Ніч у самотньому жовтні

З жовтня

Минулої ночі ми знову виходили, і господар полював. Він накинув плащ і сказав мені: «Нюху, апорт!» З того, як він це мовив, я зрозумів, що йому потрібен ніж. Я приніс його господареві, і ми пішли. Нам і пощастило, і ні. Себто він здобув потрібні інгредієнти, але мав чимало клопоту й витратив забагато часу. Під кінець нас помітили. Я дав сигнал, і ми мусили втікати. Гналися за нами довго, аж доки я не відстав і не вгризнув переслідувача за ногу. Ми успішно втекли з інгредієнтами. Умиваючись потому, Джек сказав, що я чудовий сторожовий пес. Я був дуже гордий.

Пізніше він випустив мене поблукати. Я збігав до Растова — у нього не світилося. Мабуть, пішов десь у справах. Залігши за кущем біля будинку Шаленої Джилл, я чув, як вона посміюється всередині, говорячи до Сірохвістки. Ці вже повернулися. Мітла біля чорного входу була досі тепла.

Біля оселі Морріса й Мак-Кеба я був особливо обережний. Ночовій може бути дуже могутній у присмерку, а сподіватися його можна невідь-звідки.

Я зачув поруч тихесеньке хихотіння, що долинало з облетілих гілок вишні. Понюхавши повітря, характерної різкої нотки Ночовія я не знайшов. Але щось там таки було.

Сміх, аж такий тонесенький, що людина могла б його й не почути, повторився.

— Хто там? — запитав я.

Жмут листя, розгорнувшись, відокремився від дерева й полинув униз, приголомшливо швидко прошивши повітря над моєю головою.

— Ще один спостерігач, — пропищало створіння.

— Тут стає тісно, — сказав я. — Можеш звати мене Нюхом. А тебе як звати?

— Голка, — відказала істота. — Кому служиш?

— Джекові, — відповів я. — А ти?

— Графові.

— Не знаєш, Морріс і Мак-Кеб знайшли свої інгредієнти?

— Так, — відказала істота. — А шалена жіночка?

— Не сумніваюся, що знайшла.

— Отже, вона нас наздоганяє. Утім, ще рано...

Коли це Граф прилучився до Гри?

— Дві ночі тому, — сказало воно.

— Скільки всього гравців?

— Не знаю.

Тоді воно злетіло і зникло.

Життя раптом стало ще складнішим, і я ніяк не міг знати, відчинятимуть вони чи зачинятимуть.

Вертаючись, я відчув, що за мною стежать. Але той, хто це робив, був дуже-дуже вправний. Знайти його мені не вдалося, тому я зробив далекий-далекий гак. Пізніше він облишив мене й сів на хвіст комусь іншому. А я поквапився додому, доповідати.