Володар драконів

Переслідувач

Кремінна борода ховався серед скель. Всього лише за метр від монастирської стіни, в такій вузькій щілині, що йому довелося протискатися туди, втягнувши голову в плечі. Він сидів там і тремтів, притулившись спиною до холодного каменю, поки його шукали. Він відчував на обличчі тепле дихання дракона і заскреготав зубами з люті, коли зрадник гомункулус запропонував спуститися по скелі. Нехай лише поткнеться, клятий павучок! Він скине його з гори вниз, туди, де ховається у річковому намулі Кропивник. Але Мухоніжка так і не з’явився. Не наважився, худий боягуз.

Коли нагорі нарешті все стихло, було вже темно, хоч в око стрель. Гора нашіптувала Кремінній бороді свої історії, але гном не піддався, виліз із рятівної розколини і став спускатися в долину. У темряві це було важче, аніж удень, але Кремінна борода знайшов дорогу.

Добравшись до низу, він побіг повз хатини. Може, варто було б прокрастися всередину, пошукати каблучки, золоті ланцюжки, монети, коштовні камені?

Але хатини не пахли скарбами, і Кремінна борода мчав повз них, поміж стайнями з козами і вівцями, через поля до річки, де в бурій воді чекав на нього Кропивник.

На березі гном ще раз озирнувся. Все було тихо. Люди спали, стомлені важкою роботою на ланах. Свійські тварини ховалися у хлівах від холоду, а дикі звірі у хащах цікавилися лише своєю звичною здобиччю. Кремінна борода зірвав гілку з куща і вдарив нею по воді.

— Ваше золоте сіятельство! — тихо покликав він. — Ваше золоте сіятельство, я повернувся!

Кропивник, форкаючи, випірнув із річки.

— Про що ти дізнався? — прогарчав він, обтрушуючи намул із луски.

— Про все! — гордовито відповів Кремінна борода. — Дракони сховалися, ваше золоте сіятельство. Тому ви не могли знайти їх усі ці роки. Вони забилися всередину гори, в печеру. Треба було вам від самого початку взяти з собою на пошуки гірського гнома. Ми вже точно будь-яку печеру відшукаємо!

— І де вона, ця печера? — нетерпляче запитав Кропивник.

— Ось там, за горою. За тією, на якій монастир. Там буде треба повернути на схід, і ви одразу, — він ласо посміхнувся, — опинитеся біля гір, які вони називають Подолом неба. Вхід у печеру розташовується в долині, яка лежить одразу за ними.

Кропивник недовірливо подивився на нього і випростався. Вода стікала з його величезного тіла.

— То це там, кажеш, вони ховаються? — прогарчав він. — Я знаю цю долину. Я її обшукував, поки всі кігті собі не стер. Що ж, глянемо ще раз! — Він облизав зуби і розсміявся. — Кращого місця ці бовдури не могли придумати!

— Як це розуміти, ваше золоте сіятельство? — з цікавістю запитав Кремінна борода.

— Скоро побачиш! — Кропивник задоволено форкнув. — Срібний дракон вже вилетів?

Кремінна борода знизав плечима і хмуро подивився на забруднену мулом луску Кропивника.

— Мабуть. Він хотів вилетіти, щойно надворі стемніє. Але ви його, звичайно, знайдете. Я вам тільки спочатку почищу панцир, ваше золоте сіятельство. А то вашого чудового золота навіть не видно…

— Забудь про золото! — гримнув Кропивник. — Іди сюди, залазь до мене в пащу! — Він висунув мерзенну пику на берег і широко роззявив рота.

— Ні, ні! — Кремінна борода вперто ухилився. — Ви мене знову проковтнете.

— Ну звичайно! — прогарчав Кропивник. — Я зараз піду під воду, глибоко і надовго. Тому давай швидше.

— Але мені не подобається там, унизу! — бурчав Кремінна борода, наближаючись на ватяних ногах до жахливих зубів Кропивника.

— Чому це не подобається? Адже гірські гноми люблять печери. А чим тобі мій живіт не печера? — насмішкувато відповів Кропивник. — Стрибай давай!

— Не хочу! — знову сказав Кремінна борода і стрибнув, притримуючи капелюха. Між страшних зубів. На величезний язик. І Кропивник проковтнув його.