести. Так було призначено. І ми удвох переможемо його. Як сказано у стародавніх легендах: коли повернеться Володар драконів, срібло виявиться цінніше за золото.

— Ви вдвох, як зворушливо! — Сірчана шкурка ображено зморщила ніс. — А може, вам таки знадобиться допомога у цій бійці?

— Мене вони теж не порахували, — сказав Бен.

— Нам дуже потрібна допомога, — сказав Лунг, тикаючи Сірчану шкурку мордою у волохатий живіт.

— Ну що ж, отже, нас п’ятеро. Ні… — Сірчана шкурка опустилася на хвіст скам’янілого дракона. — Нас семеро! Ще ж Мухоніжка і щур.

— Мухоніжка і Луї! — сполошився Лунг. — Вони досі десь там, зовні!

— Сироїжка цвіла! — Бур-бур-чан схопився. — Вони, звичайно, чекають нас там, де ми приземлилися. Туди можна пройти по грибному тунелю. Сірчана шкурко, давай сходимо по них.

— Хвилинку, я тільки вилізу з цього людського шмаття! — Сірчана шкурка квапливо скинула одяг, який дали їй ченці, й обоє кобольдів помчали в тунель. Бен залишився в печері з двома драконами.

— Щур і Мухоніжка? — з цікавістю перепитала Майя. Лунг посміхнувся:

— Обидва вони завбільшки з твоє вухо, але дуже хоробрі.

Якийсь час вони стояли і мовчки дивилися на скам’янілих драконів.

— А їх можна знову оживити? — запитав Бен. Майя сумно похитала головою:

— Ти ж не можеш загнати сюди місяць!

— Може, місячна роса допоможе? — Бен запитально подивився на Лунга.

— Місячна роса? — здивувалася Майя.

— Так. Ти її бачила, — відповів Лунг. — Вона збирається кожної місячної ночі на блакитних квітках біля озера. Якщо ти злижеш її з листя, то зможеш літати також удень. А ти не знала про це?

Майя похитала головою.

— Поки про це рано думати, — сказав Бен. — Ми не можемо збирати росу, коли в озері ховається Кропивник.

— Я маю ще кілька крапель, — сказав Лунг. — Але цього явно не вистачить. Крім того, вони можуть нам ще знадобитися.

— Так, звичайно, — розчаровано сказав Бен, погладивши луску скам’янілого дракона.